ПРИХОВАНИЙ КУЛЬТ

Закінчення. Початок у попередньому номері газети

У ХІХ столітті дослідник та лінгвіст сер Ричард Франсис Буртон написав манускрипт під назвою «Людське жертвоприношення серед Сафадимів (Східних євреїв)». Певним чином якимось євреям вдалося отримати цей манускрипт, який ззерігається в Єврейській спілці депутатів в Англії. Але все ж частину цього манускрипту було видано як книгу під назвою «Єврей, Циган та Ель Іслам». У цій книзі Буртон зазначив:

«У 1825 році євреї Бейруту позбавили життя Фаталлаха Саєгха, алепінського магометанина».

«У 1829 році євреї Хами вбили мусульманську дівчину і їх було вигнано з міста».

«У 1839 році пляшка, що належала євреям і була наповнена кров’ю, пройшла митницю в Бейруті».

1840 року сталося одне з найрезонансніших ритуальних убивств. Католицького священика, отця Томаса було позбавлено життя в ритуальному акті. Це було детально та глибоко описано в оригінальному манускрипті Сера Ричарда Буртона, але не в нотатках, використаних для книги «Єврей, Циган та Ель Іслам». На щастя, газетні шпальти та деякі книги детально викладено зараз опис цієї зловісної історії.

Доктор Гарел Роум:

«У 1840 році католицького монаха і священика отця Томаса з Дамаску було викрадено та ритуально вбито культом у Дамаску. Пізніше, коли його арабський слуга почав шукати його, вони також схопили і його і вбили. Тіла  кинуло до стічної канави з метою приховання злочину. Однак, їх знайшли, а злочинців було засуджено. Коли я вперше побачив книгу «Кривавий Ритуал» я дуже зацікавився тією справою і провів своє власне дослідження, написавши невеличку монографію під назвою «Фіаско в Дамаску», в якій подається детальний опис страви, правдивість якої обґрунтовується і доводиться багатьма джерелами. Це була найвідоміша справа аж до часів справи Джека Риппера. Це був справді злочин номер один у ХІХ сторіччі.»

Газета «Нью Йорк Геральд» 6 квітня 1850 року на головній сторінці опублікувала справу під назвою «Загадки Талмуда – жахливе вбивство на Сході». Стаття, яка була досить великою, містила детальний опис жорстокого вбивства Отця Томаса:

«Хто міг забажати побачити криваві загадки Талмуду, які були б направлені на них, і суд з приводу одного з найнещадніших і жорстоких вбивств, що коли-небудь були зафіксовані в кримінальних записах, коли б більше видавалося на публіку? Хто би міг уявити, що певні фанати використовують людську кров для розмочування свого святого прісного хліба? Наші читачі безперечно пригадають глобальну сенсацію, що пронеслася світом, після знахідки отця Томасо, християнського місіонера з Сардинії, та його слуги, Ібрагіма Амари, що стекли кров’ю з відрубаними одна по одною кінцівками, кістками, потовченими в ступі, та спаплюженими рештками, які було кинуто до стічної канави Дамаску. Манускрипти справжнього суду, скріплені французькими та австрійськими консулами того міста, нині зберігаються в цьому місті, і ми можемо кинути виклик «Великій нації», аби вони заперечили правдивість наших тверджень».

Мустафа Тласс, який захистив докторську і є адвокатом, пройшов важкий шлях для отримання ритуальних транскриптів щодо розслідування та записів з Франції – країни,  громадянином якої був отець Томас, – і переклав усе це на англійську мову. Слід відзначити його розслідування яке він опублікував у книзі «Маца Сіону», за якою зараз знімається фільм з Омаром Шарифом у головній ролі отця Томаса. Омар Шариф відомий завдяки фільму «Доктор Живаго». Доктор Тласс змалював розслідування. Слідчий сказав: «Ви згадали в ваших свідченнях, що євреї вдавалися до кровопускання, що заподіювалося християнам, а потім використовували кров для приготування хліба. Згідно з вашими повір’ями кров є нечистою, і забороняється вашою релігією, навіть будучи взятою з вбитої тварини. Використовувати кров незаконно. Існує протиріччя між кров’ю, яка є повністю заборонена, і тією, що її було «законно» взято від християнської особи саме для приготування хліба до святого дня. Чи існує будь-яке логічне обґрунтування, яке пояснює це протиріччя?»

Аль-Музлімані, що був євреєм, наверненим до Ісламу, казав:

«Талмуд говорить, що є два види крові, що вдовольняють Бога. Кров пасхального ягняти та кров обрізання».

Равін Яків, верховний равін Сирії, додав: «Бог любить два види крові: жертовна пасхальна кров та кров обрізання».

Слідчий Чублі Айуб тоді відповів: «Ми не розуміємо до кінця, як може бути дозволено використовувати людську кров». Аль-Музлімані сказав: «Головні рабини знають з правил, де і коли дозволяється використовувати цю кров».

Єврейський письменник Джонатан Франкель написав книгу «Справа в Дамаску», що мала заперечувати книгу доктора Тласса. Звичайно, в книзі Франкеля  немає такого детального змалювання інциденту, як в книзі доктора Тласса, певно тому, що Франкель намагався приховати реальну правду. Слід зазначити те, що дві людини абсолютно незалежно одна від одної провели розслідування однієї і тієї ж справи, привели слідчих на одне й те ж саме місце, де було знайдено рештки отця Томаса – у каналізації за будинком рабина, куди євреї, сповнені ненависті, поклали відповідно до матеріалів порубані рештки отця. Через 10 років після інциденту в Дамаску в 1850 році в місті Нью Йорку поступили повідомлення про євреїв, що вбивали дітей. Близько сотні ірландців в супроводі поліції ввірвалися до синагоги для спасіння жертви. Залишилось невідомим, чи вдалося їм врятувати дитину. У 1899 році євреї вбили в ритуалі Агнесу Хоца Апона. Одного з членів культу, що вбивав її, було відразу засуджено до страти.

Стало відомо, що група фанатичних євреїв у 1900 році провела ритуал і вбила Ернеста Вінтера.

У 1911 у Києві за царської Росії, сталося одне з найжорстокіших ритуальних вбивств, заподіяних євреями. Невинне дитя на ім’я Андрій Ющинський було знайдено вбитим внаслідок окультного ритуалу. Менахема Менделя Бейліса було обвинувачено й названо основним злочинцем. Євреї усього світу намагалися приховати справжні мотиви злочину. Вони витратили в еквіваленті на сьогоднішній день принаймні 115 доларів мільйонів для того, щоби команда адвокатів Бейліса виграла справу. Кілька свідків загинули за загадкових обставин до суду. Було доведено, що високопоставлений слідчий поліції, спланував фальшиві свідчення аби допомогти Бейлісові. Троє невинних дітей, які були з Андрієм і стали свідками заманювання його Бейлісом раптово і незрозуміло захворіли. Внаслідок цього, двоє померло, а одна дівчинка хворіла впродовж місяців. Дитина, що вижила, Людмила Чеберяк, розповіла: «Ми вилізли на глиномішалку. Раптом до нас підбігли Бейліс та двоє інших євреїв. Ми зістрибнули з глиномішалки і спробували втекти. Андрія та мого брата Женю було спіймано Бейлісом та іншими євреями. Але мій брат вирвався. Тоді євреї потягли Андрія геть. Моя молодша сестра Валентина теж це бачила».

Джон Грант, що був на той час американським консулом в Одесі, повідомив про остаточний вердикт суддів. Він зазначив таке: «Один хлопець, що його було знайдено жорстоко вбитим у Києві, був убитий фанатичними євреями з окультною метою. Вони випустили усю кров з вмираючої дитини; це був випадок єврейського ритуального вбивства; Бейліса визнали невинним».

Було доведено, що окультний ритуал було здійснено на території фабрики, що належала євреям, але не можна було довести, що саме Бейліс спонукав усіх до цього, що спричинило факт наявності більше 45 ран на тілі Андрія, аби зібрати якомога більше крові. Якщо подивитися ближче, можна помітити 13 ран на черепі дитини. Згідно з наявними даними, євреї вдавалися до цього в рамках частини ритуалу жертвоприношення. Через те, що тільки 6 з 12 суддів вважали його винним, а потрібна була проста більшість, Бейліса звільнили. Багато свідків дуло вбито, а доказів знищено до суду. Як і у справі О. Сімпсона в США, Бейліса відпустили безкарно. Пізніше він емігрував до Сполучених Штатів, де прожив до кінця свого життя. Адвокат з боку обвинувачення Г. Г. Замисловський в 1917 році написав книгу на 520 сторінок про цей випадок, яка називалася «Вбивство Андрюші Ющинського».*

Незабаром почалася більшовицька революція. Нова влада інсценувала суд над Замисловським. Це був один з перших судів єврейського комуністичного режиму. Замисловського вбили за викриття усіх фактів, що стосувалися цієї справи. Його книгу було систематизовано тільки в 1997 році. Тому широкий загал просто не міг знати правди цього жахливого злочину.

Приблизно в той самий час, коли відбувався суд на Менахімом Менделем Бейлісом, Лео Франк перебував під судом за вбивство 12-тирічної неєврейської дівчини Мері Фейган у Сполучених Штатах Америки. Франк був головою філії єврейської общини м. Атланта «Б’най Б’рит», що перекладається з івриту як «Братство Заповіту». Франка визнали винним у вбивстві дівчини. Один письменник змалював безневинне тіло дитини, позбавленої життя: «Вона стікала кров’ю, не тільки з ран на її голові, а й з усіх частин її тіла». Об’єктивно цю історію було пізніше викладено в книзі під назвою «Вбивство маленької Мері Фейган». Через об’єктивність і неспростовність фактів книга стала непокоїти євреїв. Невдовзі після вбивства Фейган євреї сформували Антидифамаційну лігу** під егідою «Б’най Б’рит», яка послідовно намагалася втаїти інцидент. Євреї почали говорити, що Мері Фейган було вбито не євреєм, а темношкірим. Нас намагаються переконати, що на півдні Штатів початку двадцятого століття суд неначебто міг залишити на волі темношкірого, що нібито вбив білу дівчину, а на «невинного» білого єврея перекладають вбивство людини, вчинене у найжорстокіший спосіб. Це, звичайно, безглуздя.

Доктор Гарел Роум:

«У 1913 році в Атланті, штат Джорджія, менеджер фабрики з виробництва олівців на ім’я Лео Франк вбив одну з своїх співробітниць – молоду християнку Мері Фейган. Ця справа була надзвичайно відомою на початку ХХ століття. Організація «Б’най Б’рит» та інші єврейські групи намагалися довести, що всі звинувачення у справі Мері Фейган базуються лише на антисемітизмі. Ці факти дали життя невірно названій організації «Антидифамаційна ліга», або АДЛ. Саме в той час вона почала свою роботу.»

Після великої кількості дебатів та грошей, кинутих на цю справу, 73 роки опісля інциденту, євреї добилися помилування Франка. Але це було помилування не через невинність, як деякі євреї намагаються продемонструвати. Насправді, євреї всі ці роки апелювали до сторони звинувачення, але Франка знову і знову визнавали винним. По закінченні судового процесу губернатор замінив вирок Франка зі смертної кари на довічне ув’язнення, покидаючи залу суду. Але Лінч Моп викрав Франка з в’язниці і повісив. Ось чому в 1990 році Франка було помилувано, адже Лінч Моп робив роботу, яку повинно виконувати правосуддя, а не через примарну невинність вбивці.

У 1919 році чоловік звинуватив євреїв у ритуальному вбивстві власної дитини в Чикаго. До цього дня не відомо напевно, чи був даний інцидент насправді ритуальних вбивством, чи просто необґрунтоване звинувачення. В деяких випадках, звичайно не в усіх, євреїв безпідставно звинувачують у ритуальних вбивствах дітей. Наприклад, так сталося у 1928 році с місті Масена, що в штаті Нью Йорк, коли деякі жителі міста звинуватили євреїв у ритуальному вбивстві дитини, яка просто загубилася в лісі. Людям не слід робити поспішні висновки в подібних ситуаціях. Краще щоб справою займалося слідство і вдатися до будь-якої законної дії для попередження таких нелюдських злочинів.

У 1935 році 7 жовтня радянська газета «Наш путь» повідомила про випадок в Афганістані, коли євреї пограбували Мохамеда Анчара, а потім проткнули шпильками з ритуальною метою.

Більшість людей, що намагалися розслідувати подібні злочини, були помітними фігурами. Доктор Даль, який згадувався раніше, був дуже поважним лінгвістом і автором Російського тлумачного словника, еквівалента словника Вебстера для Сполучених Штатів. Багато з таких поважних людей, як доктор Даль, говорили про те, що єврейські ритуальні вбивства – це правда. Наприклад, Інкріс Мейтер, колишній адміністратор Гарвардського університету, казав:

«Традиційним для євреїв є викрадання християнських дітей раз на рік і позбавлення життя… з презирством та ненавистю...»

Адвокат Томас Ватсон публічно заявляв, що євреї насправді вдавалися до ритуальних вбивств, і це досить характерно для них. 1896 року, коли він був третім кандидатом на посаду віце-президента США, його партія отримала більше мільйона голосів. Пізніше, у 1920 році, він був обраний до Сенату. Багато людей вже згадували раніше. Євреї, які були навернуті до християнства в минулому, також писали про ці злочини. Михаїл, верховний рабин Литви, який прийняв християнство, описував багато таких ненависних актів, заподіяних іудеями. У книгах Даля публікується багато випадків, коли євреї, що прийняли християнство, підтверджували правдивість таких дійств.

16 квітня 1989 в газеті «Нью Йорк Таймс» з’явилася цікава стаття:

«Давно забутий скелет у синагозі»

«Темною, або ж, у будь-якому випадку, дивною сторінкою історії старої синагоги на вулиці Елдрідж Стріт у східній частині міста став інцидент під час робіт по реконструкції синагоги.  Як раптом із купи пилу викотився і вдарив робітника по нозі людський череп.

Невдовзі можна було роздивитися увесь скелет. Після огляду медичного експерта, кістки забрали до поліцейського відділку 5-го округу. За офіційним повідомленням поліції, їм не вдалося розпізнати тіло та навіть виявити стать. Воно ймовірно перебувало на горищі впродовж 30 років.

За неофіційною інформацією, отриманою від Беті Сандлер, адміністративного директора проекту Елрідж Стріт, це могла бути молода дівчина від 16 до 24 років. Все це здається непростою справою.

Робітники розбирали перекриття 102-річної синагоги, розміщеної між вулицями Канал Стріт та Дивіжн Стріт, на початковій фазі реставрації.

Ані найпримітивніші плітки, ані статистика не дають пояснень щодо знайденого скелета. Суддя цивільного суду Пол П. Е. Буксон, який відвідував синагу впродовж трьох десятиліть, сказав, що в нього не було ніякої інформації чи підозри, щодо того, хто то міг бути, або як це тіло могло потрапити туди.»

Давайте подумаємо: як міг скелет людини опинитися в синагозі? Якщо це труп єврейської дитини, беручи до уваги той факт, що єврейські общини дуже тісно пов’язані одна з одною, було б ймовірно, що хтось в синагозі знав би, кого вбито. Але в них не було ніякої інформації і навіть натяку на те, чий все-таки труп було знайдено. Це дає підстави думати, що то не єврей. Тоді чому скелет неєврея перебував у синагозі? Це запитання, яке має право на правомірну відповідь. Але здається, ті, хто займався розслідуванням справи, просто залишили її з причин, що відомі тільки їм самим. Більше того, чому йшлося про те, що слідчі не змогли точно встановити стать трупа? Для медичного експерта це було б відносно нескладним завданням. Здається, навіть цьому не приділили достатньо уваги. Тому, ніхто не може сказати зі впевненістю, що то була людина, яка стала жертвою ритуального вбивства. Та все ж, ця справа потребує детального вивчення слідчими поліції.

Того ж 1989 року, близько місяця по тому, трапилося дещо цікаве.

Доктор Гарел Роум:

«Першого травня 1989 року глядачі відомого телевізійного шоу Опри Вінфрі були дуже здивовані. Опра брала інтерв’ю у молодої єврейки на ім’я Рейчіл (Рахіль), яка повідомила, що її родина впродовж декількох поколінь практикувала ритуальні вбивства.

«Під час шоу – цитує доктор Роум – Опра запитала цю жінку: «Це вперше, коли я чую, що євреї займалися жертвоприношенням дітей. Але, все ж, Ви були свідком жертвоприношень?»

Рейчіл відповіла: «Так, коли я була мала, мене примушували брати в цьому участь, і я мала принести у жертву немовля». Коли Опра запитала, чи вдаються інші євреї до такої практики, Рейчіл відповіла: «В країні існують інші єврейські родини. Це не тільки моя родина». Рейчіл почала перераховувати інших родичів – лікарів, поліцейських, членів місцевих рад тощо, - яких також, за її словами, залучалися до цього культового заняття. Через рік Рейчіл знову твердо заявила, що такі жахливі вчинки траплялися. Це було зазначено в березневій публікації 1990 року «Відповідь Культам».

«Нещодавно, я знайшла в собі сили поділитися своєю історією... Я з’ясувала, що сама є нащадком давнього єврейського роду, що практикував людські жертвоприношення та канібалізм».

Здається вірогідним, якщо єврейський давній ритуальний культ зберігся до наших днів, такі факти здебільшого фіксувалися б в Ізраїлі, де проживає велика кількість фанатичних євреїв.

Згідно з повідомленнями, у 1995, кілька неєврейських дітей з Румунії було викрадені та вивезено до Ізраїлю. Громадянина Ізраїлю Махмуд Асаді було заарештовано за це. За часів зайняття Ісаком Рабіном посади прем’єр-міністра Ізраїлю, за списками Всесвітнього єврейського конгресу, Асаді був його секретарем. Звичайно, у цій справі він не був єдиною дієвою особою, так як це потребувало зусиль багатьох людей. Чому він поїхав до Румунії за дітьми? Дехто вказував на те, що дітей використовували євреї для окультних ритуалів. Знову-таки, це питання, яке потребує додаткової уваги.

Репортер Адель Хамуд писав в одній з головних газет Єгипту «Аль-Арам» за 28 жовтня 2000 року, що палестинських дітей часто знаходили знекровленими в різних куточках Ізраїлю. Він розповів про ці ганебні факти у великій статті, що дістала назву «Євреї роблять мацу з крові арабів». Євреї Ізраїлю часто говорять про одвічну ненависть до арабського світу. Нещодавно ізраїльські літаки скинули бомби на палестинську школу для сліпих. Був факт, коли єврейські екстремісти заклали бомбу на дитячому ігровому майданчику.

Звичайно, такі єврейські фанатики, що здатні на подібні вчинки, також спромоглися б на ритуальні вбивства дітей Палестини. Румунія, Німеччина, Італія, Польща, США, Єгипет, Сирія, Португалія, Йорданія, Франція, Росія, Австрія, Іспанія – майже кожна цивілізація в усьому світі ставала свідком злочинних ритуальних єврейських вбивств. Чи є це таємною змовою усього світу проти євреїв? А можливо всі фанатичні євреї зговорилися проти всіх, хто ними не є? Здається, останнє...

Дехто з євреїв стверджуэ, що вони є абсолютно невинними. Наприклад, єврейський вчений на ім’я По-Чіа Хсіа пише у своїй книзі «Міф про ритуальне вбивство», що євреї ніколи не використовували будь-якої крові, навіть тваринної... Однак, на восьмій сторінці він протирічить сам собі і пише:

«У середньовічні часи та ранню сучасну епоху серед азійських євреїв кров від обрізань використовувалася для написання тетраграм на талісманах».

На цій самый сторінці По-Чіа Хсіа також зазначив, що рабини  використовували засушену козячу кров як ліки. Це все пояснює ставлення до окультизму в минулому. Просліджується досить помітний зв’язок між євреями та окультизмом від минулих до сучасних часів. Може здаватися неймовірним, але Антон Лавей (Боем) – автор сатанинської біблії – єврей. Лой Іган, що є лідером сатанинського культу, є також євреєм. Якщо подивитися на сатанинські пентаграми, звертаючи увагу на форми в центрі, ви побачите єврейські письмена.

У сучасному фільмі «Обличчя смерті» можна побачити міжрасовий культ, поводирем якого є єврей. Вони розрізають трупи, а потім влаштовують оргії в крові. Доктора Даля просили написати для уряду Росії нотатки про ритуальні вбивства. Він згадував багато нездорових окультних ритуальних убивств в минулому. Далю вдалося знайти досить багато фактів про ці акти. Хоча його книга була написана давно, у ній міститься велика кількість деталей, які зберегли актуальність до сьогоднішніх часів. Він описує ці жахливі ритуали, що їх проводили євреї, переповнені ненавистю, і типову єврейську відповідь про наклепи.

Багато разів євреїв засуджували за жахливі акти. Проте, не тільки представники їхньої конфесії подавали додаткові докази. Траплялися неодноразові випадки, коли євреї були спіймані на гарячому і зізнавалися в усьому. Навіть одного факту достатньо для того, аби громадськість усвідомила існування таких ритуальних знущань над людьми. Але захисники євреїв твердять про зовсім інше – свідчення було дано під тиском, а тому це нічого не доводить. Якщо прийняти цей аргумент, як правдивий, і припустити, що усе, що було написано і сказано з приводу ритуалів на користь євреїв, що давали свідчення під тиском, все ж залишається одна обставина, якій ніколи не приділяли достатньо уваги. Цю обставину євреї залишають непоясненою, хоч вона є прямим доказом злочинів. А саме: не викликає сумнівів той факт, що час від часу знаходили трупи дітей, які були в такому понівеченому стані, з ознаками такої ненависті, що це не може не свідчити про заподіяння страшної смерті в муках. Саме у таких вбивствах часто звинувачують євреїв. До того ж, подібні інциденти траплялися лише в місцях, де жили євреї, напередодні їхніх релігійних свят. Ми маємо запитати себе, за яких обставин ми можемо говорити про поновлені випадки жорстоких дитячих смертей, дітей, яких повільно мучили до моменту їх трагічної смерті, якщо ці звинувачення несправедливі? Як ми можемо пояснити причини безжалісних тортур, заподіяних дітям, якщо це не має релігійного підґрунтя?

Зовнішнє вивчення трупів під час кожного виявлення подібних випадків показує, що смерть аж ніяк не могла бути випадковою – тільки насильницькою. Чітко видно, що усі рани, яких зазнавали діти, завдавалися нарочито. Усе тіло пошматоване або проколене. Вирізали пасма шкіри. Язик найчастіше вирізали. Статеві органи у хлопчиків частіше всього вирізали, або проводилося обрізання. Синці від зв’язування та розв’язування по декілька разів також не є рідкістю. Зазвичай уся шкіра була вкрита ранами, неначе після важких опіків або протирань. Іноді трупи навіть були помитими, і знаходили їх вже зовсім без ознак наявності крові. Не завжди кров знаходили й на одязі, що свідчить лише про те, що його знімали перед вбивством, а потім одягали знову. Батьки та близькі вбитих у такий спосіб дітей не можуть отямитися: з яких таких причин злочинці вдаються до таких нелюдських тортур щодо безневинних дітей. Таке могло бути вчинене тільки з певною метою. І з часом ритуальні вбивства регулярно повторюються. Звичайний вбивця у будь-якому разі був би задоволеним з одного злочину. Тож дії злочинця, який вбиває задля якоїсь загадкової і незрозумілої мети, не можна залишати поза увагою. Невпевнені та невдалі спроби слідчих не можна пояснити їхньою невправністю. Жиди вдаються до різних вигадок та трюків, безсоромних впертих заперечень, хабарів посадовцям, підкупу свідків. Упевненість більшості освічених людей і їхні звинувачення в ритуальних діях іудеїв трактуються просто як наклепи. І нарешті, гуманність нашого кримінального законодавства. Усе це щоразу сприяє тому, що прямі учасники єврейського культу виходять сухими з води. А вони, тим часом, застосовують свої махінації, дають неправдиві свідчення та клятви невинності, використовують брехливу пропаганду, заявляють, що усі звинувачення базуються на несправедливості та наклепах на них, вони завжди підготовлені до таких звинувачень, налаштовані проводити репресії, жорстоко карають тих, хто дає вагомі свідчення проти них.

Ці фанатичні євреї найчастіше вдавалися до окультних убивств у часи наближення іудейської пасхи. Це проявляється серед євреїв у страшенній патологічній ненависті до усіх, хто не належить до них. Загострення відбувається під час їхнього войовничого свята під назвою Ханука. Пурім – це ще одне єврейське свято, під час якого зникали діти, а потім їх знаходили понівеченими і вбитими. Пурім – це відзначення історичної події, коли євреї отримали право вбити благородного неєврея Гамана, його дружину та дітей, а також тисячі інших неєвреїв, що намагалися покласти край страшним ритуалам. Вони стали жертвами єврейських релігійних ритуальних вбивць.

Наслідування стародавніх іудейських традицій бачимо в тому, що сталося з царем Росії, його дружиною, його хворим сином, дочками та іншими родичами, разом з 40 мільйонами мешканців Росії. Звичайно, зараз євреї палко заперечують свою причетність до цього. Але історичні факти говорять самі за себе.

Євреї справляють Пасху в час, коли, як говорить стародавня легенда, янголи спустилися і вбили всіх «невірних», у яких на дверях будинків не було намальовано кривавого хреста. Здається ймовірним, що вбивство неєвреїв заподіяли юдейські головорізи уночі, а не янголи, мабуть тому більшість зафіксованих ритуальних убивств траплялися саме напередодні єврейської пасхи.

Залишається питання: якщо все про єврейські ритуальні вбивства, які траплялися по всьому світу, є правдою, чому ми зараз не чуємо про такі випадки? Це справедливе запитання...

Правда, однак, може здивувати сьогодні багатьох. Євреї контролюють більшу частину засобів масової інформації. Вони запевняють, що такі розмови базуються лише на примітивному антисемітизмі. Але це не так! Це швидше факт, з яким ми маємо справу.

Ще в 1916 році ми стали свідками того, як славнозвісний і поважний Томас Бербадж сказав:

«За допомогою преси, контрольованої євреями, та завдяки матеріальному стану, вони здатні задушити будь-яке справедливе розслідування ритуальних вбивств».

Не треба бути генієм, щоб знайти в Інтернеті докази того, що євреї насправді контролюють пресу, телебачення й радіо. Як було зазначено раніше, євреї намагаються придушити будь-які розмови про ритуальні вбивства. Це поширюється і на єврейські ЗМІ. І навіть якщо це зовсім примарне припущення, як це було в 1996 році, коли газета «Ньюсуїк» вжила термін «Наклеп про кров» в одній з статей, цю статтю відразу назвали «Новим видом наклепу про кров». Стаття зовсім не була про євреїв, які вдаються до ритуальних вбивств, а про ізраїльтян, що негативно поводять себе з африканськими іудеями, із чорною єврейською кров’ю.

12 лютого 1996 президент руху «Б’най Б’рит» надіслав гнівного листа до газети, що містив наступне: «Я маю надію, що ви дасте пояснення та вибачитеся за таке надзвичайно помилкове твердження».

Навіть серед націй, де євреї ще проживають компактно, вони намагаються контролювати усе, що там видається. Сіоністська організація Америки тиснула на єгиптян, вимагаючи спростувати статтю про випадки єврейських ритуальних вбивств, які, згідно з повідомленими  фактами справді траплялися. Ці випадки було згадано в газеті  «Аль-Арам». Сіоністська організація натякнула на можливі санкції – припинення допомоги США Єгипту.

Президент цієї організації Мортон Кляйн написав:

«Ми зробимо усе можливе, аби відхилити пропозицію адміністрації Клінтона надати додаткову допомогу Єгипту в розмірі $225 мільйонів, якщо уряд Мубарака не попросить публічно вибачення і не відмовиться від статті, що містить криваві наклепи, а також звільнить з роботи редактора, що був відповідальним за ці публікації».

Відомо, що євреї також мали так званий «хабарницький фонд» для відстоювання своїх інтересів у судах. В книзі доктора де Вієра написано про це:

«Алілат Секер, або, як сьогодні говорять «хабарницький фонд», забезпечував гроші для хабарів та усіх можливих витрат, пов’язаних із спростуванням та замовчуванням фактів, які звинувачують в кровопролитті євреїв».

Доктор Роум потім доводить це, цитуючи з книги французького автора Леона Полякова «Історія антисемітизму»:

«Зникнення невірної дитини мало компенсуватися єврейською кров’ю або, принаймні, єврейськими грошима, що іноді дозволяло покласти кінець справі. Секретний фонд, Алілат Секер («фонд проти кривавих вигадок»), оснований Радою Чотирьох Країн, діяльність якого спрямована в основному на це».

Ще одним механізмом для припинення всіляких розмов з цього приводу є психологічні бар’єри. Євреї роблять це за допомогою гіперболізації переслідування євреїв під час Другої Світової, і намагаються постійно відновлювати це в нашій пам’яті. У той же час, євреї намагаються уникати розмов про більшовицький переворот, в якому євреї значною мірою домінували, що призвело до вбивства більше 40 мільйонів людей з народів колишнього СРСР. Це насправді було найчисленнішим єврейським масовим ритуальним вбивством. Хоча ці акти й проводилися нетрадиційним для євреїв способом, оскільки вони основувалися на ненависті, тортурах та страху голоду. Це жорстокі психологічні ігри для придушення волевиявлення, вони використовували впродовж кількох поколінь.  Приклади таких психологічних ігор, що їх провадять євреї, можна побачити у багатьох інших випадках.

Наприклад, єврейський автор Гавін Лангмуїр пише в своїй книзі про визначення антисемітизму:

«Євреї є не тільки гарними у власних очах, але й виглядають не гірше ніж, або й так само добре, як будь-хто на Заході. Відповідно, «антисемітизм» зараз сприймають як надзвичайно принизливе поняття, як євреї, так і багато не-євреїв, що розсіює поняття «антисемітизму» і тим самим робить його вагомою зброєю політичного дискурсу. Допоки пам’ять про «Остаточне вирішення» залишається живою, застосування цього спеціального терміну з темним підґрунтям показуватиме надзвичайно злісне і вороже ставлення до всіх євреїв».

Як видно, він сказав, що цей термін є вагомим в якості зброї для політичного дискурсу. Так він намагається повчати євреїв, аби ті користувалися цим трюком, що провокує підвищене відчуття провини серед тих, хто не згоден з ними. Саме такі ситуації є притаманними для політики іудеїв.

Тому не слід гаяти часу і розбити вщент аргументи євреїв при вживанні терміну «антисеміт». Бо будь-хто, хто каже правду про ганебні акти, здійснені євреями, буде затаврований як «антисеміт».

Відповіддю на їхню гру, може бути тільки правда, яка суперечить їхнім сумнівним аргументам. І те що євреї поширювачів правди вважають антисемітами, а всю інформацію, яка їм раптом не подобається, – антисемітською, має бути прийнятим і проігнорованим.

Існують сотні робіт, в яких описуються обґрунтовані факти жорстоких злочинів єврейства. «Єврейські ритуальні вбивства» доктора Арнольда Ліза, ще одна книга з такою ж назвою доктора Гельмута Шрамма, де також наведені такі жахливі факти. Її нещодавно було перекладено англійською мовою, і вона є доступна на компакт-диску.

Брошура доктора Гарела Рома, що називається «Фіаско в Дамаску» (Розслідування вбивства отця Томаса).

Поважний письменник Майкл А. Гофман є автором книги «Дивні боги юдаїзму».

Доктор Ед Філдз присвятив висвітленню згаданої проблеми свою газету.

Доктор Джеймс Уорнер запропонував більш ранню німецьку газету з цього приводу.

Переклад історії життя святого Вільяма з Норвіча, зроблений А. Джессопом, є надзвичайно цікавою книгою.

У медичному журналі штату Нью Йорк 1 вересня 1971 року Вільям Шарп також опублікував історію Вільяма з Норвіча.

Книга доктора Мустафи Тласса «Маца Сіону» розповідає про ритуальне вбивство отця Томаса.

Доктор Філіп де Вієр нещодавно написав книгу, що дістала назву «Кривавий ритуал».

Існує ще одне відео, яке можна знайти, де представлено багато рідкісних малюнків, гравюр та картин, у якому змальовано акти єврейських ритуальних убивств, що називається «Людське жертвоприношення серед фанатичних євреїв від стародавніх часів до сьогодення».

Російський прокурор Г. Г. Замисловський написав надзвичайну книгу на більш ніж 500 сторінок про вбивство Андрія Ющинського.

Книга Володимира Даля є чудовим екземпляром, наповнена фактичним матеріалом, адже більшість інформації, поданої в цьому відео, взято з цього джерела.

Вас може зацікавити, як часто відбуваються ритуальні вбивства. На це питання неможливо дати точної відповіді, адже така статистика не ведеться, замовчується і цілеспрямовано знищується. Такі факти звичайно усіляко приховуватимуть єврейські послідовники окультизму, якщо люди не покладуть край цій діяльності. Звичайно, після того, як ФБР сприйняло доктрини єврейської Антидемофаційної Ліги та Музею Холокосту, службовці Бюро не посміють допитувати своїх хазяїв. Є великі сумніви з приводу того, що правоохоронні структури хоча б задумалися, чому неєврейські будівельники знайшли скелет дитини в підвалі синагоги в 1989 році. Скільки жертв залишились невідомими, а ритуальних злочинів не розслідуваними? У зв’язку з тим, що євреї славляться такими жорстокими актами, існують деякі вже відому попереджувальні факти. Згідно зі статистикою ФБР за 2000 рік, 876 213 людей зникли безвісти. Звичайно, не всі серед них – діти, але їх значна кількість: 750 тисяч. З цієї кількості близько половини – 354 000 – було викрадено, і згодом їхнє місцезнаходження було встановлено.

Замисліться, 400 000 дітей (!) пропадають безвісти щороку (це близько тисячі дітей щоденно). Звичайно, існує висока вірогідність того, що більшість з них просто втекли з дому, а деяких просто покинуто. Але що трапляється з іншими? Декого з цих дітей викрадають, і їх вже ніколи більше не бачать. Це трапляється принаймні з кількома тисячами дітей на рік. Що ж стається з ними? Їх викрадають хижаки?

Усі, хто переглянув наш відеофільм, мають можливість впевнитися або посперечатися щодо існування кривавих окультних іудейських ритуалів. Але вони існують дотепер!

Будь ласка, ретельно стежте за вашими дітьми, особливо під час єврейської пасхи, Пуріму та Хануки. Будьте пильними!

За матеріалами ЗМІ