МОИСЕЙ І ТАК ЗВАНІ МОЙСЕЄВІ КНИГИ

Пропонуємо вашій увазі уривок з науково-популярної праці Івана Франка «Сотворения світу», в якій аналізується П’ятикнижжя пророка Мойсея з погляду авторства в зв’язку з давніми пам'ятками східного мистецтва.

Про сотворення світа і початки людського роду оповідає перша книга Мойсея, і для того, щоб говорити про те оповідання, треба нам хоч коротко сказати про Мойсея та його писання.

Наша церква вчить, що Мойсей був великий пророк і жидівський чудотворець, що він з наказу божого вивів жидів з єгипетської неволі, що в Синайській пустині Бог покликав його на гору і там дав йому закон для жидів, що Мойсей потім сорок років водив жидів по пустині, простуючи до обіцяної землі Палестини, але сам помер, не дійшовши до неї. Це вчить наша церква на підставі жидівських книг, званих Мойсеевими, в яких оповідається про діла і промови Мойсея і подаються закони, дані ним з божого наказу жидівському народові. Та не досить того: наша церква, йдучи за оповіданнями жидівських рабинів, стоїть на тому, що ті книги написав сам Мойсей, значить, найперший і наочний свідок усього того, що робилося; те, чого він не бачив (отже, про сотворения та потоп світу, про патріархів і т. ін.), він написав із слів самого Бога, що являвся йому особисто.

Тих Мойсеевих книг маємо п’ять; по церковному вони називаються: Книга Битія, Книга Виходу, Книга Чисел, Книга Левітів, Книга Другого Закона. Ці книги були написані гебрейською мовою, але ті титули не стоять у геб-рейському письмі; там ті Мойсееві книги не мають ніяких титулів, а рабини поназивали їх лише від першого слова, яким зачинається кожна книга. Отже першу книгу називають Берешіт, бо тим словом вона починається (воно значить «на початку»), другу книгу — Елле шемот (оце імена), третю — Ваїкра (він назвав), четверту — Бамідбар (у пустині), а п’яту — Еллє гаддебарім (отеє промови). Усі п'ять книг разом жиди називають Тора (по виговору наших жидів — Тойра), себто закон. Перекладаючи жидівські книги на грецьку мову, їм надали титули дещо подібні до змісту. Отже, першу книгу греки називали Генезеон, себто книга родів, хоча відповід-ніше було б назвати її книгою початків; п’яту книгу названо Другим законом зовсім не відповідно, бо той, хто писав цю книгу, писав її так, ніби ніякого іншого закону у жидів не було і книга є власне першим законом.

Перечитуючи пильно ті Мойсееві книги, вчені люди швидко переконалися, що признавати їх написання Мойсееві нема ніякої підстави. Раз те, що в самих книгах ніде не говориться, що її написав Мойсей; навпаки, у них го-вориться про Мойсея в третій особі, як про чоловіка стороннього, а в останній книзі оповідається навіть про смерть і похорон Мойсея; значить, цього вже певно не міг написати сам Мойсей. Правда, ця обставина, що в книгах про Мойсея говориться в третій особі, ще сама не значить нічого, бо і в інших письменствах знаходимо книги, де люди пишуть про себе самих у третій особі, наприклад грецька книжка славного атенця Ксенофонта про похід греків до Персії, або латинські згадки великого римського полководця Юлія Цезаря. Але є у Мойсеевих книгах інші докази того, що їх не писав Мойсей.

Поперед усього законодавство. В книгах говориться, що Бог через Мойсея дав жидам закон у пустині; в тих частинах книги, де оповідається про різні пригоди, видно, що жиди живуть у пустині як народ кочовий, який мандрує з місця на місце. Але законодавство відноситься зовсім не до кочового, а до осілого народу, такого, що живе по селах і містах, займається рільництвом, садівництвом та плеканням худоби; що більше, майже скрізь у тих законах проводиться думка, що всі жиди повинні виконувати свої релігійні потреби в одному місці, давати данину одному храму, яким був єрусалимський храм не на початку державного життя жидів, а вже після їхнього повернення з вавилонської неволі! Виходить так, що Мойсей, пробуваючи в пустині, давав жидам закони, які не відповідали їхньому тодішньому життю, а такі, що мали ввійти в життя за 100 чи навіть 500 років, і жиди, буцімто, тут же заприсяглися свято виконувати те, чого в їхньому становищі не тільки не могли виконувати, але й навіть не могли добре зрозуміти!

Ось чому вчені люди здогадувалися, що ті закони не могли писатися в пустині для кочівників, а мусили складатися тоді, коли жиди вже осіли в Палестині, і що невідомі нам законодавці тільки підсунули їх під ім’я, щоб надати їм більше поваги. Та нині наука ствердила вже зовсім певно, що за-конодавство жидівського народу розвинулося під впливом законодавства вавилонського. Ба що більше: недавно віднайдене (1902 р.) зведення законів вавилонського царя Кгаммурабі, який панував 2000 років до н. е., промовисто свідчить, що так звані Мойсееві закони взяті не раз повністю з того ж вавилонського зведення! І як же ж супроти цього вірити в жидівські казки про боже об’явлення їхньому «пророкові» Мойсееві...