Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
ЛИСТ запорожців, волелюбних хлопців московським султанам, київським ханам, кримським ханикам, обласним, районним, місцевим мурзам, їхнім політичним наложницям і утробним заложникамЦю гумореску письменник-сатирик Євген Дудар написав ще далекого 1991 року, коли після проголошення Незалежності України її громадяни були сповнені сподівань на краще. Утім, актуальна вона й нині. Хіба що зі зміною певних деталей. Суть залишилася тією ж. Сподіваємося, що через кілька років твір Євгена Дударя таки стане класикою, а не залишатиметься актуальним памфлетом Правителі! Владодержці і людоморці! Столоначальники і престолоприслужники! Раби і лакеї! Сталося! Україна проголосила незалежність. Не скрегочіть зубами. В ідеальному випадку у кожного з вас їх лише по тридцять два. Не сичіть язиками: «Україна без союзу пропаде...» Не пропала в союзі, не пропаде вже ніколи! Не сійте облуди в народі. Бо вже стільки її насіяли, що самі в тій облуді тонете. Усе стає на круги своя! Народ, який пройшов сім кругів пекла, розправляє спину. То злазьте з тієї спини. По-доброму. Не примушуйте робити інвентаризацію вашого ненажерливого стада. Ну, не пройшов до кінця ваш «соціалістичний вибір». Не все ще вибрали. З народної комори. З народної душі. Але таки набралися. Понатягали у нори стільки, що не одне покоління ваших людей житиме при комунізмі... Не плачте, що народ знімає ваших ідолів. Ви на всі заставки кричали: «Мы говорим «Ленин» — подразумеваем «партия». Говорим «партия» — подразумеваем «Ленин». І нас навчили так «подразумевать». Тож партію вашу, вибачте, впіймали. На місці злочину. І осудили. І показали на двері. А той, кого «подразумеваем», стоїть майже у кожному населеному пункті. Перед громадським туалетом. І рукою, як шибеницею, показує шлях до «світлого майбутнього». Отож і йому, вибачте, треба показати на двері. «Світлого майбутнього» зносити не можна. Кожна нормальна людина має історичну необхідність забігати туди. Хоча б раз на добу. Навіть вожді... Тепер таке. Ви зчинили «общегосударственный» лемент про «полювання на відьом». Давайте логічно. Якщо ви такі святі, то чого вам боятися полювання на нечистивих? А якщо свя-тецькими мантіями прикриваєте відьомські хвости, то... чого репетуєте про несправедливість? Про «демократичний терор»? Та й ніхто вам тих хвостів не обрубує. Ще й законом вас соціальне захистили. Відьми з 1918 року спецпайки отримують. Відьми з 1937 року також благами користуються. Цілі родинні кубла колишніх відьмаків за спецмагазинами закріплено. Щоб вам, не дай, Боже, не повсихали ті місця, з яких ростуть хвости. Щоб компартійне скроєні штани не теліпалися. Щоб отой вчорашній «гегемон» не мав подоби отого сучасного щукаря — вічного трударя, який своїми податками і своєю працею вас утримує. І ніхто про його соціальний захист не думає. То, може, варто було б уже й угамуватися? Не забивати баки своєму годувальникові. Не заганяти його знову в ярмо. Не лякати, що без вашої «опіки» він не проживе. Що «незалежна Україна — це громадянська війна». Не провокуйте на цю війну. Не нацьковуйте націю проти нації. Віруючих проти віруючих. Відмийте ту кров, яка на ваших руках і на вашій совісті. Молітеся і кайтеся. Покутуйте гріхи чесною працею і життям чесним. Бо дуже знайомий почерк отих провокацій. Особливо найпідліших: палити хліб та оскверняти пам'ять полеглих. І дуже знайомі оті голоси з-під мавзолею. Про незаконність проголошення незалежності України. Про захист інтересів росіян. Про перегляд кордонів... Тож велеревниві поборники законів! Огляньтеся позад себе. Чи законно обер-повія Катерина II зруйнувала Запорозьку Січ і загарбані українські землі роздала своїм фаворитам? Чи законно «вождь мирового пролетариата» підсилав в Україну своїх агентів антонових, перелицьовуючи їх на овсієнків, щоб легше обдурити український народ і швидше поневолити? Чи законно російські більшовики потопили у крові Українську Народну Республіку? Чи законно народ України заганяли у колгоспи, морили голодом, вивозили до Сибіру? Чи законно Україну масово заселяли «стойкими большевиками»? Може, хтось із приводу цього проводив референдуми? Може, питав в українського народу: хоче він цього, чи не хоче? То чия б кричала, а чия б мовчала... Тепер щодо захисту «русскоязычного населения». Як ви дивитеся на те, щоб захистити «русскоязычное население» Харбіна? Приєднати Харбін до Росії? Бо в нас, в Україні, «рус-скоязьічники» почуваються краще, ніж будь-які «язичники». Навіть корінні. І поки що захищатися треба від них. Щодо кордонів. Може, не варто про них згадувати? Бо як потягнемо лінію поза Кубань, на Далекий Схід, на Поволжя, окреслимо пів-Сибіру, де «компактно» проживають українці. А там дивися — і Санкт-Петербург, українськими козаками збудований. І Москву заснував отрок князів Київських... В Україні споконвіку проживає багато неукраїнського люду. І поляки, і росіяни, і євреї, і татари, і болгари, і мадяри, і ще багато «і». Люду чесного, працьовитого. Люду, що має свою гідність і поважає гідність українців. Шана цьому людові і хвала! Але живуть в Україні ще й людці. Що називають себе просто: «адесситы», «николаевцы», «херсонцы», «донеччане», «днепропетровцы», «крымчане», «львовчане», «харьковчане» та інші «овцы» і «чане». Словом, «язычники». Це ті погани, які не сповідують жодної віри. Не мають ніякої святості. Найбільше божество, якому вони моляться, — власна утроба. На цих утробників і розраховують утробники, які хочуть задушити незалежність України. Україна ніколи не гнала зі своєї землі тих, хто прийшов до неї з миром, з добром, зі злагодою. А тих, хто причалапкував свинячою ходою і рив свинячим рилом, достойно била по цьому рилу. Чи воно домашнього годування, чи зайшле. Тож давайте миром. Давайте злагодою. Давайте добром! Давайте кожен розправимо плечі своєї незалежності. І допоможемо кожному, хто прагне волі. Року Божого 1991-го. |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |