Ігор Маленький: «УКРАЇНА СТАНЕ ЦЕНТРОМ НОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОЇ ФОРМАЦІЇ

Недавно у видавництві МАУП побачила світ нова книжка, в якій поєдналися два міфопоетичні твори — «Апологія міфу» (Правдива історія шукань, роздумів і одкровень пророка Аратти, смиренно записана й викладена його пожиттєвим побратимом і Апостолом Ільхоміддіном Мавлаві)...

та «Слово про Діву Лебеду» з досить незвичайним поглядом на жіночу сутність Всесвіту, Діву Лебеду, чи Діву Свободу, яка «злопотіла крильми над Майданом, залишивши у душах важко висловлюваний щем і тугу за іншою, справжньою Україною та її іншими людьми».

8 червня у Будинку вчителя на вул. Володимирській о 16.30 відбудеться презентація цієї книжки, організована літературною студією Національного Київського університету ім. Т.Г.Шевченка за участі Інституту політичного лідерства та лінгвістики МАУП. Пропонуємо вашій увазі екс-клюзивне інтерв’ю з автором — відомим українським письменником Ігорем Маленьким

—  Пророк Аратта як літературний персонаж уперше з’явився друком 2003 року в книжці «Аратта Веда» — другій, поетичній частині «Двокнижжя пророка Аратти». Потім у весняних числах часопису «Сучасність» 2004 року друкувалися уривки «Апології міфу», яка вийшла окремою книжкою разом зі ще одним міфом чи «Словом про Діву Лебеду». Чому все ж перша частина «Дво-книжжя...» виходить після другої, в поєднанні з іншим міфом? І взагалі, що це за книжки чи міфи з вашого погляду?

— У міфах багатьох народів можна помітити порушену логіку і хронологію, бо корективи у їхнє творення вносило саме життя, різні автори, народи й події. Так і «Апологія міфу», яку я пишу уже десятиліття, вважатиметься завершеною лише після мого спочину. Хоча, з іншого боку, Коран і Хадиси писали і переписували найвідоміші арабські письменники ще триста років по смерті Мухаммеда, який, до речі, був неписьменним, а невідомі апокрифічні Євангелії, яких загалом налічується близько сорока, вчені знаходять до нашого часу.

—  Тобто ви наполягаєте на тому, що «Апологія міфу», чи «Дво-книжжя...» є духовною книгою означеного масштабу?

—  Наполягати на таких речах може лише божевільний. Як ви правильно зауважили, пророк Аратта є літературним персонажем, а названі книжки — передусім оповідь про надзвичайно непросту епоху розламу і розпаду старого світу на неозоро му євразійському просторі, яка почалася Чорнобилем, а завершується входженням людства в нову астральну еру Водолія. Один з критиків назвав «Апологію» книгою мандрів. І хоч справді у ній йдеться про кілька подорожей на Схід, що тривали загалом півтора десятиліття, я означив би ці мандри не в географічному сенсі, а радше в духовному. Мандри в часі й просторі, які романтично-революційного юнака народницько-націоналістичного штибу родом з надозерного Тернополя перетворили на переконаного прихильника і проповідника життєвої необхідності всесвітньої глобалі-зації людського духу, здатної протистояти примусовій уніфікації світу та нівеляції людської особистості в нинішньому тех-нократично-споживацькому суспільстві західного зразка.

Адже якщо опустити політичну демагогію та словоблуддя про демократію, то можна зауважити, що сучасні глобалізаційні процеси, об’єднання Європи та американське опікування світом, окрім сумнівних, з мого погляду, життєво-побутових зручностей для пересічного обивателя, загрожують цілковитим закріпаченням особистості через кредитну картку, постійне життя в борг, безперервних виплат за навчання, житло, автотранспорт, відпочинок та ін., за якого сучасна західна людина може собі дозволити глянути в небо, помандрувати в географічному чи духовному сенсі лише на пенсії. І не треба бути пророком, щоб зауважити, що в нинішньому світі відбувається тиха, по взуча антиреволюція супроти вільного людського духу, порівняна хіба що зі справжніми більшовицькими чи націонал-соціал-істичними переворотами в Росії та Німеччині в першій третині минулого століття. І ця антиреволюція активно й агресивно просувається на Схід, викликаючи відповідну, часом навіть неадекватну реакцію в му-сульманських країнах, що зовсім не бажають уніфікації за західними зразками.

—  Ви вважаєте, що головна загроза духовності нині постає із Заходу, до якого останнім часом так намагаються долучитися наші політичні лідери?

— Так само, як і зі Сходу в сенсі нинішньої тоталітарної Росії та інших автократичних еміратів та деспотій пострадянського зразка. Однак річ не в політичних орієнтаціях, а радше в загальній кризі та зневірі. Наші олігархи з тим самим успіхом стають заручниками і невільниками награбованих грошей, як і пересічний західний чи вже й наш обиватель покірним рабом свого відміряного в кредит життя. Ми невідворотно наближаємося до чергового краху неоліберальних цінностей і систем саме через кризу неоліберальної ідеології, яка жодним своїм аспектом не стосується духовності. Адже свого часу совдепівська імперія загнила й розвалилася  навіть  не через війну в Афганістані та Чорнобильську катастрофу, а саме через цілковиту кризу ідеології, брак позитивних життєвих програм та ідеалів, підмінених брехнею та застійною демагогією, в яку уже ніхто не вірив. Така ж зневіра до демагогії і наших національних лідерів, і до наскрізь брехливої сутності російської автократії чи «демократії для олігархів» американсько-євросоюзного зразка невідворотно і дуже швидко настане і в нинішньому суспільстві, яке особисто мені нагадує Римську імперію останнього періоду занепаду та загальної кризи міфологічної свідомості, які й підготували грунт для появи нових світових релігій — біблійного християнства та ісламу, що насправді мало чим відрізняються за своєю суттю, спрямованій на створення «людини покірної», людини, якій не потрібен жоден духовний пошук. Нині ж невідворотна логіка продовження життя, трансформацій людського суспільства й циклічних змін природних та технократичних цивілізацій помалу готує грунт для нової планетарної свідомості, яка, як на мене, полягатиме не в релігійних догмах, а в прерогативах духовного буття й планетарної глобалізації людської свідомості та духу.

—  І все це проповідує ваш пророк Аратта в «Апології міфу»?

— Якби ця книжка була проповіддю, її було б надто нудно читати. Це художнє полотно епохи на досить значному географічному обширі — від «туманного Альбіону» до Гіндукушу. Там багато поезії, моїх власних віршів, вплетених у тканину оповіді, а також перекладів східних поетів, голосів і цит,вань моїх друзів, людей, яких я особисто знав і які як на мене, зробили свій духовний внесок у створення нової планетар ної ідеології третього тисячоліття. А пророк Аратта не вигадав нічого нового, як і попередні 26 000 (за Кораном) пророків, яких посилав на землю Господь для напучування нерозумного людства. У своїх мандрах євразійськими просторами він лише навертає вдумливого читача до тих засад всесвітньої людської свідомості, які були основою попередньої природньої цивілізації й у розрізненому та міфологізованому вигляді збереглися в первинних релігіях — ведичних, авестійських, буддійських, суфійських міфах та вченнях, фрагментах нашої язичницької, араттійської, арійської міфології.

Олесь Ульяненко в своїй есейці, яка стала післямовою до «Апології міфу», а писалася, власне, як відгук на «Аратта Веду», зауважує: ліричний герой цієї книжки «намагається показати, що до руху річок та вітру, до руху Сонця та світил він все ж причетний, ну, принаймні, яклюдина — одне зі створінь Божих...»

І продовжує: «Як би нам не бажалося ліпити світ, але він ліпиться й витворюється зовсім не нами... Ми забуваємо про куцість свого життя, стаємо у вишукану і смішну позу, але завжди програємо, бо починаємо вірити, що світ твориться не без нашої допомоги. Це одна з великих людських помилок. Хоча, звичайно, хочеться, щоб так було, щоб глибока віра у причетність до творення світу жила в душі й ви-плескувалася назовні великими, добрими й щирими ріками людського буття...» Та чи це така вже велика помилка? І чи помилка взагалі?

Як на  мене, у цьому судженні письменника з дуже чутливою душею й полягає той вододіл поміж нинішньою релігійною догматичною свідомістю та неосяжною свободою людської душі, яка, можливо, і є справжнім джерелом життя й творіння. Можливо, на порозі третього тисячоліття, коли людство дедалі пильніше вдивляється в обличчя Всесвіту, настав час нарешті беззастережно визнати, що всі людиноподібні боги в міфологіях різних народів є лише виплодами людської уяви. Насправді ж у Всесвіті завжди була й буде духовна сутність, субстанція чи матерія, яка і є джерелом всього сутнього. А просвітлена людська свідомість, чи то пак — душа, співвідносна з цією всесвітньою субстанцією як крапля води з глибинами океану. Тобто межа між всесвітньою духовною матерією та її краплею в свідомості окремої людини така тонка й невизначена, що суфійський поетмістик XIV ст. Насіві, коли з нього живцем здирали шкіру, мав силу й сміливість казати «Бог у мені...», а міфологічні герої «Заповітів білих горватів» Ярослава Ороса у XX столітті моляться власному «я». І в живучості таких уявлень немає нічого дивного, бо вони саме й походять з первинного міфологічного мислення, тобто з відсвітів людської свідомості попередньої цивілізації, які, власне, й донині є основою усіх, без винятку, буддійських, гімалайських та суфійських духовно-медитаційних практик. Тому невідомо, хто помиляється — тібетські маги, які з допомогою духовної енергії мандрують Всесвітом, чи правовірні біблійні християни, які із затятістю самовбивць модернізують сучасну само-їдську цивілізацію.

—  Що ж, час усіх розсудить. Історія людства завжди була спіраллю помилок, чи, як це з’ясовується останнім часом, руху невідомо куди. Проте як з усіма цими уявленнями пов’язане «Слово про Діву Лебеду» чи міф про Майдан, який навертає Ваші духовні й просторові мандри до сучасності?

—  Зацитую зачин до книжки «Велик гріх» є такі абзаци, що також увійшли до «Апології міфу»: «...ми передчуваємо, що станемо свідками нового здвигу вселюдської свідомості на порозі астральної епохи Водолія, що стане часом усвідомленого розуміння Бога, природи і духовності... Усвідомленого розуміння закладеної у людській природі чуттєвої єдності з усім живим, травою і землею, каменем і вітром понад серпневими врожайними полями... Серед розлому часу на межі епохи Водолія наша земля стане Галілеєю новітнього світу в самому серці коловороту народів між новими західним і східним полюсами тяжіння...» Тоді ж в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» мовилося про те, що протягом найближчого року на нас чекає зміна політичного режиму в Україні, а до 2013 року цілком нова роль України в європейському геополітичному просторі. У першому томі «Дідоніани» йдеться про те, що пророк Аратта повернувся зі Сходу на Великдень 2003 року, аби повалити блюзнірський політичний режим в Україні та витворити нову парадигм у розвитку людської цивілі зації. А в єдиній рецензії на книжку «Злива» Василь Івашко зауважив, що вона пересипана пророцтвами, які збуваються буквально на наших очах.

Та річ навіть не в тім, що справжня поезія й пророкування — речі надзвичайно близькі й однокореневі, бо нерозривно пов’язані з енергетичною ноосферою планети, звідки підсвідомо зчитуються образи, а в тому, що наша українська земля перебуває в самому центрі сонячного сплетіння євразійського коловороту народів, який з певною періодичністю робить її центром геополітичного, як тепер висловлюються, казана, в якому визріває й вибухає вогненне вариво нової суспільної чи цивілізаційної формації.

У «Слові про Діву Лебеду», чи Либідь, міфологічний образ якої є однією зі скалок дослов’янського боянового епосу, йдеться про те саме, тільки з погляду дуже особистого ліричного й міфологічного сприйняття минулого й сьогодення крізь призму стосунків з жінками, які в кожного поета незмінно складаються в образ єдиної Жінки — коханої, матері, одного з головних чинників і першооснови суфійського триєдинства Бога, краси й любові... У цій магічній містерії вислідковуються витоки й головні вузли багатьох євразійських міфологій, повязані з образом жіночої сутності Всесвіту, яким, на мою думку, є одухотворена й пантеїзована природа. Йдеться, зрештою, про Діву-Україну, яка має знайти щасливу долю й любов на своїй міфологічній землі, помалу виборсавшись з тисячолітніх протуберанців часу, який продовжує своє історичне дійство у сонячному сплетінні простору в українських чорноземах і душах «мертвих, живих і ненарожденних» у самому серці Євразії...

Розмову записала
Оксана ТЕРПАК