Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

РОЗДУМИ ПРО СУЇЦИД

Одразу попередимо, що стаття не має на меті спонукати читача до зведення рахунків з життям. Навпаки, вона повинна підштовхнути його до роздумів чому виникає таке бажання, що штовхає людину різати вени, ковтати пігулки…

Можливо, що викладені роздуми про суїцид спонукають тих, хто прийняв рішення піти з життя саме таким способом, замислитися – чи варто це робити?

Покінчити із життям може лише той, хто відчуває себе поза навколишнім світом. Свого часу відомий психоаналітик Зиґмунд Фройд ввів поняття «інстинкт смерті» задля пояснення чому людина йде на самогубство. Дійсно, людина чудне створіння, адже ніякій іншій живій істоті не властен загадковий потяг до смерті.  

Все життя людини – це рух від Життя до Смерті. Для  людини Життя та Смерть є полярними протилежностями. Саме це при певних умовах і стає причиною самогубства. Коли людина за різних обставин розчаровується у житті Розум його починає рух до Смерті. Він як би хитається між протилежностями. Виникає бажання звести рахунки з Життям, яке іноді стає нав’язливим, що і призводе до суїциду. Адже самогубство це є ні що інше як підсвідоме бажання чогось зовсім іншого, що могло б задовольнити внутрішні потреби. Іноді Розум усупереч обставинам починає рух у протилежний бік, він у певному сенсі відривається від Життя і саме це спасає людину від хибного кроку у бездну самогубства.  Завжди, коли Розум починає схилятися до думки про самогубство треба згадати, що хитання то у бік Життя, то у бік Смерті нічого не вирішить, ви знов опинитися у Колесі Життя. І ніколи саме таким способом не зможете вийти з нього.

Мало хто з тих, чий Розум почав хитатися між Життям та Смертю, знає що для деяких народів суїцид був частиною традицій. Ескімосі та вестготи досягши похилого віку кінчали життя самогубством аби не бути тягарем для своїх сімей. На острові Кеос людьми похилого віку влаштовувалося величезне свято з нагоди їхнього уходу, на якому вони  випивали чашу з сильною отрутою. У жителів малазійського архіпелагу суїцид був аналогом смертної кари за порушення табу. Існували навіть спеціальні місця для ритуалу самогубства – у вестготів це «скеля предків», у ескімосів тундра. Лише потім, по мірі переходу людства на нові етапи розвитку суїцид почав засуджуватися церквою, прийматися закони, згідно з якими це був карний злочин. Для християнства кидання Розуму людини від Життя до Смерті є замах на святість життя людини. Адже суїцид – це вбивство свого «я», самого себе, що був створений Всевишнім. Свого часу людей, що кінчали життя самогубством відмовлялись ховати на кладовищах.

«Я втомився від самого себе!...» - каже собі людина, що вирішила позбавитися від свого «я». Але по чомусь задуму роблячи це, самогубець тим самим признає себе. Чи варто таким чином доказувати цьому світу який ти насправді? Здається що ні.

В нас живе не стільки прагнення, скільки мистецтво вмерти. Якщо б люди жадали смерті, то кожного другого з нас вже не було б на цьому світі. Бо у кожного другого є привід аби звести рахунки із життям. Кожному, хто прийде до думки про самогубство, вона здається украй незвичайною. Людина уявляє, що зробить щось незвичайно, щось, що він ще не робив у своєму житті, лестить свою самолюбність. Саме це дає йому час змінити своє рішення. Бо самогубство – це миттєве рішення, нірвана, що взята силою.

Самогубець вступає у суперництво зі смертю, доказуючи своїм наміром, що здатен обійтись без неї. Він починає цінувати себе. Каже себе – раніше я нічого не міг вирішити самостійно, мені не було за що поважати себе. І знову він втрачає час, і знову він сам собі дає можливість врятувати себе. Бо самогубство – це миттєве рішення.

Про самогубство приємно подумати, бо це дає таку свободу, якої важко досягнути навіть зробивши шаг у прірву. Перспектива дострокового закінчення життєвого шляху примиряє не лише з життям, але і з самою самим. Підіймає над суєтою та додає статечності. Підстав для самогубства не менш, аніж для продовження життя, але останні древніше та вагоміше, вони сплелися з нашим корінням. Доводи ж для самогубства не більш ніж плоди досвіду.

Людина, що ніколи не думала про самогубство, скоріше покінчить з собою, аніж той, хто постійно думає про це. Фатальний вчинок легше зробити по недомислу, чим за зрілим розрахунком. Розум, який не виносив ніколи ідеї про самогубство, не має чим захиститися від цієї думки, коли вона до нього прийде.

Самогубець діє не в стані безумства, а якраз навпаки – в стані розумової тверезості, прозорливості. Хоча і її теж можна назвати безумством. Ми розучилися розлучатися з життям холоднокровно, як це робили древні. Для сучасної людини самогубство зажди є пристрасть, лихоманка, несамовитість. Те, що колись робилось безстрасно, тепер нагадує якісь хворобливі конвульсії.

До думки про самогубство веде жага до абсолютної істини а також сумнів у можливості ії досягти. Це боки однієї медалі. Адже чим більше жадаєш чогось абсолютного, тим більше розумієш його недосяжність. Ривки між обома крайнощами чревате саморуйнуванням.

Вирішивши покінчити життя самогубством, ти знаєш, що ти ніщо. Але цього мало, в цьому ще треба переконати свій Розум. Щось у глибині твого їства відмовляється повірити у здавалось би очевидну істину. Ця відмова свідчить що в тебе є дещо, що тобі невідоме, непідвладне та непідконтрольне. Тобто ти ніколи не можеш бути впевнен у тому, що повністю володієш собою. Ось чому, знов та знов перебираючи усі „за” та „проти” єдиного гідного, як ти вважаєш, вчинку, залишаешься жити.

Про що ти думаєш, коли вже готов зробити крок у бездну самогубства? Про те, що зможеш передбачити долю людства? Що твій час ще наступить і тебе будуть прославляти та величати? Вважаєш що з часом тебе назвуть новою месією? Хіба це не є, теж саме, від чого ти тикаєш – недосяжне? Адже частіш за все людина приходить до думки про самогубство саме тоді, коли його мрії стикаються з жорстокою реальністю. Так, Життя дається нелегко, але твоя цікавість до неї ніколи не усякне. Таким тебе створили. Крім того, якщо ти не зацікавлен у Життя, ти не можеш бажати і Смерті. Адже бажання. Його сутність і є Життя. Бажаючи Смерті ти бажаєш Жити. Життя та Смерть мають одне коріння – тебе.   

Світ, куди ти так поспішаєш, вирішивши вбити себе – не є повна та вічна втрата свідомості. Після смерті твоє тіло не лише продовжує буття, але відчуває на себе усі наслідки твої дій у житті, від якого ти тікав. Не думай, що покінчивши життя самогубством ти водночас вирішив усі питання. Тобі і після смерті доведеться їх вирішувати. Вони ще боляче будуть упиватися у тебе. І в тебе не буде засобів знову перервати свої страждання. Все що тобі залишиться – це дивитися на те, що відбувається в тебе перед очима.

Кожна людина приходить на цій світ зі своїм завданням. Іноді його виконування пов’язане не лише з тобою, але і з тими людьми, що навколо тебе. Крім того, щоб виконати завдання тобі відводиться певний час та кількість енергії, завдяки якої можна дихати, думати...Кидаючи цій світ раніше відведеного часу ти прирікаєш свою душу на блукання. І не кажи що ти у це не віриш.       

Ми здогадуємося про що ти думаєш, коли ступаєш на шлях, з  якого не завжди можна звернути. Ми приблизно знаємо що робиться у твоїй душі. Але ми не знаємо хто ти и що спричиняє такі бурі у твоїй душі.

Сергій ріс у досі благополучній сім’ї, батьки з інтелігенції. Хлопець полюбляв точні науки, був мовчазним. Не за горами були випускні іспити, а з літератури навпроти його прізвища стояла лише жирна крапка. Вчителька знаючи про хист дитини до точних наук, жаліла його і не ставила відміток. Але якось вирішили порадитися з матерію Сергія з приводу варіантів вирішення ситуації. Вечором того ж дня батьки суворо поговорили з сином. А ранком батько витяг Сергія з петлі вже мертвим.                              

У середньому щороку в Україні зводять рахунки з життям 13-15 тисяч чоловік. Більшості суїцидників від 12 до 17 років. Іноді з життя йдуть навіть діти 5-7 років (у 1996 році було зафіксовано 7 таких випадків). Але чому саме вони?

Дорослому багато проблем, які важливі для дитини, не здаються значущими і такими, заради яких варто впадати у депресію. Ось у чому і полягає одна з причин, чому дитина або ковтає пігулки, або ріже собі вени. Адже передумовою суїциду є невіра у власні перспективи, зниження творчої активності у результаті якоїсь-то психічної травми. А все це для дорослого не більш ніж дрібниця. Може це і дрібниця, але у дитини не має такого життєвого досвіду, щоб усвідомити що є вихід навіть з самої складної ситуації. Недостаток життєвого досвіду є ще однією передумовою підліткового суїциду. Думки про завтра приходять з віком.  

Мотиви суїциду серед підлітків як правило незначні на погляд дорослого: погана оцінка у школі, образа на дорослого, переживання несправедливого відношення...А психологічний смисл – крик про допомогу, бажання притягнути увагу до свого страждання. Але іноді суїцидна поведінка може стати наслідувальною. Підлітки копіюють зразки поведінки, які вони бачать навколо себе, які їм пропонує телебачення, масова література. Наявність випадків шантажної суїцидальної поведінки не є права назвати підлітковий суїцид не більш ніж грою на публіку. Частіш за все причини задуму про суїцид полягають у сім’ї, у відношеннях з навколишнім оточенням. І скоріш за все задум буде втілен у життя.  

Якщо уважно придивитися до поведінки дитини, то можна передбачити хибну ії думку. Дитина яка готова до самогубства має у своїй поведінці декілька тривожних симптомів:

-         піднесення у поведінці, який дуже часто має прояви метушні, поспіх;

-         дитині сняться сни з картинками катаклізмів, аварій...;

-         умисна бравада, зухвала поведінка, зухвалість. Під цією маскою дуже часто приховується почуття провини, сорому за себе, невпевненість у собі;

-         депресія, апатія;

-         вживання спиртного, наркотиків (якщо цього не було до цього).

До самогубства схильні не лише тільки підлітки. Другу групу ризику складають літні люди. У них вже інші причини для цього. Частіш за все це недостаток грошей, невиліковні хвороби, відчуття самотності. Знайомий розповів історію. У лікарню приходить дідусь років 70-80 і просить або допомогти йому вмерти, або приютити. Коли його почали питати, виявилось що він пройшов війну, отримав багато поранень і виявився не потрібним ані дітям, ані власній дружині. Лікарям не залишилось нічого іншого, як приютити його у лікарні. Але ж це на деякий час. А що буде з ним коли лікарі вимушені будуть виписати його з лікарні? Напевно, він знайде таки спосіб звезти рахунки з життям.   

Мені аж ніяк не хочеться  ані захищати самогубців, ані засуджувати їх. Але хочеться попередити – перш ніж зробити шаг у безодню, з якої повернутися не можливо, озирнися навколо. Подумай, чи варто залишати цій світ, який може і опинився байдужим до твоєї болі, але у якому є людина, заради якої треба жити. Чи варто саме таким чином доказувати світу який ти є насправді? Перш за все, треба жити заради самого себе.

Вероніка СОБКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com