ТРЕТІЙ ГЕТЬМАНАТ: ДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА УКРАЇНСЬКОЇ МРІЇ

Гучні корупційні скандали осені 2005 року викликали в Україні велике здивування й розчарування. Раптом виявилося, що нова, «післяреволюційна» влада вчорашніх народних улюбленців мало чим відрізняється від попередньої. А може, річ не в людях, а в політичному устрої, який чомусь так швидко псує добрих людей? З другого боку, які можуть бути претензії до устрою, який безапеляційно названо демократичним і оголошено найдосконалішим витвором історичного розвитку? Давні мудреці казали: якщо якась істина вважається незаперечною, то саме час приглянутися до неї якомога уважніше. Отже, про демократію.

1. ДЕМОКРАТІЯ — ЦЕ КОЛИ НАРОД ЗДІЙСНЮЄ УПРАВЛІННЯ СВОЇМИ СПРАВАМИ

Згідно з прадавньою наукою етимологією (від «етимон» — істина), серед багатозначності слів лише одне, а саме первинне, значення є істинним. Тож дозволимо собі проігнорувати ідеологічну тріскотню навколо слова «демократія» і звернутися до самої його суті. «Демократія» буквально означає «народовладдя», в тому розумінні, що народ («демос») як духовно й організаційно сконсолідована спільнота здійснює управління всіма своїми справами. Тобто саме народ є джерелом влади і головним суб'єктом управління, а не одна людина (монарх, тиран) чи група людей (аристократія, олігархія).

Для професійного здійснення функції державного управління народ на наперед визначений термін наймає кваліфікованих добровольців, обираючи їх зі свого середовища. Тобто народ виступає в ролі господаря, який управляє найманими працівниками, а повноцінне управління, як відомо, виникає лише за виконання таких обов'язкових умов:

1. Є повновладний господар (суб'єкт управління), який має намір найняти працівника.
2. Господар  формулює  мету, задля  якої запрошує  працівника, заздалегідь  визначає винагороду та інші «правила гри», які надалі можуть змінюватися лише за взаємною згодою. Якщо ж  наперед не визначено мету роботи та основні правила, серед яких винагорода за успіхи та покарання за недотримання домовленості, тоді не може бути жодної відповідальності за її виконання.
3. Є відповідальний найманий працівник-доброволець, який має бажання найнятися до господаря, згідно із запропонованими ним «правилами гри». Наголосимо, що працівник має бути відповідальним, адже безвідповідального працівника взагалі немає сенсу брати на роботу, бо він може розікрасти  майно  і  втекти.  Принциповою особливістю  відповідальності  є те,  що  вона не ділиться: ТАМ, ДЕ ВІДПОВІДАЄ БІЛЬШЕ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ, ВЖЕ НЕ ВІДПОВІДАЄ НІХТО - цю істину підтвердить будь-який керівник. Тому завжди має бути ПЕРСОНАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНА за роботу людина.
4. Господар здійснює поточний контроль за діями найманого працівника. Брак контролю проміжних результатів може призвести до значних відхилень від мети, коли вже пізно буде щось виправляти.
5. Господар дає оцінку кінцевим результатам. Це дає змогу визначитися з нагородою чи покаранням (санкціями).
6. Господар здійснює винагороду або покарання працівника залежно від результатів його діяльності.    Якщо ані  винагороди, ані   покарання, то свідчить про  незакінченість   (неповноцінність) управління, яке розкладає мотивацію працівника і руйнує саме господарство.
7. Господар оприлюднює інформацію про результати роботи працівника й отриману за них винагороду чи покарання — у такий спосіб він навчає майбутніх працівників і формує в них мотивацію до чесної, відповідальної праці.

А тепер перейдімо від системи «господар - найманий працівник» до демократичного державного устрою: тут у ролі господаря виступає народ (демос), а в ролі найманого працівника - державні управлінці («слуги народу»).  Усі сім умов повноцінного управління залишаються чинними.

Є повновладний суб’єкт управління – народ (демос), громада (громадське суспільство). Зі свого середовища народ має намір обрати кваліфікованих добровольців для здійснення функції державного управління.

1. Через свою духовно-інтелектуальну еліту народ формулює «правила гри» — Конституцію (основи   національного   способу   життя),   в   якій   чітко   описує   згадані   сім   основних   елементів повноцінного народного управління — демократії (народовладдя).
2. Відповідальність влади забезпечується тим, що є вищий виборний державний посадовець («виконавчий  директор»),   який   несе   персональну   відповідальність  за  виконання   всієї  функції державного управління. Додамо, що персонально відповідальними також є особи, яких обирають і призначають на всіх нижчих рівнях державного управління і місцевого самоврядування.
3. Народ за допомогою своїх наукових, аналітичних, громадських та інших структур здійснює відкритий моніторинг діяльності вищого керівника та всього державного апарату. Слово «відкритий» означає, що результати моніторингу регулярно оприлюднюються.
4. Після завершення терміну повноважень обраного вищого керівника народ на підставі відкритого  моніторингу  та  власного  досвіду  дає  оцінку  його  діяльності   і   здійснює  обрання (переобрання) нового вищого керівника.
5.  Новообраний вищий керівник на основі народної оцінки і правових процедур забезпечує винагороду (покарання) попереднього вищого керівника.
6. За допомогою структур держави, церкви та громадянського суспільства народ отримує детальну інформацію про винагороду (покарання) попереднього вищого керівника та її об'єктивні
   підстави в етичних, історичних, політичних, економічних, управлінських та інших аспектах.

2. ЧИ Є В УКРАЇНІ ДЕМОКРАТИЧНИЙ УСТРІЙ?

Для відповіді на це запитання достатньо проаналізувати наявність чи відсутність описаних вище семи обов'язкових умов здійснення народовладдя.

1. Народ. Народ України дедалі більше усвідомлює себе господарем рідної землі   і бажає вільно обирати «слуг народу».

2. Правила гри. Є Конституція, проте вона не передбачає ні персональної, ні колективної відповідальності влади за результати правління обраного керівника. Це означає, що КОНСТИТУЦІЯ НЕ Є ДЕМОКРАТИЧНОЮ.

3. Відповідальний найманий працівник. Нинішня владна верхівка цілком безвідповідальна, бо (повторимо): якщо відповідає більше однієї людини, то не відповідає ніхто. Владу не можна ділити - така її природа, натомість в Україні її розділено на взаємопоборюючі «гілки»: Президент, Верховна Рада, уряд, суд. Положення про імпічмент Президента має суто декоративний характер, тобто правового механізму його усунення з поста  немає. У самій Верховній Раді існує максимальна безвідповідальність: за якість законів взагалі ніхто не відповідає, оскільки «влада» розподілена аж між 450 особами, які переймаються не так демосом, як бізнесом. Цих людей не можна назвати і найманими працівниками, яким народ платить за їхню роботу, оскільки, за повідомленнями ЗМІ, дві третини депутатського корпусу мільйонери, а для входження у ВР треба викласти суму, яка багатократно перевищує офіційну зарплату, що її отримає «слуга народу» за всі чотири роки свого депутатства. Як було повідомлено в прямому телеефірі  5 каналу (15.11.05), нині на свою  депутатську  зарплату  живуть  лише  два-три  десятки   нардепів.   Що  стосується виконавчої влади, то  вже говорять не про «гілку», а про «гілки» цієї влади, кожна з яких незрідка  здійснює власну внутрішню і зовнішню політику.  Загалом влада орієнтована не на служіння народові, а на панування над ним. Таким чином, вона не має жодних ознак відповідального найманого працівника, тобто немає третьої обов'язкової умови демократичного устрою. Найгірша влада — це безвідповідальна влада. Ми нині маємо саме таку.

4. Моніторинг діяльності  влади.  Народ надзвичайно  погано поінформований  про стан державних справ, політика здійснюється кулуарно, держава не контролює власного інформаційного простору, засоби масової інформації загалом залишаються засобами масової дезінформації. Це дає змогу президентові одного дня говорити про те, який чудовий уряд з його видатними успіхами, а через два тижні - який він поганий і бездарний. Усім іншим «слугам» це дає змогу безкарно розкрадати й марнувати народне господарство, яке фактично перебуває в стані некерованості.

5.  Оцінка діяльності попередньої влади. Жодної оцінки не зроблено, оскільки нинішня влада значною мірою є продовженням попередньої. За роки правління двох Леонідів українців стало менше на п’ять мільйонів, але ситуація подається так, ніби вони до цього абсолютно непричетні. З другого боку, з попередніх президентів немає чого вимагати, оскільки вони не володіли всією повнотою влади, а ділили її з іншими «гілками», тому й не можуть персонально відповідати за кінцевий результат.

6.  Винагорода або покарання. Головною «винагородою» попередньої влади є вкрадене нею народне майно, що не має жодного стосунку до нормальної винагороди за добру й чесну працю, передбачену демократичною процедурою.

7. Поінформованість народу про винагороду або покарання попередньої влади. Цим навіть не пахне, оскільки не було ні оцінки її діяльності, ні самої винагороди. У майбутньому теоретично можливі судові процеси над окремими «стрілочниками» з наступною їх амністією. У чому народ пересвідчився після президентських виборів 2004 року, то це в черговій ротації владної верхівки та в її безкарності.

На основі таких очевидних логічних міркувань доходимо однозначного висновку: НИНІШНІЙ ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ В УКРАЇНІ НЕ МАЄ НІЧОГО СПІЛЬНОГО З ДЕМОКРАТІЄЮ.

3. НАЗВА НИНІШНЬОГО УСТРОЮ — ОХЛОКРАТІЯ

Термін «охлократія» запровадив Арістотель для позначення влади непостійного, примхливого, хаотичного натовпу, черні. Проте зрозуміло, що через притаманні натовпу некритичність мислення і низький рівень колективного інтелекту він за жодних умов не може здійснювати функцію влади — це переконливо довели соціальні психологи, починаючи від Гюстава ЛеЖона. Тому, наприклад, Вячеслав Липинський абсолютно справедливо вважав охлократією не владу натовпу, а владу над натовпом.

Отже, охлократія — це влада над натовпом, здійснювана тіньовими центрами сили.  Вона реалізується і за допомогою прихованих маніпуляцій, і шляхом відверто-демонстративного терору, а також через системні зусилля, спрямовані на моральне розкладання й організаційне розчленування народу, цілеспрямоване зведення його до рівня натовпу (охлосу). Задля власного самозбереження і самовідтворення охлократична система послідовно намагається перетворити народ на бездумне і безвольне бидло, нездатне до мислення й опору.

Цілком очевидно, що в нинішній Україні панує саме така охлократична система, до того ж цілеспрямовані дії на розкладання народу охоплюють всі  рівні народного буття:

1. Фізичний   рівень.   Народ   беззахисний,   фізичну   культуру  і   культуру   самооборони зруйновано разом з системою загальнодоступних спортивних шкіл   і гуртків, масової військово-спортивної підготовки і  патріотичного виховання. Щороку кількість населення скорочується на 400
тисяч, найактивніші особистості витісняються за межі країни.

2. Економічний  рівень.  Народ  послідовно  перетворюють  на донора для  внутрішніх і зовнішніх  паразитів,   рівень  життя   народу  абсолютно   не   відповідає   його  духовно-психічному потенціалу   і   багатствам   української  землі.   Спроби   українців   розбагатіти   через   приватне підприємництво  системно   присікаються.   Охлократія  дотримується  гасла  «добрий  українець  - злиденний українець», адже що бідніша людина, то менше вона здатна до самооборони.

3. Генетичний рівень.  Йдеться про нинішню політику нищення    генофонду і народного здоров'я через активне просування алкоголю (споювання народу), тютюнопаління, неякісних і шкідливих  медикаментів.  Усе  це  разом   називається  алкогольним,  тютюновим,  харчовим   і фармацевтичним  геноцидом.  Додаткові  чинники  -  руйнування  системи  охорони  здоров'я (особливо в селах і малих містах), бездіяльність щодо поширення наркотиків, туберкульозу, СНІДу та інших масових захворювань.

4. Організаційний рівень. Систематично підривається здатність народу до cамоорганізації, провадиться  політика розчленування  його за регіональними та мовними ознаками, блокується можливість фінансування громадянських структур через доброчинні пожертви бізнесу. З другого
боку, маємо ліберальне ставлення до іноземних організацій, що здійснюють на території України підривну  антидержавну   й   антинародну  діяльність.  Державні   кордони   прозорі  для   нелегальних мігрантів і наркотрафіку, в країні панують беззаконня й розбалансування. Народові наполегливо прищеплюється думка про необов'язковість дотримання законів. Для цього ухвалюються закони, про які заздалегідь відомо, що вони не виконуватимуться.

5. Інформаційний рівень. Україна не контролює власного інформаційного простору, в ньому домінує неукраїнська продукція -- і за походженням, і за змістом. Незрідка інформаційний продукт має відверто підривний характер. ЗМІ, які в основному належать неукраїнським нуворишам, спрямовані на розтління українства, оскільки пропагують агресію, насильство, розпусту, егоїзм, тваринні інстинкти й паразитизм. Концентруванням уваги  на несуттєвих речах (на кшталт, яке  пиво  п'є кінозірка) відволікається увага народу від проблеми поліпшення якості його життя. Суттєву, життєво-важливу інформацію системно заглушують  потужними потоками  інформаційного дрібнотем’я. Ті формують постійну димову завісу, крізь яку вже не розібрати, що ж насправді відбувається на полі бою. Тим часом українська традиційну і сучасну культуру взагалі відкинуто на периферію інформаційного простору. Яскравий приклад: український телеканал «Культура» неначе в насмішку транслює свої передачі  з  3-ї до  6-ї  години   ночі,   коли   всі  сплять.   А   кілька  місяців  тому  зникла  з  ефіру найпопулярніша дитяча передача  «Вечірня казка». Замість неї на УТ-1 тепер показують розіграші лотереї та рекламу. Створена в Україні інформаційна диспозиція спрямована на знищення особистості української людини і взагалі людини як мислячої істоти.

6. Хронологічний     рівень.     Відбувається     систематичне     руйнування     Традиції    як багатотисячолітнього культурного потоку, нищення народної пам'яті. Триває фальсифікація української історії, замовчуються видатні досягнення українського народу та його внесок у становлення сучасної цивілізації — від трипільського   культурно-цивілізаційного  спалаху   55   століття  до   н. е.  до   ракетно-космічної  і комп'ютерної ери. Метою цієї хронологічної війни є розмивання  історичного підмурівка сучасного українського народу і знищення героїчної енергетики минулого, яка може живити народний опір охлократичній системі.

7.  Духовний рівень. Триває насадження спотворених уявлень про природу людини і світу. Людину тлумачать як розумну тварину, яка живе на цьому світі тільки раз, тому, мовляв, вона має взяти якомога більше від цього життя, незважаючи на нащадків, на те, яку пустелю вона їм залишить. Головне світоглядне гасло охлократії -- «Після нас хоч потоп!». Тому за цього політичного устрою у держави хронічно не вистачає грошей на дітей, екологію і  культуру. Традиційні уявлення про людину як духовно-божественну істоту, яка розвивається через багатократне   земне  втілення   (палінгенезія) оголошено шкідливими, оскільки відкривають перед людиною перспективи і спонукають її дбати про дітей, захищати природу і культуру. Щоб людина не змогла реалізувати свій потенціал, охлократія намагається тримати її в постійному страху, в стані алкогольного отупіння.

Ситуація нагадує будівництво. Уявіть собі, що бригаді будівельників дали проект котеджу, хоча насправді це проект сараю. Як будівельники не старатимуться, а вийде сарай.  На рівні держави проект — це суспільний устрій, а головне його креслення — це Конституція. Нормальне життя українського народу за нинішнього політичного устрою неможливе. Що довше існуватиме охлократична система, то більше її дегенеративні жорна перемелюватимуть народ на безсловесне бидло. Реальні зміни відбудуться лише після демонтажу охлократії і переходу України до демократичного політичного устрою.

4. ТРЕТІЙ ГЕТЬМАНАТ — МОДЕЛЬ РЕАЛЬНОГО НАРОДОВЛАДДЯ

Демократичний державний устрій України ми називаємо Третім Гетьманатом, оскільки він продовжує демократичні традиції українського козацтва і є третім після гетьманських держав Богдана Хмельницького та Павла Скоропадського. Третій Гетьманат грунтується на українських традиціях народовладдя і є втіленням цілісного світогляду, наукових принципів управління і передових технологій. Дві попередні гетьманські моделі розглядаються не як ідеальні зразки, а лише як етапи історичного пошуку українським народом держави своєї мрії. Системоутворювальним стрижнем держави Третього Гетьманату є повноцінне виконання всіх умов демократичного устрою.

1. Народ. Український народ - повновладний  господар своєї землі. Для професійного управління   своїм   господарством   він   запрошує   кваліфікованих   добровольців   і   наймає   їх   на визначений термін.

2. Мета  і  правила  гри. Головна  мета  держави  -  реальне  зростання  якості  життя українського народу та його чисельності, що фіксується на основі об'єктивних показників. Для цього держава повинна  захищати:

а) права людини на свободу життя;

б) права людини на продукт власної праці та творчості;

в) національні надбання і національні інтереси.
Основи національного способу життя («правила гри») фіксуються в демократичній Конституції, яку замість нинішньої охлократичної конституції має ухвалити нова Верховна Рада, а ще краще - скликані нею Конституційні збори. Фактично йдеться про конституційний договір між народом-господарем і кваліфікованими добровольцями, яких народ наймає для здійснення функції державного управління. До речі,  першу у світі  конституцію розробив український  козацький гетьман Пилип Орлик (1672—1742).

3. Відповідальний найманий працівник. Функція державного управління має здійснюватися під керівництвом людини, персонально відповідальної  за результати своєї діяльності.  За українською  традицією  такий    керівник  називається   не  президентом,  а  гетьманом.   Його обирають всенародно, позаяк він виразник народної волі, це надає його владі максимальної легітимності. Проте, на відміну від президента, гетьман особисто відповідає за стан справ у всій державі -  так  голова людини  відповідає  за стан   і   поведінку  керованого  нею тіла. ЗА  РЕЗУЛЬТАТИ СВОЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГЕТЬМАН ВІДПОВІДАЄ ВЛАСНИМИ МАЙНОМ, СВОБОДОЮ І ЖИТТЯМ. Цілковита персональна    відповідальність гетьмана забезпечується тим, що він керує роботою законодавчої, виконавчої і судової влади, самостійно здійснює кадрову політику. Як наслідок, між трьома гілками влади зникає протистояння, здатне загальмувати або цілком зруйнувати будь-які перетворення у державі. Натомість гетьман отримує всі необхідні повноваження для здійснення системних перетворень. Персоналізація влади, реалізована на всіх   рівнях  державного  управління і місцевого самоврядування, позбавляє її анонімності та колективної безвідповідальності.

Влада гетьмана обмежується Конституцією, за дотриманням якої слідкують: обраний народом Конституційний Суд (вищий суд), інтелектуально-правові структури громадянського суспільства і всі громадяни в міру своїх можливостей. У Конституції є чітко прописаний механізм імпічменту гетьмана - як у «П'ятій республіці» Шарля де Голля, який створив найавторитарніший і водночас  найдемократичніший тип президентського правління в усій сучасній Європі. Для управління державою гетьман видає універсали (розпорядчі адміністративно-політичні акти), він персонально відповідальний за їхні правочинність і виконання. Дієвість універсалів залежатиме від того, наскільки вони відповідатимуть інтересам різних прошарків і груп українського суспільства. Важливий інструмент врахування цих інтересів і оптимізації гетьманських універсалів - Верховна Рада, яка виступає в ролі дорадчо-експертного органу. Усі універсали, окрім передбачених Конституцією винятків, повинні подаватися на експертизу ВР. Гетьман де факто зацікавлений у тому, щоб його універсали пройшли якісну експертизу, бо це зробить їх ефективнішими. Водночас гетьман має право проігнорувати рекомендації ВР (адже відповідальність несе він, а не ВР), проте сам факт залучення ВР до експертизи гетьманських універсалів сприятиме прозорості влади і поінформованості народу про динаміку правового поля. У розробці універсалів гетьман, окрім ВР, спирається на державні та громадські інтелектуально-правові структури, враховує суспільну думку, стимулює народну активність за допомогою широкої просвітницької роботи і системи цільових грантів.

4.    Відкритий    моніторинг    діяльності    влади.    Принципова    особливість    Третього Гетьманату - прозорість управління і наявність системи об'єктивного інформування громадян України про стан справ у всіх сферах життя національного організму. Інформація систематизується у формі   узагальнених   показників,   розрахованих  за  допомогою   відкритої  і   ясної  методики,   що передбачає можливість незалежного контролю. Для оцінки якості життя в міжнародній практиці використовується індекс людського розвитку, який розраховують за методикою Програми розвитку ООН на основі індексів тривалості життя, досягненого рівня освіти і реальних доходів на душу населення. Для найузагальненішої оцінки діяльності гетьмана має використовуватися Національний індекс людського розвитку, який, окрім трьох індексів ООН, також включає індекс народжуваності. Значення індексу та його складники публікуються щоквартально з кваліфікованими коментарями відповідальних керівників галузей і незалежних експертів, що дає змогу громадянам усвідомлювати динаміку стану справ у державі і відчувати до них особисту причетність.

5.  Оцінка діяльності гетьмана. Гетьман обирається терміном на п’ять  років. У день голосування громадяни заповнюють не лише виборчий бюлетень, а й лист оцінки гетьмана за попередній період (те   саме   стосується виборних   керівників   нижчого   рівня).   Завдяки   такому   референдуму гетьманування оцінюється за п’ятибальною шкалою: 5 балів. Гетьман має право на переобрання (звісно, таку оцінку виставлять ті, які бажають переобрати гетьмана). Якщо ж він не хоче працювати ще один термін, то за чесну працю отримує щедру винагороду: стає почесним громадянином України і на все життя разом з родиною та нащадками отримує гідне державне утримання та захист.

4 бали. Те саме, але без права на переобрання (автоматично вибуває з другого туру виборів).

З бали. За незадовільне правління гетьман має відповісти власним майном.

2 бали. Те саме плюс втрата свободи на визначений термін.

1 бал. Те саме плюс довічне ув'язнення (виживання в резервації з життєвим рівнем, що відповідає типово мінімальному в державі наприкінці його правління).

6. Винагорода або покарання. Новообраний гетьман від імені народу на підставі виставленої суспільством оцінки «4» або «5» здійснює винагороду попереднього гетьмана, якщо нижча оцінка — передає справу судовим органам, а ті здійснюють фахове розслідування і виносять вирок - виправдовують або засуджують.

7. Оприлюднення.  Новообраний гетьман здійснює широке висвітлення винагороди або покарання попереднього гетьмана, забезпечує об'єктивний аналіз його діяльності. Факт винагороди чи покарання має бути подією великого виховного значення для всієї нації — сучасників і нащадків.

5. ГАРАНТІЯ СТАЛОГО НАРОДОВЛАДДЯ

Щоб концентрація великої влади в руках гетьмана не стала спокусою для узурпації ним цієї влади, система Третього Гетьманату передбачає чотири головні стримувальні чинники:

1. Формування  відповідального за свою долю громадянського суспільства,  перетворення українського   народу   на   духовно   і   організаційно   сконсолідований   національний   організм з авторитетним духовним проводом, в перспективі — на чолі з єдиною Національною Церквою, що гармонійно  поєднує  віру,  науку,  мистецтво та психофізичну досконалість.  Активізація  процесу націотворення вже відбулася в ході пасіонарного спалаху восени 2004 року, ще енергійніше його продовження має відбутися в ході нового пасіонарного спалаху на початку 2006 року (див. статтю «Сонячна революція» http:// observer.sd.org.ua/ news.phpid.7660). Сильний  народ — головний чинник протидії можливій диктатурі. Слабкий же народ за будь-якої системи буде жертвою диктатури — і відверто авторитарної (як за московської царської чи комуністичної влади), і прихованої колективної (охлократичної - як нині). На щастя, завдяки Помаранчевій революції український народ вже має переможний досвід активного опору узурпації влади, і це при тому, що ця спроба здійснювалася за найбрутальнішим, бандитським сценарієм. Значна частина громадян подолала в собі страх і відчула себе вільними людьми.

2. Наявність простої і зрозумілої громадянам Конституції з чіткою і реальною процедурою імпічменту гетьмана (чого немає в  нинішньому  законодавстві),  усвідомлення   народом  своїх  прав   і   відповідальності,  прозорість правового поля і державного управління на всіх рівнях за допомогою ЗМІ та інтернет-технологій, постійний відкритий моніторинг стану справ у державі, щоквартальна публікація Національного індексу людського  розвитку,  розрахованого ООН  і,  для  об'єктивності,   іншими  незалежними міжнародними організаціями. Захист конституційного ладу має стати особистою справою і прямим обов'язком кожного громадянина України.

3. Наявність Конституційного Суду (Вищого суду), який постійно роз'яснює всьому народові, зокрема правоохоронним і силовим структурам, сутність «правил гри», здійснює правове виховання суспільства, повідомляє про порушення норм Конституції і здійснює заходи з їх захисту.

4. Плекання культури народної самооборони на всіх семи рівнях буття національного організму:

• можливість   самооборони,    гарантування   безпеки   своєї   території   проживання,   які забезпечуються наявністю в населення вогнепальної зброї;
• законний захист приватної, громадської і загальнонародної власності; громадський контроль якості харчових продуктів і медикаментів, культура продовження роду, екологічна культура;
• формування нового козацтва та інших правозахисних структур, забезпечення порядку для здорового способу життя;
• громадський контроль за якістю інформаційного простору, недопущення пропаганди агресії, насильства, паразитизму, аморальності й розпусти;
• культ героїв, плекання працелюбності та культурних традицій;
• сонячний світогляд, небесна підтримка світлих сил.

З розвитку цих чотирьох складників громадянського суспільства має початися праця новообраного гетьмана. Це буде практичним підтвердженням того, що народ нарешті отримав демократичну владу. Адже охлократична влада завжди намагається ослабити, розкласти, роззброїти народ, натомість демократична влада прагне зробити його якомога свідомішим, сильнішим і здоровішим. Найпотужніше джерело сили держави - творча активність народу, а головна умова творчості - свобода. Третій Гетьманат — це держава вільних творчих людей.

6. ОХЛОКРАТІЯ ПРОТИ

Перехід до демократичного устрою означатиме, що український народ подорослішав і починає керуватися власним розумом. Звісно, така самостійність не сподобається охлократії з її професійними маніпуляторами і баламутами. Неважко передбачити і їхній головний аргумент проти демократичної моделі - «диктатура». Щоправда, з таким самим успіхом можна лякати акціонерів компанії диктатурою виконавчого директора, якого вони збираються призначити. Звісно, він може зловживати, але лише в тому разі, якщо ці акціонери будуть повними «лохами» і не виявлятимуть зацікавленості щодо своєї власності.

Ще менше підстав для тривоги дає демократична модель, оскільки вона передбачає наявність не лише «ревізійної комісії» у вигляді Конституційного Суду, а й описаних вище різнорівневих контролюючих механізмів і  громадянську активність населення. Як господар контролює найманих працівників, так і народ повинен докласти зусиль для контролю найнятої ним влади — починаючи від усвідомлення себе господарем, відповідальним за свою землю і своїх дітей, і закінчуючи рішучістю захистити їх.

Урешті-решт, будьмо реалістами: найактуальніша проблема сьогодення - безвідпові­дальність влади, наслідками чого є погана ефективність господарювання, низький рівень життя, беззаконня і безперспективність. Народ не має впливу на владу - бо так передбачено охлократичними «правилами гри». Він прагне змінити ці «правила» і перейти до раціональної моделі самоврядування. Проти такого природного бажання народу-господаря важко знайти розумні й моральні аргументи, тому вигадують неіснуючу загрозу— «диктатура!!!» Це не що інше, як спроба перемкнути увагу з реалій охлократичної корумпованої диктатури на «паперового тигра» (тобто на те, чого немає) і не допустити суспільних змін. Тоді вже давайте вигадаємо ще якийсь фантом - скажімо, нашестя марсіян, і дружно боятимемося, а українська земля в цей час спокійно «звільнятиметься» від корінного народу зі швидкістю півмільйона на рік.

Перетворення запропонованої демократичної моделі на одноосібну диктатуру — це чистої води фантом, який зникає, мов дим за спроби раціонального аналізу. Зазвичай нас лякають Сталіним і Гітлером, проте забувають, що сучасна Україна — це не Росія і не Німеччина 70-річної давності, і навіть не сучасна «радянська Білорусь». Ми живемо в динамічному інформаційному суспільстві, тому для здійснення персоналізованої антинародної диктатури потрібен тотальний інформаційний контроль, а це неможливо — хоча б тому, що населення України достатньо освічене, телефонізоване і комп'ютеризоване. Блокування ж мережі телекомунікацій через відключення телефонів, інтернет-провайдерів і операторів мобільного зв'язку призведе до негайного краху будь-якого режиму. В інформаційному суспільстві такого роду можлива лише прихована диктатура безликої охлократичної влади. Натомість гетьманська модель — це повне заперечення такої диктатури, оскільки вона грунтується на відкритості та персональній відповідальності.

З іншого боку, навіщо гетьману йти на ризиковану узурпацію влади і наражатися на народну ненависть, якщо через п’ять років нормального чесного правління він матиме щедру державну пенсію і народне визнання? Винагорода гетьманові має бути такою, щоб здійснення переворотів стало цілковитим безглуздям, принаймні з економічного погляду.

Можна було б ще додати, що Україна не має свого Сибіру для депортації незадоволених, зате має навколо себе глобальну економіку, яка вимагає розумної відкритості. До того ж в Україні живе народ, який вже пізнав смак свободи, позбавився страху і переконався, що може перемагати. А якщо через два-три роки в Україні буде авторитетна єдина Національна Церква, тоді про ідею перетворення гетьманату на диктатуру можна буде забути на діа-три  століття.

До речі, про «французького гетьмана» Шарля де Голля, батька нації, народного героя. Він після десяти років авторитарного гетьманування добровільно пішов у відставку 29 квітня 1969 року -тоді, коли французи уперше не підтримали свого улюбленця, який виніс на референдум проекти реформи сенату і адміністративно-територіального устрою. Де Голль на прощання сказав прості слова: «Французи, очевидно, втомилися від мене. Однак і я, зрештою, втомився від них».

7. НОВА ДЕРЖАВА, НОВА КОНСТИТУЦІЯ, НОВИЙ ПАРЛАМЕНТ

Перехід до демократичного державного устрою має відбутися правовим шляхом — через прийняття і всенародне схвалення Конституції Третього Гетьманату. Каркас цієї Конституції становитимуть сім пунктів угоди народу з гетьманською владою, яку народ наймає на п'ять років: 1) народ як відповідальний господар-працедавець; 2) гетьман як головний відповідальний виконавець функцій державного управління; 3) основні умови конституційної угоди між народом і гетьманом; 4) відкритий моніторинг і контроль поточної діяльності влади; 5) переобрання влади та її оцінка; 6) винагорода або покарання влади за кінцевими результатами правління, винагорода чиновникам усіх рівнів у прямій залежності від поточних результатів правління на довіреній їм території; 7) обов'язок народу до опору владі у разі порушення нею конституційних норм, формування культури та інституцій української народної самооборони.

Конституцію Третього Гетьманату має розробити, прийняти і затвердити (в ідеалі — до кінця 2006 року) на загальнонаціональному референдумі новообрана Верховна Рада України. Очевидно, проходження до ВР-2006 депутатів нинішнього складу внеможливлює ухвалення нової Конституції. Треба розуміти, що нинішня ВР — це єдина корумпована корпорація, тому її справедливо називають «закритим акціонерним товариством», для входження до якого треба викласти не один мільйон «зелених». Недавно відомий нардеп назвав парламент «ЗАТ з необмеженими можливостями, але без відповідальності» і розповів про систему купівлі-продажу депутатських голосів та розцінки на них. Наприклад, «під час голосування за політичну реформу (2004 року) у Верховній Раді за шість карток для голосування платили 20 мільйонів доларів» («Україна молода», № 184 за 05.10.2005, стаття «Скільки коштує голос депутата?»). Як повідомив 16.10.2005 телеканал «1 + 1», Верховна Рада фактично перетворилася на паразитичне утворення, в якій законопроекти ухвалюють лише за наявності «додаткових аргументів», тобто хабарів: «Маленька фракція може заробити за пропихання серйозного законопроекту 100-200 тисяч, а більша — 10 мільйонів. За чутками, рядовий член парламенту має додатковий прибуток 5—10 тисяч у. о. на місяць. А керівник фракції - тут уже йдеться про мільйони». Для вирішення своїх питань український бізнес змушений звертатися до ВР і платити великі хабарі. Звісно, виникає запитання: А чи потрібен бізнесу такий корумпований посередник між ним і державою?

Попри декларативні розбіжності, практично всі депутати (можливо, за невеликими винятками) не мислять себе поза нинішньою системою і захищають свій спільний корпоративний інтерес. Так, нікого вже не дивує, коли з парламентської трибуни депутати виступають начебто непримиримими ідейними противниками, а вже за хвилину лобизаються в кулуарах, бо мають спільний бізнес. Так само буденною стала практика перебігання нардепів з одних фракцій до інших, до того ж таких, що офіційно вважаються «ворожими». Не говоритимемо, що вони  погані люди — просто вони зрослися з охлократичними «правилами гри» і не здатні діяти інакше.

Щоб прийняти демократичну Конституцію і здійснити цивілізований перехід до демократичного державного устрою, потрібно обрати до Верховної Ради 2006 року лише непричетних до нинішнього корумпованого парламенту. Якщо мислити технологічно, то жоден теперішній нардеп не повинен увійти до нової Верховної Ради, адже, потрапивши до новообраної  ВР, він відтворюватиме звичний йому корупційний порядок – так точнісінько, як гниле яблуко псує кошик зі здоровими плодами. Оскільки парламентські вибори відбуватимуться за партійними списками, то на виборах-2006 треба підтримати лише ті партії чи блоки, у списку яких немає ЖОДНОГО нинішнього нардепа. У списках можуть бути нардепи попередніх скликань, але в жодному разі не нинішнього — не можна допустити передачу естафети корупції від теперішньої ВР до наступної.

У ВР-2006 повинні увійти люди, які приймуть нову Конституцію, згідно з якою буде ліквідоване нинішнє потворне «закрите акціонерне товариство з повною безвідповідальністю», натомість буде створено здоровий інтелектуально-правовий орган при відповідальному гетьмані України, що складатиметься з людей кваліфікованих і авторитетних. Нова ВР займатиметься не кримінальним перерозподілом народної власності, а прозорою і зрозумілою працею на благо всієї нації.

8. ВИСНОВКИ

1. Причина  розкладання,   приниження   і   системного   геноциду  українського  народу  -  антидемократичний суспільний устрій(охлократія).
2. Реальні зміни на краще відбудуться лише з переходом до демократичного суспільного устрою — Третього Гетьманату.
3. Для  цивілізованого  переходу  від охлократії до демократії потрібно  ухвалити  нову, демократичну Конституцію.
4. Нову Конституцію може ухвалити лише повністю оновлена Верховна Рада.
5. Жоден з депутатів нинішнього корумпованого парламенту не повинен увійти до нової Верховної Ради.
6. Голосувати треба лише за ті партії чи блоки, які виступають за перехід до демократичного державного устрою і у списках яких немає жодного нинішнього нардепа.
7. Перетворення України на сильну і процвітаючу світову державу має початися з весни 2006 року. До 2015 року вона мусить стати країною культури, права, свободи і відповідальності, сприятливою для праці, творчості, плекання здорових дітей і чистого життєвого простору

                                                        Ігор Каганець,
директор Інституту
 метафізичних досліджень