МИКОЛА САДОВИЙ: ДЕПУТАТ-«БОМБАРДУВАЛЬНИК»

Народний депутат, секретар Комітету Верховної Ради України з питань науки i освіти Микола Садовий, якщо вірити його численним «сповідям» у пресі, — людина дуже високоморальна.

Одному допомагає, іншого захищає. А найбільше, судячи зі слів Миколи Ілліча, його турбують освітянські проблеми. Тому він, мовляв, всіляко допомагає у роботі своєму однопартійцю, нинішньому міністрові освіти і науки Станіславу Ніколаєнку. Тож коли в міні­стер­ську голову полізе якась дурниця і та голова захоче втілити її в реальність, то нардепи-однопартійці у будь-якому разі лобіюватимуть її. Навіть якщо вона безглузда. Така собі «цехова солідарність». Чесно кажучи, ми не знаємо, чим конкретно пан Садовий, працюючи у Верховній Раді, допоміг українській освіті. Радше його діяль­ність полягає в натисканні кнопок (яких — партія накаже) під час голосування. Або у підписанні якихось депутатських запитів. Однак якщо Микола Іванович, судячи з усього, часто сам «не в темі», то що ж він «запитує». Тим часом його прізвище «засвітилося» в кількох скандалах. Один з них — начебто він просив у колишнього голови ВР Литвина 2 млн на «поліпшення житлових умов». Тоді сам Садовий все заперечував, звинувачуючи в наклепі то журналістів, то невідомих ворогів. Та повернімося до минулорічної публікації кіровоградської газети «Відомості плюс».

Стаття «Нічний бомбардувальник, або Як «по­гуляв» депутат Садовий» (Відомості  плюс», 3.06.2005, № 22, Світлана Юр’єва):

«Не раз доводилося чути, що навіть персони, відомі й обтяжені кілько­ма мандатами, не цурають­ся людських радощів. Не раз переконувалися — ставлення до «дитячих пустощів» таких людей абсо­лютно інше, ніж до таких самих «пустощів» пере­січних громадян. Саме тому про сотні історій, схо­жих на цю, кіровоградці в більшості своїй так і не дізнаються. «Зам’яли» по всіх інстанціях, вилучили викривальні документи, акти, протоколи — і кінці у воду.

Та не цього разу. Бо люди змінюються і більше не бояться говорити правду, вчаться відстоювати свої права. А може, від того, що фігурант цієї неприємної історії — людина, яка не раз і на всі боки кричала про необхідність соціаль­ної справедливості і захист простих громадян від сва­вілля можновладців.

Цю історію нам розпо­віли безпосередні її учас­ники і свідки, тому немає підстав ставити їхні слова під сумнів.

Сталося це 25 травня трохи раніше опівночі, коли кіровоградський підприємець Андрій Чор­ний на новенькому, не так давно придбаному Део-ланосі срібного кольору повертався з роботи до­дому. Повертаючи з вул. Волкова на Академіка Корольова, він звично при­гальмував, знаючи, що ця вулиця з одностороннім рухом і величезними вибоїнами. Рухаючись зі швидкістю лише 10—15 км за годину, Андрій у районі вул. Біляєва побачив, як йому назустріч на досить великій швидкості виїхав білий ВАЗ-2107.

Андрій спробував звернути вліво, щоб уникнути ДТП, подавав звукові й світлові сигнали. Врешті зупинився. Водій «сімки» чи то спав, чи то неадекватно реагував на те, що відбувалося, і замість зупи­нити машину на повній швидкості в’їхав у бік Део. Авто силою удару відкинуло метрів на шість.

Далі події розгортали­ся стрімко. Водій «сімки» вискочив до потерпілого і, дуже емоційно жестикулю­ючи, почав умовляти того не здіймати галасу, обіцяв залагодити все полюбов­но і повністю компенсува­ти збитки. На місці приго­ди було авто обласного ДАІ, автоінспектори якого стали випадковими свід­ками ДТП. Підійшло ще кілька чоловік.

Коли люди в погонах попросили показати по­свідчення особи, водій-невдаха відреагував блиска­вично. Кинувся у своє авто і почав вовтузиться з клю­чем системи запалювання. Його спробі до втечі пе­решкодили представники ДАІ. Вони попросили rope-водія покинути авто. Ось тут і з’ясувалося, що фактичним винуватцем пригоди і людиною, що намагалася зникнути з місця ДТП, був двічі народ-ний депутат міської ради Микола Ілліч Садовий. Ра­зом з ним у машині була жінка років тридцяти. її ім’я зі зрозумілих причин (все-таки у Миколи Ілліча є і дружина, і донька, і онука) не називатимемо, до того ж алкогольне сп’я­ніння пасажирки стало для всіх очевидним, тільки-но та вийшла з авто. До речі, дама швидко зникла з місця події — мабуть, не вважала за потрібне під­тримувати в скрутну мить свого супутника.

Здавалося б, а в чому детектив? Ситуація зрозуміла, винуватець — теж. Міліція сама була присутня під час інциденту і все бачила на власні очі, при­їхали представники місь­кого ДАІ і дали свою оцін­ку тому, що сталося.

Однак тут почалися дивні речі. На телефонний дзвінок Садового примчав заступник губернатора Петро Чубченко, який від­разу ж відвів Андрія вбік для пояснювальної бесіди. Звучали фрази: «ми публічні люди, нікуди зникати не збираємося, звертайтеся, все вирішимо. Ма­шину за три дні відремонтуємо. Я сиджу на другому поверсі облміськадміністрації. За­ходь».

Заступник начальника об­ласного ДАІ підполковник Ана­толій Дяченко теж почав заспо­коювати хазяїна розбитої машини і пере­конувати його, що нічого страшного не сталося, що все «відшкодується».

Цікаво, якою це статтею Бюджетного кодексу передбачено «відшкоду­вання» завданої приватною особою шкоди чужому майну, навіть якщо ця ОСОБА — народний депутат? Чи заступник голови обл­виконкому наскільки альтруїст, що з особистої ки­шені зібрався компенсувати затрати на ремонт авто? Наступною «незрозу­мілістю» стало медичне засвідчення учасників ДТП. На думку опитаних свідків пригоди, Микола Ілліч був швидше «п’яний, ніж тверезий». За виснов­ками лікарів наркодиспан­сера — «швидше тверезий, ніж п’яний». Йдеться про акт, який донині лежить у картотеці, після численних спроб зацікавлених осіб зам’яти скандал. Ризикну спитати: а може все було інакше? Просто в нашому своєрідному суспільстві статус народного депута­та може серйозно вплинути навіть на результати аналізу крові? В будь-яко­му випадку виникає ще одне запитання. Це що ж треба було робити, щоб у «абсолютно тверезому стані» таке витворити?

Після проведення правоохоронцями всіх необ­хідних дій, складання схеми і збору пояснень Андрій Чорний поїхав до­дому, маючи намір, відпо­відно до домовленості, з’я­витися наступного дня до кабінету підполковника Дяченка і зв’язатися з депутатом Садовим з приво­ду фінансових питань.

Однак за решту ночі дуже змінилася ситуація і наміри учасників справи. У всякому разі вранці Анатолій Дмитрович повідо­мив Андрію результати розслідування: у дорожньо-транспортній пригоді нема винних (!), скоріш за все кожен ремонтуватиме свою машину самотужки. З цієї причина протокол не писали, а всі матеріали передали в дорожню службу з метою вста­новлен­ня з боку вул. Біляєва відповідного знака «Проїзд заборонено». До цього, за словами ошелешеного Андрія, підполковник до­дав малозрозумілу фразу: «Ми ще поборемося».

З ким і в ім’я чого зі­брався творити ратні подвиги міліцейський начальник, наразі невідомо. Од-нак з моменту тієї самої розмови змінилася і «гро­мадянська позиція» Мико­ли Ілліча Садового, який ось уже протягом тижня водить потерпілого за ніс, переносячи на потім вирі­шення питання про ре­монт автомобіля. А остан­німи днями тон його і зовсім став мінорним — мовляв, він не бізнесмен і «не в змозі» компенсува­ти збиток у повному розмірі (згідно з експертним висновком, йдеться про суму 9408 грн), але «щось відшкодує»... Колись...

Хочеться поцікавитися в не бізнесмена, але де­путата Садового, а коли він у найтверезішому стані йшов на таран зустрічної машини, навіть не змен­шивши швидкості, про що він думав тоді? Тоді він був узмозі? І де ж ті кляті совість і честь, у браку яких він звинувачує всіх і вся, а також сором і покаяння, якими мав би керуватися народний обранець?

Андрій Чорний тим часом не має наміру здаватися. Приголомшений на початку, оговтавшись від перенесеного шоку, він прийшов у редакцію пов­ний рішучості довести правду в суді. Зараз Ан­дрій Григорович прохо­дить курс лікування травм обох ніг, отриманих у результаті зіткнення.

Після пам’ятної розмо­ви з Анатолієм Дяченком у справі нічної ДТП настав повний штиль. Андрію ніхто не телефонував, ніхто й нікуди не запрошував прийти. Всім все було зрозуміло! Лише кілька днів тому Андрій Чорний сам прийшов у міськвідділ міліції, де, прочекавши більш як 2 години, все ж отримав свої документи, а також справу № 116, підписану інспектором з дізнання С.Олексієнко про те, що ДТП все ж «мала місце». Микола Ілліч дуже полюбляє публічно засуджувати людей, які, на його думку, себе скомпрометували. Це улюблене слово його викривної риторики. Та хто б казав! Депутат Садовий ще й до того ж «доктор педагогічних на­ук». Доброї ж науки він здатен навчити! Просто верх педагогічної думки! Неприкрите позорище, хоча і в овечій шкурі. Хоча ні, якраз навпаки. Ретельно прикрите. Вгадайте ким?»