«Нова медицина» вже стукає у двері

10 жовтня несподівано «приїхала телекамера». Гадали — у зв’язку з нашою акцією, а ж виявилося — оголошено імена нових Нобелівських лауреатів. І постало питання: чому серед них немає українців. Невже нам бракує тих, які могли б сказати світу нове слово в науці?

Яка там Нобелівська премія! Тут аби рідненьке Міністерство охорони здоров’я спромоглося завважити, що робиться в нього під носом...

12—13 жовтня цього року відбулася акція — Міжнародна науково-практична конференція, підготовлена Інститутом інформаційно-хвильових технологій, Міжнародною асоціацією лікарів інформаційно-хвильової терапії, Міжнародним науково-медичним центром інформаційно-хвильової терапії «Біополіс».

Перелічити імена знаних вчених, докторів наук та й просто популярних лікарів забракне газетної площі, тож зосередимося на тому, про що йшлося.

Кожне сформоване явище має свою історію, і вона повчальна.

Десь всередині 80-х років до мене подзвонив Іван Дзюба й сказав, що познайомився з цікавим чоловіком, але розібратися, чим він займається, не може, тож просить мене, біолога, допомогти. Цікавого чоловіка — М.Колбуна — я знайшла у флігельку на території Інституту ортопедії, й дорогу мені показала молода жінка, котра котила візочок з розбитою поліомієлітом дитиною.

Років через п’ятнадцять, коли я зайшла в офіс «Біополіса», мені назустріч звівся молодик, що назвався Олександром Ульяновим.

— Пізнаєте? — спитав мене Колбун. — Наш пацієнт.

Хлопець спирався на паличку, але рухався вільно. На той час він закінчив медичний інститут і відкрив у Читі Центр інформаційно-хвильової терапії, яка свого часу поставила його на ноги в прямому розумінні цього слова.

А почалося все з відкриття «дірки» в електромагнітному потоці космічного випромінювання, яка охоплювала міліметрову — коротку й ультракоротку частину спектра. Того самого випромінювання, яке «вирахував» теоретично Володимир Вернадський. «Навколо нас, у нас самих, скрізь і повсюди, безперервно, постійно змінюючись, сходячись і відштовхуючись, відбувається випромінювання різної довжини хвилі...», — писав він. Відбувається це випромінювання, щоб здійснити організацію живої системи на всіх її рівнях — від клітини до цілого організму, — можна додати до цього.

Було висловлено припущення, що загадкова «дірка» має стосунок до життя, яке розвинулося на нашій планеті за певної електромагнітної ситуації, відтак і потребує її. Засвітився принципово-новий шлях до боротьби за людське здоров’я, але для цього необхідно було дослідити, що ж то за «міліметри» і як вони впливають на організм. Згадали про висловлювання іншого класика вітчизняної науки — Володимира Енгельгарда про те, що життя — це нерозривність речовини, інформації та їх енергетичного забезпечення. Наші читачі вже знають, як вирішується проблема в старому анекдоті про те, чому на ярмарку за дохлу коняку не дають як за живу: молекули ті ж самі, а от інформаційні потоки обірвано.

Але життя — це суворо скоординований у часі і просторі рух: електрони в атомах рухаються, складаючись в органічні молекули, котрі вступають між собою в реакції — кілька тисяч за секунду! — розплітаються і знову скручуються в подвійну спіраль ДНК, визначаючи, яким бути білку: через клітинні оболонки переноситься те, чому належить стати складником таємничої «фабрики життя»... Словом, як сказав один поет, «під нами хаос ворушиться». Але для того ворушиться, щоб привести все в лад.

І все це супроводжується надслабкими електромагнітними полями, які є інформаційним портретом того, що відбувається в клітині. З цього випливає висновок, що інформація — надслабкі електромагнітні поля — може діяти як речовина, відновлюючи в разі порушення нормальні процеси в клітинах, а відтак і в цілому організмі.

Послідовники цієї гіпотези почали, як того вимагає наука, перевіряти її, опромінюючи штучно створеними «міліметрами» різні живі об’єкти. Ефект був дивовижний! Темпи наростання клітин і розмноження бактерій підвищилися в десятки разів, навіть скептики мусили визнати, що живий організм жадібно поглинає саме короткохвильові електромагнітні випромінювання.

Однак щоб змоделювати цей животворний чинник, необхідно було визначити діапазон, на який відгукується життя. І тут дослідники зіткнулися з низкою проблем.

Методики експериментів не існувало, способів реєстрації їх наслідків теж. Наука переживала часи, коли «такого не могло бути, бо такого не могло бути ніколи»: розраховувати на підтримку держави не доводилося. Тільки інтерес до біоніки — нової науки, яка займалася вивченням явищ живої системи з метою їх технічного моделювання — рятувала сміливців від ідеологічного погрому з його наслідками для наукової кар’єри. Та попри все в першій половині 80-х років було статистично опрацьовано великий експериментальний матеріал, що завершилося створенням медичного приладу «ІХТ-Поріг» — портативного генератора випромінювань, які нормалізують обмінні процеси живої клітини. З 1988 року нову методику лікування найрізноманітніших хвороб було застосовано на клінічних базах Українського науково-дослідного інституту ім. Богомольця, і 10 800 хворих засвідчили її ефективність. Інформаційно-хвильову терапію, яку розробив винахідник «Порогу» Микола Колбун, було офіційно рекомендовано для широкого впровадження в практику лікувально-профілактичних організацій.

Однак і після такої перемоги ситуація мало змінилася, бо виділяти гроші на розвиток нової медицини держава не квапилася, не квапиться й досі. Виживати доводилося за найжорсткіших фінансових умов, розраховувати виключно на себе. Багато років прибутком Міжнародного науково-медичного центру інформаційно-хвильової терапії «Біополіс» були скромні суми, які лікарні виплачували за економію медикаментів, якщо їхні пацієнти виліковувалися її методом. Мусиш бути ефективним, чи не так?

«Біополіс» посилав своїх волонтерів до тих, хто потерпав від стихійного лиха, як це було під час землетрусу в Туреччині або повеней у Закарпатті, тим самим вписуючись у медицину катастроф. Маючи можливість збадьорити людину на робочому місці, розробив оригінальну концепцію офісної медицини, а ще — близько 15 медико-соціальних програм різного рівня з повним технічним і методичним забезпеченням, які дають змогу муніципалітетам заощадити значні кошти. Результат оберненої на практику наукової роботи — зарубіжні патенти на прилад «ІХТ-Поріг», європатент, більше десяти патентів на винаходи та промислові зразки в Україні й Росії, євросертифікація «Матриці Колбуна», що являє собою портативну, розміром з упаковку для 20 г косметики, ємність що несе в собі запис цілющих електромагнітних полів на носії.

«Біополіс» піднімав український державний прапор на IV Міжнародному конгресі нейрофізіологів у Швейцарії (1998 р.), на ІХ Всесвітньому конгресі болю в Австрії (1999 р.), брав активну участь у проекті, проголошеному муніципалітетом м. Дубай і Центром ООН — «Дубайська міжнародна премія за діяльність, спрямовану на поліпшення умов життя — 2000 рік», інших міжнародних акціях.

Байдужість держав — і тієї, що була, й тієї що тепер — ніколи не спиняла Миколу Дмитровича Колбуна в його науковій та організаторській діяльності. Як деревце, що пробилося крізь асфальт, «Біополіс» пускав нове коріння, нарощував крону — від скромної лабораторії до нового Науково-дослідного інституту інформаційно-хвильових технологій. Його опорою стали такі відомі вчені, доктори наук: фізіологи В.Мой­сеєнко і Ю.Лиманський, медики А.Яремко і О.Явор­­ська, радіофізик Ф.Ківва, а ще — приватні, сімейні лікарі, котрі як ніхто відповідали за своїх пацієнтів, бо не могли — та й не хотіли — ховатися за інструкціями Міністерства охорони здоров’я, шукали нові методи впливу на людський організм — і знаходили їх в теорії та практиці інформаційно-хвильової терапії.

Кажуть, кожному овочу — свій час. Вибухове підвищення інтересу до ІХТ, що проявилося під час Міжнародної конференції 12–13 жовтня, пояснюється тим, що медицина ХХІ століття постала перед фактом: попри агресивну телевізійну рекламу можливості фармацевтики вичерпуються, бо мікросвіт дуже скоро пристосовується до нових препаратів, і деякі з них завдають більше шкоди, аніж хвороби. Спалахнули й згасли надії на чудеса, які мали б здійснити стовбурові клітини, бо не зрозуміло, які побічні наслідки вони викличуть. Наука безпорадно розвела руки перед полірезистентним туберкульозом, який тепер «демократично» вражає не тільки бідні, а й забезпечені верстви населення. Мов у пісок йдуть шалені кошти на створення антигрипозної вакцини, бо грип повертається з «новим обличчям». Що означають кампанії залякування суспільства такими хворобами, як СНІД, курячий грип, коров’ячий сказ? Де реальна небезпека, а де інтереси комерційних фірм? Що нас чекає в майбутньому — на черговому витку еволюційної спіралі, якщо ми втрутилися в її процеси, не врахувавши рушійних сил природи?

Можливо, тому, що конференція збіглася з виходом праці автора цих рядків і Миколи Колбуна «Рак — ошибка формообразования: где? когда? почему? как?», де вперше застосовано часовий фактор до явища канцерогенезу, завдяки чому прояснено одинадцять таємниць цієї вкрай небезпечної хвороби, і слово «інформація» висить у повітрі, яким дихає науковий світ, але всі, хто виступав, жваво обговорювали насамперед теоретичні проблеми.

Що ж, не даремно кажуть, що немає чогось практичнішого за гарну теорію. Цьому в «Біополісі» завжди надавали великого значення. Спочатку то були пошуки відповіді на запитання, чи існує в організмі система, спроможна сприйняти інформаційний вплив? Існує. У сиву давнину її дослідила традиційна східна медицина — так само добре, як європейська медицина дослідила шляхи транспортування речовин: системи кровоносну та лімфатичну. Зони, де знаходяться хвильові представництва ок­ремих органів, вивчав киянин Андрій Подшибякін, розробивши за їхнім станом оригінальну методику діагностування хвороб. Однак лабораторію цього вченого було закрито, й він помер, зневажений та забутий.

Коли вже згадали про це, то — хвилина мовчання на честь наших земляків, котрі не удостоїлися стати пророками на своїй Батьківщині. По Горбачевському, який раніше Фішера розшифрував структуру білка, по Пулюю, якого не визнали автором відкриття х-променів через те, що, за висловом А.Ейнштейна, він представляв «якусь нікому невідому Рутенію»...

Бо ж і на аж ніяк не всипаному трояндами шляху інформаційно-хвильової терапії трапився вельми промовистий епізод. У газеті «Совершенно секретно» за 5 квітня 2002 року, а перед тим в «Известиях», з’явилося повідомлення про «геніальне відкриття» «групи однодумців» під керівництвом професора А.Безсонова — виявлення способу міжклітинного інформаційного обміну. «Про грандіозну перемогу російських учених можна було заявити ще 1994 року, — цитуємо уривок зі статті під назвою «Камертон здоров’я — що це?» — Але оскільки йшлося про здоров’я мільйонів людей, то було вирішено до того як розповісти про неї людям, провести низку наукових досліджень і ретельно систематизувати здобуті дані. Тому наступним важливим завданням, поставленим перед дослідниками, стало створення методу інформаційно-хвильової терапії (ІХТ)...» Довелося, взявши до уваги компліменти, все ж таки нагадати, що 1992 року в Московську реєстраційну палату було подано заяву про створення «Наукового центру інформаційно-хвильової терапії» «Інтер-біополіс» від Київської фірми «Біополіс» за двома підписами: М.Колбуна і А.Без­сонова. Після реєстрації учень Миколи Дмитровича вирішив у готовому вигляді «покласти в кишеню те, про що дізнався від вчителя». «Viva, Рутенія!» — так називалася стаття («Голос України» за 18.06.2002 р.), де було поставлено на місце інформаційного злодія. А заодно довелося нагадати державі, що не можна, відмежовуючись від власної, твореної ентузіастами, науки, кидати її у «ведмежі обійми старшого брата».

Європа, якої ми так прагнемо, прийме нас з повагою тільки тоді, коли ми збагатимо її чимось народженим на своїй землі, а для цього нам самим треба навчитися його цінувати.

Що таке інформаційно-хвильова терапія, читач у загальних рисах, мабуть, зрозумів. А що таке зміна парадигми? Важко двома словами означити те, що науковці й лікарі обмірковували два дні, але спробуємо. Це перехід від практики «виривання хвороби з коренем», «полювання на мікробів» до практики співпраці нашого організму з мікросвітом за умови інформаційного над ним контролю.

Цього вимагають закони розвитку життя.