Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Українців беруть на переляк

Протягом усього минулого тижня на головній сторінці одного з найрозкрученіших в Україні сайтів висів коментар під інтригуючою назвою: «Останній президент». Зміст його — незалежній Україні залишилося жити сто днів, бо кого б не вибрали на чергового президента, країна розпадеться на дві держави. Причина, на думку автора — симпатії виборців розділилися практично порівну між двома реальними кандидатами. І жоден із цих кандидатів та його електорат, начебто, не визнають своєї поразки. Відтак — війна, переділ кордонів і тому подібні жахи.

І не хочеш, а замислишся: в якій такій глушині виріс автор коментарю? І чи ходив він взагалі до школи? Ось вам кілька контраргументів, що лежать на поверхні. Протягом 150 останніх років симпатії американських виборців майже порівну діляться між двома реальними політичними силами — республіканцями і демократами. Там є, відповідно, прореспубліканські регіони і штати, де традиційно правлять демократи. Часом на президентських виборах різниця в голосах така незначна, що доводиться переховувати бюлетені по кілька разів. І що з того? Перша й остання громадянська війна відлунала в США у 1865-му році. І відтоді привид сепаратизму швендяє деінде, але не в США.

Переберемося ближче до України. У повоєнній Німеччині фактично жодного разу не вдалося створити урядову коаліцію та уряд силами лише одного з двох головних гравців: християнських демократів чи есдеків. Доводиться залучати мініатюрні, а то й маргінальні партії: вільних демократів чи екологів. І що? Німеччина розкололась? Навпаки, 20 років тому повернула втрачені, здавалося б — назавжди, свої східні землі.

То до чого вся ця маячня на згаданому сайті? Пошуки першоджерела допомогли встановити: «козачок» із його страшилками — засланий. Він не стільки напевне лякає українців, скільки намагається втихомирити своїх співвітчизників. Мовляв, не будете одностайними — дограєтеся до громадянської війни.

Та Бог із ним, з тим казачком. Паскудніше інше: вже на наших, суто україн­ських сайтах почали з’являтися маразматичні висновки, здавалося б, вітчизняних політологів про те, що зараз, уявіть собі, відбувається стрімке формування НОВОЇ української нації — нації південно-східних українців. Карл Маркс із друзякою Фрідріхом на тім світі від заздрості аж колотяться. Особливо стосовно стрімкості процесу, бо вони, бідолахи, вважали, що нація формується не під чергові вибори, а значно довше.

Звідси виникає ще одна проблема, на жаль, не нова. Йдеться про рівень професіоналізму українських політиків. Ось кілька риторичних запитань:

— Якщо у розпал ЕКОНОМІЧНОЇ кризи в парламенті вимагають негайної відставки міністрів освіти та культури, то про що йдеться? Про цих міністрів чи про рівень культури і освіченості їхніх опонентів?

— Якщо чергові претенденти на булаву обіцяють з бігбордів самою своєю харизмою нагодувати мільйони голодних, то чи знають вони насправді, звідки береться хліб і як ловлять рибу?

— Якщо у запалі боротьби за шмат бюджетного пирога на перше місце висуваються проблеми, які для абсолютної більшості українців є 18-ми, а то й 28-ми по пріоритету, то, даруйте, хто кого має за дурнів?

— Запевнення типу: Я ПРАЦЮЮ або Я ЗНАЮ, ЯК самі по собі нічого не варті для справжнього політика. Бо його наймає народ (шляхом голосування) на високооплачувану, до речі, роботу аби він працював і ЗНАВ, як це робити. Якщо ж знав і досі не робив, а ще гірше — сам не працював і заважав іншим, то, як казали наші предки, «Ось тобі, княже, Бог, а он там — поріг». А по-сучасному — звіль­нення за невідповідність займаній посаді.

 

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com