Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

КОНСТИТУЦІЙНІ ЕПІЗОДИ СВІТОВОГО БЛОКБАСТЕРА

«Агітпропу» зусібіч — сила-силенна! Щоправда, хтось із нас щось ще там вичитує-видивляється, хтось намагається добачити якусь логіку, відстежити якийсь «алгоритм», хтось уже все собі вирішив (чи принаймні так йому здається), ще хтось і далі нервує...

Однак те, що всім ота виборча реклама вкупі з піарівщиною остобісіла, — це вже поза сумнівом.

Хоча є одна, так само настирлива, але — наголосимо — справді серйозна тема, що її тимчасово облишив щоденний клекотливо-пінявий потік агресивної інформації. Тож маємо цю тему виокремити. На те вона заслуговує.

Тема ця — конституція. Утім, і тут чатують на нас хитросплетіння багатьох «підтем»: конституційна реформа і така само криза чи, скажімо, конституційний «переворот» або ж конституційна більшість... А чого варта доля того ж таки Конституційного Суду?..

Втямити щось (і давати собі раду надалі) в усіх отих «конституційних придибенціях» хіба що допоможе нам погляд — хоча б побіжний — у часи минулі.

Розпочавши з Античного світу, згадаємо деякі державотворчі кодекси Європи та Америки, не проминемо й Російської імперії... При цьому вимушену поверховість викладу читач, сподіваємося, і зрозуміє, і вибачить.

Від віршів божевільного — до державних реформ

Отже, дві держави Античного світу: Аттіка з центром в Афінах та Спарта. Афінський поліс — зразок тогочасної демократії, у Спарті ж панувало військово-аристократичне управління.

Власне, тому й зупинимося на першій — з огляду на нашу тему вона цікавіша.

Греки вважали, ще саме поліс є центром — і політичним, і військовим, і релігійним.

Законодавчі функції в Афінах виконували народні збори — еклесії. Уся влада належала евпатридам — наймаєтнішим та найродовитішим у країні землевласникам, спадковим аристократам. З-поміж них обирали вищих посадових осіб — архонтів, ними ж поповнювався ареопаг — рада з колишніх архонтів. Вони й вирішували найважливіші державні питання, розглядали судові справи, ставали полководцями та жерцями.

Аттіка — сільськогосподарська країна. Крім ремісників і торгівців (цих міських жителів називали демосом), були приїжджі, яких називали метеками. Селяни перебували у борговій кабалі евпатридів. Та найбільше було рабів, чисельність яких постійно зростала — і за рахунок їхніх дітей (теж рабів), і за рахунок бранців від морських походів.

Нас цікавить т. зв. Архаїчний період Греції, а у ньому — доба законодав чих реформ, пов’язана з іменем видатного афінського реформатора Солона (бл. 549 р. до н. е.). Реформи Солона були спрямовані проти родової земельної аристократії. Його гаряче підтримав і демос, і селяни.

... Історія має свої химерні перебіги. Хіба ж хто міг здогадатися, що один з найшанованіших афінських громадян, про якого віднедавна почали подейкувати, що він з’їхав з глузду, вибіжить на центральну площу Афін і почне читати вірші?! Дивно, але натовп довкола нього більшав. Усі дослухалися віршів Солона. Люди, второпавши їхній зміст, починали розуміти, що він не божевільний, — адже йшлося у віршах про життєво важливі речі.

Афіни провадили війну з іншим грецьким містом — Мегарами — за острів Саламін, що неподалік Аттіки. З втратою Саламіна втрачався і вихід до моря, потрібний для розвитку торгівлі, а від цього потер пали ремісники, торгівці, хазяї майстерень. У цей час евпатриди, у чиїх руках перебувала влада, провели закон, згідно з яким не тільки заборонялося наполягати на продовженні війни, а й згадувати за Саламін на народних зборах. І кару визначили найсуворішу — на горло. (Як бачимо, про недоторканність не йшлося.)

Ось чому Солон заздалегідь пустив поголос про своє божевілля — на випадок неуспіху закликів відвоювати Саламін. Однак розрахунок його був правильний: демос гаряче підтримав Солона, бо припинення морської торгівлі для нього означало голод та розорення.

Жорстокий закон скасували, афінське ополчення під командуванням Солона здобуло перемогу.

Солон, обраний на архонта (594 р. до н. е.), отримав право «скасовувати чи зберігати чинне та запроваджувати нове». Солон ліквідував закон, згідно з яким можна було перетворити на раба селянина або його родину за борги. Отже, Солон скасував боргове рабство в Афінах. Заставлені селянські землі повернули власникам, продані у рабство афіняни повернулися до своїх родин.

Однак врахуймо: до скасування рабства було ще далеко...

Важливе значення мали й ті закони Солона, що встановлювали новий державний устрій в Аттіці. Згідно з ними, усе населення поділялося на чотири розряди — залежно від доходів (звісно ж, раби не входили навіть до бідного люду з малими статками). Цей поділ згубно позначився на родових порядках: знатність відтак не мала жодного значення. До найвищого розряду потрапляли ті, які мали найбільшу приватну власність.

У народних зборах брали участь усі громадяни, але доступ до т. зв. ради чотирьохсот (спеціально створеної Солоном) та інших різних посад мали лише найзаможніші. Найвищі посади — архонтів та скарбників — обіймали «першорозрядники», решту посад — громадяни 2 — 4 розрядів. Хоча народні збори не вирішували всіх питань державної ваги, їхня роль була значною під час обрання на посаду. Реформи Солона поширювалися і на суди, в яких віднині могли брати участь 3сі громадяни віком понад ЗО років. До речі, обрання членів судів відбувалося через жеребкування. Тому й не мала значення «класифікація» громадян.

Військо відтепер теж формувалося за майновою ознакою. Громадяни перших двох розрядів служили у кінноті, наступний розряд — у важкоозброєній піхоті, а бідняки — у загонах легкоозброєних чи на кораблях.

Легенда оповідає, що, встановивши закони, Солон удався до ще одного неординарного кроку: усі афінські громадяни поклялися протягом 10 років не змінювати ці закони. Після цього реформатор вирушив у далеку подорож.

Повернувшись до Афін, Солон побачив, що неспокій на батьківщині триває. І довелося йому дожити до нового перевороту в Афінах — владу цілком захопив Пісістрат. Однак то вже інша історія.

Над Альбіоном — тумани

Ми не ставили собі за мету здійснити систематичний виклад певних історичних фактів. Тому, говорячи про Європу, не можемо обійти увагою хоча б деякі британські традиції. Отже, кілька фрагментів про англійський парламент, конституційні права та обов’язки громадян, податки, реформи впродовж століть.

Король Генріх III, недосвідчений та марнотрат-ний, перебував під впливом дружини-француженки. Ціни зростали, а він потребував дедалі більше грошей — часто-густо для іноземних друзів своєї дружини. Папство та барони були досить впливові. Державний апарат працю-вав геть зле. Барони, дрібні землевласники, купці — ось тогочасна опозиція до короля.

Коли 1257 р. Генріх почав вимагати від Великої ради (центральний державний апарат, де порядкували барони) кошти для підтримки сина, барони відмовили йому. Рада, що зібралася в Оксфорді, утворила цілу систему комітетів, які мали вирішувати питання державного управління. На порядку денному постала й вимо га призначення верховного юстиціарія, канцлера, шерифів графств. Приблизно з цього часу рада відома вже як парламент. Наступний фрагмент. Король Едуард III (1327— 77 pp.) вимагав грошей для продовження Столітньої війни. У період між 1339 та 1344 pp. парламент відмовляв королеві у субсидіях, допоки не з’я сує всіх скарг. Едуард вважав, що війна з Францією важливіша, аніж суперечки з парламентом. Тому він дав парламенту дозвіл обирати спеціальних скарбничих, які спостерігали б за видатками затверджених парламентом асигнувань та контролювали б королівські звіти.

Це було не лише визнанням права парламентна відмову королеві у суб сидіях, а й нехай і невиразним, та все-таки непрямим контролем над державними фінансами. Отже — й над політикою.

Рік 1381-й. Річард II — ще дитина, Едуард III вже потерпав від старечої недоумкуватості. Країною правила користолюбна, продажна знать. Податки від населення до королівської скарбниці не доходили. Тому землевласники й розробили новий вид оподаткування, про що в парламенті було заявлено: «Багатство нації — в руках трудівників», і вже 1380 р. запровадили цей податок. Назвали його — подушне. Кожна родина платила від 4 пенсів до 1 шилінга.

Цей податок, задуманий як засіб класового пригнічення, став причиною повстань навесні 1381   р.

Де бере початок такий урядовий орган, як Кабмін? Принаймні в Англії розпочиналося це так.

У короля Генріха VIII найближчим повірником був спочатку Волсі, а затим — Кромвель. Та 1540 року формально було затверд жено таємну раду, до якої входили вищі посадові особи уряду. Ця рада була відповідальна перед королем, а король не був їй підзвітним. Рада мала комітети, деякі з них постійно працювали у Вестмінстері, інші їздили країною. Своєю діяльністю вони охоплювали всі галузі управління. Маючи багато адміністративних відгалужень, були, власне, кабінетом міністрів у його первинній формі, з першими елементами бюрократії.

А ось варіант «виходу» з фінансової кризи за правління того ж таки Генріха. Він просто «псував» гроші. Засіб цей щоразу давав тимчасовий прибу ток, але різкі стрибки цін раз у раз погіршували становище. І все повторювалося знову. За життя одного покоління вартість грошей знижувалася у сім разів! До середини XVI ст. «псування» грошей остаточно розорило наиширші верстви, тому й уряд Єлизавети I Тюдор у найперших своїх актах ухвалив вилучити з обігу всі гроші, випущені до 1560 року. Приблизну вартість срібла сплачували новими монетами. І хоча ціни не знизилися, але ситуація стабілізувалася.

І в давній, любій серцю Англії були чвари. Та ще й на якому рівні!

Віра в священність приватної власності особливо зміцніла у XVI ст. — водночас із розвитком буржуазії. У податковому питанні Стюарти завжди діяли всупереч парламентові. Корона претендувала на право стягувати податки, а Палата громад вважала за потрібне платити стільки, скільки, на її думку, було доцільно.

Суддя Фінч увійшов до історії Англії завдяки логічному і зрозумілому висвітленню позиції короля у питанні сплати корабельного податку: «Парламентські акти, що позбавляють короля права здійснювати його королівську владу задля захисту держави, не мають закон них підстав. Позазаконні парламентські акти забороняють королеві розпоряджатися своїми підданцями, товарами, а також, зголошую я, їхніми грошима, бо всі парламентські акти є однакові».

В історичних анналах цей суддівський спіч таки залишився, але що з того?

«Богом дане» право королів наштовхнулося на жорсткий спротив «Богом даного» права приватної власності і, врешті-решт, було переможене.

Конституційні спроби a la rus

В наших намаганнях окреслити, бодай побіжно, конституційні епізоди різних епох— Росії не оминути.

Тут одним із перших «конституційних паростків» можна вважати сходження на престол так званого «боярського царя» Василія Шуйського, який походив від князів Суздальських (царював 1606—1610 pp.). Оскільки він був, так би мовити, виборний цар, то й бояри не мали особливих підстав запобігати переним. Результат був відпо відний: коли у день присяги бояри піднесли Шуйському грамоту, він її підписав та цілував над нею хреста, тобто по-сучасному — присягнув на вірність конституції.

Зупинимося на трьох пунктах цього славнозвісного для тої епохи документа, які мають конституційний характер.

Перше — цар зобов’язується не страчувати без законного суду. Майна злочинців не можна було конфісковувати — воно належало законним спадкоємцям, які не були винні у злочині. І третє — у су-дах не вірити обмовам, а вимагати прямих і очевидних доказів, іншими словами — заборонити суди за доносами, а наклепників карати.

Цікаво, що історики наголошують: і сам Шуйський, і автори цього документа усвідомлювали його конституційність. Власне, можна стверджувати, що саме вони — В.Голіцин та І.Куракін — були першими, хто серйозно хотів обмежити царську владу.

Царювання Шуйського, як відомо, було невдалим. Бояри скинули його і вирішили закликати на царювання запропонованого поляками сина короля Жигмонта (Сигізмунда) — Владислава.

17 серпня 1610 року він підписав «достопам’ятні» умови, які послали йому російські бояри. Це другий документ, що мав конституційне значення. Автором його вважають того ж Василія Голіцина, який брав участь у написанні присяги Шуйського. Ці умови досить докладно розроблено. Вони свідчать про неабияку сміливість бояр, а також містять в управлінні державою не «боярські», а «народні» елементи. Зокрема у пункті 6 було застереження щодо маєтків і вотчин — вони вважалися недоторканними, а за якихось непорозумінь государеві слід було радитися з боярами і робити те, що спільно вирішать. Цивільне правосуддя орієнтувалося не тільки на «Судебник Российского Государства», а й на доповнення государя, думи боярської та, що важливо, «всієї землі», тобто земств.

Ніхто не може бути позбавлений життя, свободи та честі поза царем та судом боярським. Нові податки не могли бути запроваджені без погодження з боярами. Читаючи цей документ, що став знаний як «Дума боярська і всієї землі», бачимо в нім присутність ідей парламентаризму. Шкода лише, що він не став органічним складником в історичному поступі Росії.

І третя конституційна спроба. «Смутний» час — 30 червня 1611 року. Цього дня зібралася земська дума для оприлюднення Уставної грамоти! Цей документ є фактично приписами Законодавчих Зборів. У ньому визначено трьох представників виконавчої влади, трьох воєвод, які мали правити разом із земською та боярською думами. Конкретні пункти стосувалися землі, хлібних та грошових податків, майна церков і монастирів. Пункт 10-й проголошував, що «всією землею» можна замінити бояр і воєвод, а на їхнє місце «обрати інших», обговоривши це із «всією землею, хто буде бою і земській справі годний», — тобто збори мали право переобрання. Очевидною є прогресивна суть цього документа, який мав виразне конституційне звучання. Однак і така форма правління, на жаль, не здійснилася.

(Закінчення у наступному номері)

Інна ФІЛІПОВА
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com