Т-84У: гарний «кінь» для козака

Сьогодні наша бойова машина вважається класичною, і багато військових фахівців називають Т-84 найкращим середнім танком світу. Могутній танк продовжує традицію, почату знаменитим «тридцать четвертим», створеним у Харкові.

Танкобудування в Україні бере свій початок зі створення 1927 року «Спеціального конструкторського бюро машинобудування — ХКБМ» при Харківському паровозобудівному заводі, який нині називається заводом імені В.Малишева. Спочатку завод випускав Т-24, потім — у 1931 — 1939 роках танки серії БТ, від БТ-2 до БТ-7М. 1939 року відбувся справжній прорив у світовому танкобудуванні — було створено «класичний» середній танк Т-34 з дизельним двигуном. Він став найпопулярнішим. Військові історики всього світу визнали створений на Україні Т-34 найкращим танком світу під час Другої світової війни. У західних країнах його називають шедевром конструкторської думки.

На початку війни Т-34 перевершив усі танки Німеччини. Його броню не могла пробити жодна німецька протитанкова гармата. Танк був настільки вдалим, що німецькі генерали зажадали скопіювати його. Проте промисловість Німеччини і скорених країн не могла скопіювати Т-34, оскільки не мала спеціальних сплавів і технології їх зварювання, яку розробленої в Україні академіком Патоном. До того ж конструктори не мали можливості гармонійно звести в єдине ціле вузли і агрегати, що випускалися різними фірмами Німеччини — не було тієї прогресивної системи стандартів, яку створили в нашій країні перед війною.

Танкобудівники України залишалися лідерами у світовому танкобудуванні. 1979 року ХКБМ було присвоєно ім’я О.Морозова, одного з творців легендарного «тридцать четвертого» . Танк Т-84, який з’явився на світовому ринку 1995 року, вважається найдосконалішим танком сучасності. Це досконаліший варіант танків Т-80У та Т-80УД.

Т-80У вперше потрапив на очі західних фахівців 1989 року й отримав код НАТО М1989, що означає «Середній танк 1989 року». Але правильніше було б назвати його М1986, оскільки варіант Т-80УД випускали у 1986 — 1992 роках. Український Т-80УД у той час мав дизельний двигун 6ТД потужністю 1 000 к.с. На російський варіант цього ж танка встановлювали газотурбінний двигун.

Роботи зі створення танка не припинялися, виник Т-84 з дизельним двигуном 6ТД-2, здатним розвивати потужність 1 200 к.с. Одну тонну ваги танка рухають близько 27 к.с. Це дуже гарний показник, оскільки в американського «Абрамса» з газотурбінним двигуном одну тонну ваги рухають 21,6 к.с., тому він менш рухливий і водночас озброєний слабшою гарматою калібру 120 мм. Український Т-84 озброєний гарматою КБА-3 калібру 125 мм з автоматом заряджання на 28 пострілів. Гармата також українська. Всього на борту Т-84 є 45 снарядів. Система управління вогнем з лазерним далекоміром дає змогу влучати на відстань до 5 000 м вдень. Танкова гармата здатна вражати цілі на відстані 2 500 м. Вона стабілізована в горизонтальній і вертикальній площинах, може стріляти бронебійними опереними снарядами з дуже високою швидкістю польоту, осколковими, кумулятивними і протитанковими керованими реактивними снарядами (ПТКРС). Система наведення ПТКРС лазерна напівавтоматична, захищена від засобів радіопротидії.

Танк дуже добре захищений. На нього встановлюється система електрооптичної протидії «Штора-1», захисна система «Арена», двигун має систему термічного екранування. Танк здатний в лічені секунди поставити димову завісу і стати невидимим для супротивника. Для цього з кожного боку башти є по шість гранатометів. Само собою зрозуміло, що танк має систему протиатомного захисту. Екіпаж перебуває в комфортних умовах завдяки системі кондиціонування повітря. На Т-84 встановлено систему пожежогасіння, що спрацьовує автоматично. Дуже важливо, що вона може спрацьовувати чотири рази, а не один, як на танках західних країн.

На додаток до гладкоствольної гармати на Т-84 встановлено два кулемети. Важкий кулемет калібру 12,7 мм має боєзапас 450 патронів, а кулемет калібру 7,62 мм — 1 250 патронів.

За підрахунками зарубіжних військових фахівців, система «Штора-1» знижує вірогідність поразки Т-84 вп’ятеро, навіть при застосуванні проти нього найдосконаліших протитанкових засобів світу, зокрема з лазерними головками самонаведения. До ганебного списку «слабаків» західні військові внесли такі свої системи боротьби з танками, як TOW, HOT, «Драгун», «Мілан», «Пекельний вогонь», «Мейврік», «Копперхід». Треба зазначити, що всі ці західні системи мають дуже високі тактико-технічні дані.

Могутні засоби нападу і захисту танка нічого не були б варті, якби він був «сліпим і глухим». Екіпажі українського Т-84, схоже, бачать і чують далі і краще за всіх танкістів світу. У будь-якому разі системи українського танка навряд чи поступаються найкращим зарубіжним зразкам. На Заході вважають, що вночі система управління вогнем дає змогу навідникові бачити цілі на відстані до 1 200 м. Тепловізор розширює цю межу до 3 000 м.

Дуже важливо, що все розмаїття систем захисту і нападу розміщене в танку середнього класу з бойовою вагою не більш як 48 тонн. Це не «пушинка», але виглядає дуже виграшно порівно з американським «Абрамсом», вагою 67,5 тонни, який розцінюється як наймогутніший важкий танк сучасності. Щоб розмістити додаткові захисні системи, вагу новітнього варіанта М1А2 збільшено до 69,54 тонн. Водночас гармата «Абрамса» слабша за гармату українського Т-84, і «Абрамс» взагалі не має такої ефективної системи захисту, як «Арена». Американці готові купувати її для установки на «Абрамси», попри подальше збільшення ваги. Схоже, «Арена» обхідними шляхами вже давно потрапила «за призначенням» і була випробувана на якому-небудь полігоні. Маючи в розпорядженні всі так звані високі технології, американці не змогли забезпечити свій найкращий танк системами, що дають змогу екіпажу з трьох чоловік управляти ним. На «Абрамсі» ризикують життями чотирьох людей. На українському танку — троє, при цьому автомат заряджання гармати значною мірою служить прикриттям для навідника.

За українськими джерелами, максимальна швидкість Т-84 становить 60 км/год по шосе і до 45 км/год — по сухому грунті. У західних джерелах називають ще вищі показники.

Під час руху по шосе танк має дальність ходу 540 км. По сухому грунті він може пройти з тим самим запасом пального — 1 300 л — до 400 км. Т-84 здатний долати вертикальні перешкоди заввишки до 1 м, канави і рови завширшки 2,85 м. Він може долати підйом під кутом 32 градуси і рухатися схилами з бічним нахилом до 25 градусів. Без підготовки танк долає водні перешкоди глибиною до 1,8 м. Із спеціальним устаткуванням, «шноркелем», Т-84 перетворюється на амфібію, здатну рухатися по дну водоймищ завглибшки до 5 м. На танк можна встановити додаткові конструкції — бульдозерну лопату, протимінні траки.

Можливості української броньованої фортеці ще не вичерпані. Наприклад, танкову гармату можна пристосувати для обстрілу зенітними ракетами літаків та вертольотів супротивника. За бажання на Т-84 встановлюється нова, дуже могутня гармата калібру 140 мм. Експериментальну танкову гармату збільшеної потужності розробило київське конструкторське бюро, назвали її «Багіра». Цікаво, що її можна встановлювати і на танки Т-64, Т-72, Т-80УД, тобто старіші, ніж Т-84. Довжина ствола у «Багіри» — 7 м. «Звір» викидає зі свого ствола підкаліберний снаряд вагою 9 кг із швидкістю 1870 м/сек (куля вилітає із ствола гвинтівки з швидкістю до 900 м/сек). Фахівці кажуть, що енергії такого снаряда достатньо, щоб розвалити корпус танка з будь-якою бронею.

Німецькі конструктори займалися створенням подібної гармати калібру 140 мм, навіть встановлювали її на дослідний «Леопард». Гармата на озброєння «Леопардів» не пішла, оскільки і без того велика вага німецького танка значно збільшилася, а швидко наводити башту на ціль стало неможливо. Американці тим більше не можуть встановити на «Абрамс» подібну гармату, бо вага танка і без того майже 70 тонн і він мав би шанс повторити долю німецького «Мишеняти», надважкого, неповороткого і непотрібного велетня.

У запасі в українських танкобудівників є ще одна експериментальна гармата — «Витязь» калібру 125 мм з довжиною ствола 6 м. Вона вистрілює підкаліберний снаряд вагою 7 кг з майже неймовірною швидкістю — 2 030 м/сек. Снаряд цієї надгармати пробиває наскрізь броньову плиту завтовшки 380 мм, встановлену під кутом 60 градусів. За такого кута нахилу можна було б чекати рикошету снаряда, але його енергія настільки велика, що він без проблем прошиває броньову плиту.

Немає нічого дивного в тому, що Т-84 хотіли б мати на озброєнні армії багатьох країн. У вересні 1999 року Туреччина оголосила про своє бажання придбати першу партію з 250 новітніх танків для модернізації своїх бронетанкових сил і попросила інші країни дати свої пропозиції. Тоді турецька армія мала амбітну програму озброєння — 1 000 танків вартістю до 8 мільярдів доларів. За умовами конкурсу танк-переможець мав бути найкращим танком сучасності і його повинні випускати на турецьких заводах, з правом продажу танків або ліцензії на їх виробництво третім країнам.

8 млрд дол. — сума дуже значна. Вмить надійшли пропозиції. У конкурсанти потрапили найкращі танки сучасності — найсильніший варіант М1А2 «Абрамса», німецький «Леопард-2 А5», французький «Леклерк», італійський «Аріет» і український Т-84. Рішення тоді не було ухвалено, що і не дивно — «хто не має вибору, той не має мук», особливо, коли грошей мало. Український Т-84, як і російський вертоліт «Чорна акула» в ще одному турецькому тендері, став каменем спотикання. Так, Т-84 найкращий танк світу. Але є ще і політичні аспекти, а також союзницькі зобов’язання.

Надати перевагу американському «Абрамсу» важко, зазвичай він здатний діяти під прикриттям могутнього авіаційного кулака, та й самі американці побоюються гармат танків Т-72 ще радянського виробництва, яких багато в будь-якому регіоні. Німецький «Леопард-2» — танк дуже сильний, але «в справі» не бував і коштує неймовірно дорого. Італійський танк взагалі не задовольняє умов конкурсу. Французький «Леклерк», хоч і створений приблизно за тими ж принципами, що і наш Т-84, однак не дотягує до нього. Цілком можливо, що Туреччина вчинить за прикладом Пакистану і надасть перевагу українському танку.

У такому разі наш могутній красень стане «Ятаганом». Щоб у турків не було проблем з постачанням боєприпасів, цей варіант отримає гармату натівського калібру 120 мм, замість нашої з більшим калібром 125 мм. Сусідів запевнили, що наші танкобудівники виконають усі вимоги, щоб «Ятаган» гармонійно вписався в танковий кулак НАТО. Турки хотіли б отримати і деякі прилади західних фірм. Нема заперечень, а воля замовника — закон!