МЕ-262: ЧОМУ РЕАКТИВНИЙ ЛІТАК НЕ ЗУПИНИВ РОЗГРОМ ІІІ РЕЙХУ?

Чим довше тривала війна, тим більшою і більшою тінню нависала над Німеччиною англо-американська повітряна потуга. У 1939 році Сполучені Штати мали приблизно 500 літаків армійської і морської авіації, а загальна чисельність військово-повітряних сил складала близько 23 тисяч чоловік.

У червні 1941 року було сформовано командування армійської авіації США. Кількість задіяних людей зросла до 120 тисяч.

У 1942 році американська авіапромисловість уже виробила 47 836 літаків, включаючи 29 355 двомоторних і 2615 чотиримоторних бомбардувальників. У 1943 році це число склало 86 898 літаків, у тому числі 29 355 двомоторних і 9615 чотиримоторних бомбардувальників. У 1944 році було випущено 96 318 літаків, включаючи 10 058 двомоторних і 16 331 чотиримоторний бомбардувальник. 

Відповідні цифри ні­мець­кого виробництва літа­ків виглядають убогими: 1939 р. — 737 бомбардувальників і 605 винищувачів; 1943 р. — 4649 бомбардувальників і 10 898 винищувачів; 1944 р. — 2287 бомбардувальників і 25 285 винищувачів. Всього в ході війни Германію виготовила 18 235 середніх бомбардувальників і 53 729 винищувачів, і лише 263 великі бомбардувальники. Крім цього літаки масово виготовляла Великобританія і СРСР. Цифри невблаганно говорять про те, що ІІІ Рейх був приречений задовго до 8 травня 1945 р. З 1942 року британці уже методично прасували Німеччину бомбардуваннями, 1943 року до армади британців додалися ще 1000 літайчих фортець зі США. Що могло врятувати німців? Лише надшвидкий винищувач.

Мессершмітт  працював над своїм революційним Ме-262 і 18 липня 1942 року провів його вирішальне випробування. Літак був оснащений двома двигунами «Jumo-004», паливо для яких було дешевим і не потребувало високої якості. Два маленькі баки, заповнені високооктановим бензином, розганяли турбіни до початкових оборотів. Як тільки вони досягали 1600 оборотів у хвилину, могло використовуватися уже менш якісне пальне. На швидкості 195 км/год  літак піднімався в повітря. Потім літак з гучним свистячим шумом починав нестримно набирати висоту під кутом 10-12°.  Стрілка покажчика швидкості неухильно відхилялася, поки літак не досяг швидкості 852 км/год.   Це була фантастика: новий Ме-262 був більш ніж на 160 кілометрів на годину швидшим за будь-який з відомих літаків. Він був настільки швидкий, що міг промайнути повз ворожі винищувачі супроводу і виявитися поряд з бомбардувальниками перш, ніж ті встигнуть помітити його присутність. Ме- 262 обіцяв стати порятунком для Німеччини в повітрі. І ніякий бомбардувальник, незалежно від того, наскільки важкий і великий він був, не зміг би залишатися в повітрі, отримавши прямі попадання з чотирьох 30-міліметрових гармат нового літака. Не було ніяких непереборних перешкод до масового виробництва Ме-262. Наприклад, для виготовлення двигуна вимагалася тільки тисяча людиногодин.

Льотчик-випробувач Дітріх розвинув на Ме-262 швидкість 1062  км/год., досягнення, з яким ніщо не могло порівнятися ще упродовж дев’яти років!

Звичайно, машина ще була недосконала і ще багато систем вимагали доопрацювання. Так, в той момент управляти нею міг тільки висококваліфікований пілот, а також стояло на заваді надмірне зношення шин під час посадки, що вимагало їх заміни після чотирьох польотів. Новий літак потребував дуже довгої злітно-посадочної смуги, імпровізовані польові аеродроми йому не підходили. На великих висотах він не міг виконувати розвороти з крутим нахилом, а його гармати періодично заклинювало. Зате літак мав екстраординарні характеристики літака — він був найшвид- ший у світі і перебував в повітрі досить довго — 90 хвилин.

Новачки знайшли машину важкою в управлінні і масштабне виробництво було відкладене.

На початку 1943 р. прототип з реактивними двигунами був готовий, і в Берліні відбулася нарада, на якій були присутні начальник  технічного управління Мільх, Таїланд, Хейнкель, Мессершмітт та ін. Більшість наполягала на негайному масовому виробництві нового літака, побоюючись, що супротивник може їх випередити.  Мессершмітт заговорив про можливість використання машини і як реактивного бомбардувальника.

Командуючий винищувальною авіацією Таїланд заявив, що Німеччина потребує швидкісного винищувача значно більше, ніж бомбардувальника: «Ме — 262 — диво. Як тільки він досягне стану бойової готовності, це дасть нам величезну перевагу, яку ми збережемо, поки супротивник продовжуватиме використовувати машини з поршневими двигунами. Цей новий літак відкриває великі тактичні можливості».  Хейнкель був за створення як реактивних бомбардувальників, так і реактивних винищувачів. 

 Таїланд був повністю упевнений, що Ме-262 — саме та машина, яка успішно захистить Німеччину від масованих нальотів бомбардувальників Великобританії, які вже руйнували її міста. Завдяки величезній швидкості, він наблизився б до ворога швидше і збив би його перш, ніж його хвостовий бортстрілець встиг би отримати який-небудь шанс.

Склавши тверду думку про літак, повітряний ас Галланд зустрівся з Герінгом. Останній був вражений настільки сильно, що наступного дня сам відправився до Гітлера, щоб повідомити його про це і отримати дозвіл на масове виробництво нового повітряного дива. Проте реакція Гітлера не виправдала його надій.

Вислухавши захоплену доповідь Герінга про вражаючі характеристики нового Ме- 262, Гітлер сухо нагадав тому, що йому вже не вперше обіцяють чудеса. 

Гітлер також був зайнятий думками про вторгнення союзників, що наближалося, і був охоплений жагою помсти британцям. При цьому він мав на думці нищення британських міст бомбардувальниками.  Гітлер заборонив Герінгу запускати новий літак у виробництво, але не відкинув ідею в цілому і в ході наступних обговорень з Герінгом підняв питання про можливість використання Ме-262 як бомбардувальника. Герінг звичайно ж відразу погодився.  2 листопада 1943 року він з’явився на фірмі «Мессершмітт»: «Чи Має Ме-262 можливість нести, скажімо, одну або дві бомби, щоб його можна було б використовувати як швидкісний винищувач-бомбардувальник?»

Мессершмітт відразу відповів, що від початку передбачалася установка бомботримачів і літак зможе нести одну 500-кілограмову бомбу або дві бомби в половину цієї маси. Була можливість нести навіть важчі бомби, наприклад одну 1000-кілограмову бомбу.

Згодом Гітлер наказав, щоб нову машину продемонстрували йому, що і було зроблено на початку грудня на аеродромі Інстербург: «Це — машина, з якою я позбавлюся від британського повітряного терору». Він розглядав Ме-262 як «бліцбомбера», з яким він відбив би вторгнення союзників на ранній стадії.

Жоден з присутніх — ні досвідчені льотчи­ки-винищувачі, ні інженери, ні сам конструктор — не ризикнув заперечити, коли Гітлер оголосив вирок Ме-262 як винищувачу.

Тепер бомбардування союзників ставали усе більш потужними. Ворожі винищувачі вже досягали Берліна. Таїланд робив усе, що міг, щоб Ме-262 був виготовлений як винищувач. Він склав меморандум, що закликав до виробництва тисячі реактивних винищувачів в місяць. Багатьом було зрозуміло, що єдиним способом зупинити смертоносний потік бомбардувальників був реактивний винищувач. Сорок і більше поршневих винищувачів приносилося в жертву за кожної спроби зупинити масований наліт британців і американців. Протиповітряна оборона рейху знекровлювалася.

Але ніхто не міг змусити Гітлера змінити думку. Пілоти, що отримували з його рук нагороди, під час бесід, які зазвичай йшли за церемонією, намагалися пропагувати реактивний винищувач, але це не мало сенсу. 

У квітні 1944 року Гітлера знову спробували переконати змінити свою думку і прискорити виробництво Ме- 262 як винищувача.

— Скільки машин виготовлено? — запитав Гітлер з очевидним нетерпінням.

— Сто двадцять, мій фюрер, — відповів Мільх.

— І скільки з них можуть нести бомби?

— Жоден, мій фюрер. Ме- 262 — це винищувач.

Гітлер стукнув кулаком по столу і з витріщеними очима закричав на Мільха:

— Ви постійно брехали мені і обдурили мене! Люфтваффе непокірні, ненадійні і нелояльні. Подивіться на усі їх обіцянки! Що вони виконали? Нічого! Мої накази систематично не виконувалися. Я більше не терпітиму цього!

 Мільх був позбавлений усіх своїх постів.

— І я вимагаю, щоб Ме- 262 негайно почав будуватися як швидкісний бомбардувальник, — резюмував Гітлер.

Це був кінець найпотужнішої зброї протиповітряної оборони Німеччини.

Іронія ситуації полягала в тому, що в 1944 році у німців фактично був швидкісний бомбардувальник — Ju-288, чотиримоторна машина з двигунами DB-610, встановленими тандемом. Випробування літака пройшли в 1942 році. Він мав швидкість 610 кілометрів і міг доставити 4 тонни бомбового навантаження на відстань приблизно 1950 кілометрів і повернутися. Виробництво цього бомбардувальника було спочатку підтримане, а потім блоковано начальником випробувального центру в Рехліні.

Гітлер міг також мати і реактивний бомбардувальник. У липні 1944 року Хольцбаур, старший льотчик-випробувач фірми «Хейнкель», біля Лейпціга зробив політ на першому у світі реактивному бомбардувальнику Ju-287. Він мав швидкість 850 кілометрів на годину і міг доставити три тонни бомбового навантаження більш ніж на 1450 кілометрів.

Фірма «Юнкерc» не єдина працювала над реактивним бомбардувальником. До середини 1944 року фірма «Арадо» настільки далеко просунулася в роботі над Аг-234, що була готова почати його виробництво, і дійсно ця машина потім використовувалася на фронті. Частина її літаків була побудована як розвідувальний літак без озброєння, і пілот повинен був покладатися тільки на свою швидкість. У варіанті бомбардувальника «Арадо-234» був оснащений двома 20-міліметровими гарматами в хвостовій частині і двома турбореактивними двигунами «Jumo-004». Він мав чудові аеродинамічні якості, швидкість 730 кілометрів на годину на висоті близько 6100 метрів і ніс бомбове навантаження 2 тонни. Всього були побудовані 214 таких «Арадо-234».

Герінг знову був за переробку Ме-262 в бомбардувальник. Фактично він оголосив, що ніякого подальшого обговорення не буде: Ме- 262 має бути бомбардувальником. На думку Гітлера, він повинен використовуватися, а саме для бомбування з майже горизонтального польоту на малих висотах. Цей принцип міг бути випробуваний над узбережжям Англії з метою перешкодити висадці союзних військ. А коли наступить час, літак використовуватиметься безпосередньо проти сил вторгнення, атакуючи десантні судна і танки, доставлені на берег.

Герінг також наказав, що надалі Ме-262 не повинен іменуватися навіть винищувачем-бомбардувальником, а тільки швидкісним бомбардувальником.

Після цього усе пов’язане з Ме-262 було передано в руки Пельтца, командувача бомбардувальною авіацією. Пельтц говорив, що він заперечував, але після того, як його протести проігнорували, вимушений був зробити усе, щоб Ме-262 був перероблений на бомбардувальник. 

Але одна поступка винищувачам все ж була зроблена. Деякі прототипи продовжували випробовуватися як винищувачі.

Без Ме-262 половина Німеччини повинна була тепер перетворитися на руїни. Здавалося безумством не використовувати зброю, що дозволяла цьому запобігти. І Галланд, і Мессершмітт продовжували обробляти Герінга, але марно. Герінг настільки боявся Гітлера, що ні на йоту не відступав від його інструкцій. 

Почалося навчання пілотів бомбардувальників польотам на Ме-262. Справа виявилася дуже важкою. Що б не говорив Герингу Мессершмітт, факт залишався фактом: Ме-262 був розроблений і побудований як винищувач і, щоб він літав належним чином, вимагалися льотчики-винищувачі. Крім того, зміни, необхідні для того, щоб переробити Ме-262 на бомбардувальник, виявилися значно більшими, ніж припускав Мессершмітт, і в проект необхідно було внести конструктивні зміни. Озброєння бомбардувальника також підняло нові проблеми. Різні труднощі, викликані переробкою винищувача в бомбардувальник, означали додаткові місяці випробувань і експериментів. Фактично увесь цей процес виявився настільки тривалим, що, коли союзницькі сили нарешті висадилися у Франції, не було жодного Ме-262, придатного для того, щоб втілити «ідею фюрера» на практиці. 

Гітлер віддав безапеляційний наказ: «Фюрер особисто вирішує питання використання реактивних ескадрилей. Надалі будь-яке обговорення із цього приводу — порушення військової дисципліни, і воно каратиметься». Але тим часом льотчики-винищувачі на застарілих машинах були вимушені стикатися з сучасними союзними винищувачами, і вони відчували, що їх обдурили. Ме-262 був тим засобом, якого вони потребували, а їм не дозволяли його отримати.

Тепер Гітлер особисто спостерігав за переробкою Ме-262 в бомбардувальник, і, тільки коли складальний цех покинув бомбардувальник іншого конструкторського бюро «Арадо», він дозволив зібрати ще один Ме-262 у варіанті винищувача. Але дійсність ставала все жахливішою, і незабаром виникла нова обставина, що погіршувала ситуацію ще більше. До осені 1944 року в ході повітряного бомбардувального наступу союзників німецькі нафтоперегінні заводи, що випускали синтетичне пальне, отримали настільки серйозні ушкодження, що обсяг виробництва з 927 тисяч тонн в червні впав до 472 тисяч тонн в липні. Згодом нестача бензину стала ще гострішою, і до кінця серпня Шпеєр, як рейхсміністр озброєнь, фактично розпорядився розпустити багато ескадрилей, тому що в наявності не було досить бензину, щоб вони могли літати. Машини були пущені на брухт. До цього моменту Гітлер був змушений  визнати, що «Фау» не зможе виграти війну, а тим часом бомбардувальники союзників перетворювали німецькі міста на попіл.

Шпеєр почав вимагати використання Ме-262 як винищувача, його підтримав Гіммлер, і у кінці 1944 року вони дістали згоду Гітлера на виробництво Ме-262 як винищувача. Тепер усе Ме- 262, які вже були переобладнувані в бомбардувальники, належало знову перетворити на винищувачі. Командиром групи був призначений Новотни, один з найбільш відомих асів німецької винищувальної авіації, людина, що мала на своєму рахунку 250 перемог.

Отже Ме-262 як винищувач з’явився на вісімнадцять місяців пізніше ніж міг! Він міг би очистити небо від бомбардувальників ще в 1943 році. У 1944 році були виготовлені усього 544 Ме-262, а в 1945 році до кінця війни складальні цехи покинули ще 730 літаків.

Застосування Ме-262 викликало занепокоєння в лавах союзників, і моральний дух екіпажів союзницьких бомбардувальників почав падати. Вони почувалися украй безпорадними проти нової машини. Їхні власні винищувачі, що тепер помітно програвали в швидкості, не могли  захистити англо-американські бомбардувальники. Союзники усвідомили значення нового винищувача набагато швидше, ніж це зробило німецьке керівництво, і генерал Спаатц, головнокомандувач американською стратегічною авіацією, зазначив у службовій записці, датованій 1 вересня 1944 року, що він і генерал Ейзенхауер ясно усвідомлюють, що смертоносний ефект від застосування нового німецького реактивного винищувача, ймовірно, в найближчому майбутньому зробить союзницькі бомбардувальні удари неможливими.

Провальним виявився план Гітлера встановити на Ме-262 одну 50-міліметрову протитанкову гармату.

У анналах історії бойової авіації є моменти, коли технічні нововведення воднораз зводили нанівець бойову цінність усіх попередніх літаків. Приклад  цього став Ме-262. Замість бойових подвигів Ме-262 запам’ятався тільки як покажчик   обмеженості і самодурства Гітлера як керівника і стратега.

Ще довго після закінчення бойових дій в Європі питання чому Німеччина не змогла реалізувати бойових переваг Ме-262 залишалося загадкою. Повільність і нерішучість низки лідерів  Третього Рейху привели до запізнювання з виробництвом Ме-262 на шість місяців і недостатнім обсягам поставок, щоб зробити серйозний вплив на хід війни в повітрі.

Крім того «Юнкерс» не зміг довести до серійного виробництва раніше середини 1944 р. свій турбореактивний двигун, тому масове виробництво нового винищувача не могло початися раніше вересня-жовтня. Загальноприйнято вважати, що літак пішов в бій ще навіть не закінчивши цикл випробувань. 

Ме-262 став першим бойовим літаком з турбореактивним двигуном, що брав участь в боях і якого реально боялися союзники. Хоча передчасно стверджувати, що британці не змогли б до кінця війни запустити у серію свій турбореактивний літак. Роботи зі створення турбореактивних літаків йшли на той час і в США, і навіть в СРСР, але жодна з цих країн не запустила його в серію у ході Другої світової війни.

За матеріалами
militera