Країні потрібні кризові менеджери!

На українському інформаційному полі — без змін! Соціальна чорнуха, політична порнуха і кримінальне живодерство. Часто-густо в суміші другого з третім на тлі першого. Наші писюки та їхні хазяї, хоч кілок на голові теши, переконані, що українці — то нація суцільних мазохістів, яка виявляє потяг до продовження виду тільки тоді, коли під вікнами лунає похоронний марш над труною сусіда. Та що вже казати, коли саме слово «мажор» в українських ЗМІ вживається виключно в описі злочинів або ДТП за участю нашої політичної еліти та елітових діточок. Відтак — аби знайти щось справді світле, позитивне, одне слово — в мажорному тоні, доводиться добряче порозгрібати… ну, ви знаєте, що саме порозгрібати.

Для неупередженого, себто об’єктивного читача світлим промінчиком надії стала інформація, яку заштовхали на самий маргінес щоденних новин. Про що йдеться? А про те, що в липні цього року, нагадаємо — кризового року, як стверджують ті ж самі політики і їхні ЗМІ, ПОПИТ на кваліфікованих працівників вперше перевищив ПРОПОЗИЦІЇ.

А тепер — детальніше. Фахівцям відомо, що під кутом пошуку роботи літо, а особливо липень — то традиційно «мертвий сезон». Усі кадрові пертурбації, особливо пов’язані з новими проектами, керівництво серйозних структур започатковує восени. А роботу над новими проектами, відповідно, з нового року. У нашому випадку, як стверджують справжні експерти, йдеться про дві надзвичайно важливі для України речі. Перша: стагнація, пов’язана з відомими кризовими явищами в Україні, завершилась. Друге: найдалекоглядніші фір­ми і підприємства розпочали роботу над новими інвестиційними проектами не пізньої осені, а вже зараз.

Цікавим у цьому плані є аналіз переліку конче необхідних спеціалістів. Як це не дивно, але серед них — банківські працівники, котрих донедавна звільняли в масовому порядку. Тобто — хоча банки поки що скаржаться, мовляв, клята криза все забрала, але… виявляється — не все! Інакше — навіщо тобі нові працівники? Напевне ж не для «корпоративів».

До речі, про «корпоративи». Особливим попитом на ринку праці користуються сьогодні «кризові менеджери». Це люди, котрі обґрунтовано, а головне — відверто пояснюють своєму хазяїну приблизно таке: обійдеться циганське весілля без марципанів, а наш банк без офісу площею в півгектара на Хрещатику. Достатньо буде орендованої двокімнатної квартири в Броварах, надійного Інтернету і мобільного зв’язку. В такому службовому інтер’єрі пояснення клієнтам: «Ми відмовляємо собі в усьому, аби лиш виконати свої зобов’язання перед вами», спрацює набагато ефективніше, ніж рік тому розкішні апартаменти з навороченою оргтехнікою.

І ще одна позитивна інформація. Позитивна для загалу. Зірки та зірочки шоу-бізнесу зі сльозами в голосі скаржаться, що золота пора «двадцяти корпоративів на місяць» накрилась. І, здається, безповоротно. І це добре. Бо гуляли, вибачайте, не на свої, а на наші з вами. Ще — підказав би хтось своїм шефам, що на іномарках вартістю в мільйон і більше гривень випадає лише в Генпрокуратуру на явку з повинною їздити…

На жаль, зафіксована нами позитивна тенденція не стосується світу україн­ської політики. Тут і надалі люди живуть за середньовічним принципом «після нас — хоч потоп!». Не те що ні в чому себе не обмежують, навпаки, щиро обурюються, коли їм натякають, що слуги народу не повинні жити краще самого народу, а особливо — шикувати за його рахунок. Це ще раз підтверджує не нами сформульовану істину: найстрашніша криза не та, що у виробництві чи банківській сфері, а та, що в голові. Конкретній. З прізвищем, іменем та по-батькові та депутатським значком на лацкані костюму вартістю у півсотні місячних пенсій рядових пенсіонерів-виборців.

Таке наше українське горе!

В.Н.