Мігранти та безпека країни

Одними з суттєвих перепон на шляху України до довгострокового динамічного соціально-економічного зростання є перманентне зменшення чисельності населення країни та значний відплив з країни працездатного населення. Випереджаюче скорочення трудових ресурсів нації веде до зростання потреби в іноземній робочій силі та обумовило значне збільшення протягом останніх двох років потоків неконтрольованої тіньової міграції в Україну. Відтак актуальним є завдання реальної оцінки наслідків сучасних міграційних рухів в Україну, яке має сприяти досягненню адекватності структури міграційних потоків потребам економіки і суспільства, розробці відповідних соціально-правових заходів, що запобігатимуть негативному впливу тіньової міграції.

Вплив імміграції на динаміку економічного зростання експертами оцінюється неоднозначно. Імміграція є багатоплановим процесом, що по-різному впливає на окремі параметри економічної діяльності і має суперечливі наслідки. З одного боку, приплив робочої сили дозволяє в умовах скорочення чисельності працездатного населення підвищити рівень концентрації трудових ресурсів завдяки широкому спектру застосування праці мігрантів. Ймовірне також одержання науково-технічної ренти від залучення в країну імміграційних ресурсів. В той же час, за збереження структурних диспропорцій національного ринку праці трудова імміграція може суттєво загострити наявні проблеми не лише в економічній, але і в соціокультурній сферах.

За даними ООН, за кількістю іммігрантів Україна нині перебуває на четвертому місці у світі після США, Росії і Німеччини: їх чисельність становить 6,7 млн, що складає 3,6 % загального потоку мігрантів у світі. На думку експертів, в найближчому майбутньому приплив трудових мігрантів, у тому числі — нелегальних, в Україну може суттєво зрости. Цьому, зокрема, сприятиме запровадження більш жорсткого регулювання міграції на теренах СНД.

За неофіційними даними, через територію України щорічно проходить до 500 тисяч нелегальних мігрантів.

В Україні накопичуються іммігранти з країн Південно-Східної Азії, Ближнього й Середнього Сходу, Африки, а також громадяни країн СНД, які використовують територію країни для транзиту в країни ЄС — їхнє загальне число становить від 100 до 150 тисяч. Разом з тим, в останні роки серед нелегалів різко зросла частка уродженців країн СНД.

Проблема надмірного припливу трудових мігрантів може стати загрозою національній безпеці. На жаль, суттєвість цієї проблеми поки що не усвідомлено в Україні повною мірою. Так, імміграція тягне за собою низку негативних наслідків, які містять пряму загрозу національній безпеці, зокрема: зниження життєвих стандартів та якості життя приймаючої країни; зростання безробіття серед населення приймаючої країни; відплив грошових коштів в країни походження мігрантів; посилення залежності національної економіки від трудових ресурсів інших держав, розмивання національного трудового потенціалу; посилення тиску на державну сферу соціальних послуг та комунальний сектор; зменшення питомої ваги власних громадян в структурі економічно й суспільно-політично активного населення, формування автономних співтовариств зі своїми субкультурою й звичаями; посилення зовнішнього соціокультурного впливу на українське суспільство, що підвищує ризик його фактичної деукраїнізації; насичення нелегальними іммігрантами тіньового сектора економіки (за даними МОМ,  частка іммі­грантів в чисельності зайнятих в тіньовій економіці України складає 75%); поширення, насамперед — в середовищі нелегальних мігрантів, кримінальних відносин, що, у свою чергу, може живити ксенофобські настрої серед частини представників титульної нації.

При цьому вплив імміграції на ринок праці має диференційований прояв за регіонами, серед соціопрофесійних груп місцевого населення, а також залежить від структурних параметрів самої міграції.

Кон’юнктура українського ринку праці структурно неврівноважена й поєднує у собі протилежні тенденції: дефіциту і надлишку праці. Дефіцит трудових ресурсів є важливим чинником, що блокує формування конкурентоспроможних територіально-виробничих структур інноваційного типу. Відтак на ринку праці України сьогодні об’єктивно існує низка факторів, що сприяють залученню іноземних працівників.

Населення України продовжує скорочуватися. Темпи скорочення населення становлять 0,05 % (25,6 тис. чол.) щомісяця. За розрахунками спеціалістів в галузі демографії, частка осіб непрацездатного віку матиме тенденцію до постійного зростання. Відбувається скорочення наявного населення за рахунок виїзду за кордон у пошуках роботи, причому тимчасова трудова міграція часто стає першим кроком до еміграції.

За кордоном нині працює до 3 мільйонів наших співвітчизників.

За прогнозами, для підтримки чисельності населення, особливо його економічно активної частини, Україні необхідна суттєва компенсаторна нетто-міграція. Зокрема, для компенсації лише природного зменшення населення і стабілізації його чисельності потрібно мати позитивне сальдо міграції приблизно в 340 тис. осіб щорічно.

«Заміщуюча міграція», яка відповідає іммігра­ційній ємності країни, має низку позитивних для економіки країни наслідків. Залучення на роботу кваліфікованих і висококваліфікованих фахівців дозволяє заощаджувати на витратах на їхнє навчання й отримувати ефект за рахунок поліпшення якісної структури зайнятості. Україна належить до числа країн, де потреба в кваліфікованих іммігрантах буде вельми високою. Проте її реальна спроможність конкурувати за кваліфіковану робочу силу із країнами ЄС обмежена через значне відставання за рівнем життя населення.

Залучення в межах імміграційної ємності низькокваліфікованої іноземної робочої сили може покращити структуру зайнятості. Значна економія на витратах у галузях і на підприємствах, де використовується дешева праця іммігрантів, веде до збіль­шення доходів під­при­ємців, що потенційно сприяє зростанню інвестиційної активності, відбувається більш швидке заміщення праці капіталом. Водночас досвід України показує, що використання дешевої праці в умовах недостатньо високого конкурентного тиску сповільнює модернізацію виробництва та зростання продуктивності праці.

Зважаючи на те, що трудові мігранти у своїй масі займають некваліфіковані, непрестижні робочі місця, створюються кращі можливості для кар’єри й професійного просування корінного населення. Це може поліпшити структуру зайнятості в країні.

В умовах низької мобільності робочої сили іммігранти компенсують нестачу робочої сили в трудодефіцитних регіонах.

Мігранти виконують функцію підтримки пропорції населення працездатного віку по відношенню до населення пенсійного віку, «заміщуючи» старіюче населення, що позитивно відбивається на фінансуванні соціальної сфери. Соціальний склад мігрантів, поряд з найманими робітниками, включає також інвесторів. Під­приємницька діяльність і самостійна зайнятість розповсюджуються серед багатьох етнічних груп іммігрантів навіть ширше за місцеве населення. Вікова структура іммі­грантів характеризується більшою долею робітників найбільш працездатного і економічно продуктивного віку.

В умовах депопуляції іммігранти збільшують внутрішній сукупний попит, сплачують податки і соціальні внески, зберігають легальні заощадження в українських фінансових установах тощо, що завдає загального позитивного впливу на  економічний розвиток країни.

Таким чином, скорочення дефіциту трудових ресурсів завдяки залученню іноземної робочої сили спроможне стати вагомим чинником підвищення продуктивності економіки. Продуктивність трудової імміграції засвідчується, зокрема, політикою ЄС у цій сфері. Офіційними документами Євросоюзу передбачається прийняти до 2050 року 40 млн. мігрантів, які мають замістити природні втрати на ринку праці.

Зазначені позитивні наслідки стосуються здебільшого іммігрантів, офіційно зайнятих в українській економіці. Між тим, наразі в країні переважно використовується праця нелегальних мігрантів. Вадою існуючої правозастосувальної практики є те, що нелегальними мігрантами  визнаються як особи, які свідомо порушили закон, так і ті, хто опинився в нелегальному становищі завдяки занадто ускладненій процедурі реєстрації, отримання дозволу на роботу, посвідки на проживання. Внаслідок існування великої кількості бюрократичних обмежень переважає використання нелегальної робочої сили, що нівелює потенційний позитивний вплив праці зовнішніх мігрантів і посилює загрози трудової імміграції для національної економіки.

Таким чином, на міграційну політику держави покладаються завдання впорядкування міграційних потоків, усунення негативних наслідків неорганізованої й неконтрольованої міграції, інтеграції тих, хто прибуває в країну, у національне, соціокультурне й економічне середовище.

Українські аналітики виділяють наступні ключові проблеми, пов’язані з регулюванням імміграційних процесів в Україні.

1. Відсутня концепція міграційної політики, в якій мали б бути сформульовані основні цілі цієї політики, стратегічні орієнтири, співвідношення іммі­граційної та еміграційної політик, узгоджені міграційні орієнтири та прогнози з прогнозами динаміки ринку праці, демографічної ситуації в Україні.

2. Відсутній єдиний централізований орган виконавчої влади в сфері міграційної політики.

3. Відсутній єдиний закон про трудову міграцію в Україні.

4. Найбільш розвиненим напрямом, оформленим законодавчо, забезпеченим фінансово й організаційно, є боротьба з нелегальною міграцією. У цій сфері послідовно здійснюється вже четверта державна програма, що покликана координувати дії силових структур, органів влади й місцевого самоврядування. Провідна роль правоохоронних органів у втіленні заходів імміграційної політики свідчить, що ця політика усе ще має переважно обмежувальний характер. Переважно карні підходи до трудової імміграції виключають розгляд цього процесу як чинника економічного розвитку країни.

5. Дається взнаки суттєвий дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для вирішення численних проблем, пов’язаних з імміграцією, зокрема — щодо обладнання кордону та пунктів пропуску, створення інституційної мережі регулювання міграції, формування єдиної бази даних тощо.

6. Відсутня достовірна статистика щодо чисельності та структури трудових мігрантів в Україні.

Відтак загальний позитивний ефект від імміграційних процесів може бути підвищений за умов скорочення масштабів нелегальної міграції, збільшення припливу в Україну легальних трудових мігрантів, легалізації нелегальних мігрантів, які виявляють добровільне бажання вийти з «тіні» й одержати право на проживання та працевлаштування. Це потребуватиме суттєвого удосконалення міграційної політики.

Необхідно розробити цілісну міграційну політику та створити механізми її реалізації. В умовах демографічної кризи й міграційного відпливу населення, які можуть стати факторами, що гальмують економічний розвиток, Україні необхідна міграційна стратегія, спрямована на збереження й поповнення людських ресурсів. Першочерговим заходом має стати створення держав­ної програми регулювання процесів міграції. Причому міграційна політика має розглядатися як елемент довгострокової програми розвитку країни. Основні цілі програми повинні полягати в скороченні еміграції, стимулюванні повернення емігрантів на батьківщину, насамперед тих, хто виїхав тимчасово із цілями працевлаштування, а також у сприянні поверненню вихідців з України і їхніх нащадків.

Необхідно розро­бити єдиний закон «Про імміграцію», який об’єднав би правові норми, нині розпорошені в законодавстві.

Необхідно укласти домовленості з державами, які мають з Україною спільний кордон, щодо режиму спрощеного перетину кордону та механізму легального працевлаштування громадян на підприємствах у прикордонних областях. Забезпечити обмін відомостями щодо вакансій на під­приємствах прикордонних районів сусідніх країн.

Розробити систему заходів щодо амністії для нелегальних мігрантів, які зайняті на роботі у офіційних суб’єктів господарювання України. 

З метою захисту українського ринку праці, запобігання соціально-трудовому демпінгу та поліпшення структури трудової імміграції необхідно:

- розробити  програму заходів щодо заохочення повернення в Україну етнічних українців, а також уродженців України та їх нащадків;

- розробити засади та механізми натуралізаційної процедури, щодо іммігрантів в Україну, які гарантували б їх наступну інтеграцію в суспільство;

- впроваджувати обмеження на в’їзд небажаних мігрантів, в тому числі – з використанням російського досвіду квотування працевлаштування іноземців, диференційовано за регіонам та секторами економіки.