Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Рятівна соломинка для Суркісів

На перший погляд, таке міркування може видаватися парадоксальним, але насправді так воно і є. Лише після того, коли діячів на кшталт Суркісів прищемити за хвіст, вони здатні робити щось не тільки для себе, а й для загальної справи. Таким є отримання Україною разом з Польщею тендера на проведення футбольного чемпіонату Європи 2012 року.

Незадовго до історичного засідання Виконкому УЄФА в Кардифі, яке мало назвати організатора Євро-2012, Громадський Рух «ФУТБОЛ БЕЗ СУРКІСІВ» умисне зробив паузу в своїй діяльності, аби у разі негативного для України результату не мати на свою адресу звинувачень — мовляв, зурочили, не вірили, не підтримали тощо. Вірити чи не вірити в можливості таких діячів, як Григорій Суркіс — неправильна постановка питання. Тут треба все сприймати за фактом — зробив чи ні.

Об’єктивно назріла не тільки футбольна, а й політична доцільність розширювати географію проведення таких змагань на Схід. Зрозуміло, виграш зарозумілої й розбещеної в цьому сенсі Італії став би повторенням пройденого. Відтак виникло побоювання, що просування футбольних форумів на Схід буде поступовим, неквапливим. У такому разі вибір зупинився б на географічній середині з-поміж трьох конкурентів — спільній заявці Хорватії та Угор­щини. Проте рішення Виконкому УЄФА на чолі з його новообраним президентом французом Платіні стало по-справжньому революційним. Різкий «дранг нах остен» — і футбольне свято вже на нашій вулиці. Безперечно, таке стало можливим і завдяки навичкам апаратних маневрів Суркіса і Ко. Нарешті від них український футбол отримав зиск, а не збитки.

Подумайте, ким був би Суркіс, якби право проведення Євро-2012 отримали інші кандидати? Банкрутом! Політичні, футбольні та фінансові провали затягли б зашморг на його кар’єрі. (Вочевидь, не спроста Рахмільович-старший потім зізнався, що повісився б, якби «привіз для України нуль голосів»). Відтак напередодні згаданого вибору Виконкому УЄФА Суркіс опинився в такій ситуації, коли особливо переконливо відчувається серйозність гасла: «Працюй на Україну — або забирайся геть!»

Ще українському футболу посприяла міжнародна геополітична ситуація, а саме — прагнення Заходу втягнути Україну до Європейської спільноти, НАТО тощо. З огляду на це спільне з Польщею проведення чемпіонату Європи видається ідеологічно доцільною перспективою. Отримання цього тендера фактично стало першою вагомою вдалою справою на міжнародній арені Президента Віктора Ющенка. Також «прищемлений за хвіст», він був змушений цілуватися з тими, кого НЕ ТАК (от вже ці ідеологічні тавтології) давно нищівно критикував, порівнюючи з морськими свинками. Тепер головне зробити так, аби цей, без сумніву, не лише футбольний успіх не перетворився для України на приманку до нової політичної та економічної кабали.

Перемога українсько-польської заявки, окрім усіх позитивів для нашого футболу й держави загалом, стала ще й рятівною соломинкою для нинішнього керівника Федерації футболу України. Та разом з ним і для його молодшого брата, який керує в ФК «Динамо» (Київ). У зв’язку з цим виникла ідея спонукати Г.Суркіса якомога більше зосереджувати свої зусилля на міжнародній діяльності, аби він «тягнув ковдру» в інтересах України, а не задля власних сімейно-кланових привілеїв. Звільнили ж росіяни свого потужного лобіста в міжнародних структурах В’ячеслава Колоскова з керівної посади у російському футболі — й не бідують.

Попри таку вагому перемогу українського футболу на міжнародній арені свої внутрішні проблеми він цим не вирішив. Україна залишається свого роду «унікальною» країною, де президент національної футбольної федерації і президент одного з клубів — рідні брати. Так само залишилися в нашому футболі договірні матчі, необ’єктивне суддівство, гризня за владні повноваження між ФФУ та ПФЛ…

Добре, що все це не вилилось у такі скандали, як в Італії. В Україні з-поміж недругів та ворогів Суркісів не знайшлося охочих роздмухувати щось подібне з огляду на перспективу вибору Виконкому УЄФА в Кардифі. Лише керманич донецького «Металурга» намагався щось «замутити» з-за кордону, цим самим засвідчивши, що Селюк — він і в Іспанії селюк. Проте оптимальний варіант убезпечитися від недоречних «сюрпризів» (особливо перед таким важливим вибором, як право організації чемпіонату Європи) на зразок італійських — самим позбутися головних вад свого футбольного господарства. Задля цього Громадський Рух «ФУТБОЛ БЕЗ СУР­КІСІВ» активізує свою роботу, аби й надалі його «підопічним» не давати розслабитися. Що називається, тримати чорта за хвіст на догоду щирому футбольному люду.

Олександр НАКАЗНЕНКО,
співкоординатор Громадського Руху
«ФУТБОЛ БЕЗ СУРКІСІВ»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com