Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
ДУХОВНІСТЬ ЯК НАЙВАЖЛИВІША ЗАСАДА ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІВ Україні упродовж усієї її історії по-різному складалися церковно-державні відносини. Позаяк стосунки держави і церкви — це стосунки матеріального і духовного світу, їх не можна розглядати лише у формі надуманого антагонізму між ними, яким було позначено наше життя ще з початку XX століття. Результати такого антагонізму відомі, гнітючі і тяжкоосяжні. Це тисячі зруйнованих храмів, мільйони сплюндрованих душ. Так буває завжди, коли поза увагою залишається внутрішня духовна свобода людини, яка має бути над усе, коли держава не сприяє її реалізації. Зазначимо, що одного лише бажання суспільства, зокрема й держави, провадити діалог між державою і церквою замало, позаяк тут забагато об'єктивних перешкод. Передусім він має провадитися в умовах гострих соціальних, суспільних, політичних суперечностей, властивих не лише Україні, а й багатьом суспільствам, зокрема в умовах поліконфесійності та розмаїття культур. Однак, хоч би як там було, а такий діалог на тлі псевдодуховності, псевдокультури, несприйнятливих, генетично загрозливих для українства чужих духових цінностей вкрай важливий. Церква завжди сподівається на державну підтримку, на розуміння державою її украй важливої морально-духовної опіки над світом. Беручи до уваги сказане, маємо обов'язково враховувати, що сучасна Україна отримала у спадок від колишнього СРСР досить складну, неоднозначну, багато в чому трагічну релігійно-церковну спадщину. Уже на тлі національно-культурного духовного відродження, національного піднесення 1980-х років наростала тенденція до усамостійнення православної церкви та легалізації раніше заборонених церков. До цього додалася й активізація шкідливих, так званих нетрадиційних церков і релігій. Така ситуація донині ускладнює формування духовності, патріотичної позиції молодої генерації українства, і особливо в системі освіти України. Однак потрібно визнати, що, попри надзвичайно гострі соціальні проблеми в Україні, діалог «держава і церква» все ж провадиться, і держава дедалі більше усвідомлює роль і значення духовності для українства. Свідченням цього є те, що вже в преамбулі Конституції України йдеться про «відповідальність перед Богом, власною совістю, минулими, сучасними і прийдешніми поколіннями». Виходячи з факту об'єктивної поліконфесійності українського суспільства, Конституція України проголосила, що «жодна релігія не може бути обов'язковою». Водночас у ній є положення про сприяння державою розвитку релігійної самобутності корінних народів. Тобто держава повинна запобігати будь-яким проявам релігійної винятковості та нетерпимості до інших віросповідань, зневажливого ставлення до релігійних почуттів громадян. Достатньо підстав стверджувати, що, попри всі проблеми, церква в Україні стає дедалі шанованішою, авторитетнішою і впливовішою суспільною інституцією. Свідчення цього — винятково сприятливі можливості для відродження храмів, найперше православних, визнання — ще з 1990 року — державними таких найважливіших церковних свят, як Різдво, Великдень, Трійця. Упевнені, що відносини між державою і церквою набудуть справді цивілізованого, партнерського характеру. Щоб досягти бажаного результату в цьому питанні, треба особливу увагу приділяти духовному вихованню молодих громадян, особливо тих, хто ще вчиться, здобуває професію. Тут, до речі, маємо враховувати не лише майже столітню практику виховання громадянина на так званих комуністичних засадах та ідеалах, далеких від духовних, а й те, що досі є немало представників ліберального, антиклерикального напряму, які стверджують: єдина легітимна і доцільна модель розвитку сучасних суспільств — безрелігійна освіта. Синтез науки і релігії має заперечити цю хибну теорію. Бо релігія — це не просто внутрішній світ людини, її переконання, і аж ніяк не можна однозначно трактувати ці переконання, доводити, що вони не впливають на поведінку людини у суспільстві, на розвиток суспільства. Є тут і одна суттєва суперечність, яку треба намагатися уникнути у формуванні особистості майбутнього покоління українства, — нині багато практично незаконних власників державної власності, представників кланово-корумпованих груп ідуть до церкви, моляться, ставлять свічки, б'ють поклони... Це виглядає так, ніби Церква освячує несправедливість, нечесність. Від того стає страшно. Адже економіка має бути не лише ефективною, а й високоморальною, справедливою. Українське суспільство стоїть перед великою дилемою: як віднайти, сформувати таку етику, яка не тільки допомогла б позбавитися страшного, згубного тоталітарного минулого, а й не менш загрозливого ліберально-технологічного тоталітаризму. МАУП — один з провідних ВИЗ в Україні, де проблеми професійної і духовно-громадянської підготовки майбутніх фахівців тісно поєднані. Це — спорудження православних капличок, пам'ятників, що відтворюють славну і багатовікову православну українську культуру, створення кафедр релігієзнавства і теології, проведення православних свят і багато іншого, що є гідним прикладом для наслідування іншими навчальними закладами. М.ГОЛОВАТИЙ |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |