МЕЛОДІЯ ДОБРОТИ

Традиційний фестиваль різьбярства і лозоплетіння відбувся в Пирогові

Кожна річ, зроблена руками, зберігає енергетику людини, причетної до її появи на світ. Можливо, саме тому, коли зустрічаєш сяючий погляд майстра, неодмінно хочеться зав’язати з ним розмову й обмінятися думками про мистецтво, натхнення і сенс життя. А насамкінець — придбати для себе виріб, над яким ця людина чаклувала бодай кілька годин. А частіше — кілька днів, тижнів... Бо точно знаєш: ця маленька різьблена шкатулочка, яку виготовляли з добрими помислами, принесе в твій дім добро...

Того дня в знаменитому Пирогові таких шкатулочок, декоративних прикрас із соломи, різних оберегів, посуду було сила-силенна. Погляд губився між плетених брилів і музичних інструментів, плетених меблів і домашніх капців. Все здавалося таким домашнім і рідним. До всього хотілося доторкнутися і все хотілося б мати в себе вдома. Особливо цього дивакуватого коня в натуральний зріст, виготовленого з... коріння. І коли майстер сказав, що варто потримати «скакуна» за хвоста і загадати бажання, яке обов’язково здійсниться, рука мимоволі підкорилася спонтанному бажанню повірити в диво.

На фестивалі різьбярства і лозоплетіння — вже традиційному дійстві, що відбувається понад 20 років, можна було надибати вироби на будь-який смак, бажання і ціну. 200 народних умільців взяли участь у святі творчості. Етнографи Музею народної архітектури і побуту України в Пирогові працюють по всій Україні, зустрічаються з народними умільцями, відтак рекомендують організаторам фестивалю його потенційних учасників. Заступник директора музею Олександр Доля щиро дивується: ще якийсь десяток років тому не було так багато талановитих людей, руки яких вміли б творити такі оригінальні і корисні речі з лози і дерева. А сьогодні їх ціла республіка... Особливо приємно, що молодь активно зацікавилася народними ремеслами.

Пан Олександр поділяє народних умільців на тих, хто береться за цю працю, аби прогодувати родину, і тих, хто не уявляє свого життя без участі у різних фестивалях і ярмарках, де можна зустріти однодумців, які по-справжньому оцінять твій талант. Є майстри, які охоче діляться вмінням з новачками й отримують від цього неабияке задоволення. Таких на святі в Порогові було чимало.

Іван Малиш за свої шістдесят виготовив понад тисячу брилів. Колись випало побувати в Миронівці на Київщині, і там мені розповіли про майстра, який плете непотворні солом’яні капелюхи. «Ви подивіться влітку на перехожих нашого міста, — казали мені, — ледве не половина з них у брилях від Малиша». Я придивилася і переконалася: справді стильно!

Пан Іван традиційно бере участь у цьому фестивалі. Розповідає, що ремеслу навчився в дядька, в якого після війни пас корів. «Вчися, дитинко, воно тобі згодиться», — казав дядько. «Страшенно не хотів, але навчився мимоволі», — пригадує сьогодні майстер. А потім руки вже самі до соломи тягнулися. Робив брилі і просто дарував людям.

Це вже потім почалося — виставки, фестивалі народної творчості. Іван Малиш розповідає, як на міжнародному етнічному фестивалі в Москві срібну медаль отримав. Земляки, каже, не могли натішитися, що «свій, миронівський, знаменитістю став». Нині майстер залюбки ділиться своїм вмінням з численним учнями. Дружину навчив плести брилі, а вона підказала ідею — пускати солому «на службу» моді. Відтепер подружжя Малишів тішить прихильників солом’яних речей і кокетливими капелюшками, і оригінальними сомбреро.

А Віктор Терещенко з Ніжина на Чернігівщині все життя виготовляє народні інструменти. Ще на вході в музей було чути тонесенький голосок сопілки, і «старожили» свята достеменно визначали: то інструмент пана Віктора. Гостей фестивалю всюди супроводжували мелодії Гімну України, народних пісень, козацьких маршів.

- Так, я не тільки виготовляю сопілки, а й граю на них, — посміхається народний умілець. — Колись на Андріївському узвозі мене запитали, чи можу зіграти гімн СРСР. Я не розгубився: «Так, звісно, але тоді з сопілки закапає кров». «Чому? У вас хворі легені?» — не зрозуміли слухачі. «Ні, то сопілка моя так плаче»... Таким чином навчився ще й цей гімн грати.

Скільки тисяч сопілок зробив Віктор Терещенко, він не рахував. У Кримський український ліцей тисячу штук відправив. Різьблення допомагає чоловікові, крім усього, триматися на плаву: 62-річний майстер виховує двох малолітніх дітей, які народилися в другому шлюбі.

Сопілку пана Віктора можна купити за 30 гривень. Деякі інструменти — ексклюзивні — коштують і 130 гривень. За день він може виготовити дві простенькі сопілки. Мріє, щоб якомога більше людей навчилося грати на них. Це неважко, переконаний сопілкар. І додає, обдаровуючи променистим усміхом: «Сопілка плекає в людині доброту...»