Розум потребує свободи

На Херсонщині є в нас один дуже допитливий читач, учитель історії. Називаючись Анатолієм, він час від часу дзвонить нам і просить висвітлити якесь непросте питання. «Я вичитав, що прибічників унітаріанства дуже небагато, однак вони справляють непомірно великий вплив на світові суспільні процеси. Що це за релігія така?» — поцікавився він цього разу. Відповідаємо.

Кому не траплялося проїздити повз залізничну станцію Мотовилівка! Містечко з такою назвою заснував козак Мотовило, і в одному з історичних джерел про нього збереглася згадка як про великого єретика, однак такого мудрого, що йому доручали писати відозви канонічної церкви. Непогана ілюстрація для приказки «Краще з розумним загубити, аніж з дурним знайти», — чи не так? Однак цей факт наводить на думку, що й тодішні високі церковні чини теж трохи грішили єретизмом, якщо віддавали перевагу інтелекту перед ревністю у відстоюванні догм… Козак Мотовило був унітаріанцем.

Витоки цієї доктрини сягають дохристиянської епохи, коли людина почала шукати відповіді на питання, що являє собою наш світ і яке її місце в ньому. Так, древньогрецький філософ Анаксимандр учив, що все суще пройняте боротьбою протилежних стихій, а це породжує тлінність, яка протистоїть божественній безмежності, вона ж має єдине начало: унітаризм. Наш множинний світ виник з єдиного і в нього ж повернеться — такий лейтмотив філософії Емпедокла, та й Анаксагор твердив, що плинність і багатогранність життя керуються божественним розумом. Поміж двома реальностями — кінцевою і вічною — грань чітка, однак не остаточна, і межі її різні мислителі визначали по-різному.

Філософія Платона — це сходження до безумовного першопочатку, джерелу буття й кінцевої мети всього сущого. Мудрий лиш той, хто в багатоаспектності світу бачить цілісність і любить її. Цілісність у собі й цілісність у зв»язку з множинністю тільки два стани єдиної сутності, їх не розірвати, бо поміж ними існує глибинний логічний зв»язок. Сутність — це спокій і рух, тотожність і відмінність: саме дотичність до неї робить наш світ реальним.

Такі міркування античного філософа асоціюються з нинішнім розумінням діалектики природи, яка поєднує в собі уніфікованість і неповторність, смерть і безсмертя. А для християнина вони зводяться до простої формули: Бог проявляє себе крізь світ, світ неможливий без Бога. Так чи так, а унітаризм народився з прагнення осягнути таїну буття не душею, а розумом — це й стало визначальною особливістю його доктрини. Оформилась вона з ученням Арія, котрий заперечував положення про Божественну Трійцю.

Друге дихання ця концепція дістала в епоху Реформації, коли з антитринітаристських позицій виступила низка релігійних діячів та вчених: німець Мартин Целларіус, іспанці Хуан Вальдес і Мігель Сервет, котрий став класиком науки, відкривши велике коло кровообігу, англієць Джон Пристлі, який експериментальним шляхом довів, що все живе дихає киснем. Подібні релігійні організації у ХVІ-ХVІІ століттях з»явились приблизно в той самий час одразу в багатьох країнах. Вони дещо різнилися між собою, але в цілому доктрина лишалася тією самою: Бог єдиний (Світовий Розум, Абсолют), Христос — людина, котру Творець обожив за послідовне виконання місії, ми ж вільні в своїх духовних пошуках і можемо врятуватися, якщо неухильно додержуватимемося законів, записаних на скрижалях душ наших.

Одним із світових центрів унітаріанства була Польща, історично дуже тісно пов»язана з Україною. Тамтешня громада тривалий час вела дискусії з тринітаріями — прибічниками вчення про Святу Трійцю, — однак спільної мови не знайшла, бо ж зіткнулися два принципи: пізнання Бога крізь розум з довільним пошуком істини або ж відданість догматам як данності, котру осмислювати заборонено. 1565 року «польські брати» (були ще й «чеські») створили власну церкву. Тоді ж її очолив потужний ідеолог італієць Фаусто Соціні, і його прибічників почали називати соціоніками.

Справді, козак Мотовило «єретствував» аж ніяк не в самотині: протестанські віровчення, що критикували занепад духовного життя і закликали повернутися «до чистої Євангелії і щирого слова Божого» у ХVІ століття, ширились в українських землях. То була напрочуд радикальна течія, прихильники якої пропагували, наприклад, звільнення селян від підданства й обов»язок кожної людини самій заробити собі на хліб. Чи не відгукнулися такі погляди в гаслі «ні хлопа, ні пана», під яким розвивався феномен козацького руху та положеннях Конституції Пилипа Орлика, яка своєю соціальною спрямованістю далеко випередила тодішні європейські уявлення?

Єдиним шляхом подолання гріховності соціоніки вважали постійне й інтелектуальне самовдосконалення, щоб разом з Богом творити світ, а це спонукало до розвитку й поширення освіти серед простого люду.

Так, у галицькому місті Дубецьку діяла семінарія, яку закінчили більш як 300 юнаків із шляхтянських родин. Це дало підставу Іоанну Вишенському в одному із своїх полемічних послань нарікати: «Поєретничали всі обительниці Малої Русії».

Вчення польських братів, котрі відкидали не тільки догмат Святої Трійці, а й посередництво Церкви в спілкуванні людини з Богом, поширилось і на Волині та Київщині — за підтримки низки тодішніх яскравих громадських діячів, зокрема й князя Василя-Костянтина Острозького. Перша соціанська школа з»явилася в Гощі ще близько 1600 року, і заснував її власник міста Гаврило Гойський; громади, що сповідували унітаріанську доктрину, діяли в Острозі, в Старокостянтинові, Лахівцях, Сенютовичах, Черняхові…

Ідеєю будь-якого протестанського руху, зокрема й унітаризму, був переклад Святого Письма «простою», «національною» мовою, в її річищі славетний Франціск Скорина видав Псалтир і частину книжок Біблії, а в 1556-1561 роках з»явилося Пересопницьке Євангеліє, перекладене, як сказано в післямові, «з мови болгарської на мову руську» — то для кращого розуміння люду християнського посполитого».

Однак унітаріанці, можливо, через спрямованість на труд розуму панівним релігійним напрямком не стали і, переживши свій розквіт, зазнали гонінь. Тодішню ситуацію в Європі можна уявити зі слів польського історика Володзімєжа Двожачка: «Магнати, випереджаючи будь-які утиски з боку короля, масово і ледь не навперейми покидали справу, яку вважали за програну». Що ж, в нашому світі й справді важко віднайти явище, яке можна було б назвати новим: так, ми стали свідками того, як комуністичні ідеологи навперейми кидали партійні квитки, відмежовуючись від того, чому ревно служили…

Деякі унітарианці, що не зреклися своєї доктрини, мусили шукати прихистку на чужих землях. Джордж Прістлі емігрував до США, де у Філадельфії заснував унітаріанську церкву і став її священиком. Мігель Сервет був спалений інквізицією на вогнищі.

Після Берестейської унії 1596 року протестанти стали на бік православного благочестя й почали позиціонуватися як православні, навіть тоді, коли не сприймали його догм. Зате опоненти колишніх унітаріанців перейняли їхню організованість та завзятість у відстоюванні власних поглядів. Видатний педагог ХХ століття Григорій Ващенко, випускник духовної семінарії, пишучи про особливості релігійності українця, відзначав стриманість зовнішнього обряду (легкий нахил голови замість доземного поклону росіянина) за безперервного прагнення внутрішнього діалогу з власною душею, за якою — Бог. Це — слід соціанства, як і притаманна нашому народові любов до друкованого слова, пошана до освічених людей.

Пізніш унітаріанці об»єдналися з універсалістами, які вважали, що порятунку гідні всі люди без винятку, навіть ті, котрі не прийняли християнства — якщо вони спроможні долати в собі гріх. Бо в силу своєї божественної природи людина спрямована на добро, а в злі заблукає через неучтво.

Нинішні унітаріанці — то об’єднання релігійних лібералів, які зберегли сформовані за Середньовіччя доктринальні положення. Розходження в одному: варто молитися Ісусу Христу як виконавцю волі Творця чи досить шанувати його як великого філософа, котрий поклав життя за свої погляди. З питань догматики — повна свобода думки. Священне Письмо сприймається «в межах розуму», дозволене вільне тлумачення Біблії. Таїнств немає, обрядність зведено до мінімуму. Учасники зібрань вільно обмінюються думками, слухають казання, співають гімни; на свята по церквах відбуваються театральні вистави й концерти. На думку релігієзнавців, унітаріазм — це не стільки релігія, скільки філософія, яка породила низку відгалужень, зокрема й теософію Олени Блаватської. Одним з останніх явищ, явно пов»язаних з відмовою від церковних догм, є метафілософії історії Даніїла Андреєва «Ружа світу». Там запроваджено поняття, яке для церкви неприйнятне — інтеррелігія. Та хіба вона не рятує людство в роки тяжких випробувань? Адже розроблені в різних землях різними народами кримінальні кодекси по суті своїй мають єдину основу, надихнуті єдиним законом, справді написаним на скрижалях душ наших. І, пояснюючи, що таке інтеррелігія, вдова Даніїла Андреєва Алла переповідає ось такий епізод з роману свого чоловіка, який був знищений на Луб»янці:

«…Індолог Леонід Федорович Глинський, керівник підпільної групи московських мрійників, які зводили невидиму будівлю духовного протистояння епосі, — арештований.

Набита різнородними людьми камера 1937 року на Луб»янці. Допити. Зовсім безнадійне майбутнє — одне для всіх. В цій камері разом з Глинським знаходяться православний священик і мулла. Не мовлячи й слова, ці троє по черзі моляться за всіх мовчки. Коли того, хто зараз молиться, ведуть на допит або він знесилюється, він поглядом передає свою молитовну варту одному з тих, хто лишився.

Канонічно це, звичайно, недопустимо. Але я не думаю, щоб знайшовся звященослужитель, який би осудив цих людей».

А коли б і знайшовся такий, то хіба б не согрішив він супроти Ісуса Христа з його притчею про доброго самарянина?

Неважко здогадатися, що унітаріанці з інтересом сприйняли еволюційне вчення Дарвіна, бо й взагалі протистояння між наукою і релігією, між розумом і вірою для них не існує. Вони завжди шукали не те, що роз»єднує людей на шляху до Бога, а що об»єднує — і в цьому були праві. І тепер, коли у Ватикані готується міжнародна конференція, яка має примирити науку і релігію, поклавши край давній недовірі церкви до розуму, їхній багатовіковий досвід може придатися.

Так, тих, хто свідомо позиціонує себе як унітаріанець небагато: в усьому світі їх близько 0,7 мільйона чоловік. Та коли сказати, що до цієї церкви належали (чи належать, якщо живі) багато вчених і письменників, зокрема О.Холмс, Жюль Ренан — автор світового бетселлера «Життя Ісуса Христа, та видатних політичних діячів (унітаріанцями були п»ять президентів США, Уінстон Черчілль, є Маргарет Тетчер) — то причина їх впливу на суспільні процеси зрозуміла.

Розум потребує свободи від догм.

Наталя Околітенко