Глобальний антисемітизм

Чому єврейський народ, здавалося б, нещасний, ображений, позбавлений батьківщини, не викликає співчуття корінного населення тих країн, які він обрав місцем свого проживання? Адже протягом всієї історії його виганяли майже з усіх європейських країн — з Німеччини та Франції, Португалії і Іспанії, Англії та Вельсу, Росії і Литви. Історики ось уже кілька століть намагаються відповісти на це запитання, оскільки тільки так можна зрозуміти феномен антисемітизму. А антисемітизм у світі був, є і буде. Це факт.

Печальний факт, який не додає людству плюсів.

Як пояснюють причини антисемітизму самі євреї? Ось декілька відповідей, що з’явилися у різний час і в різних джерелах інформації:

«Він (єврейський народ. — Прим. авт.) був вимушений жити серед диких народів, які відчували до нього сліпу, жорстоку і безпричинну ненависть, і терпіти від них нелюдські муки». («Жіноче питання і шлюбне право за Талмудом». — Київ, 1892)

«Внутрішня причина всіх гонінь на євреїв полягає у неосвіченості, поєднаній з жорстокістю. Антисеміти — представники озлобленого, напівосвіченого простолюду... Вороги євреїв, щоб приховати свою заздрість, сіють ненависть до них...» (Л.Зукрайний. «Чого хочуть антисеміти?». — Одеса, 1906).

«Антисемітизм — це батіг у руці Всевишнього, батіг, яким Господь наказує нас за наші гріхи...» (Іцхак Зільцберг. «Полум’я не спалить тебе». — М., 1991).

І таке інше. Можна навести ще велику кількість висловлювань і з далекого минулого, і з сучасності. І лише зрідка євреї вважають, що якась частка провини за антисемітизм лежить і на них самих.

Винятком може слугувати думка С.Лур’є:

«Насправді причину антисемітизму слід шукати в самих євреях... Виходячи хоча б з того, що повсюди, де тільки вони з’являються, спалахує антисемітизм...Антисемітизм виник не як наслідок якихось тимчасових або випадкових причин, а внаслідок тих чи інших ознак єврейського народу. Тому необхідно відкинути пояснення антисемітизму випадковими економічними, релігійними чи то політичними кон’юнктурами. (С.Лур’є. «Антисемітизм у давньому світі». — М., 1929).

На першу з трьох цитат про природу антисемітизму чудово відповів шанований у всьому цивілізованому світі (окрім, мабуть, Ізраїлю) великий російський письменник Ф.Достоєвський:

 «Ненависть, та ще забобони — ось у чому звинувачують євреї корінне населення. Але вже якщо заговорили про забобони, то, як ви гадаєте: у єврея менше забобонів до росіянина, аніж у росіянина до єврея?» (Ф.Досто­єв­ський. «Щоденник письменника за 1877 рік»).

В Ізраїлі Достоєвського не люблять. Так само до нього ставляться і російські євреї. «Для євреїв Достоєвський — передусім антисеміт, а вже потім письменник», — зазначив головний редактор «Єврейської газети» Танкред Голенпольский («Єврейська газета», N 3-90, листопад 1990 р.).

Коріння глобального антисемітизму, вважається, потрібно шукати у тих релігійних догмах, яких дотримується «народ коліна Ізраїлієвого».

Багато християнських священиків (зокрема православні) приділяли немало часу вивченню Талмуду, намагаючись зрозуміти причину, м’яко кажучи, ворожого ставлення євреїв до християн. Серед російських дослідників цього багатотомного зібрання релігійно-правових норм юдаїзму особливе місце посідає єпископ Саратовський і Царицинський Олексій Дородніцин, ректор Казанської Духовної академії, який 1913 року опублікував результати свого дослідження у «Додатках до церковних відомостей» (СПб, 1913, N44) під заголовком «Мораль Талмуду».

Дослідницьку лінію єпископа Дородніцина продовжили вже в наш час письменники В. Большаков («За законом історичної кари». — АО «Астра сім», М., 1998 р.) та Г.Литвин («На руїнах третього рейху або маятник війни». — вид-во «Вперед», М., 1998 р.).

Мойсей дав своєму народові чудові заповіді, які мали визначати ставлення їх до ближнього. Але фарисеї, які були тлумачами Талмуду, інтерпретували їх так, що під ближніми потрібно було розуміти тільки єврея.

Талмуд ділить все людство на дві частини: євреїв та неєвреїв, останніх він називає гоями (goi, goim). Відповідно до Талмуду, тільки євреї пішли від Бога, решта людей — від диявола. «Євреї більш приємні Богу, аніж янголи, тож той, хто ображає їх — ображає велич Божу, а тому гой, який вдарить єврея, повинен померти».

«Наскільки люди вище тварин, настільки євреї вищі за всіх інших людей. Ці останні суть сімені тварини, отож якби не було євреїв, — на землі не було б ніякого благословення: ні сонячних променів, ні дощу, і люди не могли б існувати».

І рабини послідовно вбивали цю ідею про їхню особливість у голови простих євреїв:

«Один народ єврейський вартий вічного життя, а всі інші народи — мов ті віслюки» (рабин Абраванель); «Ви, юдеї, зовсім інші люди, але інші люди не суть люди, бо душі їхні походять від духу нечистого, тоді як душі юдеїв походять від духу Святого Бога» (рабин Менахем); «Одні євреї мають право називатися людьми, а гої, які походять від духу нечистого, повинні називатися свиньми» (рабин Жалкю).

На цій головній різниці між неєвреєм та євреєм, з яких лише останнього наділено людською гідністю, базується вся мораль Талмуду.

Талмуд також дає поради євреям і щодо тих засобів, за допомогою яких євреї могли б досягнути своєї головної мети — остаточного матеріального підпорядкування собі гоїв. Головні засоби — це лихварство та обман.

«Бог, — мовиться у Талмуді, — звелів брати відсотки з гоїв і давати їм гроші не інакше, як за відсотки, отож замість надавати їм допомогу, ми повинні їм шкодити, якщо це нам корисно; але стосовно євреїв ми не повинні так робити».

До речі, Карл Маркс у своїй статті «До єврейського питання» пояснив загальну нелюбов до євреїв саме їхньою жадібністю і корисливістю: «Яка світська основа єврейства? Матеріальні необхідності, користь. Який земний ідеал єврея? Гендлювання. Хто їхній земний бог? Гроші...»

Повіримо К.Марксу? Адже він і сам єврей, йому видніше.

Державними законами євреї, за правилами Талмуду, повинні користуватися так, щоб мати з них тільки користь для свого народу. Щодо цього Талмуд висловлюється досить чітко: «Якщо єврей має судитися з неєвреєм, — ви повинні сприяти тому, щоб тяжбу виграв ваш брат, і ви повинні сказати іноплеміннику: «Так бажає наш закон». Якщо закони країни сприяють євреям, то ви повинні також сприяти тому, щоб тяжбу виграв ваш брат, і повинні сказати іноплеміннику: «Того вимагає ваш закон». Але якщо не випаде ні того, ні іншого випадку, то потрібно іноплеменніка обплутати різними інтригами так, щоб єврей виграв справу.

Нинішні російські євреї виказують велику пошану стосовно рабина Маймоніда — «Сказано «не вбивай», але це означає — не вбивай єврея, сина Ізраїлевого, але гої — єретики, не суть сини Ізраїлеві».

Нарешті, у Талмуді є правило, яке, судячи з усього, колись послужило основою для звинувачення євреїв у ритуальних вбивствах: «Той, хто проливає кров гоя, приносить жертву Богу». (Jalkit Simeoni, ad Pentat. Fol. 245 col. 3. Midderach Bamidebar rabba, p. 21).

Ось чому антисемітські погляди існують у всьому світі. Вони самі проростають з родючого грунту стереотипів, що створювалися віками. Зі стереотипами боротися немає сенсу. Сучасні держави, звісно ж, намагаються знищити це явище, і такий його різновид, як «державний антисемітизм», нині практично ліквідовано. Але на побутовому рівні його не можна знищити. Ніде.