Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

УКРАЇНОЮ ПРАВЛЯТЬ ЧУЖИНЦІ

Чи стосується «сіонізм» української нації?

«Сіонізм» — це не жидівський націоналізм чи жидівський патріотизм як деологія існування та розвитку жидів на території Ізраїлю (Сіон — гора на території Ізраїлю), а ідеологія захоплення влади та панування жидів в усьому світі. Сіонізм нероздільно пов’язаний зі своєю основою — «юдейською релігією» та її основними засадами: жиди є богообраними людьми, богообраною нацією (тобто тільки вони є людьми перед їхнім жидівським богом), а тому всі інші люди — «гої», що тлумачиться як тварини, бидло, лайно та сміття (у Шул-хан-Арухі, наприклад, сказано: «не дай м’ясо гою, а дай його собаці, бо собака кращий від гоя»); гою можна брехати, його можна обдурювати, грабувати тощо; це не тільки не вважається гріхом перед жидівським богом, а навпаки, цим робиться для нього приємне; усе, що на Землі — є власність жидів, і лише тимчасово перебуває у власності нежидів, або гоїв. Сіонізм, юдейська релігія та жиди так нерозривно взаємопов’язані, що можна стверджувати, що це одне ціле. Носіями ідеології сіонізму є виключно жиди, а зважаючи на те, що всі вони виховуються на засадах юдейської релігії, сповідують свою богообраність і. відповідне ставлення до всіх інших націй та народів, то сіонізм як ідеологія і жиди, які сповідують юдейську релігію та сіонізм, уже по суті є ворогами всіх інших націй та народів, у тому числі й української нації. У принципі жиди мають право вважати себе і всіх інших людей такими, як їм заманеться. Але тоді є й правом кожної іншої нації ставитись до них відповідно. До цього ще слід додати дещо інше, але спочатку трохи історії.

Після третьої римсько-ізраїльської війни (66—73 pp.) римляни не тільки завоювали Ізраїль, а й зруйнували всі юдейські храми та вигнали з країни всіх жидів. Таке було вперше в історії, коли країну не тільки завоювали, не тільки вигнали все її населення, а й тотально знищили. І це було зроблено якраз за все, що робили жиди з людьми інших національностей. Жиди розбрелися по всьому світі, але з часом і з тих країн, де вони опинялися, їх також виганяли за всі паскудства, які вони творили з населенням цих країн, їх виганяли із Київської Русі, Іспанії, Франції, Англії, інших країн. Богдан Хмельницький у восьми універсалах до польського сейму та короля першим пунктом вимагав повернення всіх жидів з України до Польщі. Жиди завжди жаліються на якесь там гноблення, але ніколи не зазначають причин таких дій. (Я неодноразово запитував жидів, чому Гітлер їх ненавидів і влаштував так званий голокост, але ніколи не отримував відповіді.)

Та я хочу звернути увагу на інше. Внаслідок того, що жидів вигнали з Ізраїлю, вони опинились у різних країнах, але й там продовжували вважати себе богообраними і відповідно поводитися, тобто обдурювати, шахраювати, спекулювати, підкупати, підбурювати населення чи окремих осіб для того, щоб зайняти вигідні державні посади, зробити вигідні оборудки тощо. Іншими словами, жиди не тільки вважають своїми ворогами всі інші нації та народи, а й завжди паразитують на них і причина цього полягає тільки в юдейській релігії та ідеології сіонізму.

Народ без центру

А тепер щодо української нації. Поставимо дещо дивне, на перший погляд, запитання: чи існує зараз українська нація? Щоб відповісти на це запитання насамперед визначимо, що таке «нація». В енциклопедії стверджується, що «нація — це стійка, історично складена спільність людей, об’єднаних специфічними етнічними рисами, зумовленими особливостями економічного та культурного розвитку — спільністю території, мови, побуту, традицій, звичок, а також їхнього відображення в суспільній свідомості і суспільній психології». Зверніть увагу, що в цьому визначенні йдеться лише про спільність людей, а це, на мій погляд, визначення не нації, а етнічної громади. А от коли до такого визначення додати, що наведена спільність людей має ще й керуюче ядро, яке об’єднує і очолює цю спільноту, спрямовує її дії, тоді це й буде визначенням нації. Без такого об’єднуючого і керуючого ядра немає й не може бути нації. Чи має таке керуюче ядро українська спільнота? Наведемо деякі відомості.

1. 22 вересня 1999 p., 11 год 15 хв. Сесійна зала Верховної Ради України. На балконі у президентське крісло всівся народний депутат України, жид за національністю М. Бродський. Українець, народний депутат України Я. Кендзьор запитує його: «А щоб було б, якби у кнесеті Ізраїлю у президентське крісло сів українець? Його б там розірвали». Бродський схоплюється, біжить до Кендзьора і харкає йому в обличчя — раз, другий, третій, четвертий... Телевізійна камера на весь екран показує огрядну тушу М. Бродського і худорлявого Я. Кендзьора, і крупним планом харкотиння, яке летить в обличчя Я. Кендзьора. Жид харкав не в Я. Кендзьора, а в обличчя моєї матері, усіх українців! І ніхто не вбив жида, бо в сесійній залі не було українців, були лише декотрі люди, які розмовляють українською мовою.

2. 1932—1933 pp. Я бачу спекотну вулицю в Черкасах; напроти нашої хати крамниця. Під вечір до її ганку кожного дня приповзають 9—11 напівживих людей. А вранці на підводі під’їжджає дядько Степан і вкидає в неї ще живих людей. Дехто запитує його: «Степане, чому ти забираєш мене, я ж іще живий?» Відповідь: «А що, я маю за тобою ще раз їздити? Мені за тебе руб дають» (із розповіді моєї матері)... Вимерли 11 мільйонів українців. Вмирали тільки українці, жодний жид чи москаль під час Голодомору не вмер — виїхали заздалегідь.

Голодомор робився свідомо, бо забирали навіть пів склянки гороху на підвіконні... У червні 1933 р. італійський консул Д. Граденіго запитав у жида, начальника ОГПУ Харкова: «Чому так багато людей помирають від голоду?», той цинічно відповів: «Місцевий етнос повинен бути переінакшений». Тоді в Україні правили Мендель Хатаєвич та Лазар Каганович. Мама розповідала, що по радіо зранку до вечора тільки й було мови про «великого вождя українського народу Л.Кагановича». Хто помститься за змордованих українців?.. Але немає навіть кримінальної справи щодо Голодомору.

3. 1928—1932 pp. Під виглядом участі у придуманій жидами ОГПУ націоналістичній організації СВУ замордовано 630 тисяч української інтелігенції. Нація без її інтелігенції — робоча худоба, раби (до речі, інтелігент — це не той, хто має вищу освіту, а той, хто розуміє стан своєї нації). І це знали жиди, які нищили інтелігенцію. З історії відомо, що нова інтелігенція формується протягом трьох-чотирьох поколінь. Вважається, що тривалість одного покоління — 35 років, тобто тільки за 105—140 років слід очікувати на появу національно свідомої інтелігенції.

Із наведеного можна дійти тільки одного висновку: зараз української нації немає; є тільки українська етнічна громада, бо керуючого центру чи ядра, яке б об’єднувало українців, очолювало їх, розробляло напрями та програми їхнього взаємозахисту та розвитку, не існує. Який же нині стан української громади в Україні? Розглянемо за деякими основними ознаками суспільства.

Політика і суспільство

1. Незалежність України не була результатом визвольної боротьби української нації за свою свободу, вона просто «впала» до ніг народу України внаслідок розвалу Радянського Союзу. А тому ядро нації, яке могло б її очолити і творити українську державність, не було сформовано, і його немає й нині.

2. Уже з 1986—1990 pp. ініціативу в Україні захопили різні сіоністські організації (діючи, наприклад, під виглядом різних фондів), а тому й Народний рух України, і різні «демократичні» організації, і перший «український» президент (жид по матері) Кравчук — це все результат сіоністської діяльності. Кучму, як стверджувала радіостанція «Німецька хвиля», привели до влади гроші Березовського. Нинішнього Президента В. Ющенка ще у вересні-жовтні 2003 р. до Ізраїлю, до жидівських організацій Швеції та США возив Рабинович. А його безпосередніми помічниками та радниками є жиди Порошенко, Червоненко, Пецхавер. При цьому стверджується, що Ізраїль та США є стратегічними партнерами України. В Україні діють понад 1000 різних громадських жидівських організацій (у тому числі й воєнізованих, як, наприклад, «Бейтар»), об’єднаних у Всеукраїнський жидівський конгрес. Відкрито діють різні масонські організації, як, наприклад, «Бнай Бріт», які не визнають владу в державах, де вони існують, а мають на меті встановлення світового уряду.

3. У Верховній Раді України 203 народних депутати (із 450) є жиди (тобто 45% при їхній чисельності 0,23% загальної чисельності населення України).

4. Держава — це форма існування нації, а в Конституції України навіть згадується про те, що держава Україна є українською. Проте є Закон України «Про національні меншини», який був прийнятий, як написано в передмові, «виходячи із національних інтересів української нації». У цьому законі права національних меншин вивищуються над правами української корінної нації. Про права власне української нації навіть не йдеться. І це не може бути справедливо (до речі, у жодному прийнятому в Україні законі, у тому числі й у Конституції, немає поняття «справедливість»).

5. Найяскравіше про відсутність української нації свідчать 126 політичних партій в Україні. Це означає, що українці розкидані по багатьох партіях, і немає одного центру, який би їх об’єднував.

Ідеологія

1. Не існує жодного стратегічного плану чи ідеології розвитку не лише української нації, а й держави Україна; навпаки, згідно зі ст. 15 Конституції України навіть забороняється мати таку ідеологію. Водночас неукраїнська влада розбудовує суспільство на засадах ідеології капіталізму, «вільного ринку», якогось «громадянського суспільства», «суспільства споживачів», які мають в основі хаотичний принцип розвитку суспільства за рахунок нищення Природи і протиукраїнську спрямованість.

2. Етнічні громади, які не мають об’єднуючого та керуючого ядра, яке перетворює їх на націю, завжди будуть рабами та
маріонетками організованих націй, таких як жидівська. Треба віддати належне жидам за їхні геніальні ідеологічні розробки з масового обдурювання етнічних громад, як, наприклад, провокативні гасла французької революції «свобода, рівність, братство», марксизм та комунізм, а нині «демократія» й «права та свободи людини». «Демократія» — з грецької означає «влада народу». Разом з тим демократія — це й спосіб волевиявлення народу шляхом голосування, який у своїй основі передбачає рівні можливості при волевиявленні. Та про які рівні можливості може йтися в Україні, якщо один громадянин має півтора мільярди доларів, а інший живе від зарплати до зарплати на 2 долари на день, і якщо один має кілька телевізійних каналів, газет та журналів, а інший не має жодного доступу до засобів інформації? Зважаючи на те, що за взірець українцям виставляють демократію у США, яка є суто сіоністською державою, можна стверджувати, що демократія при капіталізмі — це близнюк сіонізму.

Та найбільш підступною і підлою, на мій погляд, є Декларація прав і свобод людини, яку, до речі, покладено в основу Конституції України. По-перше, «людина» — це тільки назва біологічного виду у Природі на відміну, наприклад, від ведмедя, клопа чи вірусу. У суспільстві просто людини не існує, а є українець, німець чи араб, бо з моменту зачаття все, що стосується плоду, відбувається згідно з національними традиціями та звичаями батьків дитини. По-друге, якби людина жила сама, наприклад, у лісі, то самоочевидно, що жодних нрав і свобод там їй не треба, бо хоче — ходить голою, хоче — дерево зламає, а хоче — нове посадить. Там у людини повна свобода, бо «свобода» — це необмежена можливість робити все, що заманеться. Але коли людина живе в нації чи суспільстві, то вона повністю залежить від інших її членів, позаяк одяг, взуття, будинок, в якому вона мешкає, транспорт тощо вона для себе не робила, а це зробили для неї інші члени нації. А тому якщо є декларація про якісь там права і свободи людини, то справедливо прийняти Декларацію про права нації стосовно людини, а такої декларації немає (тобто Декларація прав та свобод... вивищує права громадянина над правами української нації та держави, що неприпустимо).

Підступність та підлість Декларації прав і свобод людини полягає в тому, що згідно з нею ніхто не може завадити людині стати наркоманом, гомосексуалістом, алкоголіком чи бандитом, а потім суспільство з якихось гуманних міркувань повинно їх лікувати й перевиховувати. Як засвідчує статистика, 92-96% хворих на СПІД — це наркомами і гомосексуалісти; для їхнього лікування потрібно в середньому 5000 грн на місяць. Чи справедливо це і чому б ці кошти не витрачати на безпритульних, малозабезпечених та багатодітних?

                                                                                             Юрій ПОПОВ,
                                                                                           доктор біологічних наук
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com