Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«Ви маєте великий ресурс»

Минуло п’ять років, як в Івано-Франківській області розпочала свою господарську діяльність сільськогосподарська компанія «Даноша» зі стовідсотковим датським капіталом. Фірма є потужним вирощувачем свиней в Україні.

На запитання кореспондента відповідає директор «Даноші» Олесен-Мортен-Петер Віеланд.

— П’ять років фірма «Даноші» працює в Україні...

— Ми дістали величезний досвід. Україна має величезні сільськогосподарські можливості й ресурси. Все сприяє вирощуванню зернових та інших агрокультур. Є всі умови стати годувальницею Європи. Звичайно, за умови мудрого, зваженого і стабільного господарювання. А це значна кількість робочих місць і відмова від засилля імпорту продуктів тваринництва чи рослинництва. Нині ж на прилавках магазинів домінують іноземні товари. І водночас в Україні дуже мало людей, які можуть собі багато що дозволити, і дуже значна кількість таких, які мають обмежені можливості. А рівень цін надзвичайно високий.

— А які, на Ваш погляд, причини такої ситуації?

— Мізерна частка власного виробництва — переважає імпорт. Якщо торкнутися сільськогосподарської галузі, то в її інфраструктурі можна задіяти величезний потенціал трудових ресурсів. За умов, що нині склалися в державі й світі, нас дивує, чому українська влада, зокрема і місцева, так кволо прагне співпрацювати з нині діючими іноземними інвесторами і залучати нових? Якби було менше обмежень і бюрократичної тяганини, а більше кроків назустріч, то розвиток країни був би значно динамічнішим. і не потрібно нічого особливого — просто створити добру атмосферу підприємницької діяльності інвесторів в Україні. іноді складається враження, що людей просто роз’їдає заздрість. Замість того, щоб пишатися і радіти, що люди мають можливість працювати у своїй країні. Такий менталітет можна образно передати так: мовляв, нічого, що горить моя хата, головне — що й інші довкола палають. Замість того, щоб подумати інакше: дуже погано, що горить мій будинок, та дуже добре, що сусідські вціліли. Бо вони мені допоможуть. Треба, щоб люди прагнули до співпраці і довіряли одне одному.

— Кілька років тому Ви були шоковані роботою і поведінкою представників фіскальних і дозвільних структур. Чи є зміни?

— Передусім змінився я. Бо я тут живу і мушу рахуватися з українськими «правилами». Важко зізнатися, але я звикаю до такої ситуації. Хоч усе, що мене колись шокувало, ще і далі є. Після 2004 року почалися відчутні зміни на краще... Але вони відбуваються настільки повільно, що складається враження, ніби і люди самі вже не вірять у якийсь прогрес. Хто щонайперше творить інвестиційний клімат? На місцевому рівні, звичайно, — місцева влада. Замість взаємоповаги значна частина інвестиційної політики будується на взаємних стосунках і зв’язках. Це безперспективно...

— Днями міжнародні агенції оцінили інвестиційну привабливість України двома з половиною балами за п’ятибальною шкалою.

— Не хочу нікого образити, але умови для іноземного капіталу тут незадовільні. Дехто не розуміє, що таке прихід іноземних інвестицій. Що це і робочі місця, і податки, і розвиток соціальної сфери і т. д. Через високий рівень протекціонізму люди бояться всього, ставляться насторожено до будь-яких господарських кроків. Я знаю, що одна з великих і потужних французьких компаній мала наміри провадити в області інвестиційну діяльність. Але інвесторам відповіли, що, мовляв, не можуть для них знайти місця. Я ще й досі цим вражений...

— Що вас приваблює як підприємця?

— Високі ціни на м’ясо в Україні. Хоч працювати на цьому ринку і нелегко. Простіше при цінах помірних, коли купівельна спроможність людей вища. Але потрібні невідкладні стрімкі зміни. Не сприяють інвестиційній привабливості і невизначеність зовнішніх пріоритетів та внутрішні політичні конфлікти.

— А людські ресурси?

— Найбільші витрати для вирощення свиней — на корми. Своєю чергою, вартість робочої сили у нашій ситуації не є об’єк­тивним показником інвестиційної привабливості, не дає чіткої картини. Адже малопрофесійні працівники потребують значно більше часу для виконання тієї чи іншої роботи, ніж висококваліфіковані. Це однаково, що платити комусь в іншій країні...
Якщо ми не на 100 відсотків задоволені інвестиційною ситуацією у цьому регіоні, то навіщо викладати ще 100 мільйонів?

 

 

За матеріалами сайту aratta-ukraine

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com