Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Словенія: всеєвропейський арбітр

Маленька балканська країна головуватиме в ЄС у першій половині 2008 року

Словенія, одна з 15 країн колишнього соціалістичного блоку і 10, що увійшли в ЄС у 2004 — 2007 р., сьогодні економічно найуспішніша держава, великою мірою завдяки тому, що ще із середини 1980-х її економіка стала інтенсивно адаптуватися до рівня ведучих країн світу. Наголосимо, що Словенія поки що єдина на Балканах і серед країн колишньої Югославії, яка ще до вступу до цього «елітного клубу» успішно виконала зобов’язання ЄС (зараз Хорватія — «територіальна сусідка» Словенії — готується стати членом Євросоюзу в 2009 році). Крім того, Словенія — перша серед країн Центральної Європи і держав Балтії виконала «економічні і грошові нормативи» Євросоюзу. Так, зокрема, із січня 2008 року улюблену словенцями валюту «толар» замінено «сильним євро».

Столиця — Любляна.

Рік прийняття прапора — 1995.

Населення — більш як 2 млн.

Площа — 20 300 м2.

Офіційна мова — словенська.

Віруючі — християни (католики).

Середній дохід на 1 особу — $10 000 у рік.

Поточний рік для Словенії стане роком підвищення її міжнародного іміджу: з 1 січня 2008 року ця маленька країна на Балканах прийняла на майбутні півроку функції держави — голови Євросоюзу. До речі, це дуже почесна і відповідальна місія. Достатньо сказати, що їй у визначений термін доведеться «розрулювати» непросту ситуацію, яка створилася в ЄС після нератифікації Голландією і Францією конституції Євросоюзу в 2005 році. Отож Словенія повинна докласти неабияких зусиль, щоб вийти з цієї непростої ситуації і забезпечити процес затвердження 27 країнами ЄС оновленої конституції Співтовариства. Любляні доведеться виявити дипломатичне мистецтво, щоб досягти головної мети — зробити більш тісним політичне співробітництво держав ЄС.

Прем’єр-міністр країни Янез Янша висловлює впевненість у спроможності забезпечити належне функціонування ЄС. За його словами, Словенія продовжить традиції успішного рішення питань організації, як це було в період німецького і португальського головування. Передбачається, що штат словенського представництва при керівних органах Євросоюзу буду збільшено удвічі (до 170 співробітників), а витратити на забезпечення гідного виконання цього нелегкого обов’язку становитимуть близько 60 млн євро.

Де тепер центр еврозони?

Невелике французьке містечко Монрейон у департаменті Ньєвр на початку 2008 року втратило статус географічного центру зони євро. Точніше, це місце було в гаю — 1,5 км від містечка, — але на його адміністративній території. З 2001 року невеликий і раніше невідомий населений пункт Монрейон, де проживають всього 310 чоловік, став привабливим для туристів із країн ЄС. Тут охоче зупинялися, обідали, масово відвідували атракціони, розкуповували сувеніри й при цьому обов’язково куштували особливий хліб місцевої пекарні під назвою «євро». Звичайно, це сприятливо позначилося на місцевій казні. «Втрата» принадливого в Європі статусу пов’язана з тим, що в перший день 2008 року Словенія стала 13-ою країною, що перейшла на єдину європейську валюту, відповідно змінилася географічна конфігурація цієї зони.

 Поки що новий географічний центр єврозони фахівці не вираховули. Однак місцева влада сподівається, що, з огляду на невеликі розміри Словенії, він не занадто далеко переміститься від Монрейона і виявиться в одному з інших містечок того ж французького департаменту. Мер містечка вже пообіцяв улаштувати пишну церемонію передачі повноважень «новому єврощасливцю».

Можна окремо

Зазначимо, що більшість новачків, прийнятих у ЄС у 2004 році, намагалися перейти до 2007 року на євро, однак з різних причин не впоралися із цим завданням, і Європейська Комісія на іспиті з євровалюти їх «завалила». Тільки Словенія, Кіпр і Мальта виконали усі вимоги, що дають змогу увійти в єврозону в 2008 році.

2009 року «двері євро» можуть теоретично відкритися для Словаччини, а іншим доведеться почекати довше. Нагадаємо: у момент вступу в ЄС у 2004 році всі 10 новачків заявили про пріоритетність переходу на євро в найближчому майбутньому. Ближче усіх до заповітної мети підійшла сьогодні Литва, але на останньому етапі, вже в травні 2006 року, не пройшла, оскільки її річні темпи інфляції на 0,06 % перевищили норму. «Тільки критерії, і нічого крім критеріїв», — пояснив Х.Альмунія, член ЄК, відповідальний за фінансові питання Співтовариства. Тому для Вільнюса не зробили винятку.

Серед країн-претендентів на входження в зону євро з економічної точки зору найгірші справи в Угорщині, де бюджетний дефіцит сягає 10% ВВП (при «єесівській нормі» 3%). Зараз угорський уряд здійснює програму оздоровлення державних фінансів, а про запровадження євро тут думають не раніше 2013 року.

У Польщі євро може «прописатися», можливо, не раніше 2011 — 2012 рр.

Що ж до Чехії, то вона не тільки не відповідає критеріям переходу на євро за розмірами дефіциту держбюджету, а й виявляє політичну обережність. Частина її керівництва, насамперед президент Вацлав Клаус, належать до відвертих євроскептиків.

Словенське диво

У складі СФРЮ Словенія виділялася виробництвом продукції на експорт. Це вироби зі сталі, кришталю, а також фармацевтичні препарати, устаткування для хлібопекарської промисловості, аеродромне устаткування, електропобутові прилади, інструменти, телефонні апарати, ізоляційні матеріали тощо. Крім того, через словенські торговельні компанії та порти проходила більшість експорту колишньої Югославії. І на сьогодні словенська економіка функціонує насамперед як економіка експортна, а от словенські торговельні компанії мають великий міжнародний досвід і гарну репутацію в Європі.

Загалом українська економіка аналогічна словенській, але з тією різницею, що словенці своєчасно спромоглися перебудуватися, не маючи на це значних природних і фінансових ресурсів, і зуміли налагодити випуск сучасної продукції, тоді як Україна наразі на закордонних ринках залишається представленою в основному як продавець металів, продукції хіміндустрії та інших товарів, що характеризують виробництво «індустріального століття».

На сьогодні експортними є практично усі провідні галузі словенської економіки. На європейському споживчому ринку широко відомі електротехнічна продукція, ліки, гірськолижне спорядження, меблі. В автомобільній промисловості словенські підприємства співпрацюють з відомими в усім світі виробниками автомобілів, такими як «Опель», «БМВ», «Рено», «Ситроен», «Фольксваген». Словенська промислова продукція характеризується гарною якістю, конкурентною вартістю і дизайном на рівні світового.

Попри те, що в сільському господарстві зайнято всього 4% населення, країна цілком забезпечує себе продукцією сільського господарства, ще й є експортером продовольства. Основні сільськогосподарські культурами — картопля, кукурудза, пшениця, гречка, хміль, яблука, виноград.

Країна славиться також своїми винами, фруктовими соками, м?ясними делікатесами, сиром, борошняними виробами, овочевою продукцією.

Словенія — це і центр міжнародного туризму. Туризм дає лише близько 3% національного доходу, однак він має дуже важливе значення для країни. Різноманітний ландшафт, краса природи, добре збережене навколишнє середовище приваблюють тисячі людей. Щорічно Словенію відвідує близбко 2 млн туристів. Мабуть, єдиною сферою, на якій членство країни в ЄС відбилося сприятливо, є туризм. Він перетворився у незалежній Словенії на бізнес-індустрію, яка приносить значні прибутки його власникам.

Нагадаємо, що інфраструктура туризму в Словенії почала створюватися ще в XIX ст., і такі курорти, як Чатешке топлице, Рогашка Слатина, Моравці, Блед, Піклуванні і Доленьскі топлице ще до Першої світової війни здобули європейську популярність. В останні десятиліття бурхливо розвивається гірськолижний спорт. Щорічно світова гірськолижна еліта збирається в Краньській Горе, а у Планіце проводяться міжнародні змагання зі стрибків із трампліна (там один з найбільших у світі трамплінів, з якого спортсмени можуть «пролетіти» іноді на 200 м). У словенських Альпах створено національний парк Триглав, де зберігається недоторкана унікальна природа гірського ландшафту. На Адріатичному узбережжі розташовано місто-курорт Порторож, неподалік якого простягаються знамениті карстові печери, найбільша з них — Постоїнська.

Нині Словенія перетворилася на ідеальне місце для проведення різних міжнародних симпозіумів, семінарів і наукових зустрічей. Для цього в містах Порторож, Блед, Раденци, Рогашка Слатина, Любляна, Марибор, Брдо в Краня, а також у багатьох невеликих туристичних і курортних містечках створено спеціальні конгрес-центри, де можна поєднати роботу з відпочинком. Але, звичайно, найбільше Словенія приваблює своєю культурною і природною розмаїтістю. На цій невеликій — менше, ніж острів Сицілія — території зливаються в гармонійне ціле альпійський, середземноморський і рівнинний (паннонський) ландшафти, кожний — зі своїм кліматом, зі своїм способом життя і господарювання, звичаями і традиціями населення, поетичною спадщиною й образотворчим мистецтвом.

Словенський досвід вчить: готуватися до членства в ЄС треба завчасно

У порядку реалізації плану входження в ЄС Словенія, ретельно вибудувавши баланс плюсів і мінусів завершення цього процесу, робила все можливе, щоб максимально знизити неминучі ризики для національної економіки. Одержання статусу повноправного члена Євросоюзу дало Словенії не тільки безсумнівні вигоди. Адже членство в ЄС, крім того, що несе в собі незаперечні переваги, зв’язані з приєднанням до європейської економічної інфраструктури, одночасно й накладає на «євроновичків» непрості зобов’язання щодо реструктуризації національних економік і усунення диспропорцій у розвитку, адаптації законодавства, необхідності погоджувати експортно-імпортну політику і знаходити засоби на внески в загальноєвропейську скарбницю. При цьому «країни-неофіти» споконвічно були поставлені в нерівні умови з «старшими братами» по ЄС (зокрема і з найбіднішими з них) за масштабами одержання фінансової допомоги. Неприємними для нових членів ЄС були обмеження, встановлені Євросоюзом у торговельно-економічних відносинах з державами, що не є учасниками ЄС (зокрема з країнами СНД), з якими тепер новачки зобов’язані рахуватися. І уряду, і бізнесу Словенії доведеться зважати на європейські зовнішньоторговельні правила (квоти, норми тощо), які раніше її не стосувалися.

Протягом кількох останніх років словенський уряд із завзятістю, гідною поваги, активно домагався від інститутів Євросоюзу встановлення максимально сприятливих умов входження країни в ЄС. У підсумку Словенії вдалося домогтися суттєвого прогресу у встановленні розміру обов’язкових відрахувань в європейську скарбницю, що зняло важкий тягар з фінансової системи країни. Передбачаючи зміни, найбільш прогресивні компанії Словенії завчасно переглянули свої стратегії розвитку, структурно перебудувалися, що після вступу у ЄС дало змогу швидко в поточному режимі оптимізувати бізнес-схеми. Наприклад, відповіддю жорсткій конкуренції на європейському ринку фармацевтичної продукції компанії «Лек» стала реалізація стратегії на присутність на ринках країн СНД, а також США, на яких діє менше законодавчих обмежень, де більш проста, порівняно з європейською, система патентування лікарських препаратів. І стрімка динаміка зростання продажу на цих ринках дала можливість одержати засоби для адаптації до роботи в умовах ЄС. Щоправда, аби забезпечити надійний базис для такої стратегії, компанія кожні два роки, як мінімум, удвічі збільшує капіталовкладення в розвиток виробництва і щорічно на 11 — 12,5% бюджет науково-дослідних робіт, а також активно розвиває на перспективних, з її точки зору, ринках (за межами Євросоюзу) системи дистрибуції своєї продукції. Образно кажучи, «Лек» планомірно накопичував сили, а також активно освоював ринковий простір там, де вже сьогодні може ефективно протистояти лідерам європейського фармацевтичного ринку, зокрема Україні. Зміщення кордонів Євросоюзу на схід континенту спонукало до змін у системі логістики компанію «Гореньє». Раніше схема транспортування і підтримки оптимальних товарних запасів продукції цієї компанії на ринках східноєвропейських країн припускала формування й одночасне переміщення через кордон — з частотою, наприклад, раз в один-два місяці — великих товарних партій, а також необхідність мати за межами Словенії складські майданчики «ближнього підскіку» (хоча на першому плані були завдання здешевлення перевезень і спрощення митних процедур). Тепер, зі зникненням митних кордонів, ця схема вже є надто громіздкою і недостатньо ефективною. Тому «Гореньє» проінвестувала будівництво величезного автоматизованого складу в м. Веленьє (місце дислокації материнської структури компанії і місцезнаходження основного виробництва), з якого оперативно здійснюватимуться прямі постачання замовлених товарів у більшість куточків Східної Європи.

Говорячи про «загальноєвропейське майбутнє» Словенії і пов’язані із цим можливі зміни у співробітництві з країнами, що виявляться за межами розширеного ЄС, керівники словенських компаній намагаються демонструвати стриманий оптимізм. Мовляв, як співпрацювали, так і будемо співпрацювати. Проте буває, що й проскочать у цих розмовах нотки ретельно приховуваного занепокоєння. Вступивши в Євросоюз, Словенія фактично передала цій наднаціональній структурі частину свого суверенітету, а отже, всі торговельні обмеження (зокрема квоти і санкції), прийняті в ЄС, стали обов’язковими і для неї. Щоб частково убезпечити себе від ризиків роботи на ринках країн СНД, словенські компанії завчасного створили на території України українсько-словенські СП. Так, наприклад, вчинила компанія «Іскрател», що є співзасновником акціонерного товариства закритого типу «Моніс», чиї виробничі потужності зосереджені в Харкові. «Іскрател» відома як один з найбільших постачальників в Україну комутаційного устаткування для вітчизняних комунікаційних компаній (насамперед для Укртелекому). Розміщення виробництва цього устаткування в нашій країні на базі ЗАТ «Моніс» значно спростило реалізацію інтересів словенської компанії на українському ринку.

Процес входження будь-якої країни в ЄС, зокрема і Словенії, — це змушене відкриття внутрішнього ринку для іноземних товарів, а це потребувало від словенських компаній серйозних і навіть хворобливих змін у ціновій політиці (показовим був справжній бій словенських виробників текстилю з турецькими виробниками дешевшої аналогічної продукції).

 Обопільна зацікавленість у співпраці

В останні роки масштаби і динаміка розвитку торговельно-економічної співпраці Словенії й України одночасно дають словенським компаніям і привід для оптимізму, і відчуття невдоволення. Словенські бізнесмени вказують на незручності, які виникали у сфері налагодження ділових контактів між двома країнами.

 Значну підтримку у виході на ринки інших держав надає ТПП Словенії, до якоі входить більш 64 000 підприємств (членство в ній і надання достовірної інформації про себе є обов’язковою умовою для всіх словенських суб’єктів підприємницької діяльності). Це дає змогу ТПП успішно представляти словенський бізнес у всіх куточках світу, презентувати його можливості і знаходити за кордоном компанії, зацікавлені у співпраці. Загалом закордонний досвід функціонування ТПП доводить, що членство в цій інституції виступає каталізатором розвитку бізнесу. На жаль, в Україні, де справа членства в ТПП підприємницьких структур є справою добровільною, одержати об’єктивну інформацію про компанії досить важко. До того ж нестабільність українського законодавства в підсумку створює серйозні перешкоди для налагодження співпраці з потенційними закордонними партнерами. Таким чином, серед величезних нереалізованих можливостей є і проекти з участю словенських компаній.

 На думку аналітиків, в українсько-словенської співпраці все-таки є гарні перспективи, адже ці дві країни мають близькі історичні корені, що беруть початок ще з Х століття. Словенці — це, за твердженням істориків, ільменські слов’яни (словени), що жили колись під Новгородом, біля озера Ільмень, що в Х — ХІІ ст. ст. був під контролем Київської Русі. Частина з них зважилася ще в VІ — VІІ ст. н.е. перебратися ближче до моря — до Адріатики. І там виявилися території, незайняті південними слов’янами. Тому словенці запевняють, що за менталітетом, характером, працездатністю дуже близькі до сучасних українців, які мають безпосередній стосунок до історичної спадщини Київської Русі.

Коментар Посла Словенії в Україні Приможа Шеліго

Словенія підтримує реформи в Україні і її шлях до більш тісної співпраці з ЄС. Головним пріоритетом головування Словенії в ЄС є ратифікація Лісабонської угоди. Словенія має намір велику увагу приділяти проблемам енергетики, протидії зміні клімату і сприянню міжкультурного діалогу. Вона продовжить переговори з Хорватією і Туреччиною стосовно їхнього вступу до Євросоюзу. Словенія підтримуватиме запровадження європейських стандартів у колишніх республіках Югославії, а також прикладе зусилля з вирішення косовського питання. Словенія має намір виступати за поглиблення відносин і з південними, і зі східними сусідами, зокрема з Україною.

Разом з Україною наша держава продовжить виконання Плану дій «Україна — ЄС». Після вступу України в СОТ будуть розпочаті переговори зі створення зони вільної торгівлі. Словенія готова докласти максимум зусиль для успішного проведення саміту Black Sea Synergy, що пройде в Києві в лютому 2008 року. На саміті будуть присутні представники країн ЄС і Чорноморського регіону.

Історична довідка

Народи, які після розвалу Австро-угорської монархії (жителі Хорватії, Словенії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Далмації, Воєводіни) в 1918 році об’єдналися із сербами і чорногорцями, що вже мали державність, утворили єдине Королівство сербів, хорватів і словенців, яке згодом перетворилося на Югославію (з 1963 року — СФРЮ). У 90-ті рр. ХХ ст. вони пересварилися між собою аж до виникнення збройного протистояння. У СФРЮ визнавали три офіційні мови — сербохорватську, словенську і македонську, сповідували православ’я, католицизм і мусульманство. Югославія вважалася найбагатшою серед країн соцтабору. Але щось не склалося в цій державі — через помилки в економіці, національній політиці, через релігійну нетерпимість. Було багато й інших зовнішньополітичних факторів, що сприяли руйнації цієї держави. Кажуть, у Балкан (гірська місцина, що є домінуючою на територіях усіх вище перерахованих країн) є якийсь фатум, містична карма вічного бурління і неспокою.

Сергій ЛЕБЕДЬКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com