Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«РАНО ЧИ ПІЗНО СПЕЦСЛУЖБИ СПРИЙМУТЬ ЦИВІЛЬНИХ КЕРІВНИКІВ»

Без перебільшення, призначення на посаду голів силових відомств СБУ та МВС цивільних Юрія Луценка й Олександра Турчинова викликало неоднозначну реакцію у суспільстві. Що чекає на правоохоронні органи з приходом нового керівництва — це питання обговорювали в студії Громадського радіо журналіст Ігор Слісаренко та генерал-майор Служби безпеки України у відставці, експерт Юрій Гаврилов

     Ігор Слісаренко:  Чи сприймуть кадрові, досвідчені офіцери СБУ та МВС нових керівників, які ніколи не працювали в цих системах?
     Юрій Гаврилов: Рано чи пізно сприймуть. Бо і Служба безпеки України, і органи МВС складаються переважно з компетентних, освічених і патріотично налаштованих людей. Вони добре розуміють ті завдання, які нині стоять перед Україною, і тверезо оцінюють нинішній стан правоохоронної діяльності. Кожен мірою власних сил прагне зробити свій внесок у налагодження суспільного життя, бо розуміє, що уряд робить адекватні кроки в цьому напрямі. Поки що не доводиться запитувати: ця боротьба з корупцією, зокрема організованною злочинністю, є передвиборним ходом чи глибоко продуманою установкою нової влади. Нові призначення — це тільки перші практичні кроки, які вже можна аналізувати. Призначення цивільних осіб загалом у практиці спецслужб не є чимось новим. Професіонали на чолі спецслужб — скорше виняток, аніж правило. Ким, зрештою, був Дзержинський, Менжинський, Берія і Єжов?..
     Це партійні діячі. А практика радянських часів — призначення висуванців партійних комсомольських органів. Турчинов потрапляє під цю компетенцію спецслужб, особливо таку, як Служба безпеки України, її повинен очолювати політик, максимально інтегрований у владу, в її еліту, який добре знає державні проблеми, відчуває політичну волю і здатен трансформувати її в діяльність конкретної структури. Хто, як не Турчинов, може це зробити? Звісно, це сміливий крок Президента.
     Ігор Слісаренко: Якщо вже ми заговорили про пана Турчинова, то, зрозуміло, йому потрібно на когось спертися. У цьому разі — на фахівців. Тобто постає питання його заступників. Є кадровий резерв, щоб на ці посади прийшли люди, які складуть команду Турчинова?
     Юрій Гаврилов: Звісно, є. Хоча покоління, яке відходить, завжди вважає, що молодь деградує, що вона менш компетентна. Це вічна проблема поколінь. Насправді ж у кожному поколінні є гідні люди. І за умови правильної кадрової політики, правильного природного відбору можна створити чудову команду на всіх рівнях виконавчої структури. Що більше, нині така сприятлива атмосфера в державі... Ми пишаємося своєю країною, своїм народом. Схоже, є мотивація для серйозної діяльності.
     Ігор Слісаренко: На вашу думку, який спадок дістався Турчинову у вигляді нинішньої СБУ?
     Юрій Гаврилов: Правоохоронні органи — це закритий клуб, публічність їм не властива...
     Ігор Слісаренко: І це виправдано.
     Юрій Гаврилов: Звісно, тому ображатися ніяк. Та й важко швидко розібратися в такому складному господарстві, де немає перетікання інформації з однієї структури в іншу. Постає інше питання: прозорість у діяльності правоохоронних органів загалом, здійснення демократичного громадського контролю. Це те, чого немає в діяльності правоохоронних органів. Схоже, за певними зовнішніми ознаками, спадок дуже тяжкий. Попри зусилля деяких попередніх керівників спецслужб, ці організації (Служба безпеки, мабуть, менше, а МВД більше) дуже політизовані. Вони брали активну участь у політичному житті. Зі знаком «мінус», звичайно. Це дискредитувало їх в очах власного народу. Багато депутатів говорять про тиск на них Служби безпеки: того прослуховували, тому намагалися організувати автокатастрофу, ще комусь погрожували розправою.
     Ігор Слісаренко: І навіть казали, що існують ескадрони смерті....
     Юрій Гаврилов: Де тут домисли, а де правда — ніхто не скаже. Однак немає диму без вогню. Звісно, якась діяльність у цьому напрямі таки проводилася. Ще й треба врахувати, що багато в чому відбулася федералізація правоохоронних органів. Вони незрідка були підлеглими місцевій владі, а отже, могли діяти без дозволу центральних органів. Ось тут і доведеться розбиратися новому керівництву: що і ким було санкціоновано, що не санкціоновано. Це тяжка робота. Справа Гонгадзе — свідчення того, коли співробітники, яким щось відомо з цієї справи, бояться говорити.
     Ігор Слісаренко: В австралійській газеті The Age недавно з'явилася стаття, після якої виникає враження, що під час Помаранчевої революції Україна кишіла агентами ЦРУ, британської розвідки, які разом з працівниками СБУ робили все, аби не допустити кровопролиття, стежили за пересуванням внутрішніх військ МВС. Там фігурувало прізвище нинішнього віце-прем'єра з європейської інтеграції Олега Рибачука, який обмінювався з ними інформацією. Я пізніше запитав пана Рибачука. Він сказав: «Я спілкувався лише з послами, а хто з них шпигун, а хто ні — я не цікавився». Пізніше він зробив таку саму офіційну заяву. А чи можливе у нас таке «кишіння» агентів іноземних спецслужб?
     Юрій Гаврилов: Пам'ятаєте старий анекдот про надувну колоду, яку несли з Леніним сотні його соратників? Це саме той випадок. Великою мірою події, що відбулися на Майдані, були несподіваними для всіх — і в Україні, і за кордоном. Хоча від людей при владі із сусідніх країн СНД надходили попередження про ймовірність дуже серйозних революційних подій.
     Балачки про натовпи шпигунів далекі від дійсності. Окремі співробітники з власної ініціативи чи то з наказу своїх високопосадових керівників могли надавати інформаційну підтримку і передавати інформацію, яка попередила б кровопролиття. І передавали. Однак це патріотичні вчинки наших співробітників — і Служби безпеки, і міліції, і військової розвідки. Що ж до американців, які нібито перехоплювали телефонні розмови, то хоча ті й могли сконцентрувати усі свої технічні зусилля на Україну, бо саме там було гаряче, проте, гадаю, вони інформували хіба що американського посла. А кого інформувати послу — це вже він сам визначався... Тому, як я знаю, переважно ініціатива співробітників Ющенка попередила кровопролиття.
     Ігор Слісаренко: Президент поставив перед новими керівниками силових відомств першочергове завдання — боротьба з корупцією. Яке, на вашу думку, відомство найбільше підготовано до такої боротьби?
     Юрій Гаврилов: Гадаю, жодне. Активізація діяльності правоохоронних органів у боротьбі з корупцією — на тридесятому місці. А найперше питання — це вільний грошовий обіг. Якомога менше обмежень, розумна податкова і соціальна політика, відповідний рівень заробітної плати, пенсії, добробут народу — усі ці питання першої десятки в боротьбі з корупцією. Чисельність чиновницького апарату, прикордонних військ, митників, контролюючих органів, системи ліцензування, квот, пільг, відкриті й закриті зони та інші винаходи — ось що створює основу для корупції. Корупцію не можна розглядати окремо — це тільки елемент організованої злочинності. Це триголовий дракон: кримінал, корупція, тіньова економіка. Там, де ці три явища взаємопроникають, і виникає організована злочинність. Тож голова сільради, який узяв хабаря за земельну ділянку, — це корумпований чиновник. А високопосадовий чиновник, інтегрований у злочинну схему, який допомагає тіньовому бізнесу, регулярно отримуючи за це великі гроші, і є елементом організованої злочинності. Ось із цим потрібно боротися. Це нелегке завдання. У правоохоронних органах — як у хірургії: є мікрохірурги, які здійснюють операції високої складності, з використанням найновіших технологічних досягнень, а є костоправи, які працюють «на потоці». Це працівники різного рівня. Загалом це тимчасове завдання. Не може так довго тривати, адже рівень корупції вже загрозливий для безпеки держави. П'ята влада — це серйозна влада, це величезні гроші в обігу. Уявіть собі засоби, сумірні з державним бюджетом у тіні. Там є свої банки, свої прем'єри, свої голови адміністрацій. Це паралельна держава.
     Ігор Слісаренко: ...І своя армія?
     Юрій Гаврилов: І своя армія, і свої «лівоохоронні» органи. Це серйозно впливає на життя. Тому Президент таку велику увагу приділяє цьому питанню, тверезо оцінює ситуацію і виробляє стратегію боротьби. Якщо це тимчасове завдання, то необхідна швидка мобілізація.
Гадаю, життя підказує вихід. Давно вже в повітрі витає ідея створення органу, покликаного боротися із цим... Ось недавно Прокуратура знову відновила розмови про Національне бюро розслідувань.
     Ігор Слісаренко: Я пригадую, ще Григорій Омельченко 1994 року накреслив таку схему.
     Юрій Гаврилов: Спочатку ідея про створення Національного бюро розслідувань була романтичною, та потім набрала практичних обрисів. Багато можна підчерпнути з тієї ідеї і тепер. Створити групу на основі так званих тимчасових слідчих груп при Прокуратурі, набрати співробітників підрозділів з боротьби з корупцією СБУ, МВД, слідчих Генпрокуратури. Досвід є. Форма апробована. Вона конституційна, в рамках закону. Ось хай така група і діє. Усе залежить від політичної волі. Боротьба з корупцією — це як скриня Пандори. Тому воля до боротьби повинна бути тривалою, мають бути послідовники. А співробітників правоохоронних органів, які прагнуть це робити, немало. Багато перетворень у системі правоохоронних органів можна здійснити без бюджетних асигнувань чи то збільшення бюджету. Це прозоро. Наприклад, доступ до статистики. Як, скажіть, людина, перебуваючи поза охоронними органами, взмозі отримати інформацію про їхню діяльність? А ніяк. Статика — дуже підступна річ. Саме в інтересах правоохоронних органів вона заплутає ще більше. Вона дуже допомогла б у постановці діагнозу. А прозорість передбачає громадянський демократичний контроль. Бо цивільні організації могли б дати свою оцінку і рекомендації. Ми нарешті вилікувалися б від хвороби часів холодної війни, коли правоохоронні органи захищали державу і владу сильних світу цього, для яких майже не було грані між державою і власністю. А вже пора захищати народ. На жаль, така переорієнтація відбувається дуже повільно.
     Ігор Слісаренко: Чи зберігається загроза політичних замовлень правоохоронним органам на переслідування?
     Юрій Гаврилов: Об'єктивно зберігається. Та ще нічого не відбулося, окрім кадрових змін.
     Ігор Слісаренко: А очікування великі, звичайно.
     Юрій Гаврилов: Хотілося б, щоб до цього часу вже все було вирішено. Однак не так швидко справа робиться. Хоча правильні кроки у цьому напрямі вже є. Поживемо — побачимо. З одного боку, потрібна законодавча реформа, яка врівноважувала б вплив різних гілок влади на правоохоронні органи. З іншого, необхідний демократичний громадянський контроль, прозорість, реформування всередині цих структур — це вже на розсуд самих керівників правоохоронних органів. Ось ці кроки потрібно відстежувати. Якщо їх буде зроблено в правильному напрямі, то ймовірність використання спецслужб як виконавців політичних замовлень поволі зменшуватиметься. І нарешті, її буде зведено до дуже малої ймовірності.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com