БІЗНЕС З ПРИСМАКОМ КОРУПЦІЇ

ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТУ ОСВІТЯНСЬКОГО ЧИНОВНИКА

Звісно, рахувати гроші в чужих кишенях – справа  брудна. Щоправда, якщо ці кошти були зароблені законним шляхом  а не за допомогою того ж самого службового становища. Перестало вже дивувати те, що деякі наші можновладці, розповідаючи про свої „злиденні” зарплати, тим не менш дозволяють походи до найдорожчих ресторанів. Та й костюми у них явно не з речових ринків. На цілком ж природне запитання – „а звідки гроші” – цілком серйозно відповідають, що, мовляв, їх діти-дружини-чоловіки добре заробляють і допомагають „борцям за народний добробут” кишеньковими грошима. Дійсно, нерідко  діти високопосадовців й справді виявляють себе здібними підприємцями. І дехто навіть з них не користується зв’язками батьків. Та здебільшого ситуація зовсім інша – компанія хоча і записана на нащадка, але реальним керівником її є все ж той же високо посадовий батько. Але від загального перейдемо до конкретного.

Засоби масової інформації  неодноразово писали і писатимуть  про тему корупції в системі освіти України. Причому на його найвищому рівні. Зрозуміло, ніхто гроші до кабінетів „Великих Начальників” валізами чи дипломатами при свідках не заносять. Але ж є безліч інших методів „віддячити” потрібній людині за ту чи іншу послугу. При цьому зробити це так, що „потрібна людина” перед публікою буде завжди виглядати „білою та пухнастою”. Принаймні, оточуючі будуть робити вигляд, що вірять в це.

„Персонал Плюс” вже повідомляв про скандал в Міністерстві освіти і науки України. Унаслідок якого позбувся своєї посади голова департаменту акредитації та ліцензування навчальних закладів пан Домнич.  Тоді на колегії міністерства розглядалося питання про доцільність перебування на своїй посаді і голови Державної інспекції навчальних закладів України Олександра Бурлакова.  Та того разу, хоча блискавки й літали над його головою, проте його не зачепили. Бо знайшлися у нього дуже високопоставлені „громовідводи”.  Чи надовго – то вже інше питання. Але тим не менш це дало свій привод прискіпливіше придивитися до особи пана Бурлакова. До речі – дуже загадкової. Принаймні, жодна пошукова система Інтернету не видала посилання на його наукові праці чи, принаймні, інформацію про те, якими ж він володіє знаннями та досвідом, щоб займати високу посаду. Утім, це не заважає йому керувати „дорученим фронтом робіт”. При цьому, з чималою вигодою для себе. Приміром, якщо й до нині багато відомих українських вчених, відомих далеко за межами країни, мають чималі труднощі з житлом, то для Олександра Миколайовича – це вже вирішена проблема. Принаймні, з 2000-го року, коли він переїхав з родиною до трикімнатної квартири   в елітному будинку по вулиці Вєтрова. Зрозуміло,  квартира була відремонтована відповідним чином і під приблизним гаслом:  „європейському чиновнику – європейське житло”. Щоправда, вартість такого ремонту не завжди „підйомна” і колегам Бурлакова з тих же європейських країн, не кажучи вже про українських освітян. Та знову ж таки, можливо ту суму на років 30 під безвідсоткову позику йому дали друзі чи родичі. Бо і дружина Бурлакова – Олена Павлівна – також жодного відношення до бізнесу немає. І хоча нині  займає одну  з керівних посад в Київській медичній Академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика, проте навіть її відносно великої зарплати навряд чи вистачило б на подібний ремонт. Є у подружжя Бур лакових власний автомобіль. Щоправда, не дорога іномарка, а лише ВАЗ 2107. Хоча нею він рідко коли користується. Адже переважно використовує престижні ший службовий „Фольксваген Пасат”.  Утім нехай нікого не дивує такий скромний автопарк Олександра Миколайовича. Адже схоже за все, „сімка” – то лише для замилювання очей. Адже колекція автомобілів, яка є у користуванні Бур лакових, значно більша. Приміром на доньку Ольгу зареєстрований „Опель Омега” 1987 року випуску. Власне, дивуватися тому, що у 25-річної дівчини є своя машина, не варто. Більш того. Не виключено що також має і свою окрему квартиру.  Адже вона й не приховує, що займається бізнесом. Принаймні нині, за нашими даними, вона є одним з керівників ТОВ „Юрмала”, що займається оптовою торгівлею. Також вона є і засновником товариства з обмеженою відповідальністю, але дуже гучною назвою „Центр інтелектуальних технологій”. У статуті підприємства вказано, що воно має займатися „навчанням та іншими видами освіти”. Та якими саме – конкретно не вказано. Принаймні, приїхавши на вулицю Микитенка 21, вказаною в документах як юридична та фактична адреса, лише побачили житловий будинок. Мешканці якого, зрозуміло, нічого не чули ні про який „Центр інтелектуальних технологій”. Утім, швидше за все, це товариство займатиметься тією ж діяльністю, що і його попередник з майже такою ж самою назвою – „Центр освітніх технологій”. Одним з керівників якого значився Бурлаков Олексій Олександрович, 1977 року народження.

З рекламного оголошення:

„ТОВ “Юрмала” Центр Освітніх Технологій України Запрошують слухачів до груп по вивченню англійської, німецької, французької, італійської, іспанської, японської, чеської, хорватської мов та гінді. Рік заснування – 1995; універсальний заклад, три відділення у м. Києві; більше 30-ти висококваліфікованих викладачів, які пройшли стажування у Великій Британії, Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Японії, Чехії, Хорватії. Форма навчання - стаціонарна (вечірня, денна) очно-заочна. Великий вибір навчальних програм, курсів, рівнів та спеціалізацій” -- обіцяли рекламні оголошення. На жаль, нині перевірити, наскільки проголошене відповідало дійсності, вже практично неможливо – це підприємство 18.09.2003 року за рішенням господарського суду Голосіївського району Києва було визнане банкрутом і ліквідоване. Ось лише якось закрадається підозра, що збанкрутувало невипадково. Адже цілком вірогідно, що фірма  ця фірма могла отримати замовлення від Міносвіти на навчання своїх співробітників або інші проекти, на які виділяються чималі кошти. Отримавши цей «транш», власники фірми вирішили більше не «світитися». Бо якщо ця ж сама фірма співпрацюватиме з мін освітою і надалі, то це  може викликати деякі підозри. Легше і надійніше було б зареєструвати нову і надалі «дерибанити» державні кошти. А між тим це підприємство також займалося, якщо вірити оголошенням в Інтернеті, розробкою програмного забезпечення для вищих навчальних закладів України. А ось це вже цікавіше. Чи випадково не допомагав високо посадовий батько своєму нащадку „проштовхувати” розроблені його фірмою комп’ютерні програми для вищих навчальних закладів? Адже, ймовірно, багато з них мусили купувати це програмне забезпечення лише для того, щоб не нажити собі ворога. І знову ж таки постає запитання: чому така, начебто потужна та відома компанія, раптом стала банкрутом? Утім Олексій Олександрович – людина багатогранна. І навіть намагався на минулих парламентських виборах стати народним депутатом. Разом з батьком він йшов на вибори у складі маловідомого блоку „Вибір народу”. Щоправда, якщо Бурлаков-старший був 31 у списку, то молодший – аж 171. Цікаво, що в документах, поданих на реєстрацію до ЦВК він вказав, що працює генеральним директором ДП „Вісник податкової інспекції” – журналу відповідного відомства. І це при тому, що за свою кар’єру у нього були певні проблеми з податковими органами. Приміром, 07.07.2003 року за рішенням господарського суду Печерського району Києва ТОВ „Курком”, директором якого був Олексій Бурлаков, було ліквідоване через неподання фінансових звітів протягом року. Нині ж він є керівником ТОВ телекомпанія „Студія-Плюс” (основний вид діяльності – реклама) та приватного підприємства „Абба-Софт” (розробка та постачання програмного забезпечення). І якщо перша фірма досить відома (завдяки своїй спеціалізованій телевізійній програмі „Фінансовий огляд”) то про другу взагалі мало хто чув. Власне, як і про засноване ним ТОВ „Фінансова компанія „Партнер-Капітал”, що займається брокерськими операціями з цінними паперами.  Утім, це не заважає Олексію Олександровичу добре себе почуватися. Принаймні, з його „автопарком” у нього не виникає проблем, чим добратися на роботу. Адже на нього записані дві „Шкоди Октавії”,   „Міцубісі Карісма”, „Нісан Терано” ну і звісно ж (а як без нього?) „Мерседес Бенц 250-D”.  Непогано для бізнесмена, фірми яких раз у раз банкрутують. Та  чомусь виникає відчуття, що, хоча автомобілі і записані на нього, але куплені за гроші його високо посадового (але офіційно – мало оплачуваного) батька. Наскільки відповідає дійсності наша версія, мали б розібратися правоохоронні органи. Адже у разі її підтвердження  в Міністерстві освіти і науки виникне такий скандал, який не зможуть загасити і високопосадові  покровителі.