Моссад: акції і методи таємної служби

Відхід колишнього офіцера Моссаду Віктора Островського з цієї організації зірвав вуаль таємничості з однієї з найтаємніших секретних служб світу та викрив її сумнівні й жорстокі методи. За правління Ехуда Барака в Ізраїлі відбулася публічна дискусія про право Моссаду застосовувати під час розслідувань фізичне насильство. Але в минулому Моссад вдавався до насильства без будь-яких обмежень, про що свідчать численні замахи, описані Островським. Він показує методи вербування і вишколу співробітників ізраїльської розвідки, а також пояснює багато обставин діяльності цієї секретної служби, зокрема знищення 1981 року іранського атомного реактора та операції, пов’язані із звільненням заручників, боротьбою проти терористів, з підтримкою євреїв усього світу.

Віктор Островський народився 1949 року в Канаді, молодість провів у Ізраїлі. У вісімнадцять років став наймолодшим офіцером ізраїльської армії. 1982 року був прийнятий на службу в Моссад, але через чотири роки навчання і розвідницької діяльності звільнений за сумнівних обставин. Відтоді жив у Канаді. Його співавтор Клер Гой, канадець, народився 1940 року. Один із найвідоміших канадських журналістів.

Наступного дня Ран С. читав лекцію про сайанім — важливий та унікальний елемент операцій Моссаду. Сайаніми, тобто добровільні «помічни-ки», — це завжди євреї, вони живуть за кордоном і не мають ізраїльського громадянства. Контакт з ними встановлюється через їхніх родичів у Ізраїлі, наприклад, ізраїльтянина, родич якого мешкає в Англії. Можуть попросити надіслати йому листа. У листі буде зазначено, що людина, яка його передала, представляє ор-ганізацію, головним завданням якої є захист і порятунок євреїв діаспори. Чи не може родич у Великій Британії по-сприяти їй?

У всьому світі тисячі сайанімів. Лише у Лондоні їх 2 000 активних і ще 5 000 у резервному списку. Вони виконують найрізноманітніші завдання. «Сайан з автомобілем» може здати в оренду Моссаду машину без жодних документів. «Сайан з квартирою» надасть житло, не викликаючи жодних підозр, «банківський сайан» може дістати гроші навіть опівночі, «лікар-сайан» вилікує стріляну рану, не сказавши ні слова поліції. Так створюється резерв людей, на яких завжди можна спертися в разі необхідності. Це люди, які роблять послуги і зберігають мовчанку з почуття лояльності, їм тільки компенсують їхні витрати, часто довірою сайанів користуються у своїх особистих інтересах катса — офіцери, провідні агенти Моссаду. Але проконтролювати це неможливо.

Проте можна завжди бути впевненим, що єврей або єврейка, навіть не готові до співробітництва, дізнавшись, що йдеться про Моссад, нікого не викажуть. Так створюється цілком безпечна система вербування, що охоплює мільйони євреїв за межами країни. Набагато легше оперувати людьми на місці, І сайани скрізь подають неоціненну практичну допомогу. До речі, їх ніколи не піддають ризику і не надають їм секретних даних.

Припустімо, катса для маскування потребує складу радіоелектроніки. Досить подзвонити сайану, що працює в цій сфері, і він швидко доставить 50 телевізорів, 200 відеомагнітофонів і все інше зі свого складу, і ось ти вже «власник» складу товарів вартістю 3-4 млн доларів.

Оскільки Моссад діє здебільшого в Європі, дуже корисно мати адресу фірми у Північній Америці. Тому є «сайани з адресами» і «сайани з телефонами». Якщо катса потрібна адреса і номер телефону, він може скористатися адресою і номером телефону одного з таких сайанів. Отримавши листа або прийнявши телефонний дзвінок, сайан одразу знає, що йому робити. Деякі «сайани з фірмою» найняли на роботу до 20 осіб, які відповідали на телефонні дзвінки, друкували листи, надсилали факси — все для Моссаду. Цікаво, що 60% послуг служб автовідповідачів у Європі надаються для Моссаду. Без цього такі служби збанкрутували б.

Однак проблема в тім, що Моссад зовсім не переймається наслідками викриття цієї системи добровільних помічників. Якщо спитати про це, відповідь буде проста: «Ну що, в найгіршому разі, станеться з цими євреями? Вони тоді всі переїдуть в Ізраїль. Чудово».

Катса в деяких резидентурах повинні піклуватися сайанами. Вони відвідують більшість активних сайанів приблизно раз на три місяці, мають щодня від двох до чотирьох особистих бесід з ними та численні телефонні розмови. Така система дає змогу Моссаду обходитися мінімумом кадрів. Наприклад, якщо в резидентурі КҐБ працює сто чоловік, то відповідна резидентура Моссаду обмежується шістьма- сімома.

Люди помиляються, думаючи, що Моссаду шкодить брак резидентур в однозначно ворожих «країнах-цілях». Сполучені Штати мають резидентуру в Москві, росіяни — у Вашингтоні та Нью-Йорку. А Ізраїль не має резидентури в Дамаску. Але вони не розуміють, що Моссад розглядає як ціль увесь світ за межами Ізраїлю, разом з Європою і США. Більшість арабських країн не має заводів з виробництва оз-броєнь, у них нема й елітних військових академій. Якщо потрібно завербувати сирійського дипломата, не обов’язково робити це в Дамаску. Якщо треба дістати відомості про ракети якоїсь арабської держави, то їх слід збирати у Парижі, Лондоні або США, де ці ракети виробляють. Що мають саудівці? АВАКС. Це «Боїнг». А «Боїнг» — фірма американська. Навіщо тоді потрібні саудівці? Усі вербувальні результати Моссаду в Саудівській Аравії в період моєї служби обмежувалися одним аташе японського посольства. Цього вистачало. А якщо треба вийти на високопоставлених офіцерів, то й вони навчалися в Англії або США. Льотчики навчалися в Англії, Франції або Америці, «командос» тренувалися у Франції або Італії, їх там можна завербувати. Це просто та у більшості випадків безпечно.

Ран С. розповідав на своїх заняттях про «білих агентів» — людей, яких завербували таємно або відкрито, але вони, може, за невеликим винятком, не знають, що працюють на Ізраїль. І це не араби. В Ізраїлі панує упереджена думка, що араби нічого не розуміються в техніці. Це відображається в анекдотах. Наприклад, про чоловіка, який продавав арабські мізки по 150 доларів, а європейські — тільки по два долари. На запитання, чому арабський мозок такий дорогий, він відповідав: «Бо ним майже не ко-ристувалися». Так ізраїльтяни уявляють собі арабів.

Працювати з «білими агентами» зазвичай менш ризиково, ніж з «чорними» (тобто арабами). З одного боку, араби, які працюють за кордоном, вірогідно, перебувають під постійним контролем арабських секретних служб, і вони, дізнавшись, що ти працюєш з «чорним агентом», можуть спробувати тебе вбити. Найгірше, що можуть зробити у Франції з розвінчаним катса Моссаду, який працю-вав там з «білим агентом», це вислати його з країни. На «білого агента» чекає судовий процес за державну зраду, його намагаються захистити всіма способами, проте найбільше ризикує саме він. А в роботі з арабським агентом небезпека загрожує обом партнерам.

Паралельно із заняттями в аудиторіях Академії не припинялися й тренування з автомобілями на місцевості. Ми вивчали техніку для стеження. Якщо доводиться їхати неперевіреним маршрутом, належить дотримуватися певного порядку: звернути ліворуч, потім — праворуч, проїхати, зупинитися тощо. Це потрібно зробити, аби переконатися, що «хвоста» немає.

На іншій лекції катса Рабітц нам розповідав про ізраїльську «резидентуру на місці», яка із штабу Моссаду провадить розвідку проти Кіпру, Єгипту, Греції й Туреччини. Її працівників катса називають «стрибунами», бо, загалом працюючи у штаб-квартирі Тель-Авіва, вони на кілька днів «стрибають» у ці країни й інструктують там агентів і сайанів. У цих країнах працювати небезпечно, бо їхні уряди орієнтовані на ООН.

Роботу в ізраїльській резидентурі катса не люблять. У своїй лекції
Ран С. досить-таки відверто дав це зрозуміти. За іронією долі згодом саме він став її керівником.

Наш навчальний план ставав дедалі щільнішим. Нас вчили, як поводитися з людиною в період між знайомством з нею та її вербуванням. Потім почали поясню-вати основні фінансові правила. Наприклад, перш ніж до-мовлятися з кимось, треба перевірити стан його фінансів. Звичайно, не можна зненацька завалювати грошима бідня-ка, адже це одразу викличе підозру.

Припустимо, агент, повертається в потрібну йому країну — звісно, його треба забезпечити грошима. До прикладу, в нього дворічна угода, його місячна зарплата в Моссаді — 4 000 доларів. Якщо агентові потрібна тисяча доларів щомісяця, то «катса» відкриває для нього рахунок у банку і переказує туди його річний заробіток. Отже, агент одразу отримує 12 000 доларів, а решту 36 000 перекажуть на рахунок. Наступного року, якщо він залишиться у «ділі» на два роки, йому знову дають 12 000 доларів як «передо-плату», ще 36 000 кладуть на його рахунок. Тоді він не лише забезпечений грошима для щоденних потреб, а й йому гарантоване майбутнє. Так бюро міцніше прив’язує до себе агента.

Ще є система виплати бонусів — додатково, грошовим переказом у листі, залежно від отриманої інформації або від становища агента. Розміри таких премій — від ста до тисячі доларів, але важливо, який агент. Наприклад, сирійський міністр може, виходячи з важливості його донесень, отримати від десяти до двадцяти тисяч доларів.

У підпорядкуванні кожного катса не менше 20 агентів, кожен з цих приблизно 600 агентів отримує в середньому 3 000 доларів плюс бонус 3 000 доларів. Багато хто заробляє значно більше. Таким чином, бюро лише на зарплату агентам виділяє не менше 15 млн доларів. До цієї суми треба додати витрати на вербування, конспіративні квартири, автомобілі тощо. Всього за місяць назбируються сотні мільйонів. Катса може без проблем заплатити тільки за їжу та питво 200—300 доларів щоденно, а його загальні щоденні витрати сягають тисячі доларів. Це ще 30—35 доларів щоденно. І це без зарплати самого катса, яка становить від 500 до 1500 доларів щомісяця. Ніколи не кажіть, що розвідка коштує дешево.

Згодом Дов учив нас планувати «безпечний маршрут». Це маршрут, надійність якого хтось уже забезпечив.

Ми ознайомилися з уз-годженням дій з
«Йа-рид» — відділом оперативної безпеки в Європі — і переглянули тривалий фільм на цю тему. Команди «Йарид» складають-ся з 5—7 осіб. У той час було лише три такі команди.

На цій лекції йшлося про підтримку «Йаридом» катса та про забезпечення надійного маршруту самими катса — якщо «Йарид» не може допомогти. Вивчивши це, я поглянув на світ іншими очима. Після частих відвідувань кафе у Тель-Авіві я почав помічати те, чого раніше не помічав, — поліціянтів на вулицях, які стежили за людьми.

Лекцію Єгуди Гіла бу-ло присвячено тонкощам вербування. Гіл був легендарним катса, якого Риф представив як «майстра». Він почав зі слів, що для вербування використовуються три приманки: гроші, почуття (помста чи політичні переконання — без різниці) і секс.

«Підходьте до справи без поспіху, обереж-но, — радив Гіл. — Будьте стримані. Наприклад, ви знаєте про когось з національної меншини, з ким погано повелися. Його можна завербувати. Якщо він бере від вас гроші, — будьте впевнені, що завербували його. Він також знає, що завербований. Кожен розуміє, що гроші просто так не дають, і ніхто не сподівається отримати гроші, не роблячи нічого взамін.

І потім ще питання сексу. Дуже корисна штука, але це не засіб оплати, адже більшість людей, яких ми вербуємо, чо-ловіки. Є приказка: жінки дають і прощають, чоловіки беруть і забувають. Тому сексом не оплачують. А ось грошей люди не забувають.

Навіть якщо щось спрацювало, говорив Гіл, це не означає, що було обрано правильний метод. Правильний метод функціонує завжди, неправильний — лише вряди-годи. Він розповів таку історію. Якось Гіл чекав у авто арабського «отера» (навідника) — той мав організувати йому зустріч з людиною, яку треба було завербувати. Гіл працював під «легендою» одного комерсанта. «Отер» вже давно працював на Моссад. Привівши потенційного агента, він відрекомендував Гіла в авто як Альберта, а вербованого — як Ахмеда. Потім звернувся до Ахмеда зі словами: «Він з ізраїльської розвідки, про нього я тобі розповідав. Альберте, Ахмед готовий працювати на вас за 250 доларів на місяць. Він зробить усе, що ви хочете».

«Отер» — завжди араб — залучається з тієї причини, що катса майже не розмовляють арабською. І арабові легше встановити перший контакт з іншим арабом. «Отер» у певному сенсі розтоплює кригу. Через якийсь час «катса» з’ясовує, чи буде користь з цього потенційного арабського рекрута.

В історії Гіла пряме звертання спрацювало — Ахмеда завербували, але він діяв не за правилами. Гіл втовкмачу-вав нам, що треба плисти за течією життя і ніколи не за-бувати про це під час вербування. Усе має відбуватися цілком природним шляхом. Припустімо, відомо, що чоловік, якого збираються завербувати, такого-то вечора буде в одному з бістро у Парижі. Відомо також, що він розмовляє арабською. Гіл підсяде до нього за стійкою бару, а трохи віддалік — «отер», і раптом «отер» зробить вигляд, що пізнав Гіла, привітається з ним і заведе розмову по-арабськи. Звичайно, вони повинні заздалегідь дізнатися про минуле того, кого вербують, щоб розмова торкалася тем, які його цікавлять. Потім «отера» запитають: «Ти зустрінешся сьогодні зі своєю подружкою?» «Отер» відповість: «Так, але вона приведе з собою подругу, і ми не зможемо займатися цим у неї на очах. Чому б тобі не приєднатися до нас?» Тоді Гіл скаже, що не має часу, йому, на жаль, треба ще дещо зробити. У цей момент вербований, найімовірніше, втрутиться у розмову і скаже, що він вільний, і це буде перший крок до його вербування.

«Ось так вам належить на це дивитися, — продовжував Гіл. — І якщо з вами у Парижі трапиться схожа ситуація за участі людей, які розмовляють івритом, то вас, можливо, також вер-бують. Адже люди завжди відчувають близькість і довіру, зустрівши у чужій країні когось, хто розмовляє їхньою мовою.

Під час встановлення першого контакту дуже важливо, щоб усе мало щонайприродніший вигляд, щоб особі, яку оброб-ляють, ніщо не здалося дивним. Якщо так не вийшло, то ти її не «завів». Вербований не повинен запідозрити, що міг бути «ціллю». І перш ніж підійти до когось у барі, треба дуже детально вивчити його досьє, дізнатися усе про його симпатії й антипатії, навіть про плани на цю ніч — усе, що допомогло б уникнути ризи-ку і випадковості.

Наступну лекцію читав Ітцак Кнафі, який приніс із собою цілий стос таблиць для пояснення інфраструк-турної підтримки, якої потребує відділ «Цомет» (вербувальна робота і підтримка катса) під час своїх oпeрацій. Така підтримка величезна. Починається все із сайанів і передбачає придбання грошей, машин, квартир тощо. Але головне — документи і папери. «Катса» може видати себе за власника підприємства, яке випускає пляшки, або за начальника відділу в іноземному представництві Ай-Бі-Ем. До речі, Ай-Бі-Ем — підприємство, яким легко ско-ристатися. Воно таке велике і розгалужене, що в ньо-му можна роками ховати «начальника відділу». У нас були склади від Ай-Бі-Ем, сервісні служби тощо. У нас були «їхні» працівники, офіси, а концерн ніколи про це не знав.

Але створити фірму, навіть «підробку», — справа не-проста. Потрібні візитівки, формуляри листів з відповідни-ми даними, телефони, факси та багато іншого.

В архівах Моссаду є чудово підготовлені законсерво-вані фірми, «цеглинки» для створення повноцінних фірм з адресами, реєстраційними номерами, які тільки й чекають, коли їх прикличуть до життя. У ці підприємства навіть вкладають трохи грошей, щоб заповнювати податкові декларації і не викликати підозр. У всьому світі бюро має сотні таких підприємств.

У штаб-квартирі Моссаду є п’ять залів, заповнених усім необхідним для «липових» фірм. Цю документацію розміщено за алфавітом у висувних шухлядах — у кожному з п’яти приміщень по вісім рядів полиць, по 60 шухляд на полиці. Інформація містить відомості про історію кожної фірми, всі фінансові та інші документи, дані про її реєстрацію та перереєстрацію — тобто все, що потрібно катса знати про «свою фірму».

Один з блоків занять стосувався гарантування безпеки агентурних зустрічей у країні-базі. Спочатку ми переглянули фільм, знятий Моссадом, на цю тему. Але він не справив на нас особливого враження. У ньому люди постійно сиділи в ресторанах. Головне тут навчитися підібрати ресторан і провести явку. Перед кожною зустріччю з агентом треба перевірити, чи немає стеження. Зустрічаючись з агентом, належить спочатку пропустити його і дати йому сісти. Тоді можна перевірити, чи він «чистий». Кожний рух на цій роботі підпорядковується своїм особливим правилам. Якщо чекаєш агента в ресторані, — ти нерухома мішень. Навіть якщо під час зустрічі він встає і виходить у туалет, краще чекати його, не сидячи на одному місці.

Так сталося одного разу в Бельгії, коли катса на ім’я Цадок Оффір зустрічався з арабським агентом. Посидівши кілька хвилин, араб раптом захотів щось принести. Коли він повернувся, Оффір все ще чекав його. Агент дістав пістолет і розрядив його у розвідника. Оффір дивом вижив, агента згодом убили в Лівані. Оффір охоче розповідав усім цю історію, щоб показати, якою небезпечною може бути найменша помилка.

Нам постійно нагадували, наскільки важливо вміти захищати самого себе. Постійно казали: «Зараз ви вчитеся їздити на велосипеді, щоб потім, коли опинитеся «ззовні», вам і в думках не доводилося розмірковувати про це».

Правильне вербування — як камінь, який котиться з гори. Ми користувалися словом «ледардер», що означає: стати на вершині гори і зіштовхнути вниз голову. Так треба вербувати. Вибрати когось і поступово примусити його зробити щось незаконне або аморальне. Його, як камінець, зіштовхують з гори вниз. Але якщо він сидить на рівному місці, його неможливо використати. Мета полягає у використанні людей. Але для цього їх потрібно змінити. Якщо чоловік не п’є, не потребує сексу, грошей, не має політичних проблем і задоволений життям — завербувати його неможливо. Власне, ми завжди працюємо із зрадниками. Агент — завжди зрадник, хоч би як він намагався пояснити свої дії. Ми працюємо з людьми найгіршого гатунку. І завжди говоримо, що не шантажуємо їх. Але нам цього і не треба. Ми просто ними маніпулюємо.

Журнал «Універсум»