РІЗДВО ЙДЕ

У давніх арійських текстах Ріґведи описано, що Бог індра цього дня покотив колесо Сур’ї, а наші давні Пращури - арійські племена, що залишилися на рідній землі - вважали, що це Сварог запалив і пустив у хід Сонячне колесо. Це наро­дився Божич — Син Бога Неба - новий круг Сварога-Зодіака.

Сонячне колесо, символ зимового сонцевороту, до сих пір присутній на різдвя­них святах у Карпатах: колесо вкривають горючим матеріалом, підпалюють і пус­кають з гори.

Календарно-обрядові звичаї в давні часи строго узгоджувалися з астроном­ічним станом Космосу, завдяки чому в праукраїнців виробились космогонічні міфи про Сотворення світу, великодні, купальські, обжинкові релігійні тексти, що дійшли до нас у фольклорних записах.

Різдво Божича-Коляди - це народження молодого Сонця, яке щодня побо­рює темряву своїми ніжними промінчиками, що навесні оживляють Землю і всю природу. Закінчується Корочун - найтемніша частина року. Разом із житнім сно­пом, Дідухом, входять до нашої оселі Духи нашого Роду. На столі дванадцять страв - за числом місяців року. Першу ложку куті старійшина Роду підкидає до стелі і промовляє: «Дідів кутею пом’яніте і чаркою не обменіте».

Це свято виникло ще у трипільців - в V тис. до н.д. - в часи існування Сонце-подібної Аратти. Наші пращури готували Святвечір - кутю (пшеницю з маком) та 12 страв. У цю святу ніч душі предків, вселені в дідухові, злітаються до своїх родів.

Пізніше всі слов’яни, на які поширився світогляд і звичаї наших давніх предків, розуміли Коляду як втілення природного циклу, що повторюється з року в рік.

Коляду зображали у вигляді снопа (под­ібно до нашого Дідуха) або солом’яної ляльки, що приносили цього дня до хати. Молоді люди перевдягались і ходили по дворах співати колядки, бажаючи добро­буту господарям, іноді отримані від гос­подарів подарунки - печиво, коровай тощо - називалися Колядою.

Зараз в Україні Коляда асоціюється перш за все з колядками, які співають на свято Різдва Христового (6—7 січня за новим стилем). Але небагато хто знає, що спочатку ці колядки співалися Коляді на його Різдво.

Серед знакових свят Різдво займає особливе місце у житті кожної людини. Воно підсвідоме асоц­іюється із затишною домівкою та найріднішими людь­ми. А ще з незмінними атрибутами цього найдавні­шого свята: смачною кутею та запашним узваром. Ну і безумовно з колядками, без яких у цю пору не обходиться жодне застілля. Ми звикли, що Різдво - це народження Ісуса Христа, але раніше це свято мало зовсім інше трактування. Свято Різдва наші предки широко відзначали ще в доісторичні часи. Численні археологічні та історичні розвідки бе­запеляційно стверджують, що для трипільської куль­тури Різдво було одним із голов­них свят сонячного культу. Оскільки офіційну цер­ковну версію виникнення цього свята знає кожен, то ми сьогодні зробимо історичну ретроспективу й дос­лідимо первинну етимологію Різдва.

Різдво — у давнину свято на честь могутнього бога Рода — творця Всесвіту. Від прадавніх часів так ста­ло називатися велике свято Різдва Світла, яке за 12 священних ночей творення Всесвіту (25 грудня-січня) подарувала нам богиня всього сущого Лада. Тоді народилися життя і весь земний світ: золоте Сонце на Святий вечір, ясен Місяць на Щедрий вечір та богиння кришталевої води Дана на Водохреща. Тому на честь творця Всесвіту готували 12 священих страв, які є жертвою 12-ти сузір’ям Зодіака, бо приготовлені від їхнього Живого вогню. Святий Вечір тому і називається святим, що в час Різдва все суще на землі: людина, рослинний і тваринний світ зуст­річають народження світла Дажбожого Святою ве­черею і святою єдністю душі. Свято Світла Дажбога - свято предків, свято щастя і волі. На Святій вечері бог Коляда приходить у кожну оселю.

Разом з ним господарі запрошують кутю їсти пресвяте Сонце, Місяць ласкавий дрібний Дощик. Род (Рожай, Рід) - творець Всесвіту, бог Життя, Долі, володар Вирію, батько Білобога і Чорнобога, опікун Дерева життя. Має здат­ність перевтілюватися в со­кола. Род кидає на землю «груди» (росу, дощ) - тому й народжуються діти. Земля-Мати - то дружина Рода, якій він надає життєдайності, Свято Рода від­значалося у перший день Різдва. На знак пошани йому приносили в жертву найвеличніший дар зем­них плодів - хліб-коровай. То велика вдячність бо­гові та ще більше зобов’язання перед ним. До зустрічі з Родом на Святвечір люди готувалися 12 днів наперед. Дід-Ладо на цьому святі - найстар­ший опікун родини, а Господь-Род почесний гість для всіх родичів. Число дев’ять освячене Родом. Ось чому жінка-мати виношує дитину дев’ять місяців. Великого Рода вшановували також у тріаді свят бога врожаю Спаса, котрий є земним втіленням раю. Могутній Род у давнину зображався чотириликим у вигляді фалічного ідола, що є символом творчої чо-

Тернопільщині у 1848 році, яскраво це підтверджує. З ім’ям Рода пов’язується й назва стародавнього міста Родня, яке в УІІ-УІІІст. було культовим племін­ним центром всемогутнього божества. Це місце вва­жається найдавнішим у вшануванні Рода серед сло­в’янства. Так, з плином часу, з приходом на Русь багатобожжя, а також в епоху двовір’я Род став по­кровителем сім’ї, родини і духом-привидом, про що залишилися згадки у давніх пам’ятках літератури.

Свято Різдва Христового було запроваджене у 30-і роки ІІ ст. в Александрії. Давні римляни урочи­сто вшановували тоді народження небесного світла в день зимового сонцестояння. Щоб протидіяти цьо­му давньому звичаю, християнський Рим на місце Сонця-бога поставив свято Сонце-Богочоловіка. Від 354р. Католицька Церква називає Ісуса Христа Сон­цем правди, Сонцем справедливості. У Православній Церкві прихильниками свята Різдва Христового 25 грудня стали святі Василій Великий, іоанн Злато­уст. Нині Православна Церква відзначає це свято за юліанським каландарем, тобто 7 січня.