АНТИАМЕРИКАНІЗМ ЯК ПОЛІТИЧНА ПАЛИЦЯ

Нелюбов до США і їх зовнішньої політики, американців, американського способу життя і усьому, що пов’язано із заокеанською країною, є одним з небагатьох об’єднавчих сучасних російських трендів. Ця нелюбов варіюється від заздрощів і критики до пекучої ненависті, якої не було навіть в роки «холодної війни». Які ж коріння цього почуття і чи витримує воно перевірку розумом?

Почнемо з того, що росіяни не люблять не так вже багато націй і держав. Німеччину, приміром, швидше люблять, попри складні взаємини у минулому.  До інших європейських націй ставляться без загострення і пристрастей. Ненависті немає.

Фактично, як не дивно, США і американці — єдиний «зовнішньополітичний об’єкт» ненависті сучасних росіян. Від цього почуття не відволікають навіть постійні мантри в різних ЗМІ про те, що скоро світом правитимуть китайці — китайців просто не виходить серйозно ненавидіти — саме серйозно.

Яким же чином народилося в душах росіян це почуття і чи само по собі?

Ще років 70 тому США була зазвичай  країною багатою, далекою, де, в представленні радянського громадянина, були хмарочоси і били афроамериканців. Якогось особливого «ненависного» статусу у неї не було.

Після Другої Світової війни і початку гонки озброєнь емоції загострилися, але ніякої специфічної ненависті до американського народу не виникло. Ні при Сталіні, ні при Хрущові не товкмачили, що американці — «тупі», жорстокі і підступні маніяки. Називати американців тупими було неправильно, бо вони значно випередили Союз у технологіях. А називати їх підступними і жорстокими було теж якось малоефективно — нещодавно закінчилася війна з дійсно дуже лютим і дуже підступним ворогом, до якого, як розуміли усі радянські люди, американцям  далеко у сфері і підступності, і жорстокості.

Тоді переважав дух суперництва — і в космічній гонці, і в економіці, в усьому. А принижувати суперника — собі шкодити. Зрозуміло, що видавалися тонни літератури на тему «неправильного» способу життя в Америці, звірств американської воєнщини у В’єтнамі і іншого ідеологічного накачування. Але рок-н-рол, голлівудські вестерни і немаленький потік американської літератури — усе це весело і непомітно спростовувало усю антиамериканську пропаганду, і у результаті навряд чи можна сказати, що радянського громадянина 60-70-х років сильно займала ненависть до Америки. Швидше, цікавість, що підігрівалася джинсами, платівками і гумками Вранглер.

Про 80-ті роки і особливо їх другу половину можна навіть не говорити: в країну ринула маса американської кінопродукції, розквіт радянського року автоматично рекламував рок західний укупі із західними країнами, а там і речі американські стали з’являтися, що викликало скажений ажіотаж, але вже ніяк не ненависть.

Зрозуміло, розпад СРСР став деяким вододілом в народних почуттях. Після шокової економічної терапії  різко зненавиділи капіталізм як такий, і саме тоді США як найбільша капіталістична держава отримала першу серйозну порцію ненависті. Це була ненависть обдурених людей: ми хотіли джинси і кіно, а не убогість і бандитів. Правда, логічний зв’язок між нашими бандитами і приватизаторами і американцями встановити було складно, тому дуже популярною стала конспірологія — у дусі Дугіна з його боротьбою з «атлантизмом» і книжок типу О. Платонова «Чому загине Америка». Звідси автоматично робився висновок: Союз розвалили американці. Ну, а хто ще? Ми, чи що? Так ми не винні — нас усіх обдурили, усіх і кожного.

Фактично, ненависть до США була ненавистю обдурених. 

Відразу ж тоді і стали з небаченою за радянських часів активністю і пристрастю збирати американські військові злочини, які року в 75-м ніхто б і не помітив. Пристрасті навколо бомбардувань Сербії в 1999-му, війни в Іраку і Афганістані, а особливо — теракт 11 вересня, — усе це викликало більше почуттів в народній душі, ніж будь-які підвищення цін на ЖКГ. Гнів, злорадність, надії на осоромлення душманами.

Крім того, в антиамериканізмі був гучний обертон опозиційності: якщо уряд Єльцина прогинається перед американцями, то ми, ненавидячи владу, не збираємося їх любити.

До чого усе це ведеться? А до того, що у міру зростання добробуту народу антиамериканізм став різко йти на спад. Коли є можливість просто жити і заробляти, ніколи стежити за зовнішньополітичним футболом. Крім того, на початок 2000-х років суспільство переварило примітивні антиамериканські пасажі Задорнова щодо «тупих американців», благо комп’ютери і інтернет у котрий раз невблаганно довели, хто керує світовим науково-технічним прогресом. А заразом відкрили ще одне інформаційне вікно в Америку. А чим більше знаєш, тим менше ненавидиш.

І ось саме в епоху президентства В.Путіна починається ера антиамериканізму державного, провладного, який прийшов на зміну народно-опозиційному.

У нього тон вже був абсолютно інший: американці тепер не тупі, а підступні, вони скрізь влаштовують «кольорові революції», хочуть світової гегемонії, поневолення і смерті персонально кожного росіянина. Яскравим прикладом був абсолютно офіціозний фільм каналу «Росія» «Імперія добра», авторства Костянтина Сьоміна. Головне, що було показано найстрашнішим: американці змінюють владу в різних країнах. Ви тільки подумайте, який кошмар! Ось був всенародно улюблений батько усім грузинам Шеварднадзе, а його силою замінили на кривавого упиря Саакашвілі! А Ющенко?! Це ж просто американський зомбі! 

Заразом у фільмі смакувалася вічна теза «у вас негрів б’ють» — згадувався геноцид індіанців, які, безумовно, були в сто разів кращими за вітчизняних чеченців.

Саме тоді пішла хвиля офіційного антиамериканізму. Вона будувалася за простою схемою:

— Америка протягнула свої щупальця по всьому світу, і вона просто мріє поневолити Росію;

— будь-яка спроба опонувати владі є зрада Батьківщини в найнебезпечніший момент протистояння з Америкою! Що, зрозуміло, повинно каратися за законами військового часу.

Іншими словами, антиамериканізм дозволяв створити віртуальний «воєнний стан» в країні, чого відчайдушно потребувала людина, яка боїться політичної конкуренції.

Цього разу антиамериканська пропаганда стала трохи витонченішою. Вона йшла у двох напрямах, які взаємно доповнювали один одного. Тези їх такі:

1.            У самій Америці усе добре, але це за рахунок  поневоленого ними світу, з якого вони смокчуть соки. Отже, вони хочуть поневолити Росію, щоб і далі жирувати на чужому горбі.

2.            У самій Америці усе погано, у них бідність, безробіття, економічна криза, злі негри, агресивні сексменьшинства і інші кошмари. Отже, це усе буде і у нас, якщо вони нас поневолять.

Під ці тези і підганялася будь-яка інформація ЗМІ про США. І народ якось непомітно інкорпорував в «стару» ненависть нові тези і проковтнув владну наживку. Володимир Путін і його ідеологи зняли дивіденди з початково-опозиційного владі почуття.

При Медведєві ненависті стало менше, хоча і не відразу, але після виборів взимку 2011 року усе повернулося на круги своя, благо, допомогла ситуація в Лівії.

В.Путін, розуміючи хит­кість свого внутрішнього становища, давно готує шляхи відходу. Звичайно туди, де зберігаються гроші його бізнес-партнерів. Саме тому він не зміг відмовити американцям по створенню бази НАТО в Ульянівську! 

Путін і намагається діяти у дусі «батога і пряника», щоб «партнери-вороги» серйозно не образилися. 

 Іван Чижиков anvictory