Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

На маргінесі подій

Є речі, які інакше як прямим, цілеспрямованим і безпосереднім втручанням в особисте життя Вищої Сили пояснити не можу. У цьому справді є щось сакральне. Будь-які особисті вчинки, як і події суспільної ваги, викликають у душі певні асоціації з біблійними персонажами, а роздуми й аналіз нинішніх подій виймають з глибин пам’яті цитати зі Старого і Нового Заповітів.

Певно, анонсований близько двох тисяч років тому кінець світу ми таки дочекаємося. Поспішімо покаятися за всі свої гріхи, зодягнімося в найчистіший одяг і приготуймося віддати належне Небесному Батькові. Пророчі слова таки здійснюються.

Активна громадська позиція зобов’язує до спілкування (іноді вимушеного) з представниками найрізноманітніших політичних та довколаполітичних середовищ. Одразу після відомого Указу Президента життя в багатьох принишклих після останніх виборів «тусовках» завирувало. Всі чудово розуміли, що прихильники й опо­нен­ти розпуску ВР вкотре зійдуться в двобої. Воно, звичайно, кумедно спостерігати за геть не гречним герцем баранів на вузькій кладці (згадайте знайому з самого дитинства казочку), але коли в ролі тієї кладки виступає держава, а баранами — політичні партії, які претендують на роль «виразників потреб народу», стає не до сміху. Доречною тут буде й народна мудрість: пани чубляться, а в хлопів чуби тріщать. Друга частина прислів’я стосується нас безпосереднім чином. Указ був вигідний всім. Причетні й непричетні до біло-блакитних регресорів та помаранчевих запроданців отримали чергову нагоду нажитися на участі в щедро проплачених масових заходах. Долучитися до ганебних дійств (і з одного боку, і з іншого) пропонували й мені. Не сприйміть як самовихваляння, але тієї миті мені на пам’ять прийшов початок першого в канонічній Біблії псалму псалмоспівця Давида: «Блажен муж, що не йде на раду нечестивих». Певно, саме це й спонукало відмовити. Не знаю, чи образилися ті, чиїми вустами лукавий намагався мене звабити (відверто кажучи, це мене жодним чином не цікавить), але як на сповіді свідчу: приємна для багатьох мелодія шурхотіння асигнацій мене жодним чином не приваблює. Все тлінне. Моя душа не продається, тому я й не шкодую. Господь дав сил плюнути на суєту й не стати часткою верескливого плебсу, який за участь у дешевому видовищі вимагав хліба й грошей. Мій вільний вибір коштував мені багатьох година зекономленого часу й врятованих від неабиякого перенапруження нервових клітин. Нещодавно, прогулюючись Хрещатиком, зустрів одного з тих, хто пропонував долучитися до згаданих вище подій. Темні плями під очима, змарнілий вигляд і геть не найкращий настрій свідчили, що його мозок перевантажений не найприємнішими роздумами. Я не помилився. Запросивши на каву, знайомий оповів мені, що організатори масових заходів — і в помаранчевому таборі, і в «пацанячо-панятливій» зграї — не завжди чесно й завжди в суттєво меншій, аніж було попередньо домовлено, кількості оплачували учасників. Внаслідок вимушеної виплати менших сум «добових» знайомий (як один з тих, хто безпосередньо відповідальний за фізичну, а не віртуальну наявність на масових заходах людей) підпав під підозру рядових учасників. Його звинувачували у привласненні коштів, й погрожували фізичною карою. Ситуація геть не з приємних. Співчуваю, друже, але чим я можу зарадити? Чому ти погодився грати за чужими брехливими й аморальними правилами? Невже ти не розумів, що в нинішніх олігархів-скоробагатьків, які щедро фінансують обидва кримінальні угруповання, почуття честі й гідності цілком атрофовані? Ти й геть усі учасники тих заходів — для них лише знаряддя досягнення мети. Вони навіть не трактують вас як наділених почуттями людей.То невже ти очікував іншого фіналу?

До речі, факти неоплати участі в протестних заходах стали масовим явищем. Мені не шкода обдурених. Не женіться за «легкою копійкою». Куплені за кілька десятків гривнів порушники громадського спокою, які викликають своєю ганебною поведінкою справедливе обурення киян, не розуміють змісту монологів, які змушені вислуховувати, вони їх жодним чином не турбують. Єдина втіха — очікування матеріальної винагороди. Ну що ж… На Страшному Суді нарікати на недолю, відсутність нагоди чесно працювати і неспроможність прогодувати родину буде пізно. Безпринципних запроданців ніде не шанують. Не сподівайтеся в ті хвилини на заступництво праведників. За вчинками вашими й судитимуть вас. Замість боротьби зі злочинною системою ви стали на слизьку стежку задоволення власних дрібненьких втіх. Вигравши в малому (в разі отримання вже переполовиненої оплати за участь у «масовці»), ви програли у великому. Майте на увазі: з вашої вини програє вся українська справа. Посипте голови попелом, впадіть на коліна й щосили бийтеся головою об зрошену кров’ю й потом предків землю. Ще маєте час покаятися. Господь милостивий.

 Прискіпливі дослідники трагічного й водночас героїчного минулого українського народу не дозволять мені оперувати неправдивими фактами. Головна причина більшості наших поразок — відсутність авторитетного проводу й надмірній амбіційності сонму самозакоханих отаманчиків. Прагнення будь-що засвідчити власну «найукраїнськість» дезорганізовувало й дезорієнтовувало непосвячений у таємниці закулісних інтриг загал і провокувало до зневіри свідоме українство. Факт наявності майже двох десятків угруповань, які декларують себе як націоналістичні, свідчить про нездоровий стан всього патріотичного руху. Згідний, що не обійшлося тут без втручання, на перший погляд, сторонньої (скерованої потусторонніми отарками та відьмаками) потуги, але з болем у серці й дзвоном у скронях мушу константувати: — майже всі патріоти «хворі» гіперболізованою самооцінкою та відсутністю чіткої програми досягнення декларованих гасел. «Пересічний українець» не зможе пояснити, яка різниця між Конгресом Українських Націоналістів та Українською Національною Асамблеєю, або парамілітарними «Тризубом» ім. С.Бандери та «Патріотом України». Впевнений, про існування принаймні двох останніх він навіть ніколи й не чув. Прикра реальність штовхає до непродуманих, позбавлених логіки і здорового глузду вчинків.

14 квітня члени нещодавно посталого «Патріоту України» наважилися організувати в Києві марш з вимогою покласти край неконтрольованим потокам нелегальної міграції. Ідея не нова. З 1-го травня минулого року Києвом та іншими містами України прокотилася хвиля заходів, спрямованих на привернення уваги до цієї проблеми. Потреби автохтонів ніколи не турбують етнічних та расових чужинців. Для них країни, де вони осідають, — лише території заробітку та нагода задоволення власних примх і амбіцій, які не можна реалізувати на батьківщині. Гуртуючись у так зв. «національні товариства», чужинці, самі того не усвідомлюючи, стають знаряддям у руках наднаціональних потуг, які прагнуть цілковитого панування над світом. Такі чесноти, як патріотизм, націоналізм, пошана до здобутків предків, вміння гармонійно поєднувати власні, суспільні (національні) потреби свідомо трактуються космополітами як «національний егоїзм та зациклення на незначних здобутках окремих етнічних спільнот». Нівелюючи особистість вульгарним трактуванням «колективних або суспільних потреб», закликаючи «відмовитися від національного задля вселюдського», масони-глобалісти використовують приходьків як противагу (незрідка вкрай агресивну) справедливим вимогам автохтонів. Негативні наслідки не примушують на себе довго чекати. Збайдужілим до власного минулого та здобутків предків не важко нав’язати вигідне (й водночас далеке від дійсності) трактування подій та суспільних явищ, убезпечити себе від безлічі можливих протестів та перешкод на шляху до цілковитого світового панування.

До згаданих вище заходів нещодавно вдавалися Українська Консерва­тив­на партія, Українська Національна Асамблея, Рух проти нелегальної міграції, Українська-Націонал Трудова партія та деякі інші формальні й неформальні патріотичні середовища. Факти свідчать, що ця проблема не байдужа загалу. Акції об’єднували всіх свідомих власного призначення. Організатори завжди кликали представників близьких по духу й світогляду (але з якихось причин належних до інших) середовищ. Інша справа, що кликані не завжди відгукувались, але на мітингах, пікетах і маршах майоріли прапори всіх залучених і запрошених громадських об’єднань. Присутні (попри формальну належність до різних партій) ставали єдиним монолітом. Вороги завжди боялися нашої єдності. І це давало неабиякі результати, принаймні у справі розголосу та здобутті прихильників.

Про запланований «Патріотом України» захід я довідався випадково. Товариш, переглядаючи інтернет-сайти, знайшов коротке повідомлення. Не ображайтеся, хлопці, але все, що мені довелося побачити, виглядало в гірших традиціях національного рагульства і жлобства. Донині не можу збагнути: який коефіцієнт корисності від того дійства? Близько чотирьох десятків виряджених у камуфляжні куртки хлопаків лаялися з правоохоронцями, які не давали їм можливості здійснити заплановане. Врешті-решт, оточені щі­ль­ним кільцем бійців спецпідрозділу «Беркут», вони промаршували далеко не центральними вулицями. Захід так і залишився непоміченим громадськістю, але його щедро вилаяли ласі до скандалів газетярі. Запитую ще раз: який у цьому сенс? Гадаєте, що ви когось цим налякали? Мушу вас розчарувати. Чхали на вас і ваш марш нелегали. Вони не читають газет, де ви публікуєте власні вимоги — вони окуповують ринки, скуповують нерухомість, стають власниками підприємств, беруть шлюби з вашими сестрами, а потім «йдуть у політику». Марно ви тикали під ніс міліціонерам Конституцію — вони її також не читали й не читатимуть. А мітингувати й істеричними голосами виголошувати вкрай радикальні гасла вас ніхто не позбавляє права. Мітингуйте маргінальними купками. Нелегали, а тим більше корумпована й антиукраїнська влада, вас не бояться.

Згадувана мною відсутність поважного проводу штовхає непосидючу молодь до непродуманих кроків. 12-го квітня гурт членів Молодіжного Націоналістичного Конгресу відвідав лекцію сумнозвісного провокатора і чільника нібито православного «Братства» Дмитра Корчинського. Донині ніхто з «екскурсантів» не може пояснити, чому їх туди понесло. Подейкують, що хтось запропонував влаштувати обструкцію братчикам. Невже не зрозуміло, що дурня не переконаєш? Тим більше, коли він свідомо порушує всі норми пристойності й моралі. Зомбовані й психічно неврівноважені прихильники «православного екстремізму» до дискусій не вдавалися. Семеро дегенератів відлупцювали більш як два десятки МНКашників. Двоє в тяжкому стані з ножовими пораненнями опинилися в лікарні. А ви як гадали й чого очікували? Що вас квітами зустрінуть, чаєм почастують і погодяться на дискусію? Даремно. «Братчики» (на відміну від вас) — хлопці «конкретні». Кумедною (хоча про який сміх, коли існує загроза життю, йдеться) була і є реакція керівництва МНК. Лаючи (і не безпідставно) на шпальтах псевдобандерівського «Шляху Перемоги» нинішню антиукраїнську владу, ви водночас звертаєтеся до неї з вимогою покарати Корчинського і Ко. Щось не пригадаю, аби до аналогічної організованої вами в УНІАН плаксивої конференції вдавався славної пам’яті Степан Бандера. За образу й зневагу ОУНівці карали смертю. Посоромтеся скиглити, й не паплюжте червоно-чорного стягу.

Вкотре (з неприхованою радістю) помічаю, що «великі гроші» не завжди є вирішальним чинником у політиці. Вище я вже згадував, що непоганий бджоляр, а за сумісництвом Президент України, наважився розігнати ВР. Небезпідставно побоюючись втрати багатьма підлабузниками з «Нашої України» депутатських мандатів, він закликав всіх прихильників-отаманчиків єднатися під його прапорами та розпускати власні політичні утворення. Одним з перших, хто пристав на цю пропозицію, був Олексій Івченко — голова КУН, колишній голова АТ «Нафтогаз». Можливо, пропозиція Президента й здійснилася б, але колишній харківський комсомолець Третьяков у брутальній формі домігся зміни списку кандидатів від НСНУ не на користь вже колишнього бізнесового конкурента. Запобігання перед помаранчевою зграєю для пана Івченка в пригоді не стало. І геть не тому, що його «радикальні» погляди суперечили світогляду Ющенкових адептів. Тож відповідні документи до ЦВК конгресовому панству довелося формувати й подавати самостійно.

Чи не найбільшого ляпаса отримали «хоробрі вояки» УНА. Минулого місяця вони на кількох сайтах розмістили інформацію про непричетність до мітингу на Шулявському базарі. Справді, ви там хлопці ні до чого. Організований УКП, але приписаний вам мітинг, бульварні москвомовні видання нарекли «расистським шабашем». Ну, той що? Не вони ж перші брешуть. Ахінею про вашу причетність до цього заходу можна було б мовчки проігнорувати. Не чіпай лайна, аби не смерділо. Ваша вимога спростувати брехню мене вразила. До речі, 1-го травня минулого року славнозвісний стрілець «Тополя» (саме він як голова київської команди УНА підписав оприлюднений в інтернеті лист) очолював марш проти нелегалів у Києві. Чому ж нині дистанціюватися? Бо головним джерелом фінансування очолюваної Луценком «команди» є один з некликаних (а отже, зайвих в Україні) мігрантів Жванія? Публікації ви розцінили як особисту образу та «провокацію проти лідера «Народної самооборони». Як бачите, він не оцінив належно вашу відданість. Непосвяченим поясню. У приватній розмові Луценко обурився планами Жванії проспонсорувати черговий з’їзд УНА:

-Не витрачай на них гроші. Вони в мене за копійки бігають.

Хтось доніс цю фразу до августійших вух чільників колись галасливої, а нині вже майже забутої партії. Та попри все це, вітаю керівництво УНА з геть не полюбовним розлученням. Плюньте, хлопці, й обтрусіть ноги. Нічого ви не втратили. Україна — одна, а таких, як Луценко, на жаль, більше, ніж достатньо.

Олесь Вахній
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com