Прихований зміст «Талмуду»

Юдеям властива специфіка непрямого сприйняття сенсу сказаних та записаних слів. Так кожна літера з 22 юдейського алфавіту, починаючи з «алеф» та закінчуючи «тау», відповідає певному числу: «алеф»=1, «тау»=22. Але іноді використовують зворотний порядок лічби під час читання слів. Кожне слово таким чином має числову відповідність. І якщо число, яке становить суму буквенних значень одного слова, відповідає числу буквенних значень іншого слова, то такі слова вважаються однаковими за значенням. Через це слово не завжди виражає ідею. З погляду логіки слово Талмуду — брехня, бо його значення сховано у священній книзі юдеїв. Це знає кожен, хто вивчав проблему юдаїзму у світлі логіки, етнопсихології, соціології, релігієзнавства. Юдейська традиція невідповідності слів їхньому істинному значенню має глибоке історичне коріння. «Ще дві тисячі років тому майстер Кабали рабин Шимон бар Йохан сказав: «Дурень той, хто сприймає Біблію буквально» (Берг. «Сила Кабали»). Нічого не змінилося за дві тисячі років — Міжнародний центр вивчення Кабали досліджує Талмуд за стародавньою методикою.

Таким чином брехня — необхідна умова виживання юдеїв. У сучасній Україні існує щедро фінансована система єврейського виховання, яка є єдиною невід’ємною частиною міжнародного виховання єврейства у місцях їхнього розселення. Система єврейського виховання з навчання брехні санкціоновано та впроваджено на всій території СНД. У підручнику для 8 — 10 класів єврейських шкіл з викладанням російською мовою (вид-во «ШАМІР» Спілки релігійної єврейської інтелігенції з СРСР та Східної Європи, Єрусалим) проголошується об’єднання всіх євреїв на єдиному ідеологічному грунті, що методологічно впроваджується через систему освіти: «Багато хто думав про реалізовану можливість відтворити систему єврейського виховання. Передусім це були любавицькі хасиди, які дотримуючись настанов ребе, таємно поширювали вчення Тори… Звісно, саме вони вже в 1988 — 1989 роках почали створювати єврейські школи». З цього ж джерела нам відомо, що більшість єврейських шкіл на теренах колишнього СРСР фінансуються любавицькою організацією «Ор Авнер». Також у підручнику сказано, що координація методики викладання єврейських предметів, програм тощо здійснює і Міністерство освіти Ізраїлю, і Асоціація директорів єврейських шкіл СНД та Балтії, створеної Меморіальним фондом єврейської культури (Нью-Йорк).

Євреїв з дитинства вчать, що «текст Тори дуже складний та має багато натяків та прихованого змісту», що їм слід вправлятися у розшифровці. Тож вивчення Талмуду практично формує специфіку національної психології юдеїв. Позаяк постійно доводиться рахувати, шукати ключі до зашифрованої лукавої думки, людина зростає потайною, лукавою, з ворожим ставленням до світу та інших людей — неюдеїв.

Ще одна особливість вивчення Тори — використання коментарів до неї — перушу. Цих коментарів кілька: перуш Раши, Сіфтей хахамі (“Уста мудреців»), Рамбан, Ібн-Езра, Магарал та інші. Кожен перуш створювала якась певна людина, обов’язково рабі. Хто ж вони, ці рабі, яких називають мудрецями та які коментують Тору? Це кабалісти. Юдейська традиція дає канонічне визначення людини, яка може бути кабалістом. Заповітні таємниці Кабали відкриваються людині, яка заслужила довіру наставника своєю стійкістю духу та безвідмовністю. Кабаліст обов’язково повинен бути зрілою особистістю. Цю вимогу висловив рабі Елізар, який проявив себе догматичнішим та стійкішим за свого вчителя Йоханана, відмовившись відкрити таємницю Меркаві. «Я ще не посивів», — сказав він. Ось вам приклад беззаперечної покори. Але не вчителю, а вимогам юдейської традиції до віку кабаліста. І ось ці тверді у своїх переконаннях рабі, вірно дотримуючись юдейської традиції, по-різному коментують Тору, що закономірно для кожного коментатора та перекладача. Але якщо є письмове першоджерело, то навіщо його коментувати, адже читати вміють всі? «Іноді здається, що перуші суперечать одні одним. Хто ж з коментаторів має рацію? Традиція відповідає парадоксально: всі, бо і те, і те — слова Бога живого. Все, що зберегли єврейські мудреці, варте вивчення, зокрема суперечності — вони дають змогу поглянути на текст з різних боків» (підручник «Єврейська традиція» для 8 — 10 класів). Насправді коментарі — це повчання, настанови у практичній діяльності, що їх видають тверді у своїх переконаннях рабі для беззаперечного виконання їх єврейським народом, та які змінюються в різні історичні епохи або в різних духовних світах. Кожен коментар є засобом передачі ідеї про єврейське надзавдання та закріплення психологічних настанов євреїв на певному відтинку часу. Виголосити у часі єврейське надзавдання та психологічні настанови — це основний догмат юдейства та мета коментаторів Тори.

Про завдання ми знаємо і з Біблії, і з Євангелія — заволодіти нивами, які не обробляли, будинками, яких не будували, що можливо лише за умови підпорядкування собі всіх народів.

Історія знає приклади бридливого ставлення самих євреїв до талмудистів. Наведемо приклад, коли юдей відступає від догм у вивченні Талмуду: син рабина не виправдав довіри і видав таємниці, які встигли йому довірити ще у молодому віці, коли він «ще не посивів» й не виробив догматичного мислення, так звану «твердість переконань», яка насправді є зусиллями з формування юдейської расової психології «богообраних». Франк Яків (Янкель Лейбович), син рабина, заснував антиталмудичну секту франкістів у Польщі. Франкісти заявили, що євреї-талмудисти використовують християнську кров (до того часу уже випустили кров з язичників) і що у Талмуді пропагується вбивство християн. Рабини-талмудисти, попередньо наславши прокляття на правдивих родичів, постаралися негайно передати їх у руки інквізиції. Під час публічного диспуту в жовтні 1757 року в Кам’янці-Подільському талмудистів викрили. Єпископ Дембовський 14 жовтня 1757 року наказав оприлюднити результати диспуту, наслідком якого стало адекватне політичне рішення — повселюдно конфіскувати і спалити Талмуди. Помста була негайною — єпископ Дембовський, який прийняв рішення світового значення, місяць потому помер неприродною смертю. Негайно розпочалися переслідування антиталмудистів, попри поразку повторного диспуту талмудистів.

Після офіційного засудження Талмуду та проголошення його джерелом підтримки злочинної ідеології, ритуальні вбивства не припинилися. Наступні судові процеси за звинуваченням юдеїв у скоєнні ритуальних вбивств (Велізька, Житомирська, Холмська та інші справи) мали під собою реальне підгрунтя, позаяк криваві злочини циклічно повторювалися. Причому, якщо зробити пошук матеріалів про ритуальні вбивства, то глибина його буде складати кілька сотень років.

Такий пошук зробив В.Даль, автор «Толкового словаря живого великоруського языка», вчений-етнограф. Даль служив чиновником з особливих доручень міністерства внутрішніх справ у Петербурзі. Він здійснив велику дослідницьку роботу і 1844 році написав «Розыскание об убиении евреями христианских младенцев и употребление крови их». Даль фіксує за ІV — ХІХ ст. 134 згадок про скоєння євреями ритуальних вбивств.

1911 року відбувся судовий процес за справою Бейліса — вбивство у Києві хлопчика Андрія Ющинського. Було доведено, що дитину вбили за юдейським ритуалом. На захист єдиновірця було створено таємний «Комітет захисту Бейліса», який засвідчив високу організованість та фінансову силу єврейства. Основними фігурантами Комітету були:

— Л.Бродський, головуючий, мільйонер, голова Правління київської єврейської громади;

— С.Аронсон, київський рабин, з часом став головним рабином Тель-Авіва;

— М.Мазор, секретар комітету;

— Я.Махове, М.Вілен­ський, А.Марголін (помер 1956 році у віці 83 років) — адвокати, які займалися підкупами, залякуванням (40 тис. царських рублів пропонував А. Марголін у Харкові матері Андрія, щоб вона взяла вину на себе);

— М.Зайцев, хасид, власник заводу, де таємно будували синагогу, де і вбили Андрія. Син Йони Зайцева, хасида, засновника цегляного заводу та єврей­ської лікарні;

— Г.Биховський, лікар єврейського шпиталю на заводі М.Зайцева. Задіяний у схемі знищення свідка через отруєння стрих­ніном;

— О.Грузенберг, голов­ний захисник Бейліса, який здобув досвід під час захисту єврея Блондеса, звинуваченого у спробі вбивства дівчини-християнки задля ритуального вбивства. Масон, захищав Троцького, студента Дашевського, звинуваченого у спробі вбивства чорносотенця Крушевана. Член єврейського «політбюро», який координував Лютневу революцію.

На захист співплемінника комітет шельмував через пресу родичів вбитого юнака, стежив за учасниками процесу, знищував докази, підкупляв, вбивав та залякував і учасників процесу, і їхніх дітей, організовував брехливі свідчення, що стимулювало наглу відмову Бейліса.

Процес Бейліса був битвою між Правдою та збоченням думки і духу. Хто ж забезпечував істинне правосуддя на процесі?

Олексій Шмаков, присяжний повірений. У своєї промові на процесі дуже точно відобразив результати роботи таємного комітету: «В усі часи єврейство вміло якщо не споруджувати, то користуватися потужними військовими машинами. Нині є страшна, нездоланна зброя — типографський верстат. З цією зброєю боротися не можна, або ж тільки таким самим типографським вер­статом».

Пранайтіс Іустін Бонавентура, священик-католик, викладач давньоєврейської мови, магістр богослов’я. «Кабала — це систематизація того, що у Талмуді викладається мимохідь… відповідно до цього вчення, коли створювалися душі, божество перейшло до ізраїльських душ, але деякі іскри потрапили і не в ізраїльські, ці іскри чекають на визволення… Єврейство — ядро, а інші народи шкаралупа, і це ядро треба звільнити через принесення жертви, тобто вбивство не євреїв. Це має прискорити прихід Месії. Месія не прийде, доки ці іскри не визволять». На запитання прокурора О.Віппера, чи всі тексти Талмуду зрозумілі й чи їх можна трактувати відповідним чином, Пранайтіс відповів: «Кожен рабин може одне і те саме місце трактувати по-різному, кожне місце можна трактувати 49 разів».

Процес у справі А.Ющинського засвідчив, що світове єврейство може легально впливати на політику країн. Судова та правоохоронна системи спроможні об’єктивно розслідувати ці ритуальні вбивства, скоєні євреями. Єврейство ж, передбачивши появу цих судових процесів, взяло під свій контроль не лише адвокатуру, слідство, прокуратуру, експертизу, а й увесь державний апарат. Слово «націоналізм» у сіонізованій свідомості набуло негативного значення, було запроваджено довготермінову програму змішування народів, їх знищення.

70 років тема ритуальних вбивств, скоєних юдеями, була забороненою в СРСР. Перші декрети Радянської влади забезпечували євреям пільгові — порівняно з корінним населенням — умови, зокрема і щодо їхніх майнових прав. Саме тоді було деканонізовано великомучеників, яких визнано жертвами юдеїв. Закономірний розвал СРСР став підтвердженням поетапного зміцнення позицій світового єврейства. Захоплення влади відбувалося тихо — технологічним шляхом.

Володимир Жаботинський, лідер Нової сіоністської організації, вже 1911 року посмів публічно заявити у статті «Замість апології»: «Хто ми такі, щоб перед ними виправдовуватися, хто вони такі, щоб нас допитувати?.. Позаяк особа царственна, не підлягає відповідальності і не зобов’язана виправдовуватися. Раніше за них ми прийшли і пізніше всіх піде­мо. Ми такі як є, для себе гарні, іншими не будемо і бути не хочемо».

Сучасні доктрини юриспруденції розроблено, виходячи з принципів толерантності (основний символ масонів), свободи прав меншин та підлаштовані під юдейське владарювання. Німецький філософ Дюрінг зазначив: «Терпимість, що вимагається юдеями, зрештою є не чим іншим, як свободою для юдейської нетерпимості. Коли вони кажуть про терпимість, то, по суті, хочуть, щоб терпіли їх, попри їхню безсоромність». Талмуд уможливлює брехливі свідчення на суді (Талмуд, трактат «Баба Кама»). Рабе Аківа пояснює: «Ім’я Боже не опоганюється, якщо гої не знають, що єврей бреше». Пранайтіс підтверджує сказане: «Тал­муд дозволяє будь-які засоби: брехню, обман».

Олена Демочко

(Продовження у наступному номері).