Наше Чорне море може вибухнути

В умовах браку запасів власних вуглеводнів для громіздкої і неекономної важкої промисловості, яка дісталася Україні у спадок ще від СРСР, українські керманичі дедалі частіше звертають свій погляд на Чорне море.

Поки що технологічна відсталість (Україна не має власних морських бурових платформ) і брак гарантій для іноземних інвестицій у цю сферу заважають почати інтенсивний видобуток нафти і газу з надр моря. Проте екологи давно б’ють на сполох: видобуток вуглеводнів з дня моря потребує особливих, надзвичайних правил техніки безпеки. Будь-яка катастрофа на чорноморських бурових платформах, а тим паче масштабна пожежа, може спричинити колапс світового масштабу.

В усіх лоціях і атласах вказано, що середня глибина Чорного моря 1300 метрів. Від поверхні води до дна улоговини моря дійсно в середньому майже півтора кілометри, але те, що ми звикли вважати морем, має глибину, у декілька разів меншу — близько 100 метрів. Нижче причаїлася нежива і смертельно небезпечна отруйна безодня.

Це відкриття зробила російська океанографічна експедиція ще в 1890 році. Проміри показали, що море практично цілком заповнене розчиненим сірководнем, отруйним газом із запахом тухлих яєць. У центрі моря сірчановоднева зона наближається до поверхні приблизно на 50 метрів, ближче до берегів глибина, звідки починається заморна зона, збільшується до 300 метрів. У цьому сенсі Чорне море унікальне, воно єдине у світі без твердого дна.

Рідка опукла лінза мертвої води підстилає тонкий верхній шар, де і зосереджено усе морське життя. Підстилаюча лінза дихає,  час від часу вона проривається на поверхню через сильні вітри і збурення вод. Великі прориви трапляються рідко: останній стався під час ялтинського землетрусу 1928 року, коли навіть далеко від моря відчувався сильний запах тухлих яєць і на морському горизонті спалахували громові зірниці, що йшли палаючими стовпами в небеса (сірководень H₂S це горючий і вибухонебезпечний отруйний газ).

Досі ведуться суперечки щодо джерела сірководня в глибинах Чорного моря. Одні вважають його продуктом життєдіяльності бактерій. У результаті якої  мертва органічна речовина розкладається, утворюючи сірководень. Інші дотримуються гідротермальної гіпотези, тобто вважають, що  сірководень надходить з тріщин на морському дні.

Втім, протиріч тут немає, мабуть тут присутні обидві причини. Чорне море влаштоване так, що його водообмін з Середземним морем йде через мілководий Босфорський поріг. У Мармурове море і далі йде опріснена річковим стоком, а тому легша чорноморська вода, а назустріч їй, точніше під нею, через Босфорський поріг в глибину Чорного моря скочується солоніша і важча середземноморська вода. Виходить щось подібне до гігантського відстійника, в глибинах якого протягом останніх шести-семи тисяч років поступово накопичується сірководень.

На сьогодні ця мертва товща складає понад 90 відсотків об’єму моря. У XX столітті в результаті забруднення моря органічною антропогенною речовиною межа сірчановодневої зони піднялася з глибини на 25—50 метрів. Простіше кажучи, кисень з верхнього тонкого шару моря не устигає окислювати сірководень, що підпирає знизу. Ще десять років тому ця проблема вважалася однією з першочергових в країнах причорномор’я. Сірководень є сильнодіючою отруйною і вибухонебезпечною речовиною. Отруєння настає при концентрації від 0,05 до 0,07 міліграма/м³.

Гранично допустима концентрація сірководня в повітрі населених місць 0,008 міліграм/м³. На думку ряду експертів і учених для детонації сірководня в Чорному морі достатньо потужності заряду, еквівалентного бомби, що скинули на Хіросіму. При цьому наслідки катастрофи будуть такими, начебто в нашу Землю врізався астероїд з масою в 2 рази менше маси місяця.

Усього сірководня в Чорному морі більше як 20 тисяч кубічних кілометрів. Зараз про проблему забули через незрозумілі обставини. Правда, від цього проблема не зникла. На початку 1950-х років в затоці Уолфіш-бей (Намібія) висхідна течія (апвелінг) винесла на поверхню сірчановодневу хмару. До ста п’ятдесяти миль углиб материка відчувався запах сірководня, потемніли стіни будинків. Відчуття запаху тухлих яєць вже означає перевищення ГДК (гранично допустимої концентрації). По суті, жителі Південно-Західної Африки пережили тоді «м’яку» газову атаку.

На Чорному морі газова атака може бути набагато жорсткішою. Допустимо, комусь спаде на думку перемішати море або хоч би його частину. Технічно це, на жаль, можливо. У порівняно мілководній північно-західній частині моря, де-небудь на півдорозі між Севастополем і Констанцей, можна провести підводний ядерний вибух порівняно невеликої потужності. На березі його помітять хіба що прилади. Але через декілька годин там же, на березі, люди відчують запах тухлих яєць. При найкращому збігу обставин через добу дві третини моря перетворяться на братське кладовище морських організмів. При неблагополучному в братські кладовища перетворяться і прибережні населені пункти, де мешкають двоногі організми, тобто люди. У попередніх двох фразах оцінні прикметники «благополучне» і «неблагополучне» можна поміняти місцями, дивлячись з якої позиції подивитися на проблему.

Не виключено, що цей сценарій можуть застосувати один проти одного конкуруючі за якісь важелі впливу народи, що мають вихід до моря, або віддалені геополітичні гравці. Якщо  якісь сили поставлять собі за мету паралізувати жахом народи відразу півдюжини країн, то такий сценарій здійснити напрчуд легко.

Втім більш реалістичним є інший варіант. Нафтові і газодобувні компані, які мають види на нафтові родовища Чорного моря, можуть видатися гіршими за будь-якого терориста. Відчуваючи, що кінець ери вуглеводневої сировини дуже близький, і вимірюється він парою десятиліть, після чого наступить ера тотальної стагнації, і повного занепаду сировинної економіки, бізнесмени-нафтоторговці у відчаї кидають труби високого тиску прямо на дно Чорного моря. Мракобісся своє навіть нічим не виправдовують. Хіба що власними «національними інтересами».

Цей газо-або нафтогін на дні моря — така собі одноразова конструкція, ремонтувати і обслуговувати яку в умовах вибухонебезпечного сірководня просто неможливо. В усіх людей радянської доби ще на пам’яті пасажирський потяг Адлер-Новосибірськ, який цілковито згорів через вибух на газогоні високого тиску. Не потрібно бути експертом з нафтопроводів, хіміком або фізиком, щоб зрозуміти, що станеться у разі прориву паливопровода в глибинних шарах сірководня Чорного моря...

Тисячі бізнесменів, що роблять курортні гроші на експлуатації Чорного моря, не підозрюють про те, що скоро настати кінець їх бізнесу і чорноморське узбережжя з курортної зони перетвориться на зону екологічного лиха, місцем, небезпечним для проживання людини. Особливо це стосується чорноморського узбережжя Кавказу, де, на думку учених, найбільш вірогідний викид в атмосферу великої кількості сірководня. Ще двадцять років тому, за дослідженнями по Чорному морю, вчені побудували графік убування поверхневого шару води з 1890 року по 2020 рік.

У результаті — 15-метрова товщина шару прогнозувалася до 2010 року. Біля берегів Кавказу такий рівень був уже у 2007 році. Про це навіть повідомлялося 30 травня 2007 року по радіо в м. Сочі. Були повідомлення і про масову загибель дельфінів в Чорному морі. Місцеві люди відчували незрозумілий запах, що йшов від моря. У районі Нового Афона море вже інше, чим воно було 20-30 років тому, в другій половині дня вода тут робиться каламутною, жовтою, в ній  зустрічаються мертві рибини і навіть мертві тварини.

Багато бізнесменів уже зрозуміли усе безглуздя своїх ідей участі в інвестуванні курортної справи на Чорноморському узбережжі Кавказу. Люди дедалі більше усвідомлюють, що наближається катастрофа. У багатьох місцевих жителів  узбережжя Чорного моря уже наростає тривога щодо страшних перспектив. Стає зрозумілим, що мільйони людей, що проживають на чорноморському узбережжі будуть вимушені переселятися чимдалі від узбережжя через небезпеку загинути в результаті задухи від сірководня і нестачі повітря. А до цієї поголовної втечі жителів з міст-курортів можуть початися масові захворювання жителів прибережної зони із смертельними наслідками.

Настане кінець курортам Чорного моря! Це буде певною розплатою людей за їх жадобу до грошей, за їх презирство до законів природи, за їх ігнорування питань екологічної безпеки. Адже при розумному підході до справи можна обернути загрозу на користь економіці і енергетиці.

У воді Чорного моря знаходиться срібло і золото. Якщо видобути усе срібло, що знаходиться у воді Чорного моря, то це склало б приблизно 540 тисяч тонн. Якщо видобути усе золото, то це склало б приблизно 270 тисяч тонн. Вже давно розроблені способи видобутку золота і срібла з води Чорного моря. Найперші примітивні установки були засновані на іонітах, особливих іонообмінних смолах, які здатні приєднувати до себе іони розчинених у воді речовин. Але промисловим способом срібло і золото добувають з води Чорного моря тільки Туреччина, Болгарія і Румунія.

Відомо, що на глибині нижче 50 метрів глибинні шари Чорного моря є колосальним складом сірководня (близько мільярда тонн). Сірководень це горючий газ, який при згоранні дає відповідну кількість тепла. Інакше кажучи, це паливо, яке можна і треба використовувати. При згоранні сірководня по реакції: 2Н₂S + 3О₂ = 2Н₂О + 2SO₂ виділяється тепло в кількості близько 268 ккал (при надлишку кисню). Порівняєте з кількістю тепла, що виділяється при згоранні водню в кисні по реакції: H2 + 1/2 O₂>H₂O (виділяється близько 68.4 ккал/міль). Оскільки по першій реакції утворюється двоокис сірки (шкідливий продукт), то звичайно ж краще використовувати як паливо водень у складі сірководня, який можна отримати при нагріві сірководня по реакції: H₂S H₂+S₃.

Для розкладання сірководню вимагається його незначний нагрів. Хімічна реакція дозволить отримувати  з води Чорного моря навіть сірку. Якщо здійснити реакції по спалюванню сірководня в кисні повітря: 2Н₂S + 3О₂ = 2Н₂О + 2SO₂, потім по спалюванню отриманого двоокису сірки: SO₂+ O₂ = SO₃, потім по взаємодії трьох окисів сірки з водою: SO₃+ H₂O = H₂SO₄, то можемо отримати сірчану кислоту з попутним отриманням тепла у відповідній кількості. При виробництві сірчаної кислоти виділяється близько 194 ккал/міль. Таким чином з води Чорного моря можна отримувати або водень і сірку, або сірчану кислоту при попутному отриманні тепла у відповідній кількості. Залишається лише витягнути сірководень з глибинних шарів моря. Це лише спочатку бентежить розум і здається неможливим.

Одна із сучасних наукових розробок виходить з того, що для підйому насичених сірководнем глибинних шарів води моря зовсім не потрібно витрачати енергію на її перекачування. Пропонується опустити на глибину до 80 метрів трубу з міцними стінками і один раз підняти по ній воду з глибини, щоб отримати в трубі газоводяний фонтан за рахунок різниці гідростатичного тиску води в морі на рівні нижнього зрізу каналу і тиску газоводяної суміші на тому ж рівні усередині каналу (нагадаємо, що кожні 10 метрів тиск в морі підвищується на одну атмосферу). При цьому наводиться аналогія з пляшкою шампанського. Відкриваючи пляшку, ми знижуємо тиск в ній, через що газ починає виділятися у вигляді бульбашок, причому настільки інтенсивно, що бульбашки, спливаючи, штовхають перед собою шампанське. Відкачування стовпа води з труби — це якраз і буде «відкриттям пробки».

Повідомляється, що групою учених з Херсона ще в 1990 році був проведений наземний експеримент, що підтверджує роботу такого фонтану. Він закінчився напрочуд вдало.

Нині під загрозою знаходиться існування життя не лише в морі, але й на суші навколо нього і зволікання загрожує людству тяжкими наслідками. Проте проблемою займається купка ентузіастів, а державний потенціал, з його науковою потужністю, комп’ютерами, програмами стоїть осторонь проблеми.

Скептики можуть легко перевірити дані, відпливши чимдалі в морі і опустивши у воду товстий шланг з вантажем на кінці. Не рекомендується в цей момент лише палити цигарку...

Пам’ятаєте, як великий комбінатор Остап Бендер не щадив себе у пошуках дванадцяти стільців? І за малим не поплатився життям в Ялті саме у момент знаменитого кримського землетрусу 1928 року. За випадковим збігом  у момент землетрусу бушувала гроза. Блискавки дірявили море.  І раптом сталося щось зовсім несподіване: з води на висоту до 500-800 метрівстали вириватися стовпи полум’я.  цьому було немало очевидців. Хімікам відомий два типи реакції окислення сірководня. В результаті першої реакції утворюється вільна сірка і вода. Другий тип реакції окислення H₂S протікає вибухоподібно при первинному термальному поштовху. В результаті утворюється сірчана кислота. Саме другий хід реакції окислення H₂S спостерігали жителі Ялти під час землетрусу в 1928 році. Сейсмічні поштовхи сколихнули глибоководний сірководень і підняли його до поверхні. Електропровідність водного розчину H₂S вища, ніж у чистої морської води. Тому електричні грозові розряди найчастіше потрапляли саме в ділянки піднятого з глибини сірководня. Проте, значний шар чистої поверхневої води гасив ланцюговий хід реакції. На початок XX століття, верхній населений шар води в Чорному морі складав 200 метрів.

Бездумна техногенна діяльність призвела до різкого скорочення цього шару. Нині місцями його товщина не перевищує 10-15 метрів. Під час сильного шторму сірководень піднімається на поверхню, і відпочивальники можуть відчувати характерний запах.

На початку століття річка Дон давала в Азово-Чорноморський басейн до 36 км³ прісної води. На початок 80-х років цей об’єм скоротився до 19 км³: металургійна промисловість, іригаційні споруди, зрошування полів, міські водопроводи відбирають велетенські об’єми води. Введення Волгодонської атомної станції забрало ще 4 км³ води. Аналогічна ситуація сталася за роки індустріалізації і на інших річках басейну. В результаті утоньшення поверхневого населеного шару води у Чорному морі сталося різке скорочення різноманітності і кількості біологічних організмів. Так, наприклад, ще в 1950-і роки поголів’я дельфінів сягало 8 мільйонів особин. В наші дні зустріти дельфінів в Чорному морі стало великою рідкістю. Любителі підводного спорту із сумом спостерігають лише залишки жалюгідної рослинності і рідкісні зграйки риб, зникають навіть колись завезені сюди з Делекого сходу досить агресивні рапани. Мало хто замислюється наприклад, що усі морські сувеніри (декоративні раковини, молюски, морські зірки, корали і інше), які продаються по узбережжю Чорного моря, насправді не мають до Чорного моря ніякого стосунку. Ці товари торговці привозять з інших морів і океанів. А в Чорному морі нині майже зникли навіть мідії. Осетрові види риб, ставрида, скумбрія, пеламіда зникли ще в 1990-х роках як промисловий вид. Вже немає шаланд, повних кефалі, яку в Одесу приводив Костя.

Якби Кримський землетрус стався в наші дні, то усе закінчилося б глобальною катастрофою: мільярди тонн сірководня нині прикриває щонайтонша водна плівка. Який же сценарій вірогідного катаклізму? В результаті первинного термального поштовху станеться об’ємний вибух H₂S. Це може призвести до найпотужніших тектонічних процесів і переміщень плит літосфери, що викличе руйнівні землетруси по усій земній кулі. Але це ще не усе! В результаті вибуху в атмосферу будуть викинуті мільярди тонн концентрованої сірчаної кислоти.

Це вже будуть не сучасні слабкі кислотні дощики від наших заводів і фабрик. Кислотні зливи після вибуху Чорного моря випалять усе живе на планеті! 

Зародження життя на планеті — занадто дорогий з енергоінформаційної точки зору захід. Практично в усіх біологічних форм на землі — вуглецева основа будови організму, і ДНК з лівою поляризацією. Але є, як відомо сучасним мікробіологам, 4 види бактерій з правою поляризацією ДНК. Ці бактерії «проживають» на планеті в абсолютно ізольованих від інших форм умовах. Їх виявили навіть в кислому окропі вулканів! Що це, власне кажучи, означає у контексті викладеного? А дуже просто. Мудра природа вже давно приготувалася до глобальної катастрофи на кшталт гіпотетичної Чорноморської.

Видно, саме ці бактерії з часом дадуть новий поштовх для розвитку життя на Землі у разі, якщо наша цивілізація не зуміє стати розумною і все-таки завершить життя глобальним самогубством!

Спроби порозумнішатинині ніхто не робить. Державні мужі планують нові гілки газо-і нафтогонів по дну Чорного моря. Цим самим запалюють гніт бомби, на якій сидять...

planeta.moy.su
Переклад «Персонал Плюс»