Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Минуле цивілізації оповите таємницями

Палеовізитологія — це теорія палеоконтакту позаземної цивілізації з нашими пращурами. Центральне питання теорії звучить так: чи мало місце в історії людства або в його передісторії «зіткнення» (контакт) представників позаземних цивілізацій з мешканцями Землі? Коли і де, в яких місцях нашої планети відбувалися ці контакти? Хто ці прибульці і звідки вони? Яка їх соціальна, психічна, біологічна організація? Який рівень їх інтелекту, рівень науки і техніки? Які їх етичні і моральні принципи? Як вплинули вони на розвиток людства і чи не причетні вони взагалі до виникненню життя на Землі?

Творцем теорії вважається американець Чарльз Ой Форт (1874-1932). Дещо про подібне говорив К.Ціолковський.

До речі, СРСР теорію палеоконтакту вивели із стадії  «космічного утопізму». Нею активно займалася ціла група дослідників. Найвідомішим прибічником теорії на сьогодні є швейцарський письменник Е.Денікен.

Прикладом інтересу теорії палеоконтакту можуть служити численні усні перекази та письмові пам’ятники культури людства, де в тій або іншій  формі  згадуються  сини  неба, сини сонця, літаючі дракони, вогняні колісниці і інші символи або образи можливих гостей з космосу (такі посилання можна знайти в міфологіях тв історіях Японії, Китаю, Індії, Вавілона, Древньої  Греції, Єгипту, Ізраїлю і древніх  латиноамериканських народів).

Нас більше цікавить чи відвідувалася Україна в сиву давнину інопланетянами? Скажу  заздалегідь:  переконливих доказів цьому не існує, проте існують  дуже  цікаві міркування і гіпотези прибічників теорії палеовізитів.  Людина з’являється на території України  близько 1 мільйона  років  тому. Прадавнє поселення в Україні, як учать в підручниках з історії, відкрито поблизу села  Королеве  Виноградівського району на Закарпатті. Хоча в тих же краях смію вас завірити, є новітні археологічні відкриття, що датують  появу людини на території України ще пізнішою датою (усього в Україні відомо понад 30 стоянок древніх людей).

Близько 100 тисяч років тому оледеніння змусило людей відступити на південь. Вони осіли на берегах Дніпра, Дністра, Південного Буга, Сіверського Донця.  Зледеніння змушує людину споруджувати житла,  шукати  притулку  в  печерах.  Для обігріву використовується вогонь. Виготовляється  одяг,  використовуються  прості кам’яні знаряддя праці. Основою життя стає полювання на мамонтів, оленів.

Основною  ланкою  громадського життя  того періоду стає родова община, що базується на колективізмі. Основну роль в житті  і  діяльності родових громад відіграє жінка. Виникає матріархат. 35-40 тисяч років тому відбувається остаточне становлення людини. На території України з’являється кроманьйонець (неоантроп), що має усі риси людини сучасного типу.

Під час мезоліту (середнє кам’яне століття) — близько  12  тисяч років тому людина приручає собаку, винаходить лук і стріли. Родові громади об’єднуються в племена.

Найвища міра соціальності  homo sapiens  розвиває високу матеріальну культуру, удосконалюється мова, з’являється мистецтво (малюнки древньої людини на стінах і стелях печер). З’являються перші релігійні вірування.

З появою письмових документів, що відображували історію, усі перші  цивіліза-ції приписували свої знання і успіхи богам, що зійшли з неба  на небесних  кораблях.

Ми знаходимо безліч найрізноманітнішої інформації із цього приводу в культурах багатьох країн і народів, у тому числі і на українській землі. Узяти хоч би релігію слов’ян, що з’явилися на історичній  арені в I тис. нашої ери. Упродовж багатьох століть  у  них формувалася система релігійних вірувань, звана язичницькою. Слов’яни поклонялися різним  богам: Сварогу — (спочатку єдиний бог неба), Перуну — богу блискавки і грому. Пізніше він також бог-воїн, покровитель війська, Даждьбогу — богу Сонця (Хорс), Велесу — богу достатку, покровителю купців, що охороняв пастухів. Згідно  легендам, він поріднив людину і тварин, навчив  слов’ян пасти худобу, отримувати молоко, м’ясо. Була Макоша — богиня родючості, жіночого рукоділля, мистецтва і води.  Стрибог — опікувався вітрами. Лель — богиня любові і бджільництва (бджола — емблема любові). Берегиня — богиня добра і захисту людини від всякого зла.

Постійних храмів у ранніх слов’ян не було. Молилися  вони і приносили  жертви богам на лоні природи. Пізніше з’явилися капища — культові споруди на вершинах гір, в  лісах, лугах, біля річок, озер. Роль жерців  у слов’ян виконували волхви. Вони мали знання  з  медицини, математики і астрономії, свою писемність. Вірили слов’яни в домовиков,  лісовиків,  мавок,  русалок. Багата міфологія і занадто «підозріла».

Узяти хобя б див і  мавок. Легенди, що малюють  їх вигляд і особливостіЮ нерідко містять деталі, які удосталь ми зустрічаємо в сучасній  уфологічній літературі.

Діви. Літають, носять сріблястий одяг.  Сама ж назва походить від кореня «div», тобто блищати, світити. Вила. Літають, мають в розпорядженні чарівну лозину або лозу — предмети,  якими з незапам’ятних часів користуються  для  пошуку підземних джерел  (сьогодні цими проблемами займається біолокація).  Дотиком прутика вила  може  паралізувати людину або вкласти її в летаргійний сон.

Мавки. Ті ж русалки, хоча і  відрізняються  від  них  вдачею;  вони,  вказує В. Даль, «веселі, пустотливі створення» (тобто,  щось подібне до  сучасного «барабашки» — полтергейсту).

Збирач   і   дослідник  слов’янських   легенд   і  казок  А. Афанасьєв (1826-1871), посилаючись на розповіді українських селян, згадує  про  круглі пролисини пшениці, що вилягла, або іржі (так звані  «круги  на  полях», які сьогодні реєструються по всьому світу і вивчаються цереалогами).

І народна традиція зв’язує з кругами на полях  якраз див, вив і мавок.

Селяни, наприклад, саме на мавок  покладають провину за вилягання жита та пшениці,  стверджуючи, що  такі речі з’являються уранці  на полях. Круги і пролисини — це місця, де вони «ночами танцюють». Класик  нашої літератури Іван Нечуй-Левицький в книзі  «Свiтогляд українського народу» (1876) властивість робити «круги» приписує і русалкам: «...Цiлу нiч грав вiвчар, i цiлу нiч русалки  танцювали. Іншого дня на тiм мiсцi було видно круги, а там, де  вiвчар вибивав ногою такт, була ямка».

Доречно додати, що пантеон слов’янських божеств і уся міфологія  мають аналогічні риси в міфології Індії, Тібету, Китаю, Японії, Єгипта, Вавілону. І як правило, усі древні перекази свідчать,  що боги  спустилися з неба,  навчили людей багато чому  і  піклуються про збереження людського роду.

У африканського племені догонів є переказ про одруження між Землею і Сіріусом. При цьому повідомляється про приземлення декілька тисячоліть тому  якихось загадкових прибульців на чолі з Учителем, якого догони називають Номмо. У індійській «Рігведі» описується  шлюб Сурьи (Сонця) і Сома (Місяця). На давньослов’янських весіллях,  як правило,  імітували містичний шлюб між Місяцем (нареченим) і Сонцем (нареченою). А  в  одному  прадавньому  фольклорному творі, записаному дослідником Іваном Вагилевичем  в  Галичині, читаємо: «Тодi Дух взвивався пiд небеса, пiд сонце, мiсяць і зорi, i братався з ними прикликавши їх на землю». Чи можна стверджувати, що це лише поетичні  образи? Можливо, але згадки про таємничі акти вінчання космічних світил зустрічаються  у  багатьох народів. Усе це схиляє  до  думки, що «космічні шлюби», «вінчання» і «братання» на старослов’янських весіллях може бути не чим іншим, як поетичним переказом реальних подій, а саме: контактів з космічними прибульцями.

Необхідно  врахувати ще одну обставину. Духовна культура  слов’ян своїми корінням йде в сиву давнину — часи Трипілля. У IV—III тисячолітті до нашої ери основну територію України населяють племена  три­пільців. Це незвичайний народ, що поклонявся  Землі-матері,  Великій  Матері. На думку археолога М.Відейка, побут трипільців нагадує життя  українців XVII — XVIII віків.  Але головною загадкою трипільської  культури  можна  вважати розпис кераміки, чорною і білою фарбами. Малюнки  створювалися  не  для краси, вони містили безліч різної інформації (певні мотиви розпису присутні сьогодні на вишивках, килимах, писанках, але  сенс їх  загублений). В розписах  частенько  використовувалися такі  елементи:  спіраль — символ  життя, сонце — коло  або  декілька  кіл з  хрестом, стилізовані небо, земля, рослини, тварини, люди. Учені вважають, що  в  розписі посуду зашифровані легенди і міфи трипільців. Стверджується навіть, що не фінікійці були винахідниками буквено-звукового алфавіту, а саме наші пращури. Трипільці заклали  фундамент  української нації. А хто заклав фундамент надзвичайно розвинутою і хуховно, і матеріально культури трипільців? 

Згадаємо японські глиняні фігурки заввишки від 8 до 30 см, віком від 3000 до 10000 років і  африканські зображення «великого бога марсіан» (наскальний  малюнок  заввишки близько 6 метрів), виявлені  в Алжирі. Багато  хто вважає, що ці фігурки зображують позаземних істот в досконалих захисних костюмах.

На вірогідність таких зустрічей  у далекому минулому  нашої  країни вказує  не тільки міфологія наших предків, але і ціла низка археологічних знахідок. Наприклад, срібні фігурки з Мартинівського кладу VI століття,  знайдені поблизу гирла річки Рось на Київщині.

Деякі учені вважають їх просто «людиноподібними» дрібничками, якими наші далекі  предки  прикрашали свій побут. Але дивно те, що  ці «дрібнички» надзвичайно схожі на ті самі японські глиняні фігурки і «великого бога марсіан»... Не треба бути особливо проникливим, щоб  в  срібних фігурках з Мартинівського кладу  помітити  схожі «космічні» атрибути,  а саме: тісно приталене покриття зі шнуруванням на грудях, пояс, що скріплює верхню і нижню частини костюма. Нарешті, подібність скафандра на голові, який щільно з’єднано з костюмом за допомогою комірця.

Немало запитань викликають і петрогліфи Кам’яної Могили поблизу Мелітополя. Нагадаю, що в цьому державному заповіднику знаходяться найдавніші у світі  написи на каменях — прототипи писемності, що належать протошумерській культурі — найдавнішій у світі цивілізації. Серйозним вивченням Кам’яної Могили учені  зайнялися лише у ХХ столітті. У 1930-і роки  тут  працювали  експедиції Інституту історії матеріальної культури АН УРСР. Тривають наукові дослідження і в наші дні. Для уфологів  і  палеовізитологів ці місця особливі. На засіданні «Українського Центру досліджень загадкових явищ» в листопаді 2004 року О.Ольховиков звернув  увагу на таке: «Багато зарубіжних петрогліфічних пам’яток, на думку експертів, несуть відомості про палеокантакти з прибульцями. Кам’яна Могила за кількістю і різноманітністю зображень, які можна інтерпретувати як сліди  па-леоконтакта, їм не поступається. Це зображення дисків і куль, які летять, або вже приземлилися, численні інші техногенні об’єкти, аналогів яким немає серед інших малюнків стародавнього світу. Не менш цікаві  загадкові фігури з антенами, гігантські «боги», що взаємодіють з людьми,  крилаті істоти. Також на Кам’яній могилі є «ступні бога» з місячно-солярними символами, небесні коні і колісниці, «дракони» в польоті з точно вирізаними технічними  деталями і безліч інших об’єктів, які дуже достовірно зображували древні художники. Аналіз зображень показує, що, навряд чи можна говорити про те, що люди стародавнього світу зображували щось міфологічне. Навпаки, вони  намагалися максимально реалістично і точно відобразити те, що реально бачили кожної миті».

Звертають на себе увагу палеовізитологів і дивні кам’яні уламки, знайдені в поселенні людей, які проживали в Україні близько 20 тисяч років тому. У 1969 році науковий співробітник Інституту  етнографії  АН СРСР  Е. Фрадкін заявив, що це  не  просто безформні шматки породи, як вважали раніше, а скульптури, до того ж «зашифровані». Коли дослідник  спробував  роздивитися ці камені під певним освітленням, то виявилось, що пересічені лінії, виступи, поглиблення утворюють  довершену  пластичну  форму.  Повертаючи один і той же камінь, можна побачити декілька різних зображень. Учені задалися запитанням: чи є ці зображення (їм  щонайменше 10000 років) своєрідною «енциклопедією» наукових поглядів або практичних знань  людей кам’яного століття?

Інша  кам’яна  загадка старовини — мегалітичні  будівлі. Їх  знаходять практично по всьому світу, в Україні вони присутні в Карпатах і в Криму.

Морфологічно  ці  будівлі дуже прості. Це або поодинокі, вертикально кам’яні стовпи — менгіри, або круги з таких же каменів, іноді з’єднаних кам’яними перемичками — кромлехи, а також паралельні ряди стоячих менгірів — алеї. Ще один різновид мегалітів — дольмени. Це  ящиковидні будівлі з багатотонних плоских кам’яних плит, що нагадують  велетенські шпаківні або доти часів другої світової війни. Споруди ці давно привертають до себе увагу археологів, але відчутних результатів у своїй наукової діяльності вони так і не досягли. Деякі схильні стверджувати, що мегалітичні будівлі  використовувалися для астрономічних спостережень, а також в різний час низкою дослідників висувалася гіпотеза про те, що деякі мегалітичні споруди є своєрідними «кам’яними енциклопедіями» древніх, в яких  в  неявній  формі зашифровані складні наукові дані про Землю, Космос і тому подібне.  Крім того є археологічні дані про те, що споруди подібні англійському  Стоунхенджу існували в Україні не лише у вигляді мегалітів, але і у вигляді земляних валів. Календар був не менш точний ніж в Англії. «Рівень астрономічних знань, — як пише Зоя Гніденко з Київської області, — був рівномірно високий у усіх народів від Британських  островів  до території України і далі Волго-донських степів. Про що це говорить? Принаймні про те, що людство одночасно оволоділо схожими знаннями.

Інші артефакти, що привертають до себе увагу, це так так зв. «деформовані черепи» — людські черепи з деформаціями,  яких багато зберігається в колекції Інституту археології АН України в Києві. «Деформовані черепи» — одна  из  найбільших археологічних загадок.

Ці черепи витягнуті в потиличній частині, схожі на диню. Експертами встановлено, що ці деформації  зроблені штучно.  Голову дитини в ранньому віці затискали між дощечками, покритими м’якою тканиною, і стягували вірьовками.  Череп  ріс в довжину... Ці хворобливі тортури, мабуть, витримували не усі діти,  значна їх частина після цієї операції гинула  або  ставала психічно хворими, але певна частина виживала і досягала зрілого віку.  Цей звичай був по всьому світу:  деформовані  черепи знаходять в Північній, Центральній і Південній Америці (інки), в  Древньому Китаї, Єгипті, на Кріті, в Північній (Лапландія), Центральній і Східній Європі. Судячи за результатами розкопок, володарі деформованих  черепів  належали до привілейованих  верств  суспільства (правителі, жерці).  Найбільш відомими серед них був староєгипетський фараон Эхнатон (1418-1400 рр. до н.е.), його дружина Нефертити і їх дочки, зображення яких дійшли до нас у фресках і скульптурних  виробах.  Ученими висловлювалися такі припущення з приводу «варварського» звичаю: в ритуальних цілях або ж  з метою демонструвати відмінність правлячої верхівки від «простих смертних». Відомий швейцарський письменник  Денікен висловив гіпотезу,  що  операція виконувалася з метою надання голові форми, схожої на форму голів прибульців з космосу, «небесних богів», що відвідали  Землю  в  доісторичні  часи, щоб в очах народу виглядати нащадками Синів Неба (дивно, але сучасні контактери описують прибульців з «грушовидними», «яйцевидними» головами, «динеголовими»). Деякі навіть вважають,  що  ці  черепи власне черепи самих прибульців з космосу. І як це не звучить фантастично, їх  находять на території сучасної України.

2002 р. кореспондент інтернет-сайту «Оглядач» повідомляє, що один із студентів історичного факультету Чернівецького університету знайшов  в  Новосельчанському районі «голову гуманоїда» — зроблене з вапняку скульптурне зображення людської голови. Польська інформагенція ПАП повідомила про аналогічну знахідку селянина, що орав поле.

Очі, вуха і ніс розташовані трохи інакше, ніж у людей. Голова  має  іншу, подовжену  форму,  а очі — як у гуманоїдів з фантастичних фільмів. І досіль чернівецькі археологи намагаються встановити походження таємничої  голови і її вік. Археолог  Сергій Пивоваров  після попередніх досліджень висловив припущення, що скульптурна  робота невідомого автора створена до нашої ери. Він також приголомшений знахідкою, оскільки  донині на Буковині вдалося знайти тільки одне скульптурне зображення періоду  середньовіччя.

Є ще і  так звані «трепановані» людські  черепи  з  прижиттєвими трепанаціями, які  археологи  знаходять практично по всьому світу. Територіально і хронологічно цей звичай співпадає із звичаєм деформації черепів. Найдавнішому (знайдений співробітниками  Інституту  археології  АН України)  близько  10000 років (неоліт).

Іноді отворів трепанацій на черепі декілька, причому  вони виконувалися в різний час. Сліди регенерації кіст­кової тканини, закруглені, як би оплавлені краї кістки свідчать, на думку експертів, що ці складні нейрохірургічні операції були успішними, і пацієнти після них жили ще роки. Невідомо з якою метою робили ці операції. Дослідження показують, що  отвори трепанацій виконувалися на цілих, неушкоджених черепах  живих людей. На думку  деяких — з метою дії на деякі центри мозку для цілеспрямованої зміни їх функціонування, скажімо, для пробудження у людини незвичайних властивостей психіки. Втім, ніяких активних центрів мозку в цих секторах голови немає. Так чи інакше, черепи з просвердленими дірками — вражаюча загадка археології.

Російський дослідник  І. Катюхін припустив, що усі земляни — інопланетяни! 10000 років тому доля Землі була змінена розумним втручанням цивілізації планети Фаетон  (сьогодні від неї залишився лише пояс астероїдів, що обертаються між Марсом і Юпітером). Як пише Катюхин, при переселенні на Землю фаетам слід було знайти  гори в тропічних  і  субтропічних  районах Землі, щоб використовувати природні притулки, печери  або  скельні навіси для захисту від каменепаду (на Землю сипалися  маси дрібних метеоритів. А там де природні притулки були відсутні, швидко створити штучні (піраміди). Катюхін підрахував, що перші притулки, вирубані переселенцями-інопланетянами, розташовані на Землі повсюдно: в горах Ірану, Індії, Китаю, Мексиці, Перу, Казахстані, Австралії і... в Україні (зокрема, в Криму):  «Між  Севастополем  і Бахчисараєм є особливий край, безлюдний і суворий, де розташовані «печерні міста», а також  невеликі  фортеці (Киз-кулі, Бакла, Мангуп Челтер, Ескі-Кермен, Чуфут-Кале) або монастирі, вирубані в скелях і пізніше знищені хозарами і монголами. Численні  штучні печери збереглися до нашого часу. В Ескі-Кермені їх більше 350. Печери  служили льохами, складами, хлівами і коморами, в’язницями і казематами, храмами, каплицями і склепами. Але  для житла вони використовувалися рідко. Хто ж жив в печерах Чуфут-Кале до того, як там оселилися люди? Коли і ким вирубані печери теж невідомо. Є данні про існування на території  Древньої Русі цілих подземных галерей, що тягнуться на сотні кілометрів і сполучають найбільші міста України. Увійшовши до них у Києві, можна вийти в Чернігові (120 км), Любечі (130 км) і навіть Смоленську (понад 450 км)!

Є дивне плато Корабі-яйла в Кримських горах. З вертольота здається, що летиш над Землею, де ніколи  не  ступала нога людини. Таке  похмуре посічене «віспинами» карстових провалів лице Кораби-яйла. Тут є білий, схожий на метелика знак. Цей «метелик» завдовжки 6 і шириною 5 метрів викладено  з шматків мармурового вапняка. Камені  від  часу глибоко уросли в грунт і покрилися лишайниками.

Метрах в 40 є ще такий самий «метелик», а за ним — ще два.  «Метелики» побудовані в шеренгу і як би «летять» на північ.

А недалеко від цих знаків в карстовій  печері на глибині 30 метрів археологи виявили малюнки, видряпані на стіні давньою людиною. Серед примітивних зображень косого хреста, дерев і сонця — дивна  колісниця з антеннами, що нагадує дитячий малюнок місяцеходу.

Директор Музею археології  Криму А.Щекинський вважає,  що на початку I тисячоліття до н.е. над плато Корабі-яйла завис космічний корабель  інопланетян, з якого спустився літальний апарат.  Мешканці  тутешніх  печер були приголомшені побаченим. Вони як могли зберегли події на стінах  печери, а «метеликів» виклали на плато для того, щоб у наступне відвідування «небожителі» могли безпомилково приземлитися на рівній поверхні. Цю гіпотезу ученого підтверджує приголомшлива знахідка кримських археологів і древній малюнок «космонавта». У Бахчисарайському районі біля села Куйбишево, на скелі  художник з кам’яного віку  видовбав  контури істоти в скафандрі. Причому як дві краплі води вона схожа на інший наскальний малюнок в Сахарі. Африканському малюнку близько 7000 років, а кримський — втричі молодший.  І останнє відкриття А.Щекинського: на одному  зі  знімків  мису  Казантип чітко є видимим гігантський, до 300 метрів в діаметрі, темний круг. Недалеко ще один, але розміром поменше.

Поряд з кругами — темні квадрати, а між ними рівні смуги,  якби дороги. Хто їх автор — неясно...

 

Від Середньовіччя і до наших днів

Прадавні часи  просочені  анімізмом, містикою і магією, — скаже уважний читач. І якщо «дивні» факти того періоду можна пояснити пізнавальною діяльністю наших  предків, то для середніх віків  такі пояснення явно не годяться.

У староруських літописних і фольклорних джерелах зустрічаються описи незвичайних небесних явищ і унікальних подій, що спостерігалися тодішніми мешканцями Київської Русі. Ці описи мають цілий ряд загальних рис, які неможливо пояснити, якщо розглядати що сталося тільки як звичайні атмосферні або космічні явища.

Досить заглянути в «космічні хроніки» (інакше назвати їх неможливо) в староруських літописах. Немало сторінок в них присвячено опису «пречудових чудес», пов’язаних, як правило, з небесними аномаліями. Ось що читаємо в  «Повісті минулих літ» літописця Нестора: «В  рік 6573 (тобто в 1065 року н.е.) було знамення на заході,  зірка  велика,  з  променями якби кривавими. З вечора сходила вона  на  небо  після заходу сонця, і так було сім днів. У ті ж часи дитина була кинута в Сетомль (вважається, що ця річка протікала біля Києва, по лугах Оболоні, можливо, впадала в річку Почайну), цю дитину витягнули рибалки в неводі і розглядали  її до вечора і знову кинули у воду. Був же він такий: на обличчі у неї сороміцькі частини... не можна і сказати сорому ради. Перед  тим часом і сонце змінилося і не стало світлим, але було, як місяць». Так що ж це за істоту, освітлена променями «кривавої зірки» при Сонці, що раптом потемніло? 

Той же літописець Нестор оповідає далі  про  ціле нашестя незвичайних  прибульців, що сталося в 1092 році: «Предивное диво з’явилося в Полоцьку... Вночі стояв тупіт,  щось стогнало на вулиці, нишпорили біси, як люди. Якщо хто виходив з будинку, негайно невидимо уражений бував бісами  виразкою і від того помирав. Потім почали і вдень являтися на конях, а не було  вони  видно самих, але видні були коней копита.. І було знамення в небі — точно круг  посеред неба превеликий». Тут особливо слід зазначити, що  про  появу  «небесної кінноти»  на  вулицях міст древні  хроніки згадують  не одного разу причому хроніки ці ніяк між собою не пов’язані. Так, оголошувалася  «небесна кіннота» в Єрусалимі  при  сирійському царі Антіоху IV Єпіфані (171-63 рр. до н.е.), а також при римських імператорах Нероні (I століття н.е.) і Юстиніані Великому (527-565 рр. н.е.).

Цікава деталь: усі ці явища супроводило знамення — «лампадка в небі», «коло посеред неба». Вам це не нагадує сучасні явища в небі:  вогняні «кулі», «диски», «тарілки», словом все те, що сьогодні ми називаємо абревіатурою «НЛО»?

У свою чергу, в Іпатьєвському літописі XII століття говориться:  «Було знамення за річкою Дніпро,  недалеко від  Києва: летів в небі ніби круг вогняний і змінював напрям.., а було це вдень». В.Велінбахов наводить  подробиці  цього  інциденту: «В 1144 році було знамення від Дніпра в Київ­ську волость. Воно  летіло по небу до землі  як вогняний  круг і залишило за собою слід  у вигляді великого змія».

(Далі буде)

Ярослав Сочка
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com