Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Косоварська косовиця

Навряд чи російські політексперти, котрі радили вищим державним зверхникам визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії, знали чи усвідомлювали одну специфічну обставину. А саме: прадавня назва Осетії — Аланія. І саме звідти у дуже середні віки турецька Порта добровільно-примусово вивезла на захоплені нею землі південних слов’ян десятки тисяч аланців, котрі склали згодом корінне населення Албанії та нещодавно проголошеної республіки Косово.

Не будемо давати оцінку позиції Москви з цієї справді болючої проблеми, але констатуємо вельми і вельми цікавий етнополітичний парадокс наших днів: чому одна частина аланського етносу (албанці і косовари) мають право на незалежність і членство в НАТО та ЕС, а друга частина цього ж етносу — осетини (і, до речі, не лише цхінвальські) — можуть розраховувати хіба що на автономію в складі інших держав.

Не виникає сумніву, що для президента Буша ця шарада виявилася заскладною. Він, схоже, діяв, мов той ковбой з популярного американського анекдоту, котрий стрибнув голим у кактуси, бо йому, бачите, ця ідея видалася заманливою. Просто констатуємо, поки що гіпотетично, куди може привести Європу принцип «політичної доцільності», який в останні роки все частіше бере гору над нормами міжнародного права.

Кілька місяців тому ми згадували в нашому коментарі про зростання напруженості між трьома основними етносами Боснії. Сподівання певних політиків, що все закінчиться тим, що хорватський анклав перейде під руку Загреба, а сербський возз’єднається з Великою Сербією — щонайменше наївні. Реальніше в найближчій перспективі матимемо ще три незалежні міні-держави, котрі, ледь проголосивши незалежність, почнуть, згідно з місцевими традиціями, рихтувати кордони за рахунок сусідів.

Явно з подачі вітців європейської демократії стрімко котиться до відокремлення від Бєлграду автономний край Воєводина. Мало хто пам’ятає, що ця територія до 1919-го року входила до складу Австро-Угорщини. Конкретно — була частиною Угорського Королівства. До речі, помітну роль у політичному житті Воєводини відіграє невеличка, але дуже активна община русинів. Так-так, тих, що вже проголосили чи тільки погрожують проголосити свою незалежність у Закарпатті.

Посилання на необхідність відновлення історичної справедливості є наріжним каменем будь-якого сепаратизму. Кордони в Європі тільки в ХХ столітті змінювалися неодноразово. І хто, приміром, сьогодні пам’ятає, що до 1913-го року найкрупніший румунський порт на Чорному морі — Констанца — належав Болгарії, яка втратила цю територію в результаті однієї з численних Балканських війн. Не хвилюйтеся: хто треба, той пам’ятає. І не тільки про Констанцу. Чи острів Зміїний.

Перефразуючи відому слов’янську приказку, нагадаємо, що «криза не тітка». А розпалення сепаратистських настроїв у суспільстві віддавна вважається ефективним засобом відволікання суспільства від справді насущних соціально-політичних проблем.

Наприкінці дозволимо собі невелику фантасмагорію. В результаті гострої економічної кризи у державах Південної та Південно-Східної Європи — тих, що понад Дунаєм і поряд із ним — державна влада втрачає контроль над провінціями. Полишені на поталу долі обивателі вдаються до екстравагантних методів виживання, запозичених, до речі, з власної історії. В дельті Дунаю та на узбережжі Чорного моря виникають незалежні піратські анклави, котрі спочатку беруть під контроль судноплавство, а потім, згідно з тими ж таки історичними традиціями, починають шарпати міста на узбережжі.

Бажаючому написати політичне фентезі на цю тему радимо проаналізувати події останніх 10-15 років в африканській республіці Сомалі. Там теж ділили владу, воювали з сусідами, проголошували суверенітет окремо взятих провінцій, хуторів і рибальських селищ. А закінчилося це відродженням давно забутого піратства у таких масштабах, що сучасний світ не має реальних коштів аби його швидко і надійно укоськати.

Добре, що в Україні на городах кактуси не ростуть. Щоправда, до біса шипшини і безвідповідальних ковбоїв від політики.

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com