Хто розкрадає гроші арештантів?

(Початок у попередньому номері газети)

Протягом року голова Держдепартаменту України з питань виконання покарань В. Кощинець (надалі — голова Департаменту) вчинив низку дій, як керівник відомства, які сприяли порушенню прав людини у системі та суттєво вплинули на рівень дотримання прав людини.

Зокрема:

1. Голова Департаменту вчинив дії, які призвели до активізації спецзагонів та жорстокого побиття ув’язнених в Ізяславській колонії №31. Ситуація не потребувала такої жорстокої та неадекватної реакції. Голова Департаменту жодного разу не поставив під сумнів дії ані своїх підлеглих, ані спецзагонів, що фактично є заохоченням порушень прав людини, які там мали місце.

2. Голова Департаменту не відреагував на запити громадської організації «Донецький Меморіал» щодо подій в Ізяславській колонії. Отримати більш-менш повну інформацію вдалося лише через листування з січня по вересень 2007 року. До того ж надавалася неправдива інформація. Зокрема про те, що не було тілесних ушкоджень під час дій спецзагонів. Неотримання вчасно інформації перешкоджало вжиттю заходів, які могли б поліпшити ситуацію з дотриманням прав людини.

3. Голова Департаменту видає вказівки, які порушують закон, зокрема вказівка від 30 травня 2007 р. , за якою громадські організації мають право відвідувати установи виконання покарань лише у вихідні дні. Цю вказівку Генпрокуратура визнала як незаконну, але на місцях продовжують на неї посилатися керівники місцевих органів, зокрема у Волинській області, забороняючи відвідувати установи у робочі дні навіть членам спостережних комісій, які мають здійснювати громадський контроль.

4. Голова Департаменту протягом року не вживає заходів стосовно дотримання вимог Закону України «Про інформацію» його підлеглими — і в центральному апараті відомства, і в територіальних органах. Видана 23 березня 2007 р. вказівка щодо дотримання вимог закону не виконується, її порушники не несуть за свої незаконні дії будь-якої відповідальності, відмовляють у наданні інформації з питання дотримання прав людини, навіть у випадках, коли є рішення суду про такі порушення.

5. Голова Департаменту неодноразово припускався порушення прав засуджених, оприлюднюючи у засобах масової інформації дані про злочини, які вони скоїли, хоча не мав на це дозволу самих засуджених, що фактично є втручанням у приватне життя цих осіб, яке жодним чином не виправдовується об’єктивними обставинами.

6. Голова Департаменту жодним чином не реагує на повідомлення про заборону доступу громадським організаціям до установ керівниками органів відомства на місцях.

7. Голова Департаменту ігнорує звернення та пропозиції громадських організації щодо поліпшення питання з прав людини.

 

Висновки

— Кардинальне реформування Державної кримінально-виконавчої служби гальмується насамперед професійною некомпетентністю перших осіб Держдепартаменту, неякісним добором частини керівних кадрів обласної ланки, відсутністю належного менеджменту на всіх рівнях. Управління службою жорстко централізоване, спирається перш за все на накази керівників, що повністю підпорядковує керівний склад обласних управлінь та установ і не сприяє розвитку місцевої ініціативи.

* Нормативні документи, які приймає Департамент з питання виконання покарань, не проходять належної експертизи та обговорення; брак якісних юридичних кадрів призводить до невиважених документів та рішень, які часто суперечать чинному законодавству та міжнародним стандартам про права людини.

— За останні роки Держдепартамент, попри надання необхідної наукової допомоги, так і не спромігся виробити та затвердити науково обгрунтовану концепцію чи стратегію перспективного розвитку Державної кримінально-виконавчої служби, як цього вимагали відповідні урядові документи. Саме тому в керівництва цього органу виконавчої влади немає чіткого бачення дорожньої карти реформування відомства, всі заходи мають тимчасовий характер, діяльність стала занадто забюрократизованою — багато планів, загальних звітів, що заважають зосередитися на ключових питаннях реформи.

— Часто дії керівництва спрямовані на гасіння конфліктів, інцидентів, ліквідацію наслідків недбалості та некомпетентності замість систематичної діяльності з попередження негативних явищ (корупції, зловживань службовим становищем, нецільового використання бюджетних коштів, брутальних порушень прав людини тощо).

— Наукову громадськість недостатньо долучено до сприяння у виробленні виважених та обгрунтованих наукових та методичних пропозицій щодо пенітенціарної реформи. З 2000 року у штаті Центрального апарату Держдепартаменту існує Науково-методичний центр, у складі якого 11 штатних одиниць, проте за цей період жодної одиниці так і не було укомплектовано, хоча фонд заробітної плати часто використовується для досить нескромного, навіть з викликом, преміального стимулювання керівного складу за відсутності належних підстав для цього.

— Суттєві проблеми характерні для кадрової роботи. Кількість пенітенціарного персоналу не пропорційна завданням, покладеним на кримінально-виконавчу службу, де акцент робиться на нагляд і охорону. Штати персоналу протягом багатьох років не приводяться у відповідність до науково обгрунтованих норм. Вражає соціальна нерівність в оплаті праці та пільгах, які мають атестовані працівники колоній та керівний склад служби, що призводить до невдоволення, корупції, зловживань та часом звільнення з роботи.

 

Пропозиції

— Президенту України та Уряду України проявити нарешті політичну волю та підпорядкувати Державний департамент України з питання виконання покарань Міністерству юстиції, як цього вимагає зобов’язання України перед Радою Європи при вступі до цієї міжнародної організації у 1995 році. Згідно із Законом «Про Кабінет Міністрів України» уряд має достатньо повноважень для цього. Для законодавчого закріплення перепідпорядкування Департаменту розглянути та прийняти зареєстрований у Верховній Раді проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління системою органів і установ виконання покарань» (без такого законодавчого регулювання Міністерство юстиції сьогодні не має правових підстав впливати на діяльність Департаменту, адже усі ініціативи керівництва Мін’юсту голова Департаменту просто ігнорує).

— Спільно з Міністерством юстиції та іншими державними органами виконавчої влади розробити та подати Кабінету Міністрів України на затвердження Концепцію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та Стратегію реформування кримінально-виконавчої служби на 2008 — 2012 рр. Визначити в Стратегії конкретні напрями, завдання, шляхи, засоби та заходи здійснення кардинальної реформи кримінально-виконавчої служби з урахуванням перспектив соціально-економічного розвитку України, євроінтеграційного вибору держави, міжнародних зобов’язань України у галузі прав людини та загальноприйнятих стандартів поводження із в’язнями.

— Здійснити комплексне вивчення стану та якості кадрового забезпечення кримінально-виконавчої служби та прийняти цільову державну програму з покращення професійного добору, підготовки, соціального забезпечення та захисту персоналу служби.

— Внести зміни до Кримінально-виконавчого кодексу задля його приведення у відповідність з новими Пенітенціарними правилами, прийнятими Комітетом міністрів держав — членів Ради Європи 11 січня 2006 року.

— Для забезпечення наукового супроводу діяльності служби, проведення відповідних наукових досліджень, розробки стандартів діяльності персоналу та науково обгрунтованих штатних нормативів, критеріїв оцінки професійної компетентності працівників, покращення науково-методичного забезпечення діяльності персоналу розробити та затвердити план необхідних урядових заходів.

— Було б добре, якби цей матеріал прочитав Президент України та його Секретаріат. Можливо, тоді вони зрозуміли б свою фатальну помилку з призначення та постійного патронування свого однопартійця — голови Департаменту, який своїми ганебними діями заплямував насамперед самого Президента та осоромлює Україну. Якщо у Президента, попри переконливість наведеної тут інформації, все ще є якісь сумніви, то він може своїм Указом створити комісію, залучити до неї незаангажованих експертів та правозахисників, державні контрольні органи і розібратися в стані справ у Департаменті. А вже потім приймати вольове рішення.

— Наступної середи, 20 лютого, Президент планує відвідати Лук’янівський слідчий ізолятор Києва. Ніскільки не сумніваюся, що там все буде побілено, вимито, пофарбовано, вишколено та підготовлено до його візиту. Але він все одно буде сильно вражений умовами утримання ув’язнених, чию вину суд ще не визнав, проте вони перебувають у значно гірших умовах, ніж неодноразово засуджені в установах максимального рівня безпеки.

А може, Президенту, щоб побачити справжній стан речей, варто в останній момент змінити маршрут і поїхати до Бориспільскої чи Бучанської колонії (вони поблизу Києва)? Там він побачив би реальну картину. І тоді особисто переконався б у правоті громадськості, яка не може більше терпіти середньовіччя у кримінально-виконавчій системі.

(Подано зі скороченнями.)

Олександр Беца,
експерт з пенітенціарних питань