Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
ТРИ ДНІ У СЕРПНІ (медичний детектив)Поштовхом до цього невеликого розслідування стала публікація на одному з російських сайтів підбірки листів реальних радянських людей, надісланих свого часу до Головної Газети СРСР, органу ЦК КПРС «Правди». Одне з цих одкровень видалося нам дуже характерним для істот, котрі настільки ідеологічно зазомбували себе, що навіть «коливаються виключно разом із лінією партії». Якийсь Ф.Будаков з Ленінграду 4 квітня 1953-го року (запам’ятайте дату!) пише до редакції «Правди”: “У зв’язку з тим, що Президія Верховної Ради СРСР 4 квітня 1953 року відмінила свій указ від 20 січня 1953 року про нагородження лікаря Тимощук Орденом Леніна як неправильне, моє поздоровлення через газету на адресу Л.Тимощук прошу вважати анульованим». Господи, хто цього дурня за язик тягнув! Але це сучасна точка зору. А в ті часи поспішна запопадливість тов. Будакова була цілком обґрунтованою. Бо могли б зробити йому класичний кукенквакен за те, що публічно поздоровив негідну людину і не зрікся своїх слів. А це вже не смішно… Проте саме прізвище Л.Ф.Тимощук, яке сьогодні практично нічого нікому не говорить, змусило нас іще раз переглянути найновіші документи з цієї давньої заплутаної історії. Вона розпочалася влітку 1948-го року, коли дві основні біди радянського чиновника — лютий начальник і хронічний алкоголізм — спровадили другу людину у радянській компартії тов. Жданова у відставку, замасковану необхідністю тривалого лікування. Високопоставлений пацієнт прибув до закритого номенклатурного санаторію на острові Валдай із діагнозом «функціональні збої серця на ґрунті гіпертонії та склерозу». Діагноз підписали головний терапевт Мінохорони здоров’я СРСР генерал медслужби Виноградов та начальник усієї номенклатурної медицини — т.зв. 4-го лікувально-санаторного управління генерал медслужби професор Єгоров. Характерно, що хоча Ліксанупр входив до штату МОЗ, офіційно він підпорядковувався міністерству держбезпеки. На 28 серпня Жданову призначили найновітнішу на ті часи процедуру — електрокардіограму. Її зробила лікар Лідія Феодосіївна Тимощук. І ось перше наше відкриття: всупереч тому, що про неї писали тоді, й пишуть досі, Лідія Тимощук не була молодою початкуючою лікаркою і водночас агентесою МДБ. Їй виповнилося того року 50, а до МДБ вона мала лише те відношення, що працювала в медичній структурі, яку контролювало це відомство. Лідія Тимощук одною з перших в СРСР досконало освоїла електрокардіограму. Тож зняти її з тов. Жданова, а головне, прочитати не було проблемою. Проблемою стала позиція обох генерал-академіків — Виноградова і Єгорова: «Що ви нам тицяєте до носа якісь ваші закарлючки! Ми що для вас — не авторитет? Ви що, нам не довіряєте? А ви знаєте, що вам за це буде?” І на рекомендаціях до лікування Жданова генерал Єгоров написав: «Збільшити навантаження з 30.08.48, дозволити піші прогулянки і автопоїздки». Тимощук надто довго і важко пробивалася до номенклатурної еліти радянської медицини. Як дочка колишнього унтер-офіцера царської армії, вона не мала ніяких покровителів. Сподіватися могла тільки на себе. І якраз вона знала, що буде з нею, якщо підтвердиться поставлений нею діагноз. Її зроблять крайньою. Академіки відкрутяться. За твердженням декого з сучасників, що добре знали Тимощук, вона фактично з відчаю 29 серпня написала і передала Сталіну через начальника його охорони Власика короткий рапорт про свої незгоди з генералом Єгоровим. Власик віддав скаргу самому Єгорову. Єгоров влаштував істерику в МДБ і МОЗі: «Або я, або ця вертихвістка!». Обидва міністри вибрали Єгорова. Наступного дня, 30 серпня Жданов помер від обширного інфаркту під час приписаної йому генералом від медицини прогулянки. Лідії Тимощук порівняно обійшлось. Її «лише» заслали рядовим терапевтом у найвіддаленішу філію Ліксанупру. Історія призабулась. Але у 1952-му році генерал Виноградов мав необережність діагностувати у самого Вождя тов. Сталіна прогресуючий атеросклероз і рекомендувати повний спокій і фактичну відставку. Серед кремлівських богів у білих халатах, як не дивно, не було лише психіатра. Тож діагноз «параноя» Сталіну поставили посмертно. Розпочалося слідство по Виноградову — і всюдисутній вискочка полковник Рюмін із МДБ випадково віднайшов у архіві скаргу Лідії Тимощук. Радості висуванця не було меж. Для нього засвітилася реальна можливість звалити начальника охорони Сталіна Власика і посісти його місце. На цьому власне медичний детектив закінчився. Розпочалася одіозна «справа лікарів». В газеті «Правда» 20 січня 1953 року з’явилися відповідне коротке повідомлення МДБ, указ про нагородження «мужньої лікарки-патріотки» і розлога стаття якоїсь нікому до того не відомої журналістки. За півтора місяці помер Сталін, а ще за місяць усіх заарештованих по «справі лікарів» випустили з вибаченнями і повною реабілітацією. Орден у Тимощук відібрали. На ХХ з’їзді КПРС у 1956-му році Хрущов публічно обізвав Лідію Тимощук провокатором МДБ. На початку 60-х академік Сахаров, котрий тоді ще був у великому фаворі радянських вождів, учинив скандал із того приводу, що він ніколи не буде дозволяти «цій провокаторці» робити кардіограму. Лікарку відправили на пенсію. Добитися правди їй не вдалося до самої смерті у 1980-му р. І останнє — щодо правильності діагнозу Жданова. У роки перебудови певні «експерти», посилаючись на те, що вони бачили ту кардіострічку, стверджували: ніякого інфаркту не було. Тимощук помилилася. Однак ті, хто насправді вивчав цей єдиний незаперечний документ і не де-небудь, а в Ізраїлі, підтвердили: інфаркт був. Просто ні Єгоров, ані Виноградов НЕ ВМІЛИ читати кардіограм, а гонор не дозволяв їм цього визнати. В.Н. |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |