ДАЙОШ ПОСАДУ ПРОВОКАТОРУ!?

Стало відомо, що директор-ліквідатор Бібліотеки української літератури в Москві Н. Шаріна призначила на посаду головного бібліотекаря одного з найактивніших учасників провокацій проти Бібліотеки Сергія Сокурова. Донедавна цей «бывший львовянин» представляв себе як, щоправда, ніким не визнаний «представитель русских общин Украины в Москве», а останнім часом величає себе українцем Сокуровим-Величком й намагається в безчесних писаннях тепер уже як «истый» російський українець-малорос паплюжити тих, хто свого часу на громадському ентузіазмі створював бібліотеку, та представників українських громад Росії, які виступили на її захист.

Одразу ж після газетного погрому в Бібліотеці цей борзописець опублікував в Інтернеті свій черговий опус «Воображаемый разговор с Президентом Ющенко», в якому він, виправдовуючи руйнівні дії щодо Бібліотеки, намагається блюзнірські висміяти заяви керівників українських регіональних організацій РФ та офіційне повідомлення прес-служби Президента України щодо ситуації, яка склалася навколо єдиної в Росії Бібліотеки української літератури, зокрема, як зазначено в згаданому повідомленні, пов’язаної з кадровими змінами персоналу.

Не без хизування Сокуров зізнається в тім, що «получается к событиям в Библиотеке украинской литературы я сам руку приложил», маючи на увазі свої провокаційні дії.

Що ж, катюзі — по заслузі? Або, як кажуть у нас в Росії, «награда находит героя», бо ж, як бачимо, «кадрові зміни», про які небезпідставно тривожаться вболівальники за долю Бібліотеки, в дії.

Один з тих, хто доблесно виконував брудну роботу нищителя українських газет та журналів (випускник Харчового інституту Безпалько), залишається правою рукою директора як її заступник «по связям с общественностью», а пасквілянт-пенсіонер 1940 року народження з геологічною освітою одержує з рук директорки посаду головного бібліотекаря. З якою метою здійснюється така кадрова політика в Бібліотеці української літератури, де вкрай потрібні фахівці саме з української літератури та культури?

Сподіваємося чесної відповіді на це запитання з боку Уряду Москви.

І наостанок. Новоспеченому головному бібліотекареві мабуть цікаво буде дізнатися, що вандали Шаріна та Безпалько у адміністративному пориві усунення протипожежних недоліків знищили чимало комплектів газет, що видавалися в Україні російською мовою, зокрема газети російського товариства у Львові кінця — початку 1990-х років, до видання яких, здається, С. Сокуров мав пряме відношення. Бо засновники Бібліотеки, яких він дуже не любить, збирали фонд не за політичною ознакою в категоріях «свій — чужий», а саме з метою збереження культурної спадщини українців та інших народів, що мешкають в Україні.

Прес-служба реґіональної
громадської організації «Українці Москви»
16 грудня 2007 р.