Біографічні відомості про Євреїв — співробітників ЧК

За книгою Юрія Шаповала, Володимира Пристайка, Вадима Золотарьова «ЧК—ГПУ—НКВД в Україні: особи, факти, документи». — К. 1997.

У попередніх номерах газети опубліковано передмову упорядника книжки «ТАК ХТО Ж ЗДІЙСНЮВАВ ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ?» професора Василя Яременка. Сьогодні ми продовжуємо публікацію матеріалів зі збірника.

44. ЛЕОНОВ- НЕМИРОВСЬКИЙ ЛЕОНІД ІСААКОВИЧ

Народився 1899 у м. Катеринославі у родині службовця, єврей. Освіта незакінчена середня. 1917 — контролер міськ-продкому. 1918 — рядовий бойової дружини при Катеринославському губвійськкоматі. 1919 — зав. господарчою частиною та уповн. відділу військових заготівель Катеринославського губвійськпродпостачання: керуючий справами Катеринославського губкому РКП(б); зав. прийманням губвійськкомату та пом. коменданта Катеринослава; політпрацівник військ ВОХР. З 1920 — черговий пом. нач. штабу 10--ї бригади ВНУС та райпродкомісар Катеринославського губпродкому. З 20.09.1922 — уповн. ЕКВ Катеринославського губ-відділу ГПУ. З 15.06.1925 — уповн. ЕКВ Запорізького окрвідділу ГПУ. З 01.06.1926 — уповн. ЕКВ Сталінського окрвідділу ГПУ. З 02.10.1926 — уповн. ЕКВ Одеського окрвідділу ГПУ. З 27.08.1928 — нач. ЕКВ Запорізького окрвідділу ГПУ. З 10.1930 — нач. ЕКВ Полтавського оперсектора ГПУ. З 28.10.1931 — нач. Криворізького міськвідділу ГПУ. З 02.10.1932 — нач. ЕКВ повпредства по Нижньогородському краю. З 23.05.1933 — нач. ЕКВ повпредства по Цен-тра-льно-Чор-ноземній обл. З 01.04.1934 — у розпорядженні ОГПУ СРСР. З 01.06.1934 — нач. ЕКВ пов-предства ОГПУ по Середній Азії. 3 23.11.1934 — пом. наркома внутрішніх справ Узбецької СРР. З 28.02.1935 — заст. наркома внутрішніх справ Узбецької СРР.

Нагороджений маузером від колегії ГПУ УСРР (1927) та бойовою зброєю від ГПУ УСРР (1930), Знаком почесного працівника ВЧК-ГПУ (1932). Член ВКП(б) з 1919 (у 1917 –1919 — член Єврейської СДРП). Заарештований 07.09.1937. Подальша доля невідома.

45. ЛЕОПОЛЬД- РОЙТМАН ДАНИЛО САМІЙЛОВИЧ

Народився 1901 у родині візника, єврей. Закінчив 1912 третю групу єврейської школи «Ташиуд тора» у м-ку Рашків Подільської губ. З 11.1912 — учень гравера. З 08.1913 — фрезерувальник. З 07.1914 — слюсарпідручний на заводі. З 04.1916 — слюсар на машинобудівному заводі. З 05.1917 — слюсар на механічному заводі. З 07.1917 — рядовий 300--го стрілецького полку. З 01.1918 — червоногвардієць загону ім. Рошаля. З 03.1918 — червоноармієць 1--го Дніпровського полку. З 05.1918 — слюсар у граверній майстерні в Одесі. 3 04.1919 — співробітник Одесь-кої губчека. З 04.1920 — співробітник розвідуправління РСЧА України та Криму. З 06.1921 — співробітник Могилів-Подільської прикордонної ЧК. З 07.1922 — співробітник Новоушицької повітової ЧК, Подільська губ. З 03.1923 — співробітник Особливого прикордонного поста у Гусятині. З 05.1923 — співробітник Особливого прикордонного поста у с. Гуков Кам’янець-Подільського пов. Подільської губ. З 09.1923 — співробітник прикордонного відділу ГПУ у Кам’янець-Подільську. З 02.1924 — співробітник комендатури прикордонного від ділу ГПУ у м. Жванець Кам’янець--Подільського пов. З 07.1925 — співробітник Кам’янець--Подільського окрвідділу ГПУ. З 09.1925 — співробітник Чернігівського окрвідділу ГПУ. З 01.1926 — співробітник Київського окрвідділу ГПУ. З 04.1929 — співробітник ГПУ УСРР. З 10.1932 — співробітник Вінницького облвідділу ГПУ. До 23.03.1934 — нач. ОВ Вінницького облвідділу ГПУ. З 23.03.1934 — нач. ОВ Донецького облвідділу ГПУ. З 07.1934 — нач. ОВ УДБ УНКВС по Донецькій обл. До 19.08.1937 — пом. нач. УНКВС по Донецькій обл. З 19.08.1937 — нач. ДТВ ГУДБ НКВС Південних залізниць.

Капітан державної безпеки (08.01.1936). Нагороджений Знаком почесного працівника ВЧК — ГПУ (10.03.1934) та тричі бойовою зброєю (1929 від ОГПУ СРСР), (1927 від ГПУ УСРР, 1932 від ГПУ УСРР). Член ВКП(б) з 04.1920.

Заарештований влітку 1938. Подальша доля невідома.

46. ЛЕПЛЕВСЬКИЙ ІЗРАЇЛЬ МОЙСЕЙОВИЧ

Народився 1894 у м. Брест-Литовську Гродненської губ. у родині робітника-тютюнника, єврей, самоучка. З 1909 робітник шапочної майстерні у Брест-Литовську. З 1911 — конторник на аптекарському складі у Брест-Литовську. З 10.1914 — рядовий 154--го Дербентського та 3-го Бесарабського прикордонного полку на Турецькому фронті. З 07.1917 — член військової організації біль-шовиків у Катеринославі. З 02.1918 — реєстратор зброї у Саратовській губчека. З 06.1918 — підпільник у Самарі. З 10.1918 — пом. та заст. зав. СОВ Самарської губчека. 3 07.1919 — підпільник у Катеринославі. З 12.1919 — уповн. 1--ї групи Катеринославської губчека. З 26.08.1920 — пом. зав. СОВ та член колегії Катеринославської губчека. З 27.12.1920 — зав. СОВ та нач. ОВ КГЧК Катеринославської губчека. З 17.01.1921 — т. в. о. нач. активної частини ОВ Катеринославської губчека. З 07.02.1921 — зав. СОВ та нач. ОВ Катеринославської губчека. 15.02.1921 — приступив до ліквідації ОВ та передачі особового складу до Катеринославської губчека. З 23.05.1921 — зав. СОЧ Катеринославської губчека. З 1921 — зав. адміноргвідділом та заст. голови Катеринославської губчека. З 23.05.1922 — т. в. о. голови Катеринославського губвідділу ГПУ. З 24.05.1922 — голова Катеринославського губвідділу ГПУ. З 16.02.1923 — голова Подільського губвідділу ГПУ. З 05.05.1925 — у резерві призначення ГПУ УРСР. З 27.10.1925 — нач. Одеського окружного відділу ГПУ та 26--го прикордонного загону. З 01.07.1929 — заст. нач. СОУ ГПУ УСРР. З 09.12.1929 — нач. СОУ ГПУ УСРР. 19.08.1931 — відкликаний до ОГПУ СРСР. З 08.1931 — нач. ОВ ОГПУ СРСР. З 20.02.1933 — заст. голови ГПУ УРСР. З 01.1934 — повноважний представник ОГПУ по Саратовському краю. З 07.1934 — нач. УНКВС по Саратовському краю. З 12.1934 — нарком внутрішніх справ Білоруської СРР. З 25.11.1936 — нач. 5-го відділу ГУДБ НКВС СРСР. З 14.06.1937 — нарком внутрішніх справ Української РСР. З 25.01.1938 — нач. 6-го відділу ГУДБ НКВС СРСР. Комісар державної безпеки 2--го рангу (26.11.1935). Нагороджений орденом Леніна (22.07.1937), двома орденами Червоного Прапора (1923, 1932), орденом Червоної Зірки (14.02.1936) та медаллю «XX років РСЧА» (1938), двома Знаками почесного працівника ВЧК-ГПУ (1922, 1932), бойовою зброєю від ВУЦВК (1927). Член ВКП(б) з 04.1917 (у 1909 — 1914 — член Бунда). На XI з’їзді КП(б)У (1930) обраний членом ЦК. Депутат Верховної Ради СРСР. Заарештований 26.04.1938. Засуджений за ст. ст. 58–1«б», 58–8 та 58–11 КК РРФСР на смерть 28.07.1938. Розстріляний 28.07.1938 у Москві.

47. ЛІВШИЦЬ (ЛІФШИЦЬ) ЯКІВ АБРАМОВИЧ

Народився 1896 у м. Мозирі Мінської губ., єврей, самоучка. Працював токарем по металу. 1918 — підпільник у Києві. З 1919 — заст. голови та нач. СОВ Київської губ-чека, заст. голови Чернігівської губчека, заст. голови Харківської губчека, голова Чернігівської губчека. 1921 — 29.09.1922 — голова Київської губчека. З 10.1922 працював у апараті ЦК КП(б)У. З 19.09.1923 до 14.02.1924 — голова СОЧ та член колегії ГПУ УСРР. З 1924 перебував на господарчій роботі: заст. керуючого трестом «Донвугілля» у Харкові, нач. Південної залізниці у Харкові, нач. Північнокавказької залізниці у Ростові-на-Дону, нач. Московсько-Курської залізниці. З 1935 — заст. наркома шляхів сполучення СРСР.

Член ВКП(б) з 03.1917 (у 1913–1915 — есер). У 1923–1928 — учасник троцькістської опозиції. 01.1928 виключений із ВКП(б), відновлений у партії у 02.1929. Нагороджений орденом Червоного Прапора. Заарештований 16.11.1936. Засуджений на смерть 30.01.1937. Розстріляний 01.02.1937. Реабілітований 13.06.1988.

48. ЛІСТЕНГУРТ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Народився 1903 у м. Одесі. У 1929–1931 — старший уповн. ІНВ КРВ повпредства ОГПУ по Північнокавказькому краю. З 1931 — нач. відділення КРВ повпредства ОГПУ по Північнокавказькому краю. До 19.01.1934 — нач. ІНВ пов-предства ОГПУ по Північнокавказькому краю. З 19.01.1934 — пом. нач. ОВ повпредства ОГПУ по Північнокавказькому краю. З 15.07.1934 — пом. нач. ОВ УДБ УНКВС по Північнокавказькому краю. З 01.01.1935 — заст. нач. СПВ УДБ УНКВС по Азово-Чорноморському краю. 01.07.1935 — звільнений з посади. З 31.08.1936 — нач. відділення СПВ ГУДБ НКВС СРСР. З 22.06.1937 — пом. нач. 5-го відділу ГУДБ НКВС СРСР. З 17.02.1938 — т. в. о. нач. 5--го відділу УДБ НКВС УСРР. З 1938 — заст. нач. 3-го відділу 1-го Управління НКВС СРСР.

Старший лейтенант державної безпеки (22.03.1936). Майор державної безпеки. Нагороджений орденом Червоної Зірки (22.07.1937). Член ВКП(б) з 1929. Заарештований 25.10.1938. Засуджений на смерть 22.02.1939. Розстріляний.

49. ЛИТВИН МИХАЙЛО ЙОСИПОВИЧ

Народився 1892, єврей, освіта початкова.

1906–1915 — робітник друкарень в Іркутську та Красноярську. 1916 — рядовий царської армії у Тифлісі. 1917–1918 — підпільник у Красноярську. 1918–1919 — в’язень колчаківської в’язниці. 1919–1920 — підпільник у Хабаровську. 1920 — військовий комісар РСЧА у Благовещенську. 1921–1922 — співробітник ЧК у Читі. 1922–1923 — секретар Дальбюро ВЦСПС. 1923–1926 — голова Орловської губпрофради. 1926–1929 — голова Казахської крайпрофради. 1930–1933 — зав. сектором Розподвідділу ЦК ВКП(б). З 23.02.1933 — зав. відділом кадрів ЦК КП(б)У. З 1936 — секретар ЦК КП(б)У з сільського господарства. З 21.09.1936 — другий секретар Харківського обкому КП(б)У. З 15.10.1936 — нач. відділу кадрів НКВС СРСР. З 17.05.1937 — нач. 4-го відділу ГУДБ НКВС СРСР. З 20.01.1938 — нач. УНКВС по Ленінградській обл. 12.11.1938 — покінчив життя самогубством.

Старший майор державної безпеки (22.12.1936). Комісар державної безпеки 3-го рангу (20.01.1938). Нагороджений орденом Леніна (22.07.1937). Член ВКП(б) з 03.1917. Депутат Верховної Ради СРСР та Верховної Ради РСФРР.

50. ЛЮШКОВ ГЕНРІХ САМІЙЛОВИЧ

Народився 02.1900 у м. Одесі у родині дрібного кравця, єврей.

У 1908–1915 навчався у 6-класному казенному училищі в Одесі. З 1915 працював конторником та навчався на вечірніх загальноосвітніх курсах в Одесі, які закінчив у обсязі шести класів гімназії. З 1917 — переписувач автомобільної контори Суханова в Одесі. З 1917 — член бойової дружини Соціалістичної молоді та учасник боїв у Одесі (01.12.1917 та 14 — 16.01.1928). У 1918–1919 — підпільник в Одесі, працював у восьмій групі комітету подомової організації. 02.1919 — був заарештований білими, втік із-під варти та через Миколаїв пробрався до Катеринослава. Після здобуття червоними Миколаєва служив червоноармійцем та політпрацівником у 1-му Миколаївському радянському полку. З 03.1919 навчався на центральних вій-сько-во-полі-тич-них курсах Наркомвійська України у Києві. Після закінчення як політпрацівник воював проти армії УНР під Жмеринкою, через місяць був відкликаний до Київського губпарткому, де працював пом. військового організатора. 08.1919 відряджений до Брянська у розпорядження ПВ 14-ї армії. 09.1919 — 11.1919 — політкерівник ударної 1-ї окремої стрілецької бригади 14-ї армії на денікінському фронті. З 11.1919 — секретар ПВ ударної 1--ї окремої стрілецької бригади у Орлі. Після розформування бригади — зав. ПВ 2-ї бригади 57--ї стрілецької дивізії. З 06.1920 — уповн. по бригаді ОВ 57-ї стрілецької дивізії на Польському фронті. З 15.11.1920 — уповн. з військових справ Тираспільської ЧК. З 29.10.1920 — заст. зав. ПВ Тираспільської ЧК. З 18.11.1920 — зав. інформацією регістраційної частини Одеської губчека. З 23.04.1921 — т. в. о. Вознесенським таємним підвідділом ЧК. З 23.05.1921 — пом. нач. оргвідділу АСЧ Одеської губчека. З 11.06.1921 — т. в. о. нач. оргвідділу адміністративно-організаційного відділу Одеської губчека. З 15.07.1921 — пом. нач. оргпідвідділом та нач. інспекційної частини Одеської губчека. З 01.11.1921 — нач. адміністративно-організаційного відділу Одеської губчека. З 22.03.1922 — старший інспектор загальної адмінчастини Одеської губчека. З 06.06.1922 — нач. таємної оперчастини та заст. нач. УПО Першотравневого повітового ПБ. З 25.11.1922 — уповн. 4--ї групи Кам’янець-Подільського повітового погранвідділення. З 11.01.1923 — нач. СОЧ Кам’янець-Подільського повітового погранвідділення ГПУ. З 08.02.1923 — т. в. о. нач. Кам’янець--Подільського відділення ГПУ. З 02.03.1923 — нач. СОЧ Кам’янець-Подільського відділення ГПУ. З 16.06.1923 — т. в. о. нач. Кам’янець-Подільського відділення ГПУ. З 11.11.1923 — уповн. Кам’янець--Поділь-ського відділення ГПУ. З 25.11.1923 — пом. нач. Кам’янець-Подільського прикордонного загону. З 10.04.1924 — нач. Волочиського прикордонного загону. 12.09.1924 — звільнений з посади. 15.11.1924 — відряджений до Подільського губвідділу ГПУ. З 20.11.1924 — нач. Проскурівського окрвідділення ГПУ. З 01.08.1925 — нач. Проскурівського окрвідділу ГПУ. З 07.10.1925 — нач. інформаційного відділу ОІУ ГПУ УСРР. З 03.05.1930 — нач. секретного відділу ГПУ УСРР. З 23.04.1931 — нач. СПВ ГПУ УСРР. З 17.08.1931 — нач. 2-го відділення та пом. нач. СПВ ОГПУ СРСР. З 10.07.1934 — заст. нач. СПВ ГУДБ НКВС СРСР. З 29.08.1936 — нач. УНКВС по Азово-Чорноморському краю. З 07.1937 — нач. особливої бригади ГУДБ НКВС СРСР у Хабаровську. З 31.07.1937 — нач. УНКВС по Далекосхідному краю. 13.06.1938 — перейшов кордон з Маньчжоу-Го між Посетом та Хуньчунем та здався японцям. З 1938 — співробітник 5--го сектора розвідки японського генштабу. З 06.1945 — перебував у в’язниці таємної служби у Даляні, Маньчжурія. З 07.1945 — працював у Дайренській японській військовій місії. 19.08.1945 — забитий начальником Дайренської японської військової місії Такеока Ютака. Комісар державної безпеки 3--го рангу (11.1935). Нагороджений орденом Леніна (03.07.1937), Знаком почесного працівника ВЧК — ГПУ, маузером від ВУЦВК (1927). Член ВКП(б) з 07.1917 до 06.1938. Депутат Верховної Ради СРСР.

51. МАЗО СОЛОМОН САМІЙЛОВИЧ

Народився 07.06.1900 у м. Двінську Вітебської губ. у родині комісіонера-посередника, єврей. З 1908 навчався у приватній гімназії Сахарова у Двінську. У 1915–1918 навчався у 5-й Харківській гімназії. У 1918 вступив на перший курс юридичного ф-ту Харківського ун-ту. З 1916 давав приватні уроки. У 1917–1918 касир-конторник у приватних конторах Харкова («Лівшиць і Ріхтенберг» та ін.). З 01.1919 працював у відділі особового складу Управління ради народного господарства (УРНГ), Харків. З 07.1919 — червоноармієць комуністичного загону особливого призначення. З 09.1919 — секретар газети уральського бюро РНГ у Катеринбурзі. З 11.1919 — червоноармієць 5-го полку Запасної армії у Казані. З 10.02.1920 — слухач артилерійського відділення вищої військової школи РСФРР. З 08.1920 — політпрацівник політуправління Харківського ВО та політвідділу у Донбасі. З 16.04.1921 — у резерві ОВ Харківської губчека. З 02.07.1921 — пом. уповн. групи СПД Харківської губчека. 3 02.08.1921 — уповн. адміністративно-судової та радянської групи економічного підвідділу Харківської губчека. З 17.11.1921 — заст. зав. економічного підвідділу Харківської губчека. З 09.02.1922 — т. в. о. зав. економічного підвідділу Харківської губчека. З 09.02.1922 — нач. 2--ї групи СВ Харківської губчека. З 13.02.1922 — пом. нач. 6-ї групи СВ. З 12.04.1922 — заст. нач. військової групи СВ. З 06.05.1922 — нач. 2-ої групи СВ. З 07.1922 — нач. ВПЦЧ СВ. З 07.1922 — т. в. о. нач. АЦО. З 03.10.1922 — нач. відділу політконтролю Харківської губчека. З 08.11.1922 — уповн. СВ Харківського губвідділу ГПУ. З 30.11.1922 — уповн. СВ МО ГПУ. З 28.01.1923 — секретар комуністичного осередку ГПУ УСРР. З 30.07.1923 — нач. відділу політконтролю СОЧ ГПУ УСРР. З 05.01.1926 — пом. нач. ЕКУ ГПУ УСРР. З 16.07.1927 — нач. 1-го відділу ЕКУ ГПУ УСРР (він же заст. нач). З 17.06.1927 — т. в. о. заст. нач. ЕКУ ГПУ УСРР. З 19.07.1927 — нач. 1-го відділу ЕКУ ГПУ УСРР. З 08.08.1927 — т. в. о. заст. нач. ЕКУ ГПУ УСРР. З 23.09.1927 — нач. 1--го відділу ЕКУ ГПУ УСРР. З 18.08.1928 — т. в. о. нач. ЕКУ ГПУ УСРР. З 26.09.1928 — нач. 1-го відділу ЕКУ ГПУ УСРР. З 01.12.1929 — заст. нач. ЕКУ ГПУ УСРР. З 29.09.1930 — нач. ЕКУ ГПУ УСРР. З 20.07.1934 — нач. ЕКВ УДБ НКВС УСРР. З 16.10.1936 — нач. УНКВС по Харківській обл.

Комісар державної безпеки 3-го рангу. Нагороджений орденом Червоного Прапора (03.04.1930), двома Знаками почесного працівника ВЧК-ГПУ (1928), маузером від ВУЦВК (19.12.1927), золотим годинником від колегії ОГПУ СРСР (1932). Член ВКП(б) з 02.1919. На XII та ХІІІ з’їздах КП(б)У обирався кандидатом у члени ЦК. 03.07.1937 виведений із кандидатів у члени ЦК «як негідний звання».

Застрелився 04.07.1937 у службовому кабінеті у Харкові. Посмертно реабілітований 21.01.1957.

(Далі буде)