РІДНА ВІРА І ВІДА

Віра, релігія — чи не найголовніший стимул всього людства, від якого залежить шлях розвитку кожної нації і держави. Може, декому здається, що нині, у добу домінування жадоби збагачення і домінування матеріалістичного світогляду, релігія вже втратила своє значення. Та це далеко не так. Досить часто саме віра - головна причина індивідуальних, суспільно-економічних чи політичних дій та вчинків. І хоч як це парадоксально, нині на захист віри стає... наука. Новітні наукові теорії фізичного вакууму, моря Дірака, торсійних полів та інші вже підвели людство до потаємної межі, за якою - розуміння Всесвіту як цілісної, живої, самоорганізованої системи, гігантського антропоса Бога-Творця.

З досвіду знаємо, що кожна система має свій оптимальний шлях і швидкість розвитку (яблука достигають влітку, а не взимку). Те саме стосується і системи нація. Кожному народу притаманний свій шлях розвитку і своя віра-світогляд. Саме Віра виступає тією фундаментальною духовною основою, на якій грунтуються усі базові орієнтири життєдіяльності нації загалом і кожної людини зокрема. Від Віри залежить спрямованість на боріння душі чи сон розуму, боротьбу чи рабську покірність, на успіх чи поразку, чи людина, захищаючи свій Рід, «стоятиме на смерть» чи здасться без бою. Нині українці зневірені, ми як ніколи потребуємо єдності, патріотичного запалу, впевненості в собі і сили відстояти та досягти перемоги українського в Україні, усього того, що упродовж семи тисяч років підтримувалося в нас рідним звичаєм і богорозумінням.

Усі народи Землі становлять те, що відична мудрість предків називає родом людським. Ця всезагальна система розвивається згідно з певними космогонічними законами (законами Прави), які єдині для всіх народів. Та кожний рід має свій власний рівень духовного розвитку й особливості використання цих предвічних знань. Ці характерні особливості щонайповніше відображаються в етнічній вірі кожного народу, яка становить його унікальний духовний код. Саме завдяки існуванню своєї, рідної, етнічної віри (світогляду, що відрізняється від інших) нація-держава як елемент планетарного суспільства має змогу виконувати притаманну їй роль і функцію — вище призначення. Коли народ перестає здійснювати своє призначення, він стає у системі «людство» непотрібним, а отже, слабким і бездіяльним. Це означає, що рано чи пізно на його землю приходять завойовники, загарбуюють його ресурси, а сам він може стати біоматеріалом - матеріалом для відтворення цього прийшлого народу, який стрімко розвиватиметься. Саме так і відбувається упродовж останньої тисячі років в Україні. Занапастивши рідну духовність, українці приспали свою душу, а наша держава стала ласим шматком для хижаків.

Унаслідок перехоплення влади чужинцями український народ поступово відірвали від Рідної Віри і Віди, що призвело до поступової втрати розуміння власної сутності — свого етнічного єства, державницького стержня. Українці не знають свого Божого призначення і втратили знання про подальший шлях розвитку свого етносу. Це призвело до того, що тисячі більших і менших чужинських вір, сект, ідеологій шматують душу українського народу, задля грошей і влади заводячи його в духовні манівці. Ми втратили доступ до скарбниці духовних, космогонічних знань (Віди).

Сутність кожного народу закарбовано в його Вірі (шкалі духовних цінностей) та Крові (генних і біологічних складників нашого життя). Щоб оновити духовну міць українського народу, потрібно здійснити духовне і тілесне очищення (перебудову). Жодні політичні й економічні реформи не допоможуть нам встати з колін - це взмозі зробити лише відновлення Світлоносної Віри-Віди нашого роду.

Отже, настав час поглянути правді у вічі, припинити навішування ярликів і говорити про Рідну Віру українців — Відичне Православ'я - відверто, з наукового погляду. Нині пересічний українець навіть не замислюється, що в його народу є своя священна історія, свої cпасителі і духовні провідники, найдавніші знання, щиро подаровані всьому людству (основа Відичної культури). Парадокс у тому, що ці знання щонайщільніше пристосовані для потреб саме української нації. Що ж таке Відичне Православ'я?

Відичне Православ'я, Рідна Православна Віра — це споконвічна Віра-Звичай українського народу, яка є системою духовних знань про взаємодію космічних, планетарних і земних сил та їхній вплив на розвиток людини, народу і людства. Предки знали (а нині це підтверджує і наука), що множинні прояви (Боги) Всевишнього Творця (Роду) - духовні сутності - постійно впливають на нас. Сучасна людина усвідомлює їх як різного роду енергії, поля чи явища природи. Спостерігаючи за Всесвітом і духовно його пізнаючи, волхви отримали від Богів (вищих духовних сутностей) цілісну систему знань — Віди, яка відображала усі нюанси "космічної біоритмології", особливості розвитку людства, певного народу і людини зокрема. Найглибинніші і найсокровенніші знання були отримані від боголюдей (втілених Богів) Спасів (Асів, Ясунів), які приходили на землю і втілювалися у нашому роді. Такими були Рама, Кришень, Колодій, Мамай, Хоре (Христос). Нині Відичне Православ'я розвивається всеукраїнською конфесією носіїв предківської віри-віди українського народу «Родовим Вогнищем Рідної Православної Віри».

Говорячи про назву нашої етнічної віри, потрібно зазначити, що звичаєві уявлення русинів-українців і слов'ян загалом тлумачать священне поняття Права як сукупність Божественних Законів, що керують Всесвітом. Воно є найвищим розмаїттям буття, своєрідною кроною Дерева Рода (світ, у якому мешкають Боги). Споконвічне українське слово "Прав" лягло в основу таких священних понять як: справедливий, правда, правило, праведний, правитель. Поняття «Прав» як всезагального закону існування Всесвіту у Священному Переказі оріїв — Рігведі позначається словом «Рита» (Рота, Рода), тобто Покон-Звичай Всевишнього (ротація, закономірність), згідно з якою безлад і порожнеча (Див) перетворюється в ієрархічно структуровану Сваргу (лад, космос) у Роді. Слов'янська Права (Рита) виступає внутрішньою суттю всіх обрядів і звичаїв світу людей та Богів. Розуміння Прави дозволяє усвідомити священну таємницю предківського культу Рода Всевишнього.

Другий складник словосполучення «Православ'я» - "слава". Слово не менш давнє, ніж "Прав". Слава — це ім'я Богині, яка супроводжує до вирію (ирію, раю) гідних воїнів, які загинули на бранному полі. Слава - прояв Великої Матері Лади. Слава — це шлях, заповіданий русинам-українцям Рідними Богами. Він знаменує собою всю сукупність позитивних якостей людини, що дають змогу їй піднятися на вищий щабель розвитку душі — життя у Праві. Зрідка яке слов'янське ім'я не містить у собі частинку слав, з часом навіть назва обрядів вшановування Слави — славлення — стала поняттям на позначення звернення та заклику до Богині, та й загалом молитви і богослужіння - славлення Рідних Богів. Зміст поняття «Православ'я» дослівно розуміється як «право славити», тобто визнавати, розуміти і прославляти Божественний Закон Прави, вміло застосовувати його у земному житті, прославляти (оспівувати), творячи обряди для Рідних Богів світу Прави. Саме у такому розумінні вживалося це поняття у родовій вірі оріїв—русинів—українців.

Поклонялися єдиному Богові-Творцю-Всевишньому, який відображався ними у багатьох образах, різних проявах Бога: Рода, Лади, Леля, Перуна, Дажбога, Купала, Індри. Усе це ведичні Боги."

Християнство, прийшовши на Русь у Х столітті, називалося «праведною вірою Христовою». Та не зумівши відкинути відичну традицію українського народу, змушене було вдатися до підміни понять. Так, у ХУст. правовір'я почали перекладати як православ'я, Сварог став Саваотом, Велика Матінка Лада — Дівою Марією, Дажбог — Христом, Велес — Миколаєм, Перун — Іллею Громовержцем, Мокоша - Параскевою П'ятницею, Великдень Ярила - Пасхою та ін. Це спричинило поступову втрату духовного наповнення рідних обрядів і назв, що призвело до спрощення Відичної Віри предків. Та головне інше: кожна релігія має свою зовнішню атрибутику та внутрішню суть, саме ця внутрішня суть — чисті знання і дають змогу розвивати людину, людство і конкретний народ як духовну сутність для вищого буття.

На жаль, той загально прийнятий зразок релігії, який був нам насаджений і побутує нині, означає тільки абстрактну віру й етику і не дає конкретних знань про духовну еволюцію певного народу, про те, як бути здоровим і щасливим, як досягати успіху і жити в мирі й злагоді зі світом. Те, що насправді і становить істину Життя. Нині щоб перемогти, побудувати могутню державу, ми повинні почати з головного - самоусвідомлення. Хто ми? Звідки ми? Куди йдемо?  Отже, настав час повернути Віду — приховані знання предків і здійснити з їхньою  допомогою прорив до еволюційно вищого буття, побудувати нову, самобутню Державу української мрії, а потім допомогти іншим загарбаним народам. Адже призначення нашого роду - бути народом, спасителем, духовним провідником і нести сокровенні знання Прави (Віду) до інших народів задля любові і справедливості на Землі.

Богуслав Журенко
 Тернопіль