Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ХРЕЩЕНИЙ «БАТЮШКА»

Ніщо людину так не відвертає від церкви, а іноді й од віри, як деякі її служителі. Для яких віра — це шлях до збагачення — і не більше.

Приміром, як це робить ректор Української Богословської академії ім. Святих Кирила і Мефодія, диякона Віктора Бедя. Коли закарпатці чують це ім’я, то не можуть стриматися від сміху. Бо надто добре вони ознайомлені з бурхливою діяльністю цього чоловіка. З його ім’ям пов’язують діяльність потужного в краї концерну «Срібна земля», який займається гуртовою і роздрібною торгівлею продовольчими товарами й алкогольними напоями, громадським харчуванням, готельним бізнесом, видавничою діяльністю, юридичними й нотаріальними послугами та ін. Звісно, торгівля алкоголем якось не в’яжеться з духовним саном. Однак для пана Бедя це не проблема, по-заяк він давно зрозумів, що головне в житті — гроші. А яким чином їх заробити — питання другорядне. Виходець з комсомолу вчасно зметикував у політичних розкладах наприкінці 80-х і, зробивши ставку на націонал-демократичний рух, проскочив у Верховну Раду першого скликання. Та згодом виборцям стало зрозуміло, що з нього такий патріот, як з «Таврії» болід Формули-1.

Усі його спроби пролізти до парламенту, на щастя, так і залишилися намаганнями. Програв вибори до парламенту 1994-го та 1998 року, на посаду голови обласної ради 1993 року, міського голови Ужгорода 1998 року, пройшовши політичний шлях від Руху (голова Закарпатської крайової організації) та ХДПУ (заступник голови партії) до ПРП та ХНСЗ.

Зокрема на парламентських виборах 2002 року його не обрали за виборчим округом № 74, де він балотувався від «Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Мабуть зрозумівши, що політик з нього ніякий, він кинувся в бізнес. Однак бізнес треба інвестувати, розвивати, будувати довгострокові бізнес-проекти, нарешті займатися ними, а натура нашого героя швидше була схильна тирити  по кишенях і найбільше любила халявну копієчку. Тому, віддаючи належне неабияким розумовим та махінаторським здібностям нашого Бендера, можна констатувати його певні бізнесові успіхи лише під час наявності в кишені посвідчення нардепа. Також, мабуть, панові Бедю близьким був алгоритм бізнесу тих буремних років: «купили — продали, гроші поділили — документи спалили». Очевидно, характерною свого часу була пожежа в його офісі на вул. Некрасова (нібито хтось вкинув через вікна пляшки із за-палювальною сумішшю, які за дивним збігом обставин спалили тільки бухгалтерські документи). Коли ж Бедь опинився на політичних задвірках та з’явилася податкова система і вимоги до цивілізованого провадження бізнесу, він усвідомив, що терміново потрібно шукати інших шляхів для збагачення. Зокрема й колишні зв’язки. Так мати пана Бедя наприкінці 90-х отримала в оренду років на п’ятдесят пам’ятку архітектури у старовинній частині міста на пл. Театральній 5—7 (чи не наш «юрист» порадив і Нестору Шуфричу оформляти оборудки на матір). Вірогідна площа оренди — близько 5 тис. квадратних метрів. Хоч як дивно, але точної цифри управління майнової політики не може назвати й досі. Зате можна приблизно назвати просто фантастичну суму оренди — близько 3 тис. грн на місяць (ще добре, що не на рік, знаючи щедрість пана Бедя). Так завдяки його інтригам здійснено невеличкий «путч» у Закарпатському відділенні Спілки адвокатів, яким тепер керує достойний кандидат — В.Бедь, а також хто ж, як не він, міг очолити Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію. Тепер можна було впливати на видачу адвокатських свідоцтв, а можливо, деякі й просто «штампувати» (звичайно ж, не задарма). Цікавим трюком комбінатора є надання юридичної допомоги так званим нелегалам. До речі, поселяли таких іноземних громадян у гуртожитку на вул. Гвардійській разом зі студентами Української Богословської академії (отець-ректор В.Бедь). Однак бунтівна душа Бедя й на цьому не зупинилася. І вирішила вона податися в освіту. На жаль, золотим телям виявився найкращий недержавний освітній заклад — Міжрегіональна Академія управління персоналом, яка мала свою філію на Закарпатті. її директором і став В.Бедь.

Як директор Закарпатського Інституту МАУП та фактичний власник ПП «Коруна» (очевидно, мати Бедя відійшла від активного бізнесу і права оренди передали ПП «Коруна») уклав сам з собою договір суборенди практично на всі площі за адресою пл. Театральна 5—7. Комбінатор зовсім не переймався, що на цих площах також розміщено всі його комерційні структури: ресторан, бар (згодом магазин), адвокатське бюро «Срібна земля», а згодом — Українська Богословська академія та газета «СЗ». Усі ці члени «рукавички» безплатно розмістилися на площах, суборендованих ЗІ МАУП. Отож ЗІ МАУП платив за фіктивні квадратні метри. До того ж непогану суму — від 22 тис. грн до 52 тис. грн на місяць (враховуючи, що від Бедя місто отримувало оренди близько 3 тис. грн на місяць). Оскільки комунальне майно взагалі заборонено здавати в суборенду за плату вищу, ніж орендна, то махінатор забив у договір хитру штуку 97%, які нібито йшли на капітальне утримання будівлі. Звичайно, якщо щось і робилося, то лише косметичний ремонт фасаду (жалюгідний нинішній стан пам’ятки архітектури є німим підтвердженням такого беззаконня). Таким чином, ЗІ МАУП сплатив ПП «Коруна» за фактично суборенду майже 1,5 млн грн. Цікаво, чи не краще було б цим коштам у бюджеті міста, ніж у кишені махінатора? Однак таких розкладів для Бедя виявилося замало. Широка натура комбінатора вимагала «продовжити засідання». Використовуючи своє службове становище директора ЗІ МАУП, він укладає договори з комунальними службами на ЗІ МАУП з обслуговування всіх площ на Театральній, 5—7 (зокрема гуртожитку на вул. Гвардійській, де мешкають його богослови разом з нелегалами, а сту-денти ЗІ МАУП, які удос-тоєні «честі» також там проживати, платять ПП «Коруна» пристойні гроші. Загалом за період директорства Бедя ЗІ МАУП перераховує сотні тисяч гривень, а разом, можливо, й мільйон, різним структурам цього пана за переважно неіснуючі послуги. Солідного розмаху за директорства В.Бедя набули виплати матеріальних допомог та позик для «своїх» або ж на підставних осіб, а також неправомірні надбавки до посадових окладів (загалом на кілька сотень тисяч гривень). За хитрою схемою вже згаданий гуртожиток, який утримував і викупив своїм коштом ЗІ МАУП, опинився на балансі ПП «Коруна». Штат працівників для утримання всієї будівлі на пл. Театральній, 5—7 та гуртожитку на вул. Гвардійській утримувався з бюджету ЗІ МАУП (комендант, завгосп, столяр, муляр, електрик, газовик, техпрацівники та ін.). За рахунок знову ж таки ЗІ МАУП купували га-зові котли, насоси, лічильники та здійснювали інші капіталовкладення в будівлю на пл. Театральній, 5— 7. Утім, всі епізоди бурхливої діяльності можна буде знайти у судовій справі. А тим часом Бедь вирішив піти в релігію. Ні, звісно ж, не замолювати свої проступки. А ще й на ній трохи заробити. І організував Українську Богословську академію імені Святих Кирила та Мефодія. Якщо врахувати, що в Україні православна церква має тільки один навчальний заклад — Київську духовну академію, то без роботи випускники новоствореного закладу не залишаться. Парафії лише на Півдні України потребують щонайменше 200 священнослужителів, якими славиться Закарпаття. Проте з часом, коли він побачив, що настала критична межа і більше студентів набрати не можна (а відповідно і сам проект не скуповується), провів ліцензування Української Богословської академії через Міністерство освіти.

2003 року було ліцензовано спеціальності «бакалавр філософії» та «бакалавр релігієзнавства». Тим часом у цьому закладі викладали не лише богословські спеціальності, а й мирські. До того ж частина з них повністю дублювалася із Закарпатським інститутом ім. Августина Волошина МАУП. Понад те, частина викладачів свої предмети викладали одразу в двох навчальних закладах. Гроші ж на утримання УБА брали з рахунків МАУП! І ще один момент: хоча ліцензували Українську Богословську академію, але торік набі-студентів проводив... Кар патський університет імені Августина Волошина. До закладу, якого взагалі в природі не існувало! Віктор Бедь вирішив так перейменувати свою Академію, оскільки зрозумів, що не багато знайдеться бажаючих отримати диплом юриста, де в назві ВНЗ фігуруватиме Українська Богословська академія — мовляв, несолідно якось. Тому в найкращих традиціях китайських фальсифікаторів вирішив використати вже розкручений бренд Закарпатського інституту ім. Августина Волошина МАУП. У результаті й з’явився цей Карпатський університет імені Августина Волошина. Бедь скористався і тим, що ці два заклади в одному приміщенні, та й у приймальних комісіях сидять ледь не одні й ті самі люди. Тобто попросту «кинув» довірливих абітурієнтів, які планували навчатися в одному ВНЗ, а опинилися в якійсь конторі на кшталт «Роги та ратиці». Утім, слід очікувати, що пану Бедю набридне й освітня діяльність. Що ж буде попереду, можемо лише здогадуватися. Однак хочемо попередити: якщо вам щось запропонує контора пана Бедя, то тікайте якомога швидше.   Бо Бедь — то Бедь.

 

Іван ЧЕРЕВИЧКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com