Реформування, чи ліквідація?

ЗАЯВА РАДИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «УКРАЇНЦІ МОСКВИ»
І ПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНЦІВ МОСКВИ «ГРОМАДА»

Українська громадськість Москви з подивом сприйняла розміщене на сайті Посольства Російської Федерації в Україні повідомлення про Бібліотеку української літератури в Москві. Складається враження, що його автори або не знайомі з реальним станом справ, або навмисно намагаються видати бажане за дійсне.

Усі факти позитивної роботи Бібліотеки, що наводяться в ньому, були до березня нинішнього року. У березні після пікетів молодчиків-хуліганів Комітет з культури Москви розпочав невдалу спробу реформування, а фактично — ліквідації Бібліотеки (про це свідчить відповідний наказ Комітету з культури, незрозуміло, чому цей факт невідомий Посольству).

З цього часу органи культури Москви руйнують Бібліотеку, що знайшло відображення в курсі на нівелювання, вихолощування, розмивання саме українського компонента в її роботі. Перелічимо лише основні, добре відомі російській громадськості факти: примушування до написання заяви про звільнення за власним бажанням високопрофесійного директора В. Слюсарчук; призначення на її місце Н.Шаріної, яка не знає української мови, не має навіть віддаленого поняття про українську культуру і літературу, яку прислали в Бібліотеку, щоб її закрити; звільнення 8 бібліотекарів, що знають українську мову і літературу; спроба забороненої російським законодавством цензури фондів і заборони діяльності Українського історичного лекторію; скасування низки запланованих заходів з пропаганди української історії та культури (презентації книги «Мазепа» російського історика Т.Яковлєвої (!), відеопрограм, присвячених творчості видатної української поетеси Олени Теліги та історії дисидентського руху в Україні тощо); спроба зриву передплати на українську періодику і репетицій Української народної хорової капели.

Особливе обурення громадськості викликало звільнення (а фактично вигнання) людини, яка ще наприкінці 1980-х років відродила Бібліотеку (українську бібліотеку, що існувала в Москві у 1920 — 1930-х роках, 1938 року ліквідував тоталітарний режим), яка протягом майже 20 років багато зробила для створення її унікальних фондів (які більш як на три чверті складаються з книг, подарованих українськими бібліотеками та приватними особами за сприяння українських організацій Росії), — Ю.Кононенка. Він не тільки відчував постійний тиск нового керівника, а й був поставлений у зовсім нестерпні умови. Хоча формально Ю.Кононенка звільнили у зв’язку із закінченням терміну трудового договору (що також є незаконним), всім зрозуміло, що його звільнення пов’язане з наміром остаточно зруйнувати роботу Бібліотеки. Порушуючи російські закони, директор досі не дала письмової відповіді на заяву Ю.Кононенка, який має дві вищі освіти та великий бібліотечний стаж, про прийом на роботу на вакантну посаду (у Бібліотеці близько 10 вакансій), подану ще 2 жовтня.

Нині відчувається різке погіршення роботи Бібліотеки з обслуговування читачів; у жовтні скасовано низку культурних заходів, оскільки їх не було кому проводити. Чого вартий лише один ганебний факт випуску типографським способом надрукованої програми Бібліотеки української літератури на жовтень, у якій ми нарахували, зокрема на обкладинці, близько тридцяти (!) грубих граматичних помилок. Після звільнення В.Слюсарчук, І.Медведєвої та Ю.Кононенка в Бібліотеці не залишилося жодного (!) бібліографа, який знає українську літературу. Фахівцям бібліотечної справи відомо, що означає виховання бібліографа, так само, як і його відсутність у бібліотеці. Фактично припинено роботу з надання допомоги українським громадським організаціям у регіонах.

Заплановані новим керівництвом Бібліотеки концерти зовсім не враховують її профілю (у них немає українського репертуару), а призначена директором ведуча музичних програм, як і сама директор та інші прийняті нею працівники, на жаль, зовсім не уявляють багатства і розмаїтості світу української культури, її зв’язу з російською культурою.

Читачів вразив факт публічного заохочення Н. Шаріною обурливого хамства її заступника Б.Безпалька, який 12 жовтня 2007 р. намагався розігнати збори читачів Бібліотеки (це відбувалося в її присутності). Найстарший читач Бібліотеки, ветеран праці П.Явтушенко, обурений відвертим небажанням Н.Шаріної вести конструктивний діалог з читачами, її очевидною демагогією, заявив про своє небажання з’являтися в Бібліотеці, поки тут господарюють шаріни і безпальки.

Уже зараз надходить інформація про тиск на співробітників-українців, які ще залишилися у Бібліотеці.

Ось така «зразкова», на думку Посольства Росії, установа...

Ми щиро дякуємо тим діячам російської та української культури, які виступили на захист Бібліотеки. Читач Бібліотеки з моменту її відкриття в 1989 році Ю.Барабаш, головний науковий співробітник Інституту світової літератури ім. Максима Горького Російської Академії наук, доктор філологічних наук, професор, лауреат Державної премії РРФСР ім. Максима Горького і Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, пише: «Незважаючи на, як говорять, скасування наказу про перепрофілювання бібліотеки, практичні дії в цьому напрямі активізуються. Справа йде до розгрому єдиної в Росії установи такого роду, до фактичної ліквідації безцінних книжкових фондів. Керівництво цією діяльністю здійснює призначений новий директор бібліотеки, людина, яка не знає ані української мови, ані української історії та культури. Погодьтеся, вже одне це — нонсенс. Чи можна уявити собі на чолі бібліотеки російської літератури людину, яка не знає російської мови та погано орієнтується в питанні, хто такий Пушкін? Тим часом пані директор діє круто й упевнено: забороняє заходи, виживає з бібліотеки розумних працівників, які знають свою справу, звільняє з безглуздими, сміховинними мотивуваннями Ю.Кононенка — чудового фахівця, ентузіаста й одного із засновників бібліотеки».

Член Громадської ради Бібліотеки, секретар Спілки письменників Росії В.Середін зазначає: «Рада вже раз збиралася. Обговорювала роботу Бібліотеки, здавалося б, знайдено загальне порозуміння, що в такій обстановці легко загубити створене десятиліттями праці. І що з того? Судячи з подальших кроків нового директора, у неї одне завдання — розгромити Бібліотеку. Хто їй дав таке завдання і з якою метою — майбутнє покаже».

Голова Читацької ради, ветеран Великої Вітчизняної війни О.Храбан від імені читачів Бібліотеки звернувся з листом до Ю.Лужкова: «Ми вважаємо за необхідне провести уважний і неупереджений розгляд ситуації, що склалася у Бібліотеці, спеціально створеною незалежною комісією, за обов’язкової участі представників читацької громадськості. На нашу думку, оздоровлення обстановки, несприятливої та небезпечної для подальшого розвитку Бібліотеки української літератури, атмосфери, що існує в бібліотеці та навколо неї, повинне розпочатися зі заміни керівництва. Це думка всіх, хто щиро вболіває за долю Бібліотеки, думка всіх, для кого вона й створювалася — її читачів».

Особливо цінуємо те, що тривогу у зв’язку з подіями навколо Бібліотеки української літератури в Москві висловили діячі російської культури в Україні: художній керівник Національного театру російської драми ім. Лесі Українки (Київ) М.Резникович, директор Літературно-меморіального музею М.Булгакова в Києві Анатолій Кончаковський, завідувач Київським музеєм О.Пушкіна Ірина Смолянінова та ін.

РГО «Українці Москви» і РГО українців Москви «Громада» шкодують, що таку неперевірену інформацію поширило дипломатичне представництво Російської Федерації в Україні. Свого часу нинішній радник Посольства В.Лоскутов, який знає Ю.Кононенка з 1996 року, надавав йому й українській громадськості Росії велику допомогу в створенні Бібліотеки. Це саме можна сказати й про керівника одного з департаментів МЗС РФ В.Сорокіна.

Українська громадськість Москви не заявляла, що уряд Москви негативно ставиться до роботи Бібліотеки, і вельми вдячна за гарні умови для її роботи. Однак нас тривожить, що створена чиновниками від культури несприятлива ситуація не знаходить жодної оцінки, а керівники міста ухиляються від діалогу з громадськістю, що призводить до зростання напруженості, провокує конфлікти на національному грунті.

На наш погляд, проблема полягає в тому, що установу культури, покликану ознайомити росіян з українською літературою і культурою, сприяти зміцненню російсько-українських культурних зв’язків, хтось навмисно або через свою некомпетентність, намагається зробити заручником нинішніх політичних інтересів, перекрученого розуміння непростих моментів взаємин між Росією та Україною.

Рада регіональної громадської організації «Українці Москви»

Правління регіональної громадської
організації українців Москви «Громада»