Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ХОРВАТІЯ: ЄВРОПА ЗІ СЛОВ’ЯНСЬКОЮ ДУШЕЮ

Днями кореспондент «Персоналку Плюс» побував в Хорватії і виніс з цієї перлини над Адріатикою цілий букет вражень, якими хоче поділитися з читачами.

Власне кажучи, Хорватська історія чимось нагадує українську. Читати її без брому неможливо, а подекуди і він не допоможе. Наприкінці 6 — на початку 7 ст. слов’янські племена, частково понищені гуннами, вирушили з рідного Прикарпаття у далекий шлях до Адріатики. Блукання завершилися на побережжі невідомого теплого моря, де тоді ще проживали рештки автохтонного населення, яке упродовж попередніх століть нещадно нищилося і романізувалося могутнім Римом. Але Рим ослаб і варвари окуповували рештки імперії. Хорвати принесли з собою не лише досконалі хліборобські знаряддя, а й особливий устрій життя, заснований на супільній рівності і колективному прийнятті рішень. Великі родини хліборобів мали авторитет у общині, князі тут не були абсолютними повелителями душ і тіл підлеглих і, у випадку неефективного керівництва, могли позбутися не лише посади, але й життя. Така разюча відмін­ність від класового західного суспільства доби короля франків Карла Великого довго не давала можливості стати хорватам «своїми» серед нових сусідів. Спираючись на розвинену колективну сві­домість і монолітність, південні слов’яни поступово відтіснили місцевих мешканців з плодородних земель, а згодом заволоділи і побережжям Адріатики. Далі настав гіркий період хорватської історії. Економічно розвинутіші і військово потужніші сусіди — франки, угорці, венеціанці, італійці, австрійці, німці, турки — намагалися нав’язати свою волю свободолюбивим хорватам. Боротьба йшла у всіх сферах: якщо хорватів упокорювали військово, то вони шукали автономії в релігії, мистецтві, дбали про мову, зберігали оригінальні культурні традиції. Чого варте лише середньовічне протистояння двох абеток: слов’ян­ської глаголиці і нав’язаної західноєвропейськими традиціями латиниці. Досі в старовинних храмах можна знайти написи глаголицею. Хорватські вчені дбайливо зберігають па­м’ять про старовинне письмо і оберігають всі написи глаголицею. Колись в Україні також писали глаголицею, що підтверджує історичну спорідненість двох наших народів. Перемогла, зрештою, латиниця, а замість традиційного пів­денно-слов’янського пантеону богів постав католицизм, що прискорило перехід хорватів до феодальних стосунків.

Як Україну, Хорватію потрясали потужні селянські повстання з аналогічними гаслами рівних з багатіями прав на землю. Вони жорстоко придушувалися.

Католизація і романізація згодом принесли свої плоди. Місцеві князі отримали майже абсолютну владу над громадою. Зосередивши у своїх руках  великі бюджетні кошти, вони не витрачали їх на бездумні розваги, а будували кам’яні фортеці, зводили у новому для слов’ян романському стилі міста. Централізація влади посилила незалежницькі настрої і у самої феодальної верхівки. З часом, ідея власної держави опанувала і низи, і верхи.

До речі, нова батьківщина південних слов’ян ніколи не була безлюдною. Ще древня людина милувалася тут заходом сонця, полювала, ловила рибу. Зокрема, на півострові Істрія колись жили автохтони, які аби не підкорятися римлянам билися, а коли програвали, убивали свої родини і себе. Римська цивілізація, звичайно, поширилася цими краями і залишила після себе потужний пласт архітектурних пам’яток, які досі тішать око найвибагливішого туриста. На території Істринського півострова, зокрема в Пулі, розташовано одна з найбільш вцілилих гладіаторських арен Римської імперії, а в Далмації і нині можна милуватися довершеними формами колись розкішного палацу римського імператора Діоклетіана.

Наш екскурсовод зауважила, що у Хорватії можна сміливо говорити літературною українською (якщо не володієш хорватською), тільки говорити треба повільно і на близькі обом співбесідникам теми. Хорвати краще розуміють українську, аніж російську. І до українців ставляться більш приязно. Може, через схо­жість історичних доль?

Хорватія така ж різна, як і Україна. На півночі суворі хорватські хлопці нагадають вам про чесноти і рішучість справжнього хорватського націоналіста, а мешканець приморської Істрії, яка століттями зазнавала романського впливу з боку Італії, видасться туристу досить космополітичним і толерантним до устрою власної країни. В містах Пула, Ровінь проживає багато італійців, є  італійські школи, назви на шоссе подано двома мовами. Взагалі про дороги у Хорватії — особлива мова. Відразу після братовбивчої сербсько-хорватської війни  1991-1995 рр. Хорватія взяла у великих європейських банків мільяр­дні кредити і вклала їх в будівництво доріг і тонелей, які зв’зали західно- і північно­євро­пейські країни з Адріатичним побережжям.

Саме цими автобанами на відпочинок у цю теплу приморську країну вирушили сотні тисяч туристів з Угорщини, Чехії, Австрії, Німеччини, Голандії. Вони їдуть сюди на власних авто з катерами, велосипедами, квадроциклами... Винахід американців — будиночки на колесах — взагалі повальне захоплення європейців. Цей стабільний масовий потік туристів середніх статків дає можливість Хорватії щороку поповнювати власний бюджет. Десь половина доходів цієї країни йде від пляжного туризму. Влада дбає про екологічну чистоту побережжя і навіть ліквідовує екологічно небезпечні виробництва, що колись розташовувалися поблизу великих портів. Бо ті можуть відлякувати (!) туристів. Зокрема нещодавно було прибрано з побережжя неподалік Рієки великий коксо-хімічний комбінат. Причина  — зменшення популяції культової адріатичної риби —  тунця. Нині популяція тунця збільшилася і її смачне філе можна відвідати у будь-якому ресторані. Взагалі Хорватія (особливо її пляжна перлина — Істрія) нагадують наш Крим. Тут все робиться так, аби турист отримав якомога більше задоволення від відпочинку. Нічого зайвого в готельній архітектурі ще доби СФРЮ не помітив. Але всюди чисто, акуратно. Дбайливо підтримують бодай найменші залишки античної доби. Тут багато недорогих готелей, прибережних ресторанів з помірними цінами. В око впадає ідеальна чистота побережжя, чого у нас вочевидь немає. Це пояснюється тим, що про чистоту дбає не лише місцева влада, а й населення, яке напряму зацікавлене в туристичній привабливості регіону. Правило «якщо хочете чистоти, не смітіть» тут швидко розповсюджується навіть на численних пострадянських туристів.Там, де дбають про природу і чистоту, і гілочку лячно зламати. Не через штраф, якого скоріше і не буде, а просто через громадський осуд оточуючих.

З туризму на узбережжі Хорватії живуть цілі родини. Зокрема в Медуліні, що розташований на самому березі Адріатичного моря, повсюдно здаються кімнати, гаражі, вілли. Кімната з гарячим душем, стоянкою для вашого авто — від 35 євро за добу. Можна торгуватися... Криза вдарила і по туризму. Навіть багатші за інших німці і австрійці суворо економлять, і численні ресторани, піцерії стоять напівпорожні. Про нашого туриста і говорити годі. З нашими статками — пряма дорога до дешевого супермаркету, де ціни дуже схожі на українські. Тільки середня зарплата у хорватів дещо вища за середню по Україні — понад 5000 кунів, що на наші гроші складає десь 6000 грн. Сказати, що хорвати живуть багато — не можна. Багато маленьких простих осель в історичних містах Адріатичного побережжя. Тут подекуди навіть заборонено робити євроремонти фасадів! Мають бути автентичні стіни, вікна, портали, двері. Адже це те, що приваблює туристів. Можна тільки уявити на щоб перетворилися б такі місця як Пореч, Ровінь, Пула якби їх Бог розташував у поймі Дніпра... Як «трущоби» вони були б давно знесені нашими скоробагатьками, а на їх місці виросли б маєтки з шестиметровими дувалами, вівчарками і приватною охороною. Злі дядьки в уніформі бігали б побережжям і шугали і без того полохливих туристів, як це уже робиться на величезних ділянках побережжя Дніпра і його водосховищ, дедалі частіше і на узбережжі Криму. У Хорватії нічого подібного я не спостерігав, ніяких страхітливих огорож. Навпаки компактні красиві, стилізовані під старовину вілли органічно вписуються у природу Адріатики. Нікому і на думку не спаде будувати гігантські палаци в стилі барокко і городити скелі від туристів. Якщо огорожі є, то вони зроблені так, що можна вільно оглянути подвір’я, квітники, сад. Люди не ховають результатів своєї праці, а демонструють задля задоволення туристів.  Побережжя Адріатики усюди відкрито для туристів. Ви можете заїхати у будь-яке місце і безкоштовно скупатися. Заплатите лише за стоянку автомобіля. Для любителів відпочивати у будиночках на колесах тут взагалі рай — під такий вид відпочинку тут створено цілу мережу специфічних стоянок. Коло них розташувалися ресторанчики, кафе, піцерії (відчувається вплив сусідньої Італії). При цьому не спостерігав ніякої нав’язливості у сервісі, гучної музики а-ля «блатной шансон», примітивних «шашлично-пивних завєдєній». Впадає у вічі висока культура обслуговування туристів. Ніяких п’яних компаній, нічного реготу, бійок, розбірок. Ніхто не буде смикати вас за рукав з пропозиціями щось купити. Правило «клієнт завжди правий» — тут аксіома. Кілька разів бачив полі­цейських у біло­сніжній формі, які розрулювали невеликі затори. Здається їх тут у рази менше, ніж в Україні. Але при цьому громадський порядок на пляжах  — зразковий. Можна залишити речі увечері, а вранці їх знайти на тому самому місці. І це при тому, що пляжні зони готелів середньої руки у Хорватії не огороджуються.

Хорвати люблять сім’ями відпочивати на Адріатиці, але ви марно шукатимете гори сміття у кущах і численні сліди від вогнищ. Хочеш посмажити сосиски — бери з собою барбекю!

Мешканці цих країв дбайливо ставляться до земельних ресурсів, адже плодородної землі — обмаль. Її споконвічно відвойовують у каміння, масиви якого залягають уже на глибині метра. На поділених на квадрати полях височіють мури з каміння, яке віками селяни вибирають із землі. На таких полях в Істрії ростуть оливкові дерева та виноград. Попри те, що родючої землі тут мало, продукти в їдальнях, ресторанах, магазинах завжди свіжі і відмінної якості. Екологічно чиста їжа, безпека харчування — своєрідний культ у Хорватії. Про це наголошував наш хорватський гід. Тут не скуштуєш сосисок, які розтануть на сонці, або переповнених нітратами кавунів чи винограду, про молоко з порошку тут ніхто не чув і не повірив, що таке можливе. В Україні такого суворого контролю за якістю продуктів немає. Напередодні Євро-2012 нам треба б підняти на якісний рівень не лише інфраструктуру, але перевірити всі заклади харчування. Бо ганьби не оберемося...

У Хорватії є чудові природні заповідники, куди варто проїхати. Перш за все це Плитвицькі озера. Каскад з 16 синіх озер з водоспадами вражає уяву. Косяки неляканого головня тамують  подих українських риболовів. Єдине засмучує: величезний потік туристів. Невже таку красу можна так комерціалізувати! Коли ви їдете до заповідника через район Ліка, обабіч дороги можна побачити наслідки кровопролитної сербсько-хорватської війни 1991-1995 рр. Наш хорватський гід наголошувала про великі людські втрати Хорватії у цій війні і про серйозну нинішню демографічну кризу маленького чотиримільйонного народу. Побиті кулями, снардами і осколками будинки, кіптява на стінах. Це все ще є... В ці будинки вже ніколи не повернуться люди. Багато сербів під час війни залишили ці райони. Хорвати, з якими довелося розмовляти вважають, що Україні дуже пощастило у 1991 р., коли розпадався СРСР. Це для них дивно, що тоді у нас не було серйозних воєн між Росією  та іншими колишніми республіками. На жаль, Сербія тоді не змирилася з незалежністю Хорватії і вторглася на хорватські землі. В результаті домінуюча республіка Югославії — Сербія — і чужі землі не зібрала, і втратила частину своїх...

Хорвати не люблять говорити на панслов’янські теми. Ця ідея тут давно скомпрометована, бо використовувалася у великодержавних сербських інтересах. Ну зовсім як у нас з російськими потугами на виключне право збирати слов’янські (тобто українські) землі. Побачене в колишніх районах бойових дій застерігає від ілюзій: тихі, мирні, етнічно споріднені народи можуть стати ворогами без усіляких моральних кодексів. 

Берегти мир ціною компромісів, але принципово стояти за свою незалеж­ність, культуру, мову, релігію... Як цього досягти? В Хорватії, особливо на узбережжі Адріатики, можна зустріти автівки з номерами всіх країн Європи, немає лише сербських. Рани легко завдаються і важко загоюються...

Хорвати відстояли свою незалежність, і нове покоління вже не тримає в серці ненависті до сербського народу, який постраждав від тих воєн 1990-х не менше.

Подивившись на те, як бережуть мову і традиції хорвати, дивним було сприймати мовну політику наших туроператорів. Зокрема це стосується компанії  «Вікторія тур». Інформація, документація, супровід,  фільми, послуги гіда — абсолютно все — російською мовою. Якось ніяково стає, коли весь час чуєш «дами і гаспада». Це при тому, що група складалася на дві третини з україномовних українців. Панове оператори, було справді соромно за таку брутальну русифікацію! Не дивно, що деякі хорвати щиро вважають Україну і Росію одним і тим самим. Українським туроператорам варто б було не йти на повідку у примітивних осіб, що не бажають знати і спілкуватися українською, а, навпаки, виховувати туристів на кращих зразках української мови. Під час оформлення турів, варто б було цікавитися думкою туриста про мову інформаційного забезпечення подорожі. Дивним виглядає і те, що наші ліцензовані гіди в Хорватії теж всуціль російськомовні. Невже попит на україномовних гідів відсутній, чи нас туроператори просто за дурнів мають?

Отож не дивуйтеся, коли,  почувши мову вашого чергового екскурсовода, якийсь базарний торговець вигукне адресоване саме вам «Росія — ето харашо!». А ви щось там пробелькочете і підете далі... Чи ми звикли вже до принижень?

Але годі про сумне. Не справа хорватів турбуватися про нашу ідентичність, у них своїх проблем вистачає.

Сонячна Хорватія, як і всі країни Європи, переживає непрості економічні часи. Безробіття сягає тут 10 відсотків, страхова медицина досить дорога і дорожчає надалі, юридичні послуги на порядок вищі за наші, молодь, як і у нас, мріє про роботу за кордоном, населення економно витрачає гроші. Проте народ живе надією, дорожить хоч невеликим, але стабільним заробітком, вірить, що зі вступом в ЄС, який намічений десь на 2014 р., стан економіки покращиться. Побажаємо хорватам успіхів! Вони заслуговують на це.

Фото і текст
Андрія ГУСЄВА

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com