УКРАЇНЦІ СВЯТКУЮТЬ РІЗДВО

У Різдвяних свят є особливий зміст, який вкладали у нього прадавні українці, що сповідували язичництво. Цей глибинний зміст дійшов до нашого часу в обрядових дійствах, пов’язаних з Різдвом Всесвіту. Святкування відбувалося на межі грудня-січня на честь вшанування Прадерева Всесвіту, яке у світоглядних уявленнях наших пращурів ототожнювалося з образом Молочного (Чумацького) шляху. Головним святковим атрибутом була і залишається прикрашена вогниками та яскравими кульками ялинка, що символізує небесні зорі. Ялинка — прадерево, образ якого зберігся під назвою «гільце».

Обов’язковим атрибутом Різдва Всесвіту був Дідух — сніп жита або пшениці. Астральним уособленням Дідуха є Місяць. Праслов’янська назва Дідуха майже ідентична із праіранською — Дадвах (Бог-творець). Вважалося, що з появою перших зірок сузір’я Перуна у богині Лади народжувалося немовля, місячне божество  Василля    бог зимового сонцестояння. Святкуючи день народження сина Лади — Коляди, українці вірили у відродження творчих сил природи, що втілювалося в Дідуху — необмолочених колосках, готових дати нове життя — хліб, коровай, як символ продовження роду.

 Святкування розпочиналося  12 грудня (за старим стилем) або 25 грудня (за новим стилем). Господарі щодня мали відкладати по одному поліну дров, аби до Щедрого вечора зібрати дванадцять одиниць. Ними затопляли піч на Свят  вечір. У переддень Свят-вечора ніхто не вживав їжі доти, доки не сходила Зірка (Венера). Це символізувало, що Сонце вступило у головне сузір’я — Перуна (Стрільця). Коли Сонце проходило центральні зірки сузір’я, урочисто святкувалося народження Місяця (Молодика, Коляди, Василля), під час якого після появи на небосхилі зірки Вістунки, прадавні українці розпочинали святкувати Щедрий вечір. Господинею на покуті ставився сніп — Дідух і залишався там до Меланки — вечора з 13 по 14 січня (за новим стилем). Незмінними атрибутами свята були пшеничні стебла і сіно, хліб, кутя, мед, узвар, 12 пісних страв.

 Святкувати починали у родинному колі від того, що перед вечерею господар запалював лампаду й свічі, читав у голос замовляння і окурював святково-прибрану (побілену і прикрашену рушниками хату) пахучими травами. На покритому вишитою скатертиною столі ставилися дванадцять страв, які підносила господарю господиня. У правому кутку столу ставився узвар, подавався пісний борщ, пироги з гречкою та грибами, пісні вареники, велика рибина. Все це накривали зверху скатертиною і родина вирушала на обхід обійстя (хлів, город, сад). Худобі давали по жмені зерна, а у садку виконувався обряд розбудження плодових дерев. Так, господар замахувався на дерево сокирою, погрожуючи зрубати його, якщо не вродить улітку. Постукуючи по дереву він промовляв: «Не будеш родити, то мушу зрубати!» Це дійство несло алегоричний смисл: сокира символізувала блискавку (атрибут  Перуна), а плодове дерево виступало в цьому обряді як символ Прадерева Всесвіту, яке мусить родити, аби не припинялося життя.

 Після такого «обходу» родина поверталася до світлиці, де розпочинала святкову вечерю. Розташування за столом теж мало свої традиції: біля куті сідав старший чоловік, поряд з ним — другий по старшинству, з іншого боку — старша із жінок, і далі — по старшинству в родині. Трапезу починав батько, потім мати, старший брат і т. д. Потім, стоячи, ділили рибу. При цьому батько примовляв: «Не гнівіться на Дніпро, щоб не гнівився Дніпро на вас!» (або називав іншу річку). Далі господар звертався до всіх членів родини:

 «Сідайте, діти, щоб сідали рої, щастя і все добре в нашій стороні».

 Присутні знову сідали за святковий стіл, пили узвар, тричі куштували кутю, пригощалися книшами. Після вечері батько читав подячливу молитву:

 «Дукуємо Всевишній Зорі, Дані і Коляді, Всесвіту і Василлю, всьому посполу!”

 Цього вечора діти відвідували близьких родичів, хрещених батьків, приносили їм вечерю: калач, кутю з медом та книші з маком.

 Зі святами Різдва Всесвіту тісно пов’язані колядки та щедрівки. Це аграрно-магічні співи, що супроводжували святковий ритуальний обхід дворів поселян так званою «дружиною» колядників. Ці співи позначені жанровою своєрідністю, піднесеною емоційністю, урочистістю й здоровим гумором. Молодь, яку очолював «береза» — ватажок разом з троїстими музиками та бутафорською зірко —  заходили до кожного двору, колядували й віншували. Одночасно відбувалися  й ігрища — «Коза», «Плуг», «Зірка». Щедрівки співали під вікнами односельчан дівчата і дітлахи. Основним змістом колядок було прославляння господаря та його родини, побажання достатку «в хаті, у полі, у коморі і на дворі». Діти здебільшого традиційно виспівували:

“Коляд-коляд, колядниця,
добра з медом паляниця.
А без меду не така, дайте,
дядьку п’ятака.
А п’ятак не такий, дайте,
дядьку, золотий!».
Дорослі починали колядувати, звертаючись до хазяїна і хазяйки:
“Чи вдома, вдома
пан-господар дому?
Щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров’я!
Чи вдома, вдома
та й господиня?
Щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров’я!
Чи вдома, вдома
й уся родина?
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!”
У різних регіонах України побутують диференційовані щедрівки. Наприклад: щедрівка дитяча «Бігла теличка», яка носить жартівливий характер:
“Бігла теличка
До березничка,
Та у дядьків двір.
Дай, дядьку, пиріг!
Як не даси пирога,
Візьму вола за рога
Та виведу на моріг
Та викручу правий ріг.
Сюди ріг,туди ріг,
Дай, дядьку, пиріг!”
Щедрівку на хлопця «Ой у полі край дороги» співають у дворі, де мешкає парубок, називаючи його власне ім’я:
“Ой, у полі край дороги,
Щедрий вечір, святий вечір!
Іван ходить, коня водить.
Щедрий вечір, святий вечір!
Коня водить, сіно косить.
Щедрий вечір, святий вечір!
Прийшов до нього батько його,
Щедрий вечір, святий вечір!
Коси сіно, мій синочку,
Щедрий вечір, святий вечір!
Буде тобі три дороги,
Щедрий вечір, святий вечір!
Одна дорога до батенька,
Щедрий вечір, святий вечір!
Друга дорога до матінки,
Щедрий вечір, святий вечір!
Третя дорога до милої,
Щедрий вечір, святий вечір!
До батенька по шапочку,
Щедрий вечір, святий вечір!
До матінки по сорочку,
Щедрий вечір, святий вечір!
До милої по хусточку!”
Щедрівка на дівчину «Качалася грудка снігу» співається у дворі, де мешкає дівчина, притому називається її  власне ім’я:
«Качалася грудка снігу,
Щедрий вечір, святий вечір!
А в тій грудці гречна панна,
Щедрий вечір, святий вечір!
Гречна пана, Панна Лариса.
Щедрий вечір, святий вечір!
Держить ключі в правій руці.
Щедрий вечір, святий вечір!
А ви ключі не бряжчите,
Щедрий вечір, святий вечір!
Мого браття не будіте,
Щедрий вечір, святий вечір!
Моє браття полювало,
Щедрий вечір, святий вечір!
Пізно спати полягало.
Щедрий вечір, святий вечір!”
В Україні побутують щедрівки й на дівчину, що на виданні. Наприклад, «Ой, сосно-сосно, не шуми тосно”:
«Ой, сосно-сосно, не шуми
тосно,
Ой, дай Боже!
Ой, як же мені та й не шуміти,
Ой, дай Боже!
Ой, на вершечку сам сокіл
сидить,
Ой, дай Боже!
Сам сокіл сидить, далеко
видить.
Ой, дай Боже!
Ой, видить-видить
на синє море.
Ой, дай Боже!
На синім морі корабель пливе,
Ой, дай Боже!
А в тому кораблі —
панна Лариса.
Ой, дай Боже!
Що вона діє — платтячко шиє.
Ой, дай Боже!
Ой, як діжду доньку віддавати,
Ой, дай Боже!
Місяць та Зоря будуть світити,
Щедрий вечір!Добрий вечір!”
 

 Відгомін далеких чумацьких часів носить щедрівка «Ой, за горою, за кам’яною”:

 

“Ой, за горою, за кам’яною,
Щедрий вечір, ой,
добрий вечір!
Там збиралося три товариши,
Щедрий вечір, ой,
добрий вечір!
Перший товариш —
це ясне Сонце,
Щедрий вечір, ой,
добрий вечір!
Другий товариш —
це ясний Місяць,
Щедрий вечір, ой,
добрий вечір!
Третій товариш — це
дрібний дощик,
Щедрий вечір, ой,
добрий вечір!
А Сонце каже: як я ізійду,
Возрадуються старенькі 
і діти маленькі,
Щедрий вечір,  ой,
добрий вечір!
 А Місяць каже: як я ізійду,
Возрадуються воли у возі,
Воли у возі, чумак в дорозі,
Щедрий вечір,ой,
добрий вечір!
А дощик каже: як я ізійду,
Три рази в маю,
Возрадується жито-пшениця,
Жито-пшениця —
всяка пашниця,
Щедрий вечір, ой,
добрий вечір!”
 

 Всі ці обрядові дійства, колядки та щедрівки повинні забезпечити добробут родини у новому році. Сьогодні ж  колядники виспівують:

“Добрий вечір тобі, пане
господарю!
Радуйся, ой, радуйся, земле,
Рік Новий народився!
Застеляйте столи та
все килимами.
Кладіть паляниці з ярої
пшениці!
Хай святкує з нами вся
наша родина!
Вся наша родина — славна
Україна!
Радуйся, ой, радуйся, земле,
 Рік Новий народився!”
 

Клара СОКОЛОВСЬКА,
кандидат історичних наук, професор кафедри українознавства, МАУП

 

 

Розмаїття традицій

 

Зустріч Нового року в різних країнах пов’язана із традиціями, що збереглися з найдавніших часів. Ще в древніх народів зародилося повір’я — як новий рік зустрінеш, так його і проведеш.

Донині в різних країнах прибігають до різних хитрощів, аби «заманити» вдачу, статок і благополуччя.

Так, в Англії за стародавнім звичаєм, коли годинники починають бити північ, відчиняють задні двері будинку, щоб випустити старий рік, а з останнім ударом відкривають передні двері, впускаючи новий рік.

В Австрії вважається, що в новорічну ніч, щоб бути щасливим, потрібно з’їсти шматок свинячої голови або свинячого рила.

В Угорщині в першу секунду Нового року починають свистіти в дитячі сопілочки, ріжки, свистульки. Вважається, що саме вони відганяють від помешкання злих духів і призивають радість, благополуччя. Готуючись до свята, угорці не забувають про магічну силу новорічних блюд: квасоля та горох зберігають силу духу й тіла, яблука — красу й любов, горіхи здатні захистити від лиха, часник — від хвороб, а мед — підсолодити життя.

У Німеччині люди різного віку, як тільки годинники починають відбивати північ, піднімаються на стільці, столи, крісла й з останнім ударом дружно, з радісними вітаннями «встрибують» у Новий рік. А в селах збереглася середньовічна традиція церемонії bleiglessen: перебуває свинцева куля, що «містить таємниці майбутнього». Куля плавиться до кипіння й переливається в склянку по краплі. Свинець застигає знову. Фігура, яка вийшла, розповість про те, що чекає наступного року.

У Румунії незаміжні жінки зазвичай підходять до колодязя, запалюють свічу й дивляться вниз. Зображення полум’я намалює в темних глибинах води особа її майбутнього чоловіка. Ті, хто не ризикує бродити вночі по вулицях, беруть галузь базиліки та розміщують її під подушкою: сон покаже нареченого.

У Греції Новий рік — це день святого Василя, що прославився надзвичайною добротою. Діти залишають свої черевики біля каміна, у надії, що святий заповнить їхніми подарунками.

В Італії прийнято із квартир у саму останню хвилину старого року викидати розбитий посуд, старий одяг і навіть меблі. Слідом за ними летять хлопавки, конфетті, бенгальські вогні. Вважається, що якщо в новорічну ніч викинути стару річ, то в наступаючому році купиш нову. А всі діти чекають чарівницю Бефану, яка прилітає вночі на мітлі й через коминкову трубу проникає в будинок. Вона наповнює подарунками дитячі черевички, спеціально підвішені до каміна.

В Іспанії існує традиція в новорічну ніч їсти виноград. Під бій годинника потрібно встигнути з’їсти 12 виноградних ягід, по однієї за кожний із дванадцяти прийдешніх місяців.

У Шотландії Новий рік зустрічають своєрідним смолоскиповим ходом: підпалюють бочки з дьогтем і котять їх по вулицях. Таким чином, шотландці «спалюють» старий рік і висвітлюють дорогу новому. Від того, хто першим увійде в будинок ранком нового року, залежить благополуччя хазяїв. Вважається, що щастя принесе темноволосий чоловік, що прийшов з подарунком.

У Скандинавії в перші секунди Нового року прийнято хрюкати під столом, щоб відігнати від родини погань, хвороби й невдачі.

У Древньому Китаї в Новий рік оголошувався єдиний у році свято злиденних, коли кожної міг увійти в будинок і взяти те, чого потребує, а якщо відмовиш — сусіди із презирством відвернуться. У сучасному Китаєві Новий рік — це свято ліхтарів. Він відзначається на п’ятнадцятий день Нового року по місячному календарі. У новорічну ніч запалюють на вулицях і площах незліченна безліч маленьких ліхтариків, вірячи, що іскри від них проженуть злих парфумів.

Самий же Новий рік наступає в січні-лютому, тому асоціюється він із завершенням зими й початком весни. Багато століть жителі Китаю, проводжаючи світлом ліхтарів холод і негоду, зустрічають пробудження природи. Ліхтарям надають різну форму, прикрашають яскравими малюнками, вигадливими орнаментами. Китайці особливо люблять ставити на вулицях ліхтарі у вигляді 12 тварин, що символізують щороку з 12-літнього циклу місячного календаря.

У В’єтнамі Новий рік по місячно-сонячному календарі називається Тет. Це сімейне свято, під час якого забуваються всі сварки, прощаються образи. Свої помешкання в’єтнамці прикрашають мініатюрними мандариновими деревами із крихітними плодами. У кожному в’єтнамському будинку є вівтар предків, і віддати данина їхньої пам’яті — важлива частина новорічного торжества. Відзначають у В’єтнамі Новий рік й 1 січня, називається він «святом молодих».

У Монголії із приходом першого дня Нового року в країні починається воістину всенародна гулянка. Офіційний Новий рік у країні — 1 січня, а Новий рік по місячно-сонячному календарі називається «Цагаан сар». За традицією в каTа н родині проводжають старий рік, проводи називаються «битуун». У цей момент не можна сваритися, сперечатися, лаятися й обманювати, це вважається великим гріхом.

Новий рік у Японії — одне із найпопулярніших свят. Японські діти зустрічають Новий рік у новому одязі, вважаючи, що це принесе удачу й здоров’я. У новорічну ніч діти кладуть під подушку малюнок із зображенням своєї мрії, тоді бажання повинне здійснитися. У квіткових композиціях очолює сосна, що символізує довголіття й витривалість. А ранком, коли Новий рік уже вступає у свої права, японці виходять зустрічати схід сонця, з першими променями вони поздоровляють один одного й вручають подарунки. На фасадах будинків вивішуються оберемки соломи, щоб захистити будинок від злих духів. А найголовніше для японців, це розсміятися в першу секунду Нового року — тоді щастя буде супроводжувати їх весь рік.

Головний новорічний аксесуар — граблі (кумаде), за допомогою яких у новому році японці зможуть загрібати щастя. Щоб піддобрити Божество року, яке приносить удачу в родину, японці споруджують перед будинком кадомацу — невеликі ворота із трьох бамбукових паличок, до яких прив’язують соснові гілки. Також у Японії рівно опівночі починає дзвонити дзвін, що відбиває 108 ударів. За давнім повір’ям, кожен дзенькіт «убиває» один з людських пороків. Їх, як вважають японці, усього 6 — жадібність, злість, дурість, легкодумство, нерішучість, заздрість, але в кожного є 18 відтінків.

В Індії цілих вісім дат, які відзначаються як Новий рік, тому що в країні перетинається безліч культур. В один з таких днів — Гуді Падва — необхідно з’їсти листи дерева ним-їм, які на смак дуже гіркі й неприємні. Але по старому повір’ю, вони оберігають людину від хвороб і лих і забезпечують, як не дивно, солодке життя.

В Алжирі, у Бахрейні, у Йорданії, у Лівані, у Марокко, в Омані, у Пакистані, у Судані, у Сирії й у Танзанії зустрічають Мухаррам — перший місяць року мусульманського місячного календаря. За кілька тижнів до цієї дати мусульмани кладуть на блюдо з водою зерна пшениці або ячменя, щоб вони проросли. На початок нового року з’являються паростки, які символізують початок нового життя.