Воїн Світла, що несе Темряву

Міфологічне мислення… У тій чи іншій мірі воно притаманне кожному. Ми всі схильні міфологізувати наше минуле, а ще більше — майбутнє. Ми схильні наділяти міфологічними якостями людей, речі, події, місця і час. Ми із задоволенням міфологізуємо дійсність…

Людина народжена любити. Відтак неможливо заборонити любити й себе, геніального, — на цьому наполягає політик, який вважає себе месією, розглядаючи народ як населення, як масу, яка потребує свого поводиря. Такий політик визначає народ як «маленького українця» і призначає «любих друзів», які згодом зраджують його, а він — їх.

Вона звикла до зради, Вона відчула її на собі. Вона несе її в собі. Так, можна водночас любити і ненавидіти своїх колишніх і нинішніх соратників. Можна виголошувати правильні промови, складати дієві заклики, проте діяти протиприродно. Можна задля своїх амбітних планів розщепити масову сві­домість, розділити суспільство на «ми» і «вони», знекровити його. Так, можна взагалі ненавидіти весь світ, який зрадив тебе, і все життя покласти на те, аби довести йому… Пробачте, спершу собі, що ти здатна…

Зігмунд Фройд висунув гіпотезу про існування дихотомічної пари: потягу до життя (еросу) і потягу до смерті (танатосу): «Міркуючи про походження життя й про розвиток різних біологічних систем, я дійшов висновку, що поряд зі спрагою життя (інстинктом живої субстанції до збереження й збільшення) повинна існувати й протилежна пристрасть — пристрасть до руйнування живої маси, до перетворення живого в первісний неорганічний стан. Тобто поряд з еросом повинен існувати інстинкт смерті. Інстинкт смерті спрямований проти самого живого організму й тому є інстинктом або саморуйнування, або руйнування іншого індивіду (у випадку спрямованості назовні). Якщо інстинкт смерті виявляється пов’язаним із сексуальністю, то він знаходить вираження у формах садизму або мазохізму». Гіпотеза переконливо звучить у нашому випадку, пояснюючи більшість вчинків лідерки блоку її імені.

Вона вбирається у білі шати і запевняє, що готова своє серце віддати людям. Проте найактивнішу міфологему сьогодення, яка пронизує все суспільство, — проголошення рятівником всіх обездолених і малозабезпечених, борцем за правду, супротивником нидіючої «антинародної влади» Юлію Володимирівну Тимошенко, — вона сама й продукує.

«Тарифна війна», що супроводжується пропагандистською істерією, не є боротьбою за добробут пересічного громадянина. Її мета — змусити людей повірити у свою (Юлії Тимошенко) обраність і сказати «так» хаосу відкритого протистояння. Ця «війна» дедалі більше набуває параноїдальних ознак та призводить до параноїдальних вчинків на кшталт «насилання темряви» на сесійну залу Верховної Ради — «воїн світла, що несе темряву».

Однак це справжня війна, не «тарифна». Війна за всіма правилами інформаційного протиборства. Війна проти всіх за Юлю. Зі своїм месіанством Юлія Володимирівна визначилася давно. Остаточно воно склалося під час перебування за гратами. Оформилося під час Помаранчевої революції. Публічного викриття набуло під час ходи у білому до Парламенту. «Нам говорили, що це уніформа, — проголошувала Юлія Володими­рівна, — що це армія, що вони скоро будуть марширувати, а ми відповімо: «Так, ми армія, і ми не здамо своїх позицій!» Вони звинувачують нас, що ми — «Біле Братство». Ми — не «Братство», ми — воїни Світла, яке народжується в політиці. Вони говорять, насміхаючись: «Подивіться, в парламенті з’явилися лікарі!» Так, ми — лікарі, бо, крім нас, їх ніхто не вилікує! І наша армія — армія лікарів суспільства, воїнів Світла — перебудує Україну так, що наша держава буде зіркою світу!»

Це не обмовка. Не просто так порівнює свій — наголошую, свій — БЮТ Юлія Володимирівна з «Білим Братством», деструктивний культ якого славився своєю технологією «промивки мізків». Історія і діяльність секти пов’язана з іменами Юрія Кривоногова, який присвоїв собі релігійне ім’я Іоанн Свамі (засновник та ідеолог течії) і Мариною Цвігун, яка назвала себе «живим богом» (релігійне ім’я — Марія Деві Христос). Про певну спорідненість «Білого Братства» і «білого братства» від Юлії Тимошенко написано багато. Однак, вважаємо за доцільне наголосити, на наш погляд, на дуже важливій речі — у «білому братстві» Юлії Тимошенко спокушає технологічність і розмах, з яким працював фахівець з методів модифікації суспільної свідомості, кандидат технічних наук Юрій Кривоногов.

У кризові періоди для звичайної людини немає нічого важчого, ніж почуватися самотньою, не належною ні до якої великої групи, з якою вона може себе ототожнити. Отже, есхатолітичні залякування, продукування ситуацій невизначеності, нагнітання напруження у суспільстві, створення хаосу спричиняють у людини когнітивний дисонанс (дисонанс виникає щоразу, коли людина одночасно стикається з двома несумісними когніціями (ідеями, віруваннями, думками). Стан несумісності когніцій та загальної невизначеності спричиняють, своєю чергою, емоцій­ний дисонанс, що в кінцевому результаті призводить до фрустрації масової свідомості. Критичність знижується, а стан залишається настільки незручним, що людина за будь-яких обставин прагне послабити цей внутрішній конфлікт. Ось тут їй і пропонується персоніфікований образ ворога. Демонізований і персоніфікований у масовій свідомості образ ворога вимагає визначитися — ти з ворогом, чи з другом, який пропонує тобі «допомогу».

Штучно створена поляризація на «ми» і «вони» підсилює міфотворчу активність масової свідомості, народжуючи несумісні одна з одною міфологеми, процес набуває лавиноподібного стану. У сус­пільстві пиширюється «соціальна шизофренія», за якої протиборчі сили відстоюють свої ціннісно-нормативні світи, фанатично захищають свою «єдино правильну думку».

Жоден з головних по­літичних акторів нинішнього українського політикуму не в змозі похизуватися політичною чистотою. Так звана політична доцільність з міркувань політичної кон’юнктури, що взяла верх, висвітлила основну проблему — чистоти помислів і гідної поведінки від самопризначених еліт годі чекати. «Переделіта», як їх називав багато хто з політологів, так і не змогла стати елітою у повному розумінні цього слова — тусуються і тасуються одні й ті самі. Така ситуація призвела до повної і остаточної зневіри до політиків, владних інститутів і держави загалом. Розколоте суспільство відзначається агресією, крайньою заполітизованістю, інертність мас у будь-яку мить може обернутися соціальним вибухом. Здається, протиборчі табори у своєму протистоянні позбавилися будь-яких моральних засад щодо втілення в життя волі народу. І це зрозуміло, особливості утворення бізнес-еліти на пострадянському просторі та перетворення її згодом на бізнес-політичну еліту, формування владних інституцій через прихід до влади колишньої партійно-комсомольської номенклатури різного гатунку, яку єднає нестримна діловитість і жадоба влади, не могло привнести честь, порядність і гідність у по­літику. Міф про те, що політика робиться брудними руками, ожив і став екстраконцепцією повсякденного життя українця. Відбулося внормування аморальності політики і політиків у суспільній сві­домості.

Розмежовуючи поняття «влада» і «вплив», звертаємо увагу вибагливого читача на цілеспрямований потужний вплив, що його чинить опозиціонерка Юлія Володимирівна на соціум попри відсутність у неї конституційних владних повноважень. Ви скажете, що саме так повинна діяти справжня опозиція. Однак зауважмо, що прискіпливе дослідження інтенціональної спрямованості цих дій змушує задуматися над питанням: чого очікувати суспільству у разі отримання цих владних повноважень. Чистота помислів обумовлює чистоту політичних дій. Важливо, наскільки заяви відповідають вчинкам.

22.12.2006 року на сторінках однієї з газет читаємо інтерв’ю Ю.Тимошенко, де чітко зазначається: «Зараз ми покладаємося тільки на свої сили і стратегії. На жаль, все, що було пов’язане з «Нашою Україною», було програшним і руйнівним. <…> Ми не хочемо більше мати зв’язків із жодними руй­нівними політичними силами. З «Нашою Україною» ні про що неможливо домовитися. Всі їхні пропозиції зводяться до геніальної пропозиції Чебурашки: «Гена, давай, я нестиму чемоданы, а ты нестимеш мене». Отже, відтепер — з 24 грудня 2007 року — БЮТ, що той крокодил Гена, проте жодного зв’язку з дитячими забавками.

Так, вона проти, «аби ставити на фальшиві фішки», і на триста від­сотків впевнена, що її хочуть використати. Питання лише, хто кого використовував.

Жадоба необмеженого володарювання… Ми говоримо про авторитаризм, що розбудовуватиметься на опримітивленні народу. Харизматичні якості лідера, здібності до спонукання поступаються потребі володарювання через приневолення. Про це свідчить історія стосунків з оточенням. Публічне викриття сутності Юлії Тимошенко — це боротьба за імперативний мандат у місцевих радах, що легітимізував її право примусу. Що ж до того, що тут потрібно було поступитися «принципами», яких ніколи не було, то реалізація комплексів і потреба самореалізації є важливішою. Фанатично віддані самі виправдання знайдуть, а простуватим підійде будь-яке, подане як правдиве, пояснення — головне переконливим бути. І звучить переможним маршем у вустах Юлії Володимирівни звинувачення представників «Нашої України» у зраді «ідеалів Майдану» — голосування БЮТ за подолання президентського вето на закон про Кабмін: «Ми зараз абсолютно свідомо прибрали кон­флікт, який руйнував державу!..» Та навздогін «щиросердне»: «Ганьба «Нашій Україні» за те, що вони збираються хаос зберігати в країні!» Тут хочеться допомогти Юлії Володимирівні й проголосити: «Не зберігати, а поширювати хаос треба!» Авжеж, що більша колотнеча, то приємніше.

Ще не вмерла, проте вже не жива «Наша Україна» впала до ніг Юлії Володимирівни. Хвала її обачливо-зрадницькій позиції. Пасажири з «титаніка НСНУ» у неї на борту вишикувалися і чекають…

Ми бачимо потенціал влади від Юлії Володимирівни. Він інший аніж був раніше, неприхований і відверто цинічний. Сьогодні це озлоблений скривджений політик, посоромлена жінка, яка марить помстою. Інтенціональна спрямованість со­ціальних відносин такого суб’єкта влади несе в собі лише маленьку частку раціонального початку.

Зрозуміло, що влада, як і будь-яка соціальна взаємодія, продукує навмисні і ненавмисні, передбачувані і непередбачувані результати. За умов вказаних вище причин рівень раціонального цілеспрямованого використання влади у разі приходу до неї опозиції на чолі з Юлією Володимирівною, попри значну свою інтенціональну спрямованість, буде вкрай низьким. Водночас рівень ірраціональності рішень і, як наслідок, непередбачуваних результатів, буде таким великим, що загрожуватиме національній безпеці і цілі­сності держави.

Важливим моментом у структурі владних відносин, що становить сутність такого політика, є намагання віддати перевагу самому факту підкорення, нехтуючи наслідками цього підкорення. Тобто влада заради самої влади попри будь-які моральні і правові застереження.

Усвідомлюючи складну природу соціальної і по­літичної дійсності, звертаємо увагу, що спрямованість політичних вчинків Юлії Володимирівни вказує не на прагматичний підхід, а на ігнорування моральних цінностей, тобто на аморальність. Згадуючи промови пані Тимошенко, складно пригадати, коли вона порушувала питання духовності, уболівала за історичну та культурну спадщину України. Останні кроки БЮТ яскраво свідчать про надання переваги технології всупереч пропагованим ідеологічним засадам, нехтування будь-якими моральними цінностями. Єдина цінність — необмежена влада.

З приходом до влади «оновленої», позбавленої будь-яких гальм Тимошенко слід очікувати диктаторського режиму з використанням прихованих методів і технологій управ­ління свідомістю і поведінкою, руйнування пропагованих демократичними завоюваннями державотворчих міфів і заміни їх псевдоміфами. Сьогодні державотворчі міфи майже вщент зруйновано. Нові пропонувати нікому. Однак масова свідомість не визнає пустоти. Вибір: бути стадом баранів чи нацією.

Валентин Лисенко
Віктор Вірний