Хто «замовив» депутата облради Івана Підгайного?

Страшна звістка сколихнула Херсонщину тієї осінньої днини — в ніч з 1 на 2 листопада 1997 року в селі Вільне Нижньосірогозького району в своєму будинку було знайдено два тіла — депутата Херсонської облради Івана Миколайовича Підгайного та його дружини Катерини Петрівни з ознаками насильницької смерті. Подружжя Підгайних вбивали у ліжку. Причиною смерті стали удари по головах тупим предметом.

Іван Миколайович Підгайний народився 3 грудня 1937 року в селі Єлисеївці Приморського району Запорізької області в селянській сім’ї.

1955 року закінчив десять класів середньої школі, потім працював у колгоспі. У 1956 — 1959 роках служив у лавах Радянської Армії. Після демобілізації закінчив факультет економіки та організації Української сільськогосподарської академії та отримав кваліфікацію «вчений агроном-економіст».

Надалі його життя пов’язане з Херсонською областю. У 1964 — 1970 роках працював головним економістом радгоспу «Лиманський». 1970 року був призначений на посаду начальника планово-фінансового відділу, а 1972 року — заступником голови обласного об’єднання «Сільгосптехніка» з економіки. У 1979 — 1982 роках працював на посадах, пов’язаних з плануванням в обласному управлінні сільського господарства та Херсонському овочево-тепличному комбінаті. З 1982 року — директор радгоспу «Восток», а з 1992 року — асоціації орендарів «Восток».

Засилаючи Івана Миколайовича директорувати у найзанедбаніше господарство області — радгосп «Восток» тодішня влада карала його по- своєму. За роки директорування радгосп став недержавним підприємством, а для працівників одного з найбільших сільгосппідприємств Херсонщини сільський син Іван створив усі необхідні умови для життя та праці. До центральної садиби господарства — села Вільне проклали асфальтівку від автомагістралі Рені — Ростов-на-Дону, на вулицях села також асфальт, привели до ладу тваринницькі ферми, створили необхідну базу для ремонту та обслуговування величезного машинно-тракторного парку, а також для виробництва з переробки сільськогосподарської продукції, з виготовлення будівельних матеріалів. Коштом господарства було збудовано багато об’єктів соціально-культурного призначення, ошатних житлових будинків для його працівників. А за селом — сад Підгайного. Він дуже радів, показуючи його гостям господарства. У кожного селянина — свій рядок у цьому саду. Яблуні, груші, сливи... Посеред голодного безводного нижньосірогозького степу був у саду й рядок подружжя Підгайних.

 1988 року пересіклися життєві шляхи І.Підгайого та С.Ніко­лаєнка, якого партія направила працювати до Нижньосірогозького району, спочатку другим, а потім першим секретарем РК КПУ. Ставлення Івана Миколайовича до С.Ніколаєнка було незмінним і тоді, як його 1994 року обрали народним депутатом України по Іванівському виборчому округу. Щоб бути такою собі противагою нардепу в районі, І.Підгайний зробив усе, аби його 26 червня 1994 року обрали депутатом Херсонської обласної ради. Так і працювали...

На своїй останній сесії облради 28 жовтня він першим, як завжди відверто й аргументовано, захистив хліб-97, на якому доморощені політики у передвиборний час хотіли «викувати» власну політику.

Івана Миколайовича та Катерину Петрівну вбивали, на думку правоохоронців і судмедекспертів, з 22 до 24 години ночі, з суботи на неділю.

В Івана Миколайовича цього дня були гості, обговорювалося питання його участі у виборах до Верховної Ради України 29 березня 1998 року по Іванівському виборчому округу. Надвечір він їх провів. Стояв біля воріт радісно збуджений...

За фактом вбивства Підгайного та його дружини слідчим прокуратури району 2 листопада 1997 року було порушено кримінальну справу №69017-97, але злочин так і не розкрили.

Херсонську облдержадміністрацію очолювали: в період з 28.07.1997 до 07.04.1998 року Михайло Кушнеренко (23.06.1987- 08.1991 — перший секретар Херсонського ОК КПУ), а в період з 07.04.1998 до 15.07.1999 року — Анатолій Касьяненко (07.1987 — 08.1991 рр. — другий секретар Херсонського ОК КПУ). За своїми функціональними обов’язками саме вони координували діяльність правоохоронних органів області. Нині М.Кушнеренко — радник голови Херсонської обласної ради та на громадських засадах віце-президент МГО «Земляцтво Херсонщини».

Головою Нижньосірогозької районної державної адміністрації з серпня 1996-го до лютого 2005 року був М.Шмигирівський — довірена особа Станіслава Ніколаєнка на виборах 1994 року. С.Ніколаєнко особисто клопотав перед головою облдержадміністрації Ю.Карасиком, щоб саме колишнього свого довіреного призначили керівником району. Відмовити нардепу від Херсонщини та соратнику по партії Голови Верховної Ради України Юрій Михайлович не наважився.

Цікава й така обставина: працівники Нижньосірогозького РВ УМВС України в Херсонській області М.Швець і О.Шевченко, які займалися кримінальною справою № 69017-97, загинули 13.06.1998 року. За версією слідства, загинули в дорожньо-транспортній пригоді. Колеги загиблих мали свою версію: оперуповноважені кримінального розшуку вийшли на замовника та виконавців вбивства Підгайних, що призвело до їх ліквідації. Поінформовані правоохоронці району та батько Швеця мали вагомі аргументи, що міліціонерів вбили, а їхні тіла з мотоциклом штовхнули під випадковий автомобіль, який рухався по автошляху. Проте слідство зробило все, щоб мінімально покарати «винуватця ДТП» — військовослужбовця В.Очкура і не встановлювати справжню причину смерті двох молодих правоохоронців. А як тільки батько загиблого О.Шевченка звернувся до народного депутата України С.Ніколаєнка з конкретними питаннями, його попередили — підпалили помешкання Шевченків у селі Сірогози Нижньосірогозького району. Сім’я Шевченків змушена була переїхати на постійне проживання до Мелітополя.

Від загиблих правоохоронців було відомо й те, що вбивство подружжя Підгайних — справа рук злочинців з сусіднього району, але, зважаючи на таємницю слідства, про «дійових осіб» відомо тільки тим, хто забрав у мертвих, їхніх родичів і близьких всі матеріали зі слідства про вбивство Підгайних.

Нижньосірогозький район межує з кількома районами Херсонської та Запорізької областей. Однак після виборів 29 березня 1998 року один з довірених осіб кандидата в народні депутати України С.Ніколаєнка Геннадій Причина, директор СПТУ із сусіднього Іванівського району Херсонської області, заявив про свої «великі заслуги» перед новообраним. Членів виборчого штабу кандидата здивувала заява Геннадія Причини про «великі заслуги» та надзвичайні зусилля Станіслава Миколайовича для його призначення в травні 1998 року головою Іванівської райдержадміністрації. С. Ніколаєнко навіть пішов на відкрите протистояння районній раді, переважно з депутатів-соціалістів, яка на законних підставах запропонувала на посаду голови райдержадміністрації іншу, достойнішу кандидатуру. Після такого вчинку секретаря Політради СПУ ряди районної парторганізації значно поріділи. Ще більших зусиль доклав С.Ніколаєнко згодом, щоб «представника соціалістів» Г.Причину 2002-го та 2006 р. обрали заступником голови Херсонської обласної ради, обіцяючи за це головам ради та впливовим депутатам свою всіляку підтримку.

1 листопада цього року виповнюється десять років, як від рук бандитів загинув Іван Миколайович Під гайний. 3 грудня — його 70-річний ювілей.

Івана Миколайовича та його дружину Катерину Петрівну поховали в батьківській Єлисеївці, а в селі Вільне залишилася пам’ять про нього — сад, який зеленіє серед нижньосірогозького степу незалежно від того, знайшли вбивць, чи ні.

Хто замовив депутата облради Івана Підгайного — запитання, на яке майже десять років чекають відповідь ті, хто обирав його своїм депутатом до обласної ради.