Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПРОЕКТ «СРІБНИЙ ЖУК»

В 1997 році широкій громадськості стало відомо про існування розсекреченого звіту по проекту Silver Bug. Цей проект був розсекречений відповідно до закону про свободу інформації, але ніхто не почав говорити про нього і тим більше пропонувати журналістам, яким довелося проявити вправність, щоб дізнатися назви конкретних розсекречених проектів. Якби журналісти в запиті неправильно назвали проект, то їм би відповіли. Що нічого такого нема.

Багато прихильників ідеї позаземного походження НЛО були шоковані. Величезне нагромадження з вигадок і домислів, що так справно годувало багатьох спритних хлоп’ят та дівчат, отримало сильний удар. До того ж в розсекреченому звіті були посилання і на багато інших документів, які також перестали бути таємними і дали багатий фактичний матеріал, що зводить нанівець всі галасливі публікації на тему «марсіанських кораблів». Одним з цих дуже цікавих і повчальних документів була стаття Flying Disk («Літаючий диск»), надрукована в грудневому номері 1954 року закритого для посторонніх очей журналу AID – Air Intelligence Digest, який видавала розвідувальна служба ВПС США.

Журнал розповсюджувався в чисто шпигунському дусі - на мікрофільмах. Розповсюдженням інформації займалося Агентство Історичних Досліджень ВПС США, а статті для шпигунів і подібної ним публіки писали службовці спеціального відділу, який розташовувався на базі ВПС “Максвел” в штаті Алабама. Журнал-огляд займався в першу чергу розповсюдженням закритих відомостей про військові літаки, системи зброї, ВПС країн соціалістичного табору і навіть деяких не зовсім надійних союзників США. Ценнность інформації полягає в її відвертості, а підкріплювалася вона фотографіями літаків, ракет і іншої зброї, знятих тишком-нишком агентурою по всьому світі. В журналі були і аерофотознімки аеропортів та аеродромів, які іноді вдавалося зробити екіпажам цивільних повітряних судів, що “заблукали”, та пасажирами “з подвійним дном”. Зважаючи на “пікантність” деякої, тільки реальної інформації, ніяк не прикрашеної і без пропагандистського нальоту, журнал мав гриф “Secret”.

Природно, в журналі освітлювали і випадки спостереження НЛО. Часто вони описувалися в жартівливому тоні в частині міркувань про їх марсіанське або позаземне походження. В той же час теза про те, що “тарілочки” могли бути цілком реальними і зробленими в Радянському Союзі, сприймалася без жартів і цілком серйозно. “Тарілка” в журналі розвідників для розвідників називалася disk-shaped aircraft, тобто, «дисковидний літальний апарат».

Цікаво, що розвідувальна служба ВПС США нічого не знала про реальні розробки в США дисковидних літальних апаратів, але така можливість не виключалася і із цього приводу писалося: «... якщо ми розробляємо такий літак, то повинні виходити з припущення, що «Ради» роблять те ж саме, а тому ми повинні бути насторожі, тому що будь-яке спостереження диска в польоті може означати, що Схід зробив науково-технічний прорив». Слід зазначити, що слово «Ради» в шпигунському журналі писали з великої букви (у звичайній пропагандист­ській писанині було просто зневажливе «soviets», без великої букви), а в статтях не було і щонайменшого натяку на зневагу. Агентуру і розвідку цілком серйозно націлювали на те, що літаючі диски є радянською зброєю.

Сучасні джерела указують на те, що в 1948 році літаючі диски ще не могли бути серйозною зброєю ні в США, ні в СРСР, ні в будь-якій іншій країні світу. Американські розвідники не забивали собі голову нісенітницею і розглядали літаючі тарілки як цілком земні і, головне, реальні літальні апарати. Бували і моменти, коли американські розвідники вважали, що диски земні, але мають не американське і не радянське походження. Чому?

Перед розвідниками, особливо в США, ніхто з керівних діячів промисловості ніколи не звітував. Діяв і продовжує діяти абсолютно простий принцип – обов’язок розвідки здобувати відомості, а не отримувати їх готовими. Інакше навіщо потрібна така розвідка державі? Саме тому розвідників примушували збирати дані про всі без винятку літаючі диски, без розділення їх на своїх і чужих. В той же час розвідники повинні були мати якісь директиви для вибору напряму своєї діяльності, але вони ніколи не отримували достовірних матеріалів про розробки в своїй країні. Розвідник повинен був набрати якомога більше відомостей і передати їх своєчасно в центр на обробку та для аналізу. Природно, в США в той час активно працювали над «дисками», але про ці роботи знала зовсім невелика кількість людей і посвячені в таємницю вони були тільки в необхідній мірі. Нові розробки у військово-технічній області надійно прикривала контррозвідка. Якщо американський розвідник повідомляв про свій «диск», наприклад, то йому ніхто не говорив про це. Просто контррозвідка повинна була ретельніше замаскувати роботи.

Познайомитися хоч би з декількома сторінками з журналу Air Intelligence Digest цікаво і корисно для розуміння подій тих далеких років, бо вони важливі ще і сьогодні. Певною мірою стаття відходить від загальноприйнятого правила нічого не говорити розвідникам про нові розробки у військово-технічній області в своїй країні. В даному випадку зроблено певне виключення зважаючи на особливу важливість теми.

«Попередження! У цьому журналі міститься інформація, яка може мати небажаний вплив на національну оборону Сполучених Штатів в сенсі “Закону про шпигунство”, розділ 18, параграфи 793 і 794. Її передача або вказівка на її зміст будь-яким шляхом стороннім особам заборонені Законом. Репродукція розвідувальних даних, наявних в цій публікації і обмежене розповсюдження з простановкою номерів допускається тільки … з дозволу Розвідувального Директорату Пентагону.

… Всі матеріали в цьому документі по класифікації відносяться до СЕКРЕТНИХ.

 

«Літаючі диски” в Air Intelligence Digest

Коли ви дійдете до сторінки 6, то не відкладайте вбік цю працю, подумавши, що у розвідслужби AID “поїхав дах”. Ми не приєдналися до публікацій, які друкують спекулятивні історії про дивні хитромудрості, що літають, а наш офіс не відвідували дивні істоти із зовнішнього космосу. Це все насправді реально. Нові літаки з круглим в плані крилом набувають контурів на креслярських дошках західних авіаційних конструкторів і це може бути початком нової ери в історії польотів.

    

«ЛІТАЮЧИЙ ДИСК»

Новий тип реактивного літака з турбіною, що перевершує по потужності все, що застосовується сьогодні, який, як очікується, може злітати і приземлятися вертикально, а також зависати в повітрі. Він може літати із швидкістю крейсерського польоту 2500 км/г і має дальність 25 тисяч кілометрів.

Авіаційні конструктори, можливо, наближаються до ери земних «літаючих тарілок». За останньою інформацією є вказівки на те, що турбореактивний літак з круглим крилом, або реактивний двигун, що фактично літає, вже є на Заході протягом останніх п’яти років. В даний час такий літак не літає, але експериментальні проекти активно здійснюються в Західній півкулі.

Така машина може перетворитися на могутню зброю, що переміщається в просторі так швидко і так високо, що вона стане по-справжньому невразливою при застосуванні проти неї теперішніх зенітних систем.

«Диск» і підводний човен можуть утворити собою смертельну комбінацію при проведенні наступальних операцій. Субмарина може наблизитися до материка супротивника і випустити диски, які злетять вертикально. Протягом півгодини диск може пролетіти до 500 км., завдати удару по цілях і повернутися на субмарину (ТАЄМНО).

Зброя 1960 року? Це дуже узагальнена схема, що не відображає результатів розрахунків, дозволяє зробити виводи про майбутні можливості запропонованих літаючих дисків … схема надрукована для обговорення питання про те, чи зможе диск літати так високо і так швидко, що його не зможуть збити ні зенітні ракети, ні гармати (ТАЄМНО).

Злітно-посадочна смуга не потрібна. Диск не потребує її для зльоту і посадки. Він може наблизитися до супротивника на невелику відстань, злетіти з невеликої поляни і завдати удару на велику глибину, швидкого і могутнього. Він може бути менш дорогим при будівництві, чим теперішній реактивний літак (ТАЄМНО).

Конфігурація диска дозволяє досягти рівномірного розподілу радіальної сили тяги по всьому колу, дозволяючи цим досягти вертикального зльоту при горизонтальному положенні диска. Ця форма сама напрошується для проектованого літака.

Потім в журналі обговорюються деякі питання, що стосуються конструкції диска з розмірами бомбардувальника. Де будуть розташовані сидіння пілотів? Пілоти, очевидно, сидітимуть в кабіні над верхньою центральною частиною диска. Звичайно, цей відсік буде повністю заповнений приладами, деякі з них необхідно спеціально спроектувати, щоб вони відповідали вимогам, викликаним незвичайними льотними характеристиками.

Яким чином пілот управлятиме диском? В основному він управлятиме ним шляхом простої зміни напряму тяги. У різних місцях зовнішнього кільця диска можна відкривати або закривати отвори, призначені для витоку газів. Таким чином можна змінювати напрям і/або розташування рівнодіючої сили тяги. При необхідності пілот може змінювати тягу, коли він змінює напрям польоту для того, щоб уникнути дуже великих перевантажень.

Успішна розробка літака-диска змусить військових планувальників на обох півкулях по-новому подивитися на закупівлі такого військового спорядження, як радари, керовані ракети, озброєння літаків, зенітні ракети, авіаносці, вертольоти, дирижаблі, а також на аеродроми.

Далі, якщо очікуваний потенціал літаків у вигляді дисків стане реальністю, то це стане історичним проривом на рівні інженерного мистецтва і технічного прогресу… зробить революцію в літакобудуванні і веденні повітряної війни.

Давайте розглянемо диски різних розмірів і оцінимо можливості кожного з них.

 

Великий літаючий диск

Діаметр – 33 м

Товщина - 7 м

Швидкість - 2400 км/г

Максимальна висота польоту - 27 км.

Дальність: 25000 км.

Висота крейсерського польоту - 20 км.

 

Літаючий диск середніх розмірів

Диск цього типу може бути використаний як винищувач, перехоплювач, штурмовик або як керована ракета.

Діаметр – 10 м

Товщина – 2,2 м

Швидкість – 2400 км/г

Максимальна висота польоту – 27 км. 

Висотакрейсерського польоту – 20 км.

Дальність – 22000 км.

 

Літаючий диск малих розмірів

Цей тип може використовуватися як керована ракета.

Діаметр менше 2 метрів

Товщина менше 0,5 м

Швидкість до 2000 км/г

Максимальна висота польоту - 28 км.

Дальність польоту – від 35 до 200 км.

Одним з великих питань, що стоять тепер перед США, полягає в наступному: що роблять Ради в області дископодібних лі­таль­них апаратів?

Якщо в Сполучених Штатах серйозно розраховують на успіх літаків з дисковидним крилом, то можна також припустити, що Радянський Союз також здатний розробити такий літак.

Якщо читачі вважають, що в екстремальному випадку існує можливість того, що СРСР випередив нас в цій області на декілька років, то у них повинні виникнути питання.

Якщо Ради вже тепер мають такий літак в оперативному застосуванні, то чи може ППО Сполучених Штатів виявити, ідентифікувати, перехопити і знищити бомбардувальний або розвідувальний літак, що летить зі швидкістю до 2500 км/г, притому на висоті не менше 20 км.

Які сьогоднішні можливості «Стратегічного Авіаційного Командування» для проникнення в повітряний простір Радянського Союзу з метою бомбардування, якщо Ради захищають себе дископодібними перехоплювачами з вказаними вище льотно-технічними даними?

Є деякі цікаві питання для вас. Мова йде про радарі на «Славі», яку супроводжували китобійні судна. При проходженні через протоку Гиблартар всі вони були обладнані радарами. До теперішнього часу це найбільша концентрація радарного устаткування на радянських комерційних судах. З іншого джерела інформації мова йде про радари типу «Нептун», характеристики якого подібні до характеристик радарів, що застосовуються на західних торгових суднах. ВМС Радянського Союзу мають перевагу в оснащенні суден радарами.

В грутновному листі мовиться про необхідність збору достовірної інформації про радянські радари. Нам цікаве інше – в цьому ж документі вій­ськово-морському аташе було поставлено важке питання – навіщо потрібні ці радари китобоям? Аташе пообіцяли прислати новий перелік радянського радарного устаткування. Серед абзаців документа, помічених грифом SECRET, є і такі:

6. Радянський літак. Відповідно до звіту, який оцінювала установа В-3, двомісний радянський літак з бортовим номером 1410У приземлився на аеродромі Кьотен в Східній Німеччині 4 січня, в супроводі п’яти МІГ-15 і МІГ-17. Його фюзеляж здається трохи довшим і товщим, ніж фюзеляжі МІГ, але із-за поганої погоди не було ніякої можливості відзначити і інші відмітні характеристики. Про появу літака 1410У повідомляється вперше. Ця інформація направлена вам для орієнтування, якщо літак з подібними ознаками і відміченими особливостями буде помічений морськими спостерігачами.

7. Літак з круглим в плані крилом. В журналі Air Force Inteligence Digest за грудень 1954 року міститься цікава стаття під назвою «Літаючий диск». Особливий інтерес для персоналу ВМС в Радянському Союзі є твердження про те, що:

а. Останні інформаційні дані указують на те, що літак з турбореактивним двигуном і дисковидним крилом вже 5 років є на Заході.

б. Якщо Сполучені Штати вважають за можливе досягнення успіху при створенні дисковидних літальних апаратів, тоді можна зробити висновок про те, що і Радянський Союз здатний розробити такий літак.

в. Дископодібний літак має можливість вертикального зльоту, а це означає, що він може бути розміщений на більшості морських суден, включаючи підводні човни.

Далі в статті стверджується: «Ймовірно, що дископодібний літак і підводний човен можуть скласти смертельну комбінацію при проведенні наступальних операцій. Підраховано, що впродовж тридцяти хвилин диск може злетіти вертикально зі свого гнізда на борту субмарини, піднятися на висоту понад 20 кілометрів або вище, зробити ривок до цілі на відстань в межах від 400 до 600 км., скинути своє бомбове навантаження і швидко повернутися на субмарину».

Хоча очевидно, що військово-морський аташе був попереджений про необхідність присилати звіти про літаки з дисковидним крилом, але він повинен був ще і вийти на позиції, що забезпечують збір такої інформації … вона може бути дуже важливою, можливо, в не такому віддаленому майбутньому.

Далі в документі є й інші цікаві пункти:

9. Радянські представники у Вашингтоні: Матеріали направлені вам, оскільки є цікавими. Документи (3) і (4) повинні бути знищені після прочитання.

Документ підписаний начальником відділу вій­ськово-морської розвідки США, а його копії були розіслані чотирьом оперативним підрозділам.

Про що говорять ці документи? Про реальні справи, але в них немає навіть згадок про позаземні цивілізації і їх кораблі. Американці побоювалися радянських китобоїв з радарами, оскільки флотилія могла підійти до берегів США і наводити радянські диски на цілі, а також забезпечувати їх повернення на кораблі або підводні човни. Це не вигадки, оскільки інших висновків з розсекречених документів розвідок відразу двох родів військ зробити неможливо. 

 

Володимир РЕПАЛО

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com